8. Додатки: Фази ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Практично при виникненні будь-якої катастрофи умовно можна виділити три основні фази у рятуванні потерпілих - ізоляції, рятування та відновлення (лікування).

Фаза ізоляції - триває з моменту початку дії уражаючих факторів до початку організованого проведення рятувальних робіт.

Фаза рятування - охоплює проміжок часу від початку рятувальних робіт до завершення евакуації постраждалих за межі осередку катастрофи.

Фаза відновлення - з медичної точки зору визначається з моменту початку планового лікування та реабілітації постраждалих до їх остаточного видуження.

Залежно від обстановки у осередку надзвичайної ситуації тривалість кожної із цих фаз може бути різною.

Фаза ізоляції може тривати від 30 хвилин до 6 годин. В цьому періоді перша медична допомога постраждалим на місці катастрофи надається в порядку само- та взаємодопомоги, а також рятівниками та медичними працівниками, що опинилися на місці катастрофи.

Фаза рятування може тривати від 6 до 12 годин. Вона починається з моменту прибуття до осередку аварійно-рятувальних формувань, особовий склад яких володіє навичками надання першої медичної допомоги, а також медичних формувань (бригад швидкої медичної допомоги, медичних бригад постійної готовності першої черги, лікарсько-сестринських бригад тощо). У цей період продовжуються надання першої медичної допомоги (при потребі) і надається перша лікарська допомога та підготовка потерпілих до подальшої медичної евакуації.

Фаза відновлення (лікування) може тривати від 0,5 – 2 до 90 діб. У цей період постраждалим надається кваліфікована та спеціалізована медична допомога, проводиться лікування до кінцевого результату та реабілітація.

Особливості надання медичної допомоги при техногенних, транспортних, природних катастроф і при аваріях на шахтах.

Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при техногенних катастрофах.

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля проводиться комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінення. Він включає в себе заходи щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили у зону аварії. Виділяють три основні категорії населення, стосовно потреби у медичному захисті:

перша - населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків;

• друга - населення з проявами реактивних психічних розладів, яке потребує психологічної корекції та психотерапевтичної допомоги;

третя - амбулаторні та стаціонарні хворі серед населення, яке підлягає евакуації та потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і у місцях розселення.

Виділяють три фази протікання аварії

Рання фаза починається з моменту початку неконтрольованого викиду радіоактивних речовин і завершується формуванням радіоактивного сліду.

Тривалість цієї фази може становити від декількох годин до декількох діб.

Під час Чорнобильської катастрофи рання фаза становила 9 діб, повністю радіаційна обстановка стабілізувалась через 15 діб після початку аварії.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від декількох діб до декількох місяців. В цій фазі на людей діє зовнішнє і внутрішнє опромінення.

Пізня фаза триває від моменту завершення виконання усіх заходів щодо захисту населення до періоду скасування всіх обмежень на життєдіяльність людей. Тривалість цієї фази визначається десятками років.

Перехід із режиму функціонування в повсякденних умовах на режим роботи в надзвичайних ситуаціях на ранній і середній фазах аварії повинний передбачати сили швидкого реагування Державної служби медицини катастроф (сили і засоби посилення загально медичного призначення у тому числі і спеціалізовані).

Для їх завчасної підготовки використовується принцип визначення радіаційної обстановки методом прогнозування з наступним уточненням шляхом проведення радіаційної розвідки. Загальні можливості сил швидкого реагування Державної служби медицини катастроф мають бути орієнтовані на можливий масштаб аварії з розділом терміну їх готовності на першу і другу черги для послідовного, поетапного їх включення в роботу. Перебудова існуючої системи охорони здоров’я та її ефективна робота в аварійній ситуації повинна досягатись поєднанням наявної мережі медичних закладів територіальних органів управління охороною здоров’я з пересувними формуваннями Державної служби медицини катастроф. Це забезпечує злагоджену дію і ефективне функціонування медичних закладів у районах евакуації та розселення евакуйованих.

При хімічних катастрофах, переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля СДОР, при проведенні заходів лікувально-евакуаційного забезпечення слід враховувати:

- можливість переносу СДОР за напрямком вітру на великі відстані та пов’язані з цим ураженням серед населення на значній відстані від джерела викиду;

- можливість проникнення СДОР у негерметизовані приміщення і накопичення там їх у концентрації на рівні токсичної дози, що несе небезпеку ураження людей;

- різноманітність СДОР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих засобів захисту людей від ураження;

- можливість одночасної появи значної кількості уражених на великій території, що унеможливлює швидке надання екстреної медичної допомоги усім постраждалим.

Аналіз тактики екстреної медичної допомоги при хімічних катастрофах дозволяє виділити три фази в наданні медичної допомоги:

Перша фаза (до 30 хв.) - після контакту з токсикантом людина потребує вивозу (виносу) з зони хімічного ураження, проведення часткової дегазації одягу і шкіри, використання антидотної екстреної симптоматичної терапії.

Друга фаза (до 2-4 год.) - включає проведення медичного сортування постраждалих та надання їм кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги.

Третя фаза (до кількох тижнів) включає проведення реабілітаційних заходів та визначення рівня втрат працездатності уражених.

Особливості надання медичної допомоги при транспортних катастрофах.

При автомобільних катастрофах організація лікувально-евакуаційних заходів забезпечує етапність надання медичної допомоги і евакуацію їх за призначенням. Цей вид травматизму найпоширеніший. За даними ВООЗ, із числа загиблих у транспортних катастрофах 20,0% могли бути врятовані, якщо б перша медична допомога була надана їм у перші 30 хв. після аварії, а вжиття протишокових заходів у перші 6 год. після травмування дозволило б зменшити летальність ще на 25,0-30,0%.

Своєчасність екстреної медичної допомоги залежить від місця катастрофи. Якщо вона сталася в місті або поблизу нього, представники служби безпеки руху (ДАІ) викликають бригаду швидкої медичної допомоги.

При ДТП віддалік від населених пунктів початок надання екстреної медичної допомоги затримується і залежить від відстані до лікувальної установи та готовності бригади ШМД до негайного виїзду на місце події. Перша медична допомога в цих умовах надається шляхом само- та взаємодопомоги. Для подальшого надання необхідної медичної допомоги постраждалих евакуюють у найближчу лікувальну установу.

Оповіщення лікувальної установи про ДТП здійснюється працівниками ДАІ, свідками пригоди. Кількість бригад швидкої медичної допомоги, що виїжджають на місце пригоди, розраховується у співвідношенні: одна бригада на 1-2 потерпілих. Лікар бригади ШМД на місці ДТП визначає місце збору постраждалих, та надає медичну допомогу за алгоритмом АВС.

При кількості потерпілих 10-15 чоловік здійснюється сортування постраждалих. При більшій кількості постраждалих сортування проводять 2 сортувальні бригади. Після надання постраждалим першої лікарської допомоги (невідкладних заходів), вони евакуюються у лікувальний заклад. При надходженні постраждалих до лікувального закладу у приймальному відділені здійснюється їх сортування на наступні групи:

перша група - особи з порушенням життєво важливих функцій організму;

друга група - особи середнього та тяжкого ступеня тяжкості;

третя група - легкопостраждалі;

четверта група – особи, які не потребують стаціонарного, лікування.

Надання невідкладних заходів першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги починають у приймальному відділенні і продовжують в лікувальних відділеннях, а легкопостраждалих - у амбулаторно-поліклінічних закладах.

При авіаційних катастрофах на території аеропорту або поблизу нього сигнал тривоги подає диспетчерська служба аеропорту. Черговий по зв’Язку передає сигнал тривоги на станцію ШМД міста та в лікувальний заклад, який обслуговує аеропорт. Бригади ШМД або медичні бригади постійної готовності першої черги прибувають до медичного пункту аеропорту, який стає центром надання медичної допомоги. Постраждалим на місці катастрофи надають першу медичну допомогу. При великій кількості постраждалих розгортаються сили і засоби першого етапу медичної евакуації Державної служби медицини катастроф.

Якщо авіакатастрофа сталася за межами аеропорту чи населеного пункту, обсяг медичної допомоги на першому етапі медичної евакуації може бути розширений до рівня невідкладної кваліфікованої медичної допомоги. Надалі постраждалі евакуюються у лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації, де їм надається кваліфікована чи спеціалізована медична допомога у повному обсязі.

Принципи надання медичної допомоги постраждалим, їх лікувально-евакуаційне забезпечення залишаються такими, як і при авіакатастрофі у зоні аеропорту.

На випадок виникнення авіаційної аварії в аеропорту або за його межами складається план заходів, в якому передбачається:

• попередні заходи (до аварії);

• заходи щодо дій під час аварії.

При аваріях в аеропорту керівництво і координація робіт з ліквідації їх наслідків покладається на адміністрацію аеропорту, при аваріях за межами аеропорту ці функції здійснює представник органу виконавчої влади адміністративної території, на якій виникла аварія.

До участі в ліквідації медико-санітарних наслідків аварії залучаються сили і засоби Державної служби медицини катастроф, завданням якої є проведення медичного сортування постраждалих, надання їм невідкладної медичної допомоги і забезпечення медичного супроводу при евакуації.Для керівництва медичним сортуванням і евакуацією призначається координатор з медичних питань з числа керівництва ДСМК територіального рівня, який відповідає за організацію медичної допомоги постраждалим внаслідок аварії.

При проведенні медичного сортування та наданні медичної допомоги на місці авіаційної катастрофи всі постраждалі переміщуються поступово через 4 зони:

• зону пошуку та збору;

• зону сортування;

• зону надання допомоги;

• зону транспортування.

Зона пошуку та збору - це місце аварії, де здійснюється пошук, збір та евакуація постраждалих до зони сортування. В цій зоні працює персонал аварійно-рятувальної і проти пожежної служби.

Зона сортування. Розташовується на відстані 80-90 м з навітряного боку від місця події з метою уникнення впливу продуктів горіння, диму на постраждалих. В її межах медичними працівниками здійснюється перше сортування постраждалих.

Зона надання допомоги. Поділяється на три підзони відповідно до трьох категорій постраждалих:

- невідкладної медичної допомоги (І черга),

- медичної допомоги, яка може бути тимчасово відкладена (ІІ черга);

- потребують амбулаторної та психотерапевтичної допомоги (ІІІ черга).

У цій зоні розгортаються пересувні медичні формування, при потребі розгортається перший етап медичної евакуації.

Зона транспортування. Призначається для реєстрації і евакуації постраждалих. Розміщується між зоною надання допомоги і під’їзними шляхами.

При залізничних катастрофах організація екстреної медичної допомоги постраждалим принципово не відрізняється від надання медичної допомоги при авіакатастрофах та автомобільних катастрофах. Як і при інших видах транспортних катастроф з’ясовуються наслідки катастрофи, місце її виникнення, інформуються розташовані поблизу лікувальні заклади та територіальний центр екстреної медичної допомоги. Негайно в район катастрофи направляються бригади швидкої медичної допомоги та формування Державної служби медицини катастроф територіального рівня; які на місці пригоди організують роботу щодо надання медичної допомоги і евакуацію постраждалих у лікувальні заклади. До прибуття оперативної групи Державної служби медицини катастроф керівництво роботою бригад швидкої медичної допомоги на місці аварії покладається на лікаря бригади, яка прибула першою.

На місці залізничної катастрофи створюються тимчасові пункти збору постраждалих, здійснюється їх медичне сортування, реєстрація, надання екстреної медичної допомоги та подальша евакуація в лікувальні заклади за призначенням.

При катастрофах на морському та річковому транспорті у період ізоляції перша медична допомога надається шляхом само- та взаємодопомоги, екіпажем, а також медичним персоналом судна. На судні або березі організовується тимчасовий пункт збору постраждалих, де їм силами ДСМК територіального рівня надається перша лікарська допомога з використанням основних принципів лікувально-евакуаційного забезпечення. Для евакуації постраждалих у лікувальні заклади використовується водний, повітряний, автомобільний та залізничний транспорт.

Аварії на шахтах мають свої особливості щодо умов організації лікувально-евакуаційних заходів.

Інформація про аварію на шахті надходить у чергову воєнізовану гірничорятувальну частину, станцію ШМД, оперативним черговим управлінь з надзвичайних ситуації, оповіщається диспетчер Центру екстреної медичної допомоги.

Для оперативного керівництва заходами з організації та надання медичної допомоги постраждалим створюються оперативні групи.

До основних завдань медичної служби в цих умовах належить:

- організація і надання медичної допомоги постраждалим безпосередньо в гірничих виробках шахт, в атмосфері непридатній для дихання;

- надання медичної допомоги постраждалим, що були підняті з шахти на поверхню, та їх лікування в умовах стаціонару;

- збереження і зміцнення здоров’я особового складу аварійно-рятувальних формувань.

Система надання медичної допомоги постраждалим складається з етапів:

перша медична допомога, що надається на місці аварії (до і після звільнення постраждалого з завалу);

транспортування постраждалого по лаві чи зрушеній частині штреку на підземну медичну базу (ПМБ); '

• перша лікарська допомога на підземній медичній базі;

• транспортування постраждалого по шахті на поверхню;

кваліфікована медична допомога в стаціонарі медсанчастини шахти або , у медичному закладі ДСМК;

спеціалізована медична допомога у спеціалізованих медичних центрах або відділеннях багатопрофільних лікарень.

При наданні медичної допомоги постраждалим необхідно враховувати взаємообтяжувальну дію компонентів комбінованого ураження, переважання в клінічній картині опікових уражень з виникненням опікового шоку, наявність отруєння оксидом вуглецю, різкі розлади дихальної функції.

Медичне сортування і підготовка до евакуації постраждалих у лікувальні заклади передбачає їх розподіл на 4 групи:

легкоуражені;

постраждалі середньої тяжкості;

постраждалі у тяжкому стані;

постраждалі у дуже тяжкому стані.

Після проведення лікувальних заходів з шахти виводяться у першу чергу легко постраждалі. У другу чергу евакуюються постраждалі середньої тяжкості, які потребують більш тривалого часу для надання їм першої медичної і невідкладної першої лікарської допомоги. Тяжкі постраждалі затримуються на ПМБ ( для проведення реанімаційних та протишокових заходів, а вже потім евакуюються.

Після прибуття до стаціонарного лікувального закладу постраждалим надається кваліфікована та спеціалізована медична допомога. Лікування у стаціонарі проводиться з урахуванням стану постраждалих і заходів наданої їм першої медичної і першої лікарської допомоги на першому етапі евакуації.

У стаціонарах постраждалі піддаються всебічному глибокому обстеженню, їх лікування строго індивідуалізується. Основні особливості лікування постраждалих при аварії на шахтах з комбінованими ураженнями полягають у тому, що і в стаціонарах лікувальні заходи повинні бути направленні в першу чергу на ліквідацію явищ отруєнь газами, головним чином оксидом вуглецю, профілактику і лікування опікового чи травматичного шоку.

Таким чином, при організації лікувально-евакуаційних заходів при техногенних катастрофах обов’язковою умовою є врахування особливостей формування медико-санітарної обстановки в осередку НС, що визначає тактику організації медичного забезпечення населення і учасників ліквідації її наслідків, підвищує ефективність цих заходів, сприяє зниженню летальності та інвалідності серед постраждалих, скороченню термінів їх лікування.