96.Україна на шляху до політичної незалежності (1990-1991 рр.). “Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)” та її значення

Поява на політичній карті світу незалежної України започаткувала глобальні трансформації не лише в даному регіоні Досягнення суверенного статусу Українською державою, за визначенням американського політолога 3. Бжезінського, є однією з найвідчутніших геополітичних подій XX ст. Верховна Рада Української РСР 16 липня 1990 p. прийняла знаменний, історичного значення документ — Декларацію про державний суверенітет України, яка проголосила невід’ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території. Декларація складалася зі вступу (преамбули) та десяти розділів: І. Самовизначення української нації. II. Народовладдя. III. Державна влада. IV. Громадянство Української РСР. V. Територіальне верховенство. VI. Економічна самостійність. VII. Екологічна безпека. VIII. Культурний розвиток. IX. Зовнішня і внутрішня безпека. X. Міжнародні відносини. Незважаючи на прийняття Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися у складі Союзу РСР,але історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному відродженню незалежності України.  Впродовж короткого часу (з літа 1990 p. до літа 1991 p.) Верховна Рада УРСР схвалила близько 40 законів і 68 постанов з різних аспектів економічної політики. Серед них — закон про економічну самостійність України (серпень, 1990 р.) та постанова (листопад, 1990 p.) “Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки”, інші акти. Закон про економічну самостійність визначав зміст, мету й основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки й соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової систем.

97. Загострення екологічних проблем в 1970–1980-х рр. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.

У 1970—1980-і рр. в Україні, як і в цілому в СРСР, загострюються екологічні проблеми. Незважаючи на безліч прийнятих нормативно-правових актів щодо охорони навколишнього середовища, стан вирішення цих проблем у країні був незадовільним. Партійні й господарські діячі, представники місцевих органів влади в УРСР ставилися до розв'язання екологічних проблем недбало, навіть злочинно. В Україні, де було зосереджено четверту частину промислового потенціалу СРСР, спорудження індустріальних гігантів відбувалося без урахування екологічних факторів. Екологічна напруженість в Україні була спричинена недосконалими технологіями виробництва, відсутністю ресурсозберігаючої техніки і маловідходних технологій, екологічно необґрунтованим розміщенням об'єктів атомної енергетики тощо. Промислові підприємства й відповідні відомства не були зацікавлені в збільшенні витрат на охорону навколиш¬нього середовища, тому що це підвищувало собівартість продукції, яку вони випускали. Більш вигідним було працювати без змін, ніж запроваджувати маловідходні й безвідходні технології. Концентрація шкідливих речовин, що викидаються в атмосферне повітря в містах і промислових центрах значно підвищилася і почала перевищувати санітарні норми. Звичайним явищем стали кислотні дощі, які особливо небезпечні для здоров'я людей. В УРСР показник кількості викидів шкідливих речовин в атмосферу від промислових джерел на одиницю площі майже в 7 разів перевищував середньосоюзні. На території України знаходилось 12 міст, що мали найбільший рівень забруднення атмосфери. Швидке зростання кількості великих промислових міст (25) і кількості населення в них (46 %) перестало забезпечувати дотримування нормативів якості навколишнього середовища. Без урахування екологічних вимог відбувався і розвиток галузей сільського господарства. Засолення ґрунту, затоплення і підтоплення великих територій відчутно позначилися на природній родючості угідь, призвели до зниження врожайності й підвищення витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Унаслідок посилення процесів ерозії ґрунту Україна втратила значну частину родючих чорноземів.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильської АЕС — техногенна катастрофа планетарного масштабу. Радіоактивна хмара поширилася над територією Білорусі, Румунії, Польщі, Болгарії, Югославії, скандинавських країн, північно-західної частини Росії. Унаслідок аварії радіонуклідами забруднено понад 6,6 млн га сільськогосподарських угідь, 2,2 млн га лісових насаджень. З'явилася «зона відчуження» — територія, яка найбільше постраждала від радіації й була заборонена для проживання. Найбільшого радіоактивного забруднення за¬знали Житомирська, Київська, Чернігівська області. Причинами вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС визнано низьку якість проектування й обслуговування станції. Негативні наслідки вибуху в Чорнобилі ще довго будуть позначатися на здоров'ї поколінь. На вимогу європейських країн 15 грудня 2000 р. Чорнобильську АЕС було закрито. Ця аварія лягла великим тягарем на економіку України: скоротилося виробництво електроенергії; було відселено жителів тридцятикіломет-рової зони; нез'ясованим залишається майбутнє м. Славутича і працевлаштування його жителів; складним і дорогим є обслуговування об'єкта «Укриття» — саркофага над четвертим енергоблоком; необхідна соціальна допомога ліквідаторам і потерпілим внаслідок аварії.

98. Провал державного перевороту 19–21 серпня 1991 р. в СРСР та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук), провели переговори (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов’язків Президента СРСР) і наступного дня підписали угоду про створення натомість СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня того ж року в Алма-Аті відбулася зустріч керівників незалежних держав колишнього СРСР (виняток становили Грузія та країни Балтії). У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Ліквідація СРСР, який проіснував майже 70 років, стала фактом глобального значення.

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 року принципово по-новому поставило питання її державного, економічного та політичного розвитку. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

Процес державотворення в Україні на відміну від інших країн, котрі постали перед аналогічними проблемами в кінці 80-х – на початку 90-х років, проходив у специфічних умовах і визначався своїми особливостями. Пізнання цього вкрай важливе тому, що по-перше, стають зрозумілими причини сьогочасних проблем нашого розвитку, по-друге, тому, що більш чіткими бачаться шляхи, політичні рішення та економічні важелі, котрі дійсно можуть забезпечити вихід Української держави з економічної кризи та політичної нестабільності, в яких вона перебуває з моменту свого утворення.