68. Франческо Петрарка «Лист до нащадків».

Лист до нащадків», що є автобіографічним портретом гуманіста до 1351 року. Крім того, використовувалися уривки з листів гуманіста до Пилипа де Вітріако і Томмазо де Мессіна.

Ставши першим з творців нової культури, провісником нових ідеалів, нових людей, Петрарка добре усвідомлював свою роль в сучасності: «Я не заперечую ... що мої заняття, якими нехтували протягом багатьох століть, розбудили багато уми в Італії, а може бути, і далеко за її межами » 3 . Однак у «Листі до нащадків» Петрарка висловлював сумніви в тому, що його «темне ім'я» 4 проникне далеко крізь простір і час і стане значущим для нащадків.

69. Н. Кузанський «Про вчене незнання».

«Про вчене незнання» - головна праця Миколи Кузанського, що була надрукована в 1440 і визвала критику богословсько-філософських новацій автора. Їх смисл так і не став зрозумілим сучасникам, частково через «провінційну латинь», якою писав Кузанський , але в більшій мірі по причині принципіальної новизни основних інтуїцій мислителя, котрий вийшов за межі середньовічного світогляду.

Аналіз тексту

Трактат "Про вчене незнання" ("De docta ignorantia".) вміщує основні ідеї М.Кузанського: вчення про "збіг протилежностей", взаємозв'язок природних явищ, нескінченний Всесвіт і людину як мікрокосм, абсолютний і обмежений максимум. Вираз docta ignorantia автор запозичив у Августина. Зміст цього виразу, незважаючи на складність перекладу сучасними мовами, переважно трактовано як просвітлене, мудре, знаюче незнання.

Твір складається з трьох книг. Перша книга містить 23 глави. Автор викладає свої думки у логічній послідовності, широко застосовує математичне моделювання

Тема роботи (а саме Книги першої) – вчене незнання, абсолютний максимум, і пов’язані з ними проблеми. Спочатку Микола Кузанський дає характеристику процесу отримання нових знань: щоб відрізнити нове потрібно порівняти його зі старим. І тут автор вводить оригінальну міру порівняння – абсолютний максимум, дає центральне означення його твору. Згідно з ним абсолютний максимум – це те більше чого нічого бути не може. Ту роль, яку в греків грало неподільне (одиниця), яке вносить міру, у Кузанського виконує абсолютний максимум – тепер на нього покладено функцію бути мірою всього існуючого. Якщо нескінченність стає мірою, безглуздо говорити про точне знання.

Завдяки такому означенню стають можливі наступні міркування про єдність максимуму і мінімуму, що аргументується засобами математики, а особливо геометрії.

За максимум можна взяти нескінченність, і, оскільки ми не можемо її виміряти, вона залишається невідомою, і таким чином зостається невідомою істина. За Кузанським людський розум не здатний однозначно приводити невідоме до відомого Але автор не відмовляється від намагання пізнати істину, цілісність світу і його причину, Бога. Пізнаючи, ми залишаємося в межах невідання, але це невідання стає вченим, досвідченим незнанням. Тільки завдяки безперервному зусиллю пізнати Бога ми приходимо до розуміння, що його пізнати неможливо. Істина невловима й незбагненна у своїй чистоті, але незважаючи на це, чим більша вченість у "незнанні істини", тим ближче ми до неї наближаємось. Розум рухається до істини, і цей процес безмежний, подібно до того як багатокутник при нескінченному збільшенні числа сторін наближається до круга, але кругом не стає. Так і розум ніколи не зможе пізнати істину до кінця, хоча й буде нескінченно наближатися до неї.