30. Поняття міжнародного цивільного процесу.

Міжнародний цивільний процес (МЦП) означає су­купність процесуальних норм, яка є складовою частиною цивільного процесуального права як внутрішнього права держави.

При визначенні поняття міжнародного цивільного про­цесу необхідно враховувати, що воно збігається з поняттям цивільного процесу, але в ньому присутній іноземний еле­мент. Крім того, МЦП регулюється не тільки ЦПК кожної країни, а й міжнародними договорами. Тому термін «міжна­родний» вживається тоді, коли йдеться про правовідноси­ни між особами, які належать до різних держав (іноземни­ми особами), й іноземними судами, про правовідносини, що виходять за межі окремої правової системи (надання право­вої допомоги і т. ін.) і потребують з'ясування, який закон до них застосовується.

Отже, міжнародний цивільний процес — це сукупність і система правових норм, які містяться у внутрішньому праві держави і в міжнародних договорах за участю цієї держави і які регулюють цивільно-процесуальні відносини між іно­земними судами й учасниками процесу, один з яких є іно­земною особою (іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства, установи, організації, іноземні держави, міжнародні організації), при здійсненні правосуддя з ци­вільних справ і наданні міжнародної правової допомоги.

До МЦП найчастіше відносять питання щодо:

а) міжнародної підсудності (юрисдикції) з цивільних справ;

б)цивільного процесуального становища іноземців, осіб без громадянства, іноземних підприємств і організацій, іноземної держави та її дипломатичних представників, міжнародних (міждержавних) організацій;

в)судових доказів у цивільних справах з іноземною особою;

г) порядку встановлення змісту іноземного закону, що підлягає застосуванню;

ґ) іноземних судових доручень;

д)визнання та примусового виконання іноземних судових рішень з цивільних справ.

На підставі ст. 2 ЦПК України від 18 березня 2004 р. (діє з 1 січня 2005 р., далі — ЦПК), цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'яз­ковість якого надана Верховною Радою України, передба­чено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосо­вуються правила міжнародного договору. Насамперед це означає, що участь іноземців у цивільному процесі як пози­вачів або відповідачів не змінює загального порядку роз­гляду справ у суді України. Провадження ведеться за загаль­ними правилами цивільного судочинства, встановленими ЦПК України.

Таким чином, згідно з чинним законодавством і доміну­ючою в міжнародному приватному праві доктриною, суд, розглядаючи справу з участю іноземної особи, повинен за­стосовувати, як правило, процесуальне право своєї країни або закон суду (іех £огі). Вказівки про застосування в про­цесуальних питаннях лише власного права країни суду, ви­ражені в тій чи іншій формі, є в багатьох міжнародних до­говорах.

Згідно зі ст. 415 ЦПК, виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій також про­вадиться на підставі законів України. Отже, цивільне судо­чинство та пов'язані з ним цивільні процесуальні відноси­ни, як правило, підпорядковані власному праву суду.

31. Міжнародна підсудність цивільно-правових спорів, ускладнених іноземним елементом.

Для врегулювання відносин з "іноземним елементом" застосовуються два юридико-технічні методи: ко­лізійний та матеріально-правовий.

Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права.

Отже, потреба в застосуванні колізійного методу може ви­никати як у випадку неідентичності законодавства різних пра­вових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зро­бити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, по­роджує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Вказаний ме­тод покликаний вирішити колізійну проблему, яка виникає у міжнародному приватному праві, її вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфіко­ваних матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; "переборення" колізії, тобто тимчасовим її вирішен­ням стосовно конкретних випадків. Останнє є наслідком правозастосовної діяльності та може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішен­ня колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), які визначають законодавство правової системи, що необхідно за­стосувати до певного правовідношення. Тому метод, з допомо­гою якого врегульовуються колізії через застосування колізій­ної норми, отримав назву колізійного.

Матеріально-правовий:

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної дер­жави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вка­заних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини ре­гулюються безпосередньо юридичними нормами, без відси­лання до іноземної правової системи. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, уважається, що до скла­ду вказаної галузі права, крім колізійних норм, належать уні­фіковані матеріально-правові норми міжнародних договорів.