12

Тема: філософія стародавнього китаю

1. Основні риси філософії стародавнього Китаю. Соціальна спрямованість конфуціанства: вчення про доброчинність (чесноти).

2. Основні категорії даосизму та етапи його розвитку: «філософський» та «релігійний». Космогонія та космологія даосизму.

3. Філософські основи легізму та моїзму. Опозиційна філософія Ван Чуна.

В індійських релігійно-філософських системах предметом філософії була індивідуальна свідомість,а носієм філософського знання – монах-аскет з його ціннісною настановою на мокшу (нірвану), тобто звільнення від тягот матеріального світу. В Китаї ситуація філософії була принципово іншою. На ранньому етапі с тановлення філософії носіями філософського знання були так звані «вчені мужі» (ши). Відбулася і певна трансформація предмету філософування, його переорієнтація на свідомість не лише індивідуальну, але і суспільну. Філософія стародавнього Китаю характеризується етичною та етико-політичною спрямованістю.

Загалом у стародавньому Китаї представлено шість філософських шкіл – конфуці­анство (жу-цзя), школа Инь-Ян, моїзм (мо-цзя), «шко­ла імен» (мін-цзя), легізм (фа-цзя) и даосизм (дао-дэ цзя) пропонували пояснення та методи вирішення тяжких соціальних проблем. Разом з тим, найбільш впливовими були Конфуціанство та Даосизм.

Конфуціанство. Конфуцій – одна з найвизначніших фігур у світовій історії. Філософ-екзистенціаліст Карл Ясперс розглядав його постать поряд з Сократом, Будою та Ісусом. Сам Конфуцій завжди наголошував на тому, що він звичайна людина, така сама як усі інші. Конфуцій займав високі пости на державній службі, але головним чином надавав перевагу вчителюванню. Він почав навчати, коли йому було 22 роки. Важливо, що він приймав в учні усіх, хто мав бажання навчатися. Плата за навчання була невисокою і встановлювалась відповідно до фінансових можливостей учня. Відомі випадки, коли платня приймалася навіть зв’язками сушеного мʼяса. Конфуцій навчав САМОСТІЙНО МИСЛИТИ!

Конфуцій наголошував: «Не повторю для тих, хто нездатен відшукати по одному углу три інші (кто неспособен отыскать по одному углу три остальных)». За деякими джерелами, Конфуцій за своє життя обучив біля трех тисяч учнів. Імена семидесяти двох кращих учнів історія для нас зберегла. Учні допомагали своєму Вчителю, записуючи всі його висловлювання і, тим самим, зберігаючи їх для потомків. Саме тому Конфуцій був названий у Китаї Першим Вчителем.

Особливий інтерес для вивчення у філософській системі Конфуція приділявся музиці. Філософ вважав, що граючи та слухаючи музику, людина шліфує свої думки та почуття; музика здатна сприяти розвиткові особистості, пливати на неї кращим чи гіршим чином.

Конфуцій звертався за порадами до Лао-цзи (відомому основоположнику даосизму та автора книги Дао де цзин) з приводу питань щодо музики та ритуалу. Лао-цзи, який займав посаду хранителя імператорської бібліотеки, був на 50 ролків старіший за Конфуція. В їхніх бесідах було закладено основу для взаємодії між даосизмом т а конфуціанством. Незважаючи на те, що ці дві школи досить тривалий час жорстко полемізували між собою, кінець кінцем вони запозичили одна в одної деякі ідеї (це помітно на прикладі неоконфуціанства та неодаосизму). В кожній зі шкіл було те, чого не вистачало іншій і в результаті їх стали ввжати взаємодоповнюючими.

Філософи в ті часи досить часто відвідували сусідні провінції, щоб навчати філософії та працювати радниками. Конфуцій також брав з собою учнів та та відвідував правителів найближчих провінцій. Він спілкувався з правителями тогочасних китайських провінцій: деякі проявляли до нього живий інтерес, інші – відмовлялись слухати. В «Лунь юй» («Судження і бесіди» - основний трактат конфуціанства) можна зустріти багато фрагментів з таких розмов. После чотирнадцяти років таких подорожей у віці 68 років Конфуцій повертається на рідну землю (царство Лу), де проводить останні роки життя та навчає учнів і вельмож; при цьому він продовжує постійно навчатись чомусь новому. В останні роки життя він активно коментував «Книгу Перемін» (І-цзин), яка вважалася книгою, в якій закодовано ключ до таємниць Всесвіту. Коментарі Конфуція до цієї книги відомі під загальною назвою «Десять крил». Конфуцій також написав досить детальний літопис своєї епохи, який має назву «Весни та Осені».

Конфуцій був людиною широких поглядів, з благородними манерами; Ось як він сам коротко описав своє життя: «В пятнадцать лет я ощутил стремление учиться; в тридцатилетнем возрасте я утвердился; достиг­нув сорока, освободился от сомнений; в пятьдесят познал веление Неба; в шестьдесят мой слух обрел проникновенность; с семидесяти лет я следую же­ланиям сердца, не нарушая меры».

Під час політичних потрясінь в Китаї Конфуцій не зайняв позицію філософа-одинака, який занурюється в медитації. Навпаки, він зайняв соціально-активну позицію і навчав своїх послідовників, котрі продовжили його справу в майбутньому. Вчиники Конфуція завжди узгоджувалися з його вченням, він був прикладом скромності та дисципліни.

Основні ідеї Конфуція. Думки Конфуція не були систематичним викладенням вчення (згідно західних уявлень). Цілком можливо, що Конфуцій ніколи не прагнув до систематизації. Він лише прагнув створити певний взірець для майбутніх філософів Китаю. Він вірив у потребу внутрішнього пошуку і тому не нав’язував учням жодних універсальних догм. Конфуцій вважав, що його послідовники будуть розвивати мудрість для майбутніх поколінь. Істина, за Конфуцієм, не залежить від часу. Конфуцій досліджував становище людини у світі, він підкреслював глибокий зв'язок між Шляхом Неба та Шляхом Землі, високо цінуючи соціальну активніс ть людини.

Важливу роль у філософській системі Конфуція відігравали чесноти (етика). Благородство є наслідком того, як людина живе. Характер пізнається за вчинками. Саме дії людини мають провідне значення – вони можуть сприяти досягненню суспільної гармонії, виразом котрої є традиція, честь та чесноти. Конфуцій вирізняв наступні чесноти:

• Людяність (жень);

• Синівська повага;

• Вірність;

• Обовʼязок;

• Щирість;

• Справедливість;

• Благопристойність.

Основною чеснотою вважається людяність (жень), дослівно перекладається як «істинна людяність». Істина за своєю природою проста, правильна та непідробна. Ці властивості характерні і для людяності. Все, що вимагається від людини – бути правдивою, справжньою та щирою. Конфуцій навчав своїх учнів культивувати у собі ці якості. Наші чесноти безпосередньо повязані з вчинками по відношенню до інших людей та самих себе. Моральні цінності мають бути обовязковою ознакою суспільного життя, адже наші вчинки завжди мають певний вплив на інших людей.

Необхідною складовою людського життя, за Конфуцієм, мають бути неперевні вправи щодо розвитку чеснот, тобто моральне вдосконалення особистості. У конфуціанстві постійно культивується шлях морального вдосконалення в повсякденному житті та у відносинах між людьми. З точки зору Конфуція, людська природа є благісною, а розвиток негативних якостей є набутим, аморальність є неприродним явищем, вона суперечить природі людини. Тому ми завжди маємо відновлювати в собі свою дійсну природу шляхом морального самовдосконалення.

Наш образ життя є визначальним для формування особистості. Принцип шу (взаємності): не робити іншим того, чого ви не бажаєте собі (пізніше зустрічається і в християнстві). Тому жень – це якість, яку потрібно культивувати в собі постійно і невпинно шукати в іншх. Конфуцій вважав, що чеснотам можна навчитися, але джерело її завжди знаходиться в самій людині: «Великое знание коренится в прояснении пути, на котором разумение возрастает посредством по­знания своего сердца и дальнейшего соответству­ющего действия». Людина, яка культивує «жень» – «благородна людина».

Наступним за значимістю після Конфуція вважається його послідовник Мен-цзи, кий розвивав конфуціанство, привносячи в нього власні ідеї. Він теж спирався на ідею доброчинної природи людини: «Если, совершая деяния, мы не осознаём, него желаем, надлежит обратиться внутрь и тщательно исследовать самих себя». Жив в часи політичного хаосу, який нагадував смуту епохи Конфуція. Мен-цзи радив правителям щиро турбуватися про свої народи і не праивити засобами застосування сили. Небо (Китай – перекладається як «Піднебесна») дає правителю мандат на владу. Якщо той править на основі благочестя і справедливості, народ завжди буде йому вірним. За інших обставин, коли правителі порушують небесний мандат, народ має право повстати. Тому Мен-цзи закликав владу культивувати доброчесність.

Зміни починаються зсередини. За Мен-цзи, вам не вдастся змінити світ на краще, якщо ви не змінитесь самі. Тому більшість проблем та складностей в житті ми створюємо самі: «Когда Небо ни­спосылает беды, их еще можно избежать. Когда же мы сами вызываем на свою голову злосчастья, нет никакой возможности жить». Ставлення до людини теж визначається її внутрішнім світом: «Когда воды Цан-лан чисты, Окунаю в нее ленты моей шляпы. Когда воды Цан-лан мутны, Омываю в них свои ступни» (дитяча пісня). Від якості води залежить те, в який спосіб люди її використовують. Тому ми породжуємо більшість проблем власною поведінкою (якщо ми хочемо навчитися поважати інших, маємо поважати себе; якщо себе зневажаємо, інші теж нас зневажатимуть). Тобто Мен-цзи теж закликає нас звернутися до власного внутрішнього світу, саме там знаходиться відпрравна точка трансформації нашого життя.

Першим кроком до цього є розвиток самосвідомості: «В большинстве своем люди действуют без какого-либо понимания, что они делают, и продолжают так поступать без осмысления своих поступков. Они по­ступают подобным образом всю свою жизнь и не по­нимают Пути-Дао» (Дао – універсальна категорія китайської філософії, у конфуціанстві – несе в собі етично-моральний зміст, а у даосизмі - онтологічний).

Притча Мен-цзы, яка відображає його уявлення про доброчесність людської природи: приводил в пример плохую и неплодо­родную местность, которая была известна под назва­нием Бычья гора. Согласно преданию, давным-давно Бычья гора была покрыта великолепными лесами. Но по мере того, как государство разрасталось, люди вырубали деревья и гора утратила свою былую кра­соту. Однако природа, противясь подобному надру­ганию, взяла все-таки свое и молодняк снова покрыл гору зеленью. Но затем люди послали пастись на гору домашний скот, который постепенно уничтожил зе­лень. «Природное состояние горы сильно отличалось от того, что мы видим теперь; также и в каждом чело­веке (хотя это, возможно, и незаметно) несомненно были чувства порядочности и доброты... Насколько велики шансы у нашей природы по сравнению с той горой сохранить свою исконную красоту?».

Загальна характеристика філософії даосизму. Важливим напрямком філософської думки Китаю поряд з конфуціанством, був даосизм. Засновник Лао-цзи (старе дитя, старий вчитель). Автор трактату «Дао де дзин» (Книга шляху і благодаті). Дао (шлях). Дао «є Вічною і Безкінечною Першопочатковою Основою кожної людини та всього матеріального світу.