26. Колізійні питання деліктних зобов’язань.

Загальновідомо, що право кожної країни має свої особливості, у тому числі при регулюванні деліктних зобов'я­зань. Навіть визначення поняття «делікт» за різними правовими системами значно відрізняється. Так, за кодексом Наполеону 1804 р., протиправною визнається будь-яка дія, що спричинила шкоду іншому (ст. 1382). Таке формулювання протиправної дії дістало назву «генеральний делікт». У країнах англо-американського права зобов'язальне право для визначення протиправних діянь оперує значною кількістю категорій (іогіз, педіідепсе, дгозз педіідепсе, сіеіісіз) і встановлює цілу низку самостійних складів цивільних правопорушень. Така система має назву «сингулярні делікти». Законодавства Німеччини та Швейцарії поєднують загальне визначення делікту з описом конкретних правопорушень.

Прив'язки колізійних норм деліктного права безпосередньо вказують на право певної країни, за яким слід вирішу­вати спірні питання деліктного зобов'язання у сфері міжнародного приватного права.

У сфері деліктних зобов'язань міжнародного приватного права основною, найбільш поширеною прив'язкою, що наближається до звичаєвої, має довгу історію практичного застосування і повсюдного закріплення як на рівні національного законодавства, так і на рівні міжнародних угод, є прив'язка до закону місця вчинення делікту.

Ця прив'язка відображає інтереси держави й потреби цивільного обігу в застосуванні деліктних норм законодав­ства країни, де мав місце делікт. Зобов'язання із заподіяння шкоди заглиблені у той правопорядок, в надрах якого вони виникли. І так само, як весь правопорядок у цілому, деліктні відносини несуть на собі відбиток економічного й суспільного устрою, що затвердився в даній державі. Відсил-ка до закону місця здійснення правопорушення відображає внутрішні, спонтанні зв'язки, що об'єднують зобов'язальні відносини з місцевим правовим устроєм. Усвідомлена необхідність у застосуванні Іедіз Іосі (СеІісіі сотшіззі виникає тоді, коли делікт не просто оточений чужорідною для нього правовою сферою, а органічно з нею пов'язаний

27. Колізії законів у сфері спадкування.

В українському Проекті закону про міжнародне приватне право окреслено три види правових колізій застосування права, що регулює спадкування у МПП:

колізії щодо об’єкта спадкового правовідношення;

колізії відносно здатності до складання заповіту;

колізії відносно форми заповіту.

Перша група колізій визначається існуванням розподілу майна на рухоме і нерухоме, що обумовлює різні колізійні прив’язки для його спадкування.

Вітчизняна доктрина МПП пояснює пріоритет прив’язки для спадкування рухомого майна до закону постійного місця проживання тим, що вказані відносини є різновидом прояву відносин власності, де постійне місце проживання спадкодавця за кордоном є тим чинником, який визначає зіткнення відносин спадкування з системою власності іноземної держави. У тому випадку, якщо спадкодавець проживає за кордоном, він створює навколо себе комплекс майнових відносин, які зазвичай включаються в систему власності певної країни, тому природно, що у разі смерті спадкодавця, відносини щодо переходу майна до спадкоємців є майновими відносинами, що входять в систему власності певної держави.

Що стосується громадянства у якості колізійного критерію, то воно само по собі не призводить до зв’язку спадкодавця з системою власності певної держави, не є тим чинником, який веде до взаємодії правових систем, тому правило постійного місця проживання спадкодавця є більш обґрунтованим.

І хоча з часом прив’язка до місця постійного проживання втрачає своє вирішальне значення, все ж таки необхідно підкреслити, що більше ніж половина з відомих законодавств у сфері МПП містять прив’язку до місця проживання спадкодавця на момент смерті для визначення спадкового права. Крім України, яка послідовно дотримується вказаного колізійного правила, такі країни як Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Бразилія, Венесуела, Китай, Мадагаскар, Монголія, Перу, Таїланд, Чилі, Швейцарія закріплюють у своєму законодавстві прив’язку до місця проживання спадкодавця як основну щодо спадкування майна. У свою чергу, критерій громадянства встановлено у таких країнах як Грузія, Буркіна-Фасо, Німеччина, Греція, Єгипет, Куба, Литва, Туніс, Туреччина, Чехія, Південна Корея, Японія. Традиційно принципу доміцілію дотримуються Австралія, Велика Британія, Канада, США. Крім того, деякі країни встановлюють більш широку прив’язку до особистого закону спадкодавця, яка, очевидно, надає більш гнучкі можливості для визначення необхідного права. Це законодавства Австрії, Угорщини, Італії, Ліхтенштейну, Об’єднаних Арабських Еміратів, Португалії, Румунії, а також Кодекс Бустаманте. Закону суду дотримуються Йемен і Латвія; національного права спадкодавця – Польща і Іран; місця останнього перебування – Естонія; правила місцезнаходження для усіх категорій майна – Уругвай.

Так чи інакше, неважко помітити, що використання одного з критеріїв – постійного місця проживання чи громадянства не веде до повноцінного вирішення проблем адекватного вибору закону спадкування. Використовуючи міжнародний досвід науки і практики автори Проекту закону України “Про міжнародне приватне право” передбачили можливість вибору між двома критеріями – постійного місця проживання і громадянства для спадкодавця у його заповіті, хоча і з певними обмеженнями (ст. 65). Таким чином, для спадкових відносин, що пов’язані більше ніж з одним правопорядком автономія волі постає у якості можливості спадкодавця обрати право певної країни для встановлення майбутнього правонаступництва на випадок смерті.