36. Визнання і виконання іноземних арбітражних рішень.

За загальним правилом арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесене, підлягає добровільному виконанню сторонами цього рішення. Добровільність виконання арбітражного рішення цілком відповідає правовій природі міжнародного комерційного арбітражу, оскільки сторони, що добровільно обрали арбітраж як спосіб врегулювання спору, передбачають ще на стадії укладання арбітражної угоди добровільність виконання прийнятого арбітражного рішення. Проте на практиці дуже часто виникає ситуація, коли сторона, проти якої винесено рішення, ухиляється від його добровільного виконання.

Однією з переваг міжнародного комерційного арбітражу, що сприяє розвитку та популяризації цього альтернативного способу вирішення зовнішньоекономічних спорів, є міжнародно- правове забезпечення примусового виконання арбітражних рішень, основу якого становить Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (далі — Нью-Йоркська конвенція), прийнята 9 липня 1958 р.

На сьогодні учасниками Нью-Йоркської конвенції є 145 держав світу, у тому числі й Україна, для якої Конвенція набула чинності з 8 січня 1961 р.

Як правило, норми, що стосуються національного порядку визнання та виконання арбітражних рішень, містяться в національних законах про арбітраж та/або в цивільних процесуальних кодексах.

В Україні загальні положення про визнання та виконання арбітражних рішень містяться у статтях 35, 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», які повністю відповідають Нью-Йоркській конвенції.

Зокрема, ч. 1 ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» на національному рівні закріплює основний принцип Нью-Йоркської конвенції, згідно з яким арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесене, визнається обов’язковим і при подачі до компетентного суду письмового клопотання підлягає виконанню. Таким чином, порядок визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень незалежно від того, в якій країні воно було винесене, тобто як «іноземних», так і «внутрішніх» арбітражних рішень, повинен регулюватися однаковими нормами, для них має бути встановлений однаковий, максимально спрощений і сприятливий режим, спрямований на забезпечення виконуваності арбітражного рішення.

Таким чином, на сьогодні розгляд клопотань про приведення до виконання рішень МКАС та МАК при ТПП України віднесений до компетенції загальних судів, до розгляду цих клопотань застосовується порядок, встановлений розділом VІІІ ЦПК України. Зазначене підтверджене і судовою практикою, у тому числі рішеннями Верховного Суду України.

Що стосується рішень іноземних арбітражних судів, то вони визнавалися та виконувалися в Україні у порядку, встановленому для рішень іноземних (державних) судів. Правове регулювання цього порядку здійснювалося спочатку на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів та арбітражів» від 21 червня 1988 р., який застосовувався на території України згідно з Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. та нормами ЦПК України 1963 р. Починаючи з 2001 р. і до 2005 р. в Україні діяв Закон «Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. Цей Закон містив багато позитивних положень, зокрема положення про те, що судами, до компетенції яких був віднесений розгляд клопотань про визнання та виконання арбітражних рішень, були Апеляційний суд АР Крим, апеляційні обласні, Київський та Севастопольський міські суди за місцем постійного або тимчасового проживання або місцем перебування боржника. Із застосування цього Закону склалася досить вдала судова практика.

Другою міжнародною угодою після Нью-Йоркської конвенції за поширеністю застосування при виконанні арбітражних рішень у країнах СНД є Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності (далі — Київська угода), підписана у м. Києві 20 березня 1992 р. державами — учасницями СНД (учасницями Угоди є: Росія, Білорусь, Україна, Узбекистан, Киргизстан, Казахстан, Вірменія, Таджикистан, Туркменистан).

Згідно зі ст. 394 ЦПК України клопотання про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення подається в письмовій формі і має містити:

1) ім’я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження;

2) ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Умовно першу групу підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення можна також поділити на дві групи:

юрисдикційні підстави, що пов’язані із запереченням дійсності арбітражної угоди та компетенції арбітражу (пп. а, с п. 1 ст. V Нью- Йоркської конвенції та абзаци 2, 4 п. 1 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»);

процесуальні підстави, що пов’язані з недоліками при проведенні арбітражного провадження (пп. b, d п. 1 ст. V Нью-Йоркської конвенції та абзаци 3, 5 п. 1 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»), а також із набранням законної сили арбітражного рішення і його оспорюванням (пп. е п. 1 ст. V Нью-Йорк- ської конвенції та абзац 6 п. 1 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Часто сторона, яка бажає перешкодити визнанню та виконанню арбітражного рішення, вдається саме до юрисдикційних підстав, заперечуючи дійсність арбітражної угоди, та посилається, зокрема, на те, що:

арбітражна угода підписана неуповноваженою особою (причому не завжди зі сторони, проти якої винесено рішення) або з перевищенням однією зі сторін своїх повноважень, що випливають із застосовного до неї закону про правоздатність;

не дотримана форма арбітражної угоди;

не дотримані вимоги законодавства, що застосовується до дійсності арбітражної угоди;

арбітражна угода суперечить дійсному волевиявленню сторін;

рішення винесене щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, чи містить питання, які виходять за межі арбітражної угоди.

З недоліками при проведенні арбітражного провадження (процесуальні підстави) пов’язані такі підстави для скасування арбітражного рішення:

сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд;

сторона з інших поважних причин не могла подати свої пояснення;

склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін чи закону тієї країни, де мав місце арбітраж.

Можливість сторони скористатися зазначеними підставами безпосередньо залежить від якості арбітражного провадження. Зокрема від того, наскільки секретаріат постійнодіючої арбітражної інституції та арбітри, що розглядають спір, уважно поставляться до питання про вручення відповідачеві письмових повідомлень про дату, час, місце розгляду спору, склад суду, а також від того, як ці питання будуть відображені в арбітражному рішенні.

Фактично арбітрабільні та неарбітрабільні спори співвідносяться між собою за загальним правилом, відповідно до якого спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв’язків, є арбітрабільними, та виняток із цього правила — неарбітрабільні спори, про що безпосередньо зазначено у законах України. Тому при визначенні арбітрабільності спорів в Україні необхідно враховувати також положення інших законодавчих актів, насамперед Господарського процесуального кодексу України.

Водночас для удосконалення законодавчого регулювання процедури визначення компетентного органу щодо визнання та виконання арбітражних рішень доцільно ст. 6 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» дещо змінити. По- перше, доповнити її частиною 3, в якій визначити, які суди повинні розглядати клопотання про визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень, як іноземних, так і рішень МКАС та МАК при ТПП України, якщо ці рішення потребують визнання та виконання на території України. По-друге, розгляд клопотань про скасування арбітражних рішень МКАС та МАК при ТПП України, а також клопотань про визнання та виконання арбітражних рішень, незалежно від того, в якій країні ці рішення були прийняті, віднести до компетенції апеляційних судів з огляду на більш високий професійний рівень суддів цієї ланки судової системи України, що відповідало б також досвіду багатьох держав. У зв’язку з цим відповідні зміни необхідно внести і до ЦПК України.