- •1.Поняття міжнародного приватного права
- •2.Предмет міжнародного приватного права
- •3. Методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві.
- •4. Природа норм міжнародного приватного права і його місце в правовій системі.
- •6. Система міжнародного приватного права.
- •7.Національне законодавство
- •8 Міжнародний договір як джерело міжнародного права
- •9. Правові звичаї як джерело міжнародного приватного права
- •10. Поняття та структура колізійних норм в міжнародному приватному праві
- •11. Класифікація колізійних норм в міжнародному приватному праві
- •12. Основні формули прикріплення колізійних норм в міжнародному приватному праві
- •13. Сутність проблеми кваліфікації та основні способи її вирішення.
- •14. Поняття зворотного відсилання та відсилання до закону третьої держави.
- •15. Обхід закону в міжнародному приватному праві.
- •16. Взаємність і реторсії в міжнародному приватному праві.
- •17.Особистий закон фізичної особи.
- •18. Основні принципи правового положення іноземців.
- •19 Особистий статут і "національність" юридичної особи
- •20 Імунітет держави та його види
- •21.Колізійні питання права власності.
- •22. Поняття і особливості зовнішньоекономічної угоди.
- •23. Форма зовнішньоекономічних угод
- •24. Колізійно-правові питання зовнішньоекономічних угод.
- •25. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних перевезень.
- •26. Колізійні питання деліктних зобов’язань.
- •27. Колізії законів у сфері спадкування.
- •28. Колізійні питання шлюбно-сімейних відносин у міжнародному приватному праві.
- •29.Колізійні питання міжнародних трудових відносин.
- •30. Поняття міжнародного цивільного процесу.
- •32. Виконання іноземних судових доручень.
- •33. Визнання і виконання іноземних судових рішень .
- •34. Поняття і юридична природа міжнародного комерційного арбітражу.
- •35. Види третейських (арбітражних судів).
- •36. Визнання і виконання іноземних арбітражних рішень.
12. Основні формули прикріплення колізійних норм в міжнародному приватному праві
Формули прикріплення є результатом узагальнення найпоширеніших двосторонніх колізійних прив'язок і визначення їх основних видів, які прийнято називати по-латині.
Розглянемо найбільш відомі формули прикріплення.
1. Особистий закон фізичної особи (Іех регзопаїіз), згідно з ним визначаються правовий статус фізичної особи, її право- та дієздатність, а також особисті та інші права. Різновидами особистого закону фізичної особи є:
а) закон громадянства (Іехраігіае, Іех паііопаІіз) — означає застосування права тієї держави, громадянином якої є дана особа;
б) закон місця проживання (Іех йошісіШ) — означає застосування права тієї держави, де відповідна особа постійно чи переважно проживає.
Необхідно зазначити, що сьогодні розширюється коло держав, які все частіше використовують так звану «змішану систему» особистого закону (тобто застосовуються обидва варіанти), що підвищує його ефективність.
Прикладом особистого закону фізичної особи може бути п. 1 ч. 2 ст. 23 Мінської конвенції 1993 року (ст. 26 Кишинівської конвенції 2002 року) «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах»: «Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом держави, в якій вона має постійне місце проживання»1.
2. Закон «національності» юридичної особи (Іех зоеіе-іаііз) — використовується при вирішенні колізій законів, пов'язаних з правовим положенням іноземної юридичної особи. Дана формула прикріплення передбачає застосування права тієї держави, якій належить юридична особа.
Міжнародній практиці відомі різноманітні варіанти визначення «національності» юридичної особи, тобто при виборі ознак для визначення особистого статусу юридичної особи немає єдиної думки.
а)Ознака (критерій) «інкорпорації» юридичної особи притаманна країнам англо-американської системи права (але відома і праву інших країн), практика яких вирішує питання особистого статусу юридичної особи за законом місця реєстрації її статуту.
б)На відміну від англо-американського права, практика країн континентальної Європи додержується ознаки «осілості» юридичної особи, а «осілість» звичайно визначається за місцем знаходження адміністративного (управлінського) центру юридичної особи.
в)У деяких країнах Близького Сходу «національність» юридичної особи визначається з урахуванням основного місця фактичного здійснення діяльності юридичної особи.
Щодо Мінської конвенції 1993 року, то у п. 3 ст. 23 записано: «Правоздатність юридичної особи визначається законодавством держави, за законами якої вона була заснована». Про це також свідчить п. 3 ст. 26 Кишинівської конвенції 2002 року.
3. Закон місця знаходження речі (Іех геі зііае) — означає застосування права тієї держави, на території якої знаходиться річ, і застосовується щодо права власності та інших речових прав, а також у сфері спадкування.
Згідно з п. 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 року, «право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно». Ця ж формула прикріплення використовується при визначенні права власності на нерухоме майно (п. 1 ст. 38 Мінської конвенції 1993 року та ст. 41 Кишинівської конвенції 2002 року).
4. Закон, обраний особою, яка здійснила правочин (Іех Vо^ипіаіІ8), — являє собою застосування права тієї держави, яку оберуть самі сторони. Дана формула прикріплення, яка ще має назву «автономія волі», прийнята в більшості країн. Як національне колізійне право, так і міжнародні договори виходять з того, що при вирішенні всіх колізійних питань у сфері договірних зобов'язань вирішальною є воля сторін.
Так, ч. 9 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що «права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраним сторонами при укладанні договору або в результаті подальшого узгодження».
У проекті Закону України «Про міжнародне приватне право» принцип автономії волі знайшов своє відбиття у ст. 4:
«У випадках, передбачених законом, сторони (сторона) можуть здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин» (п. 1);
«Вибір права, згідно з п. 1 цієї статті, має бути явно вираженим або прямо випливати з умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом» (п. 2);
«Вибір права може бути зроблений як щодо правочину в цілому, так і щодо його окремих частин. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно виражений» (п. 3);
«Вибір права сторонами не обмежується колом правопо-рядків країн, поміж яких можливий вибір, — якщо інше не встановлено законом» (п. 4);
«Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами в будь-який час, зокрема при вчиненні правочину, на різних стадіях його виникнення тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну силу і є дійсними з моменту його вчинення без порушення права третіх осіб» (п. 5).
5. Закон місця здіснення акту (Іех Іосі асіиз) — означає застосування права тієї держави, на території якої був здійснений акт. Приватноправовий акт — це широке поняття, що охоплює різні приватноправові дії. Існує кілька варіантів закону місця здійснення акту, що зустрічаються найчастіше:
а)закон місця укладення договору (Іех Іосі еопігаеіиз) — означає застосування права держави, на території якої було укладено договір, та застосовується у сфері зобов'язально- го права. Відносно даної прив'язки існує проблема визначення місця здійснення договору, якщо він укладений між сторонами шляхом листування. Місце укладення договору по-різному трактується в праві різних країн. Наприклад, в англо-американському праві договір вважається укладеним в тому місці, звідки відправлений акцепт, в країнах Європи — де отриманий акцепт;
б)закон місця виконання договору (Іех Іосі зоІиііопіз) — означає застосування права тієї держави, на території якої зобов'язання, що випливають з договору, підлягають виконанню;
в)закон місця укладення шлюбу (Іех Іосі сеІеЬгаііопіз) — застосовується в законодавстві деяких країн, що регулює сімейні відносини, і означає застосування права тієї держави, на території якої укладений шлюб;
г)закон місця заподіяння шкоди (Іех Іосі йеІісіі соттіззі) — означає застосування права тієї держави, на території якої була заподіяна шкода, і застосовується для регулювання деліктних зобов'язань. Принцип закону місця заподіяння шкоди виражений в п. 1 ст. 42 Мінської конвенції 1993 року: «зобов'язання про відшкодування шкоди, крім дій, що випливають із договору, та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що є підставою для вимоги про відшкодування збитків».
6. Закон країни продавця (Іех Vепа'ііо^І8) — означає застосування права тієї держави, на території якої заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона-продавець.
Закон країни продавця застосовується в дослівному його розумінні — до договору купівлі-продажу, а також в широкому розумінні — до інших приватноправових договорів.
Закон найбільш тісного зв'язку (ргорег Іаіи) — означає застосування права тієї держави, з якою правовідносини найбільш тісно пов'язані, й застосовується як в зобов'язальному праві, так і у сфері деліктів, шлюбно-сімейних, спадкових, трудових відносин.
Закон суду, який вирішує спір (Іех $огі), — означає застосування права тієї держави, суд якої розглядає справу з участю іноземного елементу (суд застосовує своє національне право). Загальноприйнятою сферою застосування закону суду є міжнародний цивільний процес.
Закон місця роботи (Іех Іоеі ІаЬогіз) — означає застосування права країни, на території якої здійснюється трудова діяльність, і застосовується у сфері міжнародних трудових відносин (основним винятком з даного правила є форма трудового договору).
7. Закон прапору (Іех ?Іа£і) — означає застосування права тієї країни, під прапором якої ходить судно, і застосовується у сфері торговельного мореплавства.