- •1.Поняття міжнародного приватного права
- •2.Предмет міжнародного приватного права
- •3. Методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві.
- •4. Природа норм міжнародного приватного права і його місце в правовій системі.
- •6. Система міжнародного приватного права.
- •7.Національне законодавство
- •8 Міжнародний договір як джерело міжнародного права
- •9. Правові звичаї як джерело міжнародного приватного права
- •10. Поняття та структура колізійних норм в міжнародному приватному праві
- •11. Класифікація колізійних норм в міжнародному приватному праві
- •12. Основні формули прикріплення колізійних норм в міжнародному приватному праві
- •13. Сутність проблеми кваліфікації та основні способи її вирішення.
- •14. Поняття зворотного відсилання та відсилання до закону третьої держави.
- •15. Обхід закону в міжнародному приватному праві.
- •16. Взаємність і реторсії в міжнародному приватному праві.
- •17.Особистий закон фізичної особи.
- •18. Основні принципи правового положення іноземців.
- •19 Особистий статут і "національність" юридичної особи
- •20 Імунітет держави та його види
- •21.Колізійні питання права власності.
- •22. Поняття і особливості зовнішньоекономічної угоди.
- •23. Форма зовнішньоекономічних угод
- •24. Колізійно-правові питання зовнішньоекономічних угод.
- •25. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних перевезень.
- •26. Колізійні питання деліктних зобов’язань.
- •27. Колізії законів у сфері спадкування.
- •28. Колізійні питання шлюбно-сімейних відносин у міжнародному приватному праві.
- •29.Колізійні питання міжнародних трудових відносин.
- •30. Поняття міжнародного цивільного процесу.
- •32. Виконання іноземних судових доручень.
- •33. Визнання і виконання іноземних судових рішень .
- •34. Поняття і юридична природа міжнародного комерційного арбітражу.
- •35. Види третейських (арбітражних судів).
- •36. Визнання і виконання іноземних арбітражних рішень.
9. Правові звичаї як джерело міжнародного приватного права
Звичаї — це правила, які склалися здавна, систематично застосовуються, але не набули форми закону, підзакон-ного акта чи міжнародного договору.
Правовим називають звичай, застосування якого санкціоноване нормами права. За порушення звичаєвих правил поведінки може наставати юридична відповідальність.
Види звичаїв: 1) міжнародні (головним чином міжнародні торгові звичаї); 2) внутрішньодержавні.
У Господарському процесуальному кодексі України (ст. 4, ч. 5) записано, що в разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. У Законі Україні «Про міжнародний комерційний арбітраж» (ст. 28, ч. 4) йдеться про те, що «в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з урахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди». У Кодексі торговельного мореплавства України (ст. 6) зазначено, що сторони при укладенні договору можуть використовувати звичаї торговельного мореплавства, якщо це не суперечить законодавству України.
Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (ст. 9) передбачає, що «сторони пов'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили у своїх відносинах».
Міжнародні торгові звичаї — це звичаї, що склалися в міжнародній торгівлі і торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими у випадках, коли: 1) норми права безпосередньо відсилають до них; 2) сторони при укладенні договору посилаються на певний звичай.
Міжнародний правовий звичай застосовується у практиці певної держави, якщо вона прямо визнала його в нормативному чи дипломатичному акті. Так, у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)1 зазначено, що суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору вправі використовувати відомі міжнародні звичаї, якщо це не заборонено законодавством.
Торгові звичаї відіграють значну роль в регулюванні міжнародного комерційного обороту. Враховуючи труднощі, що виникають в учасників такого обороту при встановленні змісту даних звичаїв (породжені їх неписаним характером), багато міжнародних організацій вивчають, узагальнюють і публікують своєрідні зводи звичаїв за певними групами питань. Деякі з цих публікацій одержують загальне визнання. Окрему групу складають публікації, підготовлені Міжнародною торговою палатою (Париж), у тому числі: Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів2 (редакція 2000 року) — ІНКОТЕРМС; Уніфіковані правила по інкасо3(редакція 1995 року); Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 року)4.
Іншу природу мають рекомендаційні документи, такі як: загальні умови (поставок, виконання робіт, надання послуг) і типові контракти, які розробляються як самими учасниками господарського обороту, так і міжнародними організаціями, що ставлять своїм завданням сприяти міжнародній торгівлі. Зокрема, вони розробляються Європейською економічною комісією ООН, Міжнародною федерацією інже-нерів-консультантів, Асоціацією з торгівлі зерном і кормами та ін. Ці документи підтверджують існування звичаїв, що склалися в тій чи іншій сфері комерційної діяльності
(стосовно умов, що включаються в контракти, чи виконання сторонами своїх зобов'язань).
З огляду на те, що в міжнародному приватному праві міститься чимало колізійних правил, які є визнаними всіма чи більшістю країн і тому мають кваліфікуватися як засновані на міжнародному звичаї (наприклад, принципи, згідно з якими права на нерухоме майно визначаються за законом місця його знаходження; суб'єкти, які укладають угоду, можуть самі обрати право, що може бути застосовано до неї, та деякі ін.), дійсно мають звичаєве походження і можуть вважатися джерелом цього права.