- •91.Соціально-економічний розвиток урср у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •92. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Україні у період десталінізації (1956–1964 рр.).
- •93. Соціально-економічний розвиток Української рср у 1964–1985 рр
- •94. Дисидентський, правозахисний і національно-визвольний рух в Україні в 1960 –1980-х рр.
- •95. Наростання соціальних проблем в Україні (1985–1991 рр.).
- •96.Україна на шляху до політичної незалежності (1990-1991 рр.). “Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)” та її значення
- •97. Загострення екологічних проблем в 1970–1980-х рр. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
- •99. Конституційний процес в Україні. Конституція України – Основний Закон держави (28 червня 1996 р.).
- •100.Становлення багатопартійної системи в Україні (кінець 80-х – до сьогодення).
- •101. Президентські вибори 2004 р. Та їх суспільно-політичні наслідки.
- •102.Етносоціальні та демографічні процеси в незалежній Україні. Четверта хвиля української еміграції та її особливості
- •Причини утворення діаспорних груп народів
- •104. Зовнішня політика України в добу незалежності
- •105. Вибори Президента України 2010 р. Діяльність уряду м. Азарова в 2010–2012 рр.
- •14 Лютого 2010 року цвк оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни
95. Наростання соціальних проблем в Україні (1985–1991 рр.).
На початку 80-х років дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих у СРСР порядків, що висувало на передній план необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя. Поява на посту Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова зародила в масах ілюзорну надію на реальність позитивних зрушень у країні. Розпочатий ним процес оновлення одержав назву «перебудова». Цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Одні з них (симптоми системної кризи) підштовхували до радикальних змін у суспільстві, інші — уможливлювали ці зміни, створювали сприятливі засади для суспільних модифікацій.
До таких чинників належали:
У міжнародній сфері:
— реальна загроза стадіального відставання: на той час світ вступав у постіндустріальну стадію розвитку, а СРСР ще не подолав індустріальної;
— загострення міжблокового протистояння, ескалація гонки озброєнь, що підривали економіку та посилювали соціальне напруження в державі;
— участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.
У політичній сфері:
— підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчудження народу від владних структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистісних;
— ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад;
— узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою;
— максимальне обмеження самостійності, одержавлення громадських організацій, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства;
— обмеження гласності й інформованості суспільства, що не давало змоги громадянам об'єктивно оцінювати суспільні процеси, здійснювати діалог з владою, гальмувало формування політичної свідомості;
— зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало недовіру до влади, подвійну мораль. У соціально-економічній сфері:
— затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що призвело до прогресуючої втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми;
— падіння рівня охорони здоров'я тощо);
— розростання бюрократичного апарату, яке вело до посилення відомчої роз'єднаності та збільшення витратності виробництва;
— деформування структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало економічне управління, погіршувало екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами;
— зрівнялівка в оплаті праці;
— поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо;
— фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції на світових ринках;
— загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого зростання техногенного навантаження на природу;
— спрощений підхід до вирішення національного питання, що накопичувало міжетнічні протиріччя;
— ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі робочої сили,
У духовній сфері:
— встановлення ідеологічного диктату в гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток суспільства, обмежував доступ до надбань світової культури;
— блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини;
— посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, пригнічувало національні культури та національну свідомість[1, c. 129-131].
Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі чинники:
— міжнародна розрядка 70-х років, Гельсінський процес надали імпульсу міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, що ставили під сумнів засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства;
— прихід до влади в Радянському Союзі нової політичної команди на чолі з М. Горбачовим, що створило потенційну можливість розпочати реформи «згори»;
— накопичення суспільством певного досвіду реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигіна тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного суспільного реформування;
— дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був стрижнем широкої народної опозиції, що в перспективі могла стати гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором радикальних суспільних змін;
— наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до реформ[5, c. 136-137].