29.Колізійні питання міжнародних трудових відносин.

Одним із важливих регуляторів трудових правовідносин з іноземним елементом є колізійні норми, завданням яких є визначення питання про те, правом якої країни повинно регулюватись міжнародне трудове відношення.

Колізійні норми міжнародного трудового права мають побудову, аналогічну іншим колізійним нормам: обсяг і прив’язку. В обсязі колізійної норми фіксується вказівка на ті відносини, що регулюються даною колізійною нормою. Для колізійних норм трудового права це частіше за все питання трудового договору, направлення робітника на робоче місце в іншу державу, загальних трудових відносин і спеціальних трудових відносин.

Прив’язки колізійних норм трудового права в законодавствах різних країн також не однорідні.

Виявом одного із основних принципів міжнародного приватного права – автономії волі (lex voluntaris), слід визнати закріплення у багатьох законодавствах прив’язки до вибору сторонами права стосовно міжнародних трудових відносин.

Довгий час принцип автономії волі сприймався не однозначно у правовій доктрині при розгляді питань міжнародного трудового права. Так, деякі колізіоністи висловлювались проти застосування lex voluntaris у міжнародних трудових відносинах, пояснюючи свою позицію тим, що держава є більше зацікавленою у застосуванні до трудових відносин імперативних норм, а не такого приватного начала як автономія волі. Крім того, відмова від принципу lex voluntaris може зберегти єдність правового регулювання праці різних категорій працівників на одному підприємстві, а також захистити “слабке” становище працівника як сторони трудового відношення.

Застосування принципу lex voluntaris все ще інколи визнається спірним. Однак більшість колізіоністів висловлюються за застосування указаного принципу до трудових відносин, що виходять за межі одного правопорядку. Така позиція аргументується тим, що працівник – це не завжди слабка сторона трудового договору, а тому управлінський і висококваліфікований персонал буде тільки програвати при неможливості вибору права до трудових відносин; одночасно із застосуванням принципу lex voluntaris в законодавстві можна встановити імперативні норми по застосуванню більш сприятливого закону, спрямованого на захист працівника. Разом з тим, якщо в країні, де знаходиться підприємство, діє більш сприятливий для працівників закон – це забезпечить бажану єдність правового регулювання їх праці.

На сьогоднішній день законодавства більшості країн (особливо тих, що розглядають трудовий договір як складову цивільного права) дозволяють застосування автономії волі у трудових відносинах у сфері міжнародного приватного права. Більше того, цей принцип визнається доктриною і практикою у певних країнах основоположним, а законодавства таких країн як Великобританія, Італія, Канада, ФРН не обмежують застосування принципу автономії волі для трудових відносин у даній сфері якимось конкретним правопорядком.

Іншою важливою колізійною прив’язкою, яку часто називають основною, є прив’язка до закону місця роботи – lex loci laboris, що закріплена у законодавствах таких країн як Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія, Канада, Ліхтенштейн, Туніс, Чехія, Швейцарія. Частіше за все вона застосовується, якщо сторони не здійснили вибір права. Цю прив’язку інколи у доктрині і законодавстві також називають прив’язкою до: права країни місця звичайного виконання працівником своєї трудової діяльності; закону країни місця знаходження підприємства, де працює особа; закону місця виконання роботи; закону країни, в якій працівник звичайно виконує свої трудові обов’язки; закону країни, в якій робітник звичайно виконує роботу; права країни звичайного виконання роботи за договором; закону країни, в якій (повністю або переважно) виконується робота; права місця здійснення трудової функції.

Теоретичним обґрунтуванням застосування такої прив’язки є: 1) дана колізійна прив’язка стосується більшості відносин, що регулюються трудовим правом, зокрема індивідуальних і колективних відносин; 2) праця виконує свої економічні і інші функції головним чином в країні, де вона здійснюється; 3) зазвичай саме на місці роботи працівник інтегрується у трудовий колектив, і звернення до закону цього місця дозволяє, з одного боку, створити рівні умови праці для всіх працівників одного підприємства, а з іншого – забезпечити цілісну і послідовну систему правового регулювання, враховуючи дію імперативних правил праці у даному місці; 4) місце роботи часто є також і місцем судового розгляду конфліктів; 5) сторони трудового договору краще ознайомлені з чинним правом місця роботи; 6) для застосування даної прив’язки має значення також те, що в цьому місці виконується трудовий договір.

Прив’язка до lex loci laboris у певних країнах не застосовується, замість чого встановлюються прив’язки до особистого закону сторін (громадянства, місцезнаходження, доміцілію), місця підприємницької діяльності наймача і інші колізійні начала.

Досить часто мають місце ситуації, коли за наведеними загальними формулами прикріплення місце виконання роботи через особливості конкретних відносин встановити не так просто (у випадках відряджень, виконання роботи у декількох країнах, виконання роботи на суднах водного і повітряного транспорту, на фіксованих морських установках по видобутку корисних копалин). Для цього у законодавствах досить часто фіксуються так звані спеціальні колізійні норми із власними колізійними прив’язками. Так, прив’язка до закону прапора – lex banderae (lex flagi) застосовується для регламентації праці особи на водному чи повітряному транспорті і відсилає до закону країни реєстрації транспортного засобу або до держави, під прапором чи опізнавальним знаком якої пересувається даний транспортний засіб (Угорщина, Чехія, Фінляндія). Так, у відповідності з § 16 Закону про міжнародне приватне право Чехії, трудові відносини на річному і повітряному транспорті регулюються правом місця реєстрації, а на морському транспорті – правом держави, під прапором якої транспортний засіб використовується. Хоча у деяких країнах, (наприклад, у Німеччині), для регулювання праці на повітряному і морському транспорті спеціальних колізійних норм не передбачено, а прив’язки до lex banderae і права країни місцезнаходження наймача є спірними у доктрині.

Прив’язка до lex delegationis застосовується по відношенню до працівників, яких направлено на роботу в закордонні відрядження, і означає застосування права країни місцезнаходження установи чи організації, яка направила працівника для виконання певних завдань за кордон. Прив’язка до особистого закону наймача частіше за все застосовується у разі виконання роботи у декількох країнах (Австрія, Угорщина, Німеччина, Ліхтенштейн, Румунія). Так, у відповідності з ч. 2 ст. 48 Закону 1996 Про міжнародне приватне право Ліхтенштейну, якщо працівник виконує свою роботу більше ніж в одній країні чи якщо він не має постійного місця роботи, то є визначальним право тієї країни, у якій роботодавець має своє звичайне місцезнаходження (своє обзаведення).