1. Мова – це

- здатність говорити,

- система словесного вираження думок, яка має певну звукову і граматичну будову і яка є засобом спілкування в людському суспільстві,

- спосіб словесного вираження, стиль, властивий кому-небудь.

2. МОВЛЕННЯ – це послідовність взятих з мови одиниць спілкування на конкретному мовному матеріалі в їх комунікативному вживанні.

3. ЛІТЕРАТУРНА МОВА – це вища форма національної мови, яка характеризується багатим лексичним складом, упорядкованою граматичною будовою і розвиненою системою стилів.

4. Норма (правило) – це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу правил відбору і вживання мовних одиниць.

Норми пов’язані з усією будовою мови, з її елементами. Розрізняють:

* лексичні норми – правила відбору і вживання слів та фразеологізмів,

* орфоепічні – правила вимоги звуків ы звукосполучень та правильного наголошування складів у словах,

* словотворні – правила творення слів,

* граматичні – правила побудови слів, словозміни різних частин мови, вживання форм слів, словосполучень і речень,

* стилістичні - правила використання мовних засобів відповідно до мети і стилю мовлення,

* орфографічні – правила написання слів і їх частин,

* пунктуаційні – правила вживання розділових знаків.

Українська літературна мова, що належить до найбільш розвинених мов світу, існує в усній і писемній формах.

План лекції:

• мова і професія,

• основні вимоги до мовлення: правильність, змістовність,

• послідовність, багатство, точність, виразність, доречність та доцільність,

• особливості професійного спілкування,

• нормативність і правильність мовлення,

• орфоепічні та акцентологічні норми,

• мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження тощо.

Мова і професійна діяльність особистості

Мова – це універсальне явище. Вона існує тільки в суспільстві. Це засіб не лише вираження готової думки, а створення її, діяльність думки, світогляду народу. Мова охоплює усі сфери суспільного життя: освіту, науку, мистецтво, виробництво тощо. Це акумулятор усіх змін у політичному житті суспільства, знаряддя розвитку мислення в процесі пізнання об’єктивного світу, а отже – засіб створення духовної культури.

Основні функції мови:

• комунікативна – мова є засобом спілкування,

• мислеоформлююча – коли свою думку ми ”одягаємо” в слово,

• художня – мистецтво слова,

• пізнавальна – засіб пізнання через слово,

• само виражальна – художнє читання, спів,

• емоційна – вираження почуттів.

”...Мова діє в усіх сферах духовного життя, як творча сила, і якщо далі прослідкувати цю проблему, то важливість мови стане ще більш очевидною. Той, хто не схильний настільки поціновувати мовний вплив серед форм знання, має постійно розмірковувати, як далеко зайшли б ці форми знання, коли б мови не було взагалі”, - писав Л. Вайсгербер).

Мова – явище системне. Її функції виступають не ізольовано, вони проявляються у взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, своєю чергою, відбивається на долі народу.

Ми вивчаємо ділове мовлення, тому й звернемося до його визначення.

Ділове мовлення – це, по-перше, мовний вияв політичного і правового мислення особистості, по-друге, мовлення управлінського апарату, що забезпечує господарські та ділові стосунки між членами суспільства. Це сукупність мовних засобів, які використовуються людьми в офіційно - діловій сфері.

Сьогодні українська мова – мова державна. Вона є не лише засобом спілкування, а й важливим засобом формування нових виробничих відносин. Науково – технічний прогрес, розбудова соціально – економічної та політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Народжуються нові професії, формується їх мова, збагачується словник.

Мова професії – це лексика і фразеологія мови конкретної галузі науки, культури, виробництва. Знати мову професії – це вільно володіти лексикою свого фаху, легко нею користуватися. Мовні знання – основний компонент професійної підготовки. Правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орiєнтyвaтися у складній професійній ситуації та успішно контактувати з представниками своєї професії.

Професіоналізми - слова i мовленнєві звороти, xapaктepнi для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди вiдповiдаютъ нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофiцiйнi (а отже, експресивно за6арвленi) синоніми до тepмiнiв.

На вiдмiнy від тepмiнiв, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення i не становлять цілісної системи. Якщо терміни - це, як правило, абстрактні поняття, то пpофесiоналiзми -конкретні, тому що детально дифepeнцiюютъ ті – предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою дiяльноcтi відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків:

кок - повар,

камбуз - кухня.

2. Професіоналізми працівників банківсько – фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити підсумки, прикинути баланс.

Професіоналізми використовуються також літераторами з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у cвoїx творах.

Канцеляризми – слова та мовленнєві звороти, що позбавляють образності, яскравості, емоційності та iндивiдуальностi стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад:

засвітла - до тих пір, поки небесне світило не перестало випромінювати світло.

Науково-технічний процес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Мова пpeдставникiв різних галузей виробництва, народного господарства деталі збагачується, i цей процес відбувається завдяки формуванню мови трудівника будь-якої професії, усуненню мовних примітивізмів, збагаченню науково-тexнiчнoю, суспільно-політичною лексикою і термінологією, появі нових понять.

Професіоналізми виникають, коли та чи iншa спеціальність чи фах, або вид занять не мають розвиненої термінології. Друга група пpoфecioналiзмiв - це загальнозрозумілі слова, проте не є літературними.

Знати мову пpoфeciї - означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. Для волових документів споріднених установ професіоналізми можливі й зрозумілі, але для міжвідомчих справ вони небажані.

Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи пpoфeciоналiзмiв, особливо в діловому мовленні.

Засмічують мову й недоречно вжиті слова, що давно вийшли з ужитку. Проте в мові документів законодавчого характеру трапляються такі, які в літературній мові вважаються застарілими, а в юридичних документах належать до активної лексики.

Нерідко у текстах документів від незнання, неуважності чи недбалості припускаються різні відхилення. У результаті текст стає малозрозумілим, насиченим словесними надмірностями, архаїзмами, канцеляризмами. Ускладнюють розуміння тексту маловідомі слова іншомовного походження, професіоналізми, неологізми. Не прикрашають документи просторічні слова, діалектизми.

Професіоналізми – слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії.

У різних галузях науки, виробництва, політики, культури професіоналізми виступають як синоніми до вже існуючих термінів. Але на відміну від термінів вони можуть мати експресивне забарвлення і досить детально характеризувати рід занять, дії чи предмети, безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії. Наприклад, слова і звороти сантехнічної справи: батарея, хомут, труба; з професіоналізмів зварювальників: сплав металу, електроди, абразивний інструмент; зі сфери комп’ютерної технології: вікно редактора, вінчестер, командний рядок, файл та ін.

Виникають професіоналізми і як розмовні неофіційні замінники вже існуючих у певній галузі термінів. Це загальнозрозумілі слова, але вони не є літературними.

У межах одного колективу, підприємства, відомства може народжуватись безліч нових професіоналізмів. Нові професіоналізми творяться за рахунок словоскладання, префіксів та суфіксів. Серед найпопулярніших префіксів є: до- (доукомплектувати, дообладнати), недо- (недопромисел, недовнесок); серед суфіксів найбільш продуктивні – ість, -ат, -ація, -аж (дискваліфікація, пливучість, листаж). Такі професіоналізми вживаються здебільшого в усному мовленні. У писемному спілкуванні, зокрема в діловому, вживання таких слів небажане.

Загалом професіоналізми засмічують мову ділових паперів, утруднюють спілкування й знижують загальний рівень мовної культури документів.

Важко сприймаються професіоналізми. Утворенні переосмисленням загальновідомих слів (кваліфікований – висококваліфікований). Терміни вирізняються емоційною нейтральністю, відсутністю образності. Професіоналізми, навпаки, зберігають емоційність (часто іронічну або негативну, образливу) іноді виразно передають якийсь образ: проектувати з чистого місця, збити в купу рахунок.

Ділова сфера - одна з основних життєво необхідних галузей діяльності людини. Саме за допомога ділових паперів, документів, листів встановлюються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між закладами, підприємствами, установами, державами, а також налагоджуються приватні стосунки між людьми.

Ділове спілкування потрібно вести державною мовою, повсюдно впроваджуючи українську мову, розширюючи її застосування в соціальній сфері нашої держави.

Для ділових людей важливе значення має писемне мовлення. У багатьох випадках лише через ділову документацію (листування) встановлюються певні ділові контакти. Писемне ділове мовлення - це система документації, за допомогою якої представники установ, організацій, підприємств можуть встановлювати певні зв’язки, контакти, спілкуватися. Одиницею писемного мовлення є письмовий діловий текст. Особливості писемного мовлення можна виділити такі:

- воно фіксується за допомогою певних знаків (літер, графіків, схем, малюнків, формул тощо);

- писемне мовлення завжди спирається на усне мовлення, тобто є вторинним. Воно фіксує кимось висловлену думку і сприймається органами зору;

- форма писемного мовлення здебільшого монологічна;

- для писемного мовлення, зокрема ділового, характерна більша регламентація мовних засобів, точніший добір відповідної лексики;

- у писемному діловому тексті переважає традиційна форма викладу, загальноприйняті структурні елементи;

- писемне мовлення обслуговує кількісно невизначену аудиторію;

- писемна форма спілкування дає можливість підготувати необмежену кількість копій, що збільшує можливість впливу певного документа.

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури взагалі. Відомий український педагог В. Сухомлинський писав, що „мовна культура – це живодайний корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти и писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу".

В поняття "техніка мовлення входить дихання, голос, дикція та орфоепія. Поставити дихання означає навчитися керувати органами дихання, підпорядковуючи їх завданням мовлення. Навчитись дихати комбінованим (діафрагматично-реберним) типом дихання, свій голос необхідно пристосовувати до аудиторії, постійно розвивати силу, діапазон. Кожен, хто силкується з аудиторією, повинен чітко вимовляти в словах кожен звук, тобто удосконалювати свою дикцію, навчитись правильно, відповідно до норм сучасної української орфоепії вимовляти звуки в словах.

Етикет - (з французької — етикетка, ярлик) - це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості.

Якщо поняття «етикет» містить у собі обов'язки людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки і спілкування у різних ситуаціях, то поняття «службовий етикет» визначає норми і правила спілкування тільки на роботі.

Мовленнєвий службовий етикет - це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно. Поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки можна наразитися на зустрічну неприязнь. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання. «Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людину, від віку співрозмовника, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається, тощо».

Мовний етикет - це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей; у певному суспільстві, країни, без яких не обходиться жоден народ. Наш український народ має прекрасні традиції, що виявляються в повазі до старших, до батьків. Оте ввічливо-пошанне «Ви», з яким звертаються до рідних, старших збереглось і до сьогодні, особливо у сільській місцевості. Віталися в селі до кожного, бажаючи йому здоров’я, добра. Це створювало добрий настрій, бажання працювати творчо, з наснагою.

Зазеленіє навіть пень, коли почує:

«Добрий день!»

Не бачив друга триста літ?

Скоріш скажи йому: «Привіт!»

Кожне слово для людей має значення:

На прощання говори: «до побачення!»

Але це не лише «вітання» і «прощання». Важливо зуміти звернутися до офіційної особи чи співрозмовника. «Шановний», «пане», «добродію», «шановна пані, «добродійко». Офіційно найбільш поширена форма звертання на ім’я по батькові. «Валентино Петрівно», «Володимире Степановичу^;», а також «колего», «друже» та ін. Важливо вміти вибачитися, якщо десь вийшло непорозуміння. В цьому випадку правильно вживати форми «пробачте мені», «перепрошую», «вибачте, будь ласка» (але не «вибачаюсь», бо це означає, що ви просите пробачення у себе). У виробничій діяльності бувають ситуації, коли ви не зможете виконати якесь прохання. У такому випадку відмовити треба теж тактовно, Наприклад; «на жаль», «мені дуже шкода, але...», «мені незручно відмовляти, але...», «я радий би дозволили, але...». Тобто відмова має бути не категорично, а супроводжуватись співчуттям, бажанням виконати прохання за інших обставин. Тут можна, якщо можете, дати людині пораду «дозвольте порадити Вам...», «чи можу я дати Вам пораду...». Категоричні форми тут теж не бажані, хоча в окремих випадках можуть бути.

Багато важить у спілкуванні уміння сказати людині щось хороше, комплімент: «Ви прекрасний майстер», «Ви рідкісний фахівець», «з тобою так цікаво розмовляти», «Ваш виступ справив незабутнє враження» тощо. Від цього людина почуватиме себе впевненіше, намагатиметься дорівнювати уявленню, особливо молодь. I все це має супроводжуватись доброзичливою чарівницею усмішкою, яка творить справжнє диво приємного спілкування.

Формул привітання в українській мові порівняно небагато: Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте!

Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові! Ходить здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої! дороги! До зустрічі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!

Хоч вибір і тут невеликий, але завжди можна знайти потрібний вираз, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, з якою прощаємося. Не варто під час вітання або прощання з людьми, старшими за віком, малознайомими чи незнайомими, вживати скорочені або усічені форми типу «Добрий!», «Здрастує!», «Вітаю!».

Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад, можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! 3 радістю! Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую. Не треба, дякую. На жалъ, ні. Перепрошую, але не можу. Мені дуже шкода, але. Шкодую, що не зміг.

Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним відповідно до ситуації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі! Якщо зроблено щось значне: Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб’язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати^! Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що. Прошу. Будь ласка.

Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви. Якщо можете. Якщо Вам не важко. Треба розрізняти слова прошу (відповідь на подяку) і прошу (звертатися з проханням, клопотати).

Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету:

Дозвольте відрекомендуватися...

Мене звуть...

Моє ім’я , моє прізвище...

Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...

Дозвольте познайомити Вас із...

Познайомтеся, це...

Познайомте мене, будь ласка, з...

Дуже радий з вами познайомитися...

Дуже приємно...

Звертання до співрозмовника на ім'я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертання за допомогою займенників ТИ, ВИ. А тому треба пам'ятати, що в офіційно-діловому стилі звертання, правильно дібране за формою (ім’я та по батькові в кличному відмінку) та змістом (ім'я, ім'я + по батькові, ім’я + по батькові + прізвище) є важливим елементом мовної культури. В офіційних звертаннях використовуються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товаришці! Дорогий друже! Дорогі друзі! Шановне товариство! Вельмишановне панство! До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на ВИ, щоб висловити пошану. Використовуючи пошану множину, потрібно узгоджувати присудок з підметом у числі: Ви обіцяли розглянути це питання. Ви не залишили своєї адреси. Якщо присудок виражено прикметником, то він може стояти як у множині, так і в однині, залежно від обставин, проте висловлення буде стриманішим, якщо присудок стоятиме у множині: Ви були відсутні на нараді. Ви вільні на сьогодні. Пошанна множина в українській мові виражається дієсловом та займенником у формі другої особи множини.

Правила мовного етикету залежать від конкретних, ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування.

Специфіка усного ділового мовлення (компоненти)

Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ларошфуко, істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше. Отже, багато говорити і багато сказати - поняття не тотожні.

Усне ділове мовлення - це спілкування між людьми в процесі виконання ними службових обов’язків. Усне мовлення первинне, йому властива спонтанність, поширена інформативність, насиченість різноплановими фактами. Важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ці риси відрізняють усне ділове мовлення від писемного.

Проте саме поняття "усне ділове мовлення" дуже широке. Воно включає два компоненти: усне ділове спілкування і усне публічне мовлення. Кожен компонент виражається у певних жанрах.

Структура усного ділового мовлення мае такий вигляд:

I. Усне ділове спілкування:

1. Ділова розмова.

2.Ділове засідання.

3.Прийом відвідувачів.

4.Телефонна розмова.

П. Усне публічне мовлення:

1. Бесіда.

2.Дискусія.

3. Лекція.

4. Промова.

5.Доповідь.

Усне ділове спілкування є важливим чинником діяльності ділової людини. Адже від уміння грамотно і чітко вести ділову розмову віч на віч або по телефону, приймати відвідувачів, проводити ділове засідання залежить успіх у роботі підприємства, організації, установи, окремої фірми.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1) точність у формулюванні думки, не двозначність;

2) логічність;

3) стислість;

4) відповідність між змістом і мовними засобами;

5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

7) вживання сталих словосполучень;

8) різноманітність мовних засобів;

9) нешаблонність у побудові висловлювання;

10) доречність;

11) виразність дикції;

12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови (здатності відчувати належність слів до певного стилю, доречність вживання слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, культурою мовлення, і технікою мовлення. Усне ділове мовлення - це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.

Існують три універсальні величини ділового спілкування - погляд, усмішка та відстань, на якій ведеться бесіда.

Погляд - найсильніший компонент розмови. Уміння "витримувати погляд" є наслідком особливого тренування. Людина, яка просто дивиться у вічі співрозмовнику, викликає довіру. Вміння першим не відводити погляд - це ознака сильної, рішучої особистості. Зустрічаючись_, люди обов'язково коротко дивляться один одному в очі. Цей перший погляд є "пробою на довіру". Щирість у цьому швидкому погляді означає доброзичливе ставлення. Якщо партнер затримує погляд на очах співрозмовника, то робить це з метою пригнітити людину. Якщо співрозмовник затримує погляд, супроводжуючи це кивком голови, то це означає згоду і довіру. Якщо ж партнер відводить очі у паузі, то це значить, що він не все ще сказав і просить не перебивати.

Усмішка. Перш ніж говорити, усміхніться. Це настроїть будь-яку розмову, навіть важку, на доброзичливий тон і взаємоповагу. Усмішка повинна відповідати ситуації, а якщо можливо, й визначати її. Самої мовчазної усмішки іноді буває досить, щоб пом'якшити неприємну ситуацію або зняти роздратування партнера. Усмішка має бути багатозначною, але не маскою, і відповідати настрою.

Над символічною є відстань, на якій ведеться бесіда. Розрізняють чотири види дистанції між співрозмовниками: інтимну, особисту, соціальну, офіційну. Відстань між особами служить регулятором їхніх відносин. Визначником соціального статусу, статі, місцевості, де мешкають співрозмовники, може стати саме відстань. Треба пам'ятати, що у різних націй поняття норми різні. У слов'ян відстань під час ділової бесіди менша, ніж, наприклад, у американців, австралійців, бо соціальна дистанція збігається з особистою. Якщо не знати дистанції співрозмовника, то ненавмисне можна його вразити або образити.

Таким чином, усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.

В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми тощо.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування – усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Важлива ознака усного мовлення - це простота і природність.

Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складніший вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація тощо).

— компоненти УДМ:

Усне ділове мовлення

Усне ділове спілкування Усне публічне мовлення

Ділова розмова Бесіда

Ділове засідання Дискусія

Прийом відвідувачів Лекція

Телефонна розмова Промова

Доповідь

Усне ділове спілкування є важливим чинником діяльності ділової людини. Адже від уміння грамотно і чітко вести ділову розмову віч на віч або по телефону, приймати відвідувачів, проводити ділове засідання залежить успіх у роботі підприємства, організації, установи, окремої фірми. Саме у цих жанрах і виражається усне ділове спілкування.

— жанри усного ділового спілкування:

** Ділова розмова - це обмін думками між двома особами, виклад конкретного питання.

Найголовніше в розмові - уміння розкрити тему, виділити головне, вислухати співрозмовника, зважити усі позитивні і виділити головне, вислухати співрозмовника, зважити усі позитивні і негативні моменти і прийти до вирішення конкретного питання.

Найголовніше - не посада чи будь-які приятельські стосунки, а володіння теоретичним аспектом даної проблеми, глибоке знання справи, свого фаху, уміння практично застосовувати теоретичні знання.

** Ділове засідання - це особливий жанр усного ділового спілкування, який є не лише засобом спілкування офіційних осіб, а и ефективним методом управління колективом.

3 вили:

- інформаційні ( ознайомлення з певною важливою інформацією)

- диспетчерські або оперативні (з приводу стану виконання певних розпоряджень);

- дискусійні ( висловлення думок).

** Прийом відвідувачів - це форма спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами.

Проводячи прийом відвідувачів, офіційна особа повинна:

- ввічливо зустріти відвідувача;

- уважно вислухати його;

- коректно говорити з відвідувачем;

- розібратися в деталях;

- знайти розв’язання справи;

- вказати подальші кроки у розв’язанні справи;

- ввічливо попрощатися з відвідувачем.

** Телефонна розмова - це один із жанрів УДС, але досить специфічний, оскільки співрозмовники не бачать один одного, то виключається передача інформації через міміку, жест, вираз очей та обличчя.

Структура ТР:

— момент встановлення зв'язку,

— виклад справи,

— завершення розмови.

— специфіка усного ділового мовлення (УДМ):

Мовлення - це сукупність мовленнєвих дій, мета яких впливає із загальної мети силкування. Звуковою реакцією мовлення є спілкування.

Спілкування - це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами спілкування є

* діалог,

* монолог,

* полілог.

Найменшою вимовною одиницею є фраза.

Результатом процесу говоріння є текст. Текст - це сукупність речень, послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи.

Усне ділове мовлення - це спілкування між людьми в процесі виконання ними службових обов'язків. Усне мовлення первинне, йому властиві;

* спонтанність,

* поширена інформативність,

* насиченість різноплановими фактами.

Важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову.

Проте саме поняття "усне ділове мовлення" дуже широке. Воно включає два компоненти:

* усне ділове спілкування,

* усне публічне мовлення.

Поняття про усне публічне мовлення

Усне публічне мовлення - це спілкування однієї особи з групою осіб, з публікою. Якість усного публічного мовлення залежить від багатьох факторів.

Сучасне суспільство змінює своє обличчя. На перший план виходить особистість активно мисляча, яка бездоганно володіє словом, уміє самостійно приймати рішення, рішуче діяти в нестандартних умовах і спонукати до дії інших.

Слід звертати увагу на тему, основну думку, мету спілкування, адресат мовлення. На першій фазі мовленнєвої діяльності визначається адресат спілкування, тобто встановлюються екстралінгвістичні фактори, що сприяють здійсненню спілкування.

Друга фаза - осмислення і передача (фіксація) на письмі загальної структури і плану висловлювання.

Третя фаза - реалізація плану висловлювання, уміле використання мовних засобів залежно від мети і ситуації спілкування.

Техніка мовлення

Щоб виступ був цікавим, справляв враження, треба, щоб лексика його була багатою, барвистою, стилістично вистражданою.

Для збагачення словникового запасу читайте твори авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих мовців і записуйте їх слова і вирази.

Виявіть, які слова і вирази ви вживете надто часто і намагайтесь замінити іншими словами або виразами. Учіться точності висловлювання, вибирайте слова точні та однозначні. Не перенасичуйте свій виступ абстрактними поняттями, адже це вимагає від слухачів великого напруження.

Зміст виступу стане цікавішим, якщо мовець використовуватиме влучні образні вислови, наповнить мову прислів’ями, приказками, крилатими висловами. Доречною може бути усмішка, анекдот чи просто жарт, але усі ці засоби матимуть вплив на аудиторію, якщо ними зловживати.

Щодо синтаксису мовлення, то рекомендується чергувати довгі! речення з короткими, не перенасичувати мову займенниками. Основна думка повинна висловлюватися головним реченням, а не підрядним. Не зловживайте іменниками, які стоять поряд в одному відмінку. Щоб слухачі зрозуміли нову інформацію, наведіть конкретні приклади або те ж саме повторіть іншими словами. Намагайтесь під час виступу опустити неістотні подробиці, швидко і послідовно підвести слухачів до розв'язки.

Популярність у колективі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування мовця відповідають уявленням і неписаним правилам даної суспільної групи, певної аудиторії. Пам'ятайте про те, що популярні в колективі люди веселої вдачі, товариські, тактовні. Саме таким оратором повинна бути сучасна ділова людина.

ВИДИ I ЖАНРИ ПУБЛІЧНИХ ВИСТУПІВ

Усне публічне мовлення - це спілкування однієї особи з групою осіб, з публікою. Якість усного публічного мовлення залежить від багатьох факторів.

Фактично все наше життя складається з виступів. Якщо говорити про сферу офіційну, то це або інформація, або переконання, або створення певного настрою у слухачів.

Одним з найпоширеніших жанрів публічних виступів є доповідь. Це виклад інформації з певними висновками і пропозиціями. Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення; має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв’язків із громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему наукової позиції тощо). Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Звітна доповідь - це письмовий звіт, який виголошується публічно. В ньому доповідач повинен правдиво і об’єктивно висвітлити факти, переконуючи слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього треба чітко окреслити мету, завдання і характер доповіді. До кожного положення дібрати переконливі факти, цифри, цитати, продумати і скласти загальний план; до найважливіших пунктів підібрати і опрацювати фактичний матеріал, пов'язати окремі положення в загальну струнку систему, подбати про зв'язки між частиками. Хоча вся доповідь читається, звичайно, повністю або тезисно, вступ і заключну частину треба написати повністю і прочитати кілька разів, щоб позбутися невпевненості та розгубленості. Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням. До окремих її частин можуть бути внесені корективи. Після обговорення такої доповіді приймається рішення - програма майбутніх дій.

Ділова доповідь - це виклад певних питань обов'язково з висновками і пропозиціями. Призначена ділова доповідь для усного виголошення. Ділова доповідь містить значний обсяг інформації, розраховується на обізнаних слухачів. У ній ставляться назрілі в певній галузі проблеми й визначається практична мета. Текст доповіді може бути заздалегідь надрукований, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями. Матеріал для цього дають виступи по доповіді.

Виступ до доповіді - це короткий фрагментарний виклад певних питань, які торкаються проблем доповіді. Він не має самосійного значення, а зрозуміти його можна лише у зв'язку з проблемою, що обговорюється. Проте полемічність, критичне спрямування, лаконізм - характерні риси такого виступу. Досвідчений працівник, знавець своєї справи і добрий оратор зуміє показати і в такому виступі як глибину професійної думки, так і мовну майстерність.

Готуючи доповідь, мовець має на меті вплинути на розум слухачів, донести до них певну інформацію. Дещо інше завдання ставить перед собою той, хто готує і виголошує промову.

Промова - це публічний виступ, у якому мовець намагається вплинути не лише на розум слухачів, але й на їх почуття і волю. Тому промова повинна бути логічно стрункою, емоційно насиченою. Промови бувають мітингові. Для них характерне гостре політичне спрямування. Найбільше їх зараз у нас на мітингах серед представників різних партій. Ділова промова більш стримана. Мовець орієнтується на логічний, а не самостійний вплив.

I третій вид - це ювілейна промова. Бона готується з нагоди певного свята, ювілею установи, організації, конкретної особи. Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, бо це часто підсумок певного періоду діяльності установи, фірми. Якщо ж це не ювілей особи, то промова має бути урочиста, пафосна, а водночас і сердечна, дружня. В ній - схвильований відгук про ювіляра, добрі побажання. Доречний у такій промові жарт, дотеп, підкреслення якихось рис ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Саме тут можуть бути експромти, імпровізації. Манера виголошення - невимушена, безпосередня.

Особливості виголошення промови

1. Промовляти чітко. Дикція має бути особливо виразною.

2. Голос промовця посилюється в залежності від змісту фрази, відстані між ним і слухачами. Оратор повинен посилати фразу слухачеві, а не форсувати голос.

3. У промові має бути ритм, який досягається через паузи.

4. Тривалість пауз більша, ніж при виголошенні доповіді.

5. Темп промови тим повільніший, чим більша кількість слухачів.

6. Вибір мовної манери залежить не лише від ситуації мовлення, а й від характеру та емоційного змісту промови.

Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацію, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки і почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.

Лекція - це публічний виступ з метою пропаганди наукових знань. Це живий процес спілкування лектора зі слухачами. Лекція починається вступом, у якому автор переконливо, дохідливо, цікаво пояснює, чому тема лекції є актуальною і потрібною саме цій аудиторії. Це своєрідний заспів, увертюра, яка обіцяє щось цікаве і викликає довір’я до лектора. В основній частині лекції найважливіше - чіткий виклад стрижневого питання, послідовне і логічне розкриття його, увиразнення причиново-наслідкових зв’язків. Важлива ясність думки і послідовність викладу при переході від однієї смислової частини до іншої. Лектор не лише висловлює погляди окремих вчених на певну проблему, а и викладає свою точку зору, аргументуючи її. В окремих місцях виступаючий намагається певне питання розв’язати саме тут, у цій аудиторії, втягуючи в свої пошуки слухачів, примушуючи їх мислити, розмірковуючи разом з ними.

Основна частика лекції може містити не більше семи питань або частин. Не слід перенасичувати лекцію фактами, цифрами, даними, невпорядкованим ілюстративним матеріалом, бо це утруднює сприймання. Обов’язково необхідно дати тлумачення термінології. За цих умов лекція буде цікавою і змістовною, дійде до розуму і серця слухачів.

Важливим видом публічного мовлення є бесіда. Проводиться вона з невеликою кількістю осіб. Найголовніше в бесіді - це питання. Адже за допомогою їх мовець намагається викликати на розмову слухачів, спонукати їх до висловлення своєї думки. Якщо доповідь, лекція, промова проходять у формі монологу, то бесіда - це діалог. У ньому найголовніше - визначити проблему, підготувати цікавий вступ і глибоко продумати питання. Співрозмовники повинні чітко, логічно , послідовно, лінгвістично грамотно висловлювати свої думки і прийти до певного висновку. Адже бесіда - це обговорення певного питання. Виступаючий викладає думки, а потім за допомогою питань поступово втягує в розмову присутніх слухачів.

Як потрібно володіти голосом під час виступу

- пристосовуйте свій голос до обстановки, де відбувається спілкування (не говоріть голосно в громадських місцях),

- хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка не вірить у свої сили,

- не говоріть надто голосно - це справляє враження агресивної людини,

- постійно тренуйте свій голос: найзручніший спосіб для цього - читання вголос, під час якого постійно контролюється правильність вимови,

- голос підвищують тоді, коли ставлять запитання, висловлюють радість, здивування. Якщо вам потрібно когось переконати, відповісти на запитання, то голос понижують,

- будьте тактовні: спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть.

Щоб виступ був цікавим, справляв враження, треба, щоб лексика його була багатою, барвистою, стилістично виправданою.

Для збагачення словникового запасу читайте твори авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих мовців і записуйте їх слова і вирази.

Виявіть, які слова і вирази ви вживаєте надто часто і намагайтеся змінити їх іншими словами або виразами. Учіться точності висловлювання, вибирайте слова точні та однозначні. Не перенасичуйте свій виступ абстрактними поняттями, адже це вимагає від слухачів великого напруження.

Зміст виступу стане цікавішим, якщо мовець використовуватиме влучні образні вислови, наповнить мову прислів’ями, приказками, крилатими висловами. Доречною може бути усмішка, анекдот чи просто жарт, але усі ці засоби матимуть вплив на аудиторію, якщо ними не зловживати.

Щодо синтаксису мовлення, то рекомендується чергувати довгі речення з короткими, не перенасичувати мову займенниками. Основна думка повинна висловлюватися головним реченням, а не підрядним. Не зловживайте іменниками, які стоять поряд в одному відмінку. Щоб слухачі зрозуміли нову інформацію, наведіть конкретні приклади або те ж саме повторіть іншими словами. Намагайтесь під час виступу опустити неістотні подробиці, швидко і послідовно підвести слухачів до розв'язки.

Популярність у колективі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування мовця відповідають уявленням і неписаним правилам даної суспільної групи, певної аудиторії. Пам'ятайте про те, що популярна в колективі люди веселої вдачі, товариські, тактовні. Саме таким оратором повинна бути сучасна ділова людина.

Обговорення спірного питання - це дискусія - особливий жанр усного публічного мовлення. Завдання учасників дискусії - переконати опонента. Це досягається за рахунок наведення цікавих аргументів, прикладів із життя тощо. В дискусії може брати участь однакова кількість опонентів : 1+1; 5+5; 10+10.

Таким чином, кожен вид і жанр публічного мовлення мае свою специфіку, яку мовцеві необхідно враховувати, щоб своїм спілкуванням позитивно впливати на аудиторію.

Обговорення спірного питання - це дискусія - особливий жанр усного публічного мовлення.

Завдання учасників дискусії - переконати опонента. Це досягається за рахунок наведення цікавих аргументів, прикладів із життя тощо. В дискусії може брати участь однакова кількість опонентів : 1+1; 5+5; 10+10.

Достойна участь у дискусії, а саме : уміння довести свою думку, переконати опонента, уважно вислухати і глибоко зрозуміти його - обов'язок кожної культурної сучасної людини.

Для цього необхідно пам'ятати правила дискусії, а саме:

1) поважайте опонента, поступіться йому усім, чим можете;

2) намагайтеся почати розмову з питань, у яких ви з опонентом були однодумцями;

3) якомога рідше вживайте займенник "я";

4) не стверджуйте того, чого не можете довести;

5) не дайте опонентові зрозуміти, що ви хочете його переконати і уже зараз упевнені у цьому;

6) умійте слухати критику, підніміться вище емоцій, хай спочатку буде розум, розсудливість;

7) умійте програвати з гідністю, не принижуйте себе та інших;

8) умійте вигравати достойно, не тріумфуйте з перемоги.

Таким чином, кожен вид і жанр публічного мовлення має свою специфіку, яку мовцеві необхідно враховувати, щоб своїм спілкуванням позитивно впливати на аудиторію.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОМИЛОК

Класифіка- ційні типи помилок	Види й сутність помилок		Сигнальні позначення помилок
	В усному мовленні	В писемному мовленні
Орфоепічні помилки	Неправильна вимова звуків, звукосполучень, слів, їх форм; неправильне виділення наголосом відповідного складу
Помилки в змісті	Нерозуміння ідеї висловлювання; неправильне чи неповне розкриття теми; невідповідність матеріалу темі висловлювання; перекручування фактів чи подій; неконкретність викладу; не аргументований виклад основної думки; невідповідність плану; порушення послідовності й логічності викладу		З
Мовленнєві помилки (лексичні, фразеологічні, стилістичні)	Уживання слова в невластивому йому значенні; невиправдане повторення слів; використання зайвих слів (плеоназм); спотворення слів; неправильна сполучуваність слів; вживання фразеологізмів у невластивому значенні; перекручення фразеологізмів; уживання мовних засобів, що не відповідають задуму і стилю висловлювання		М
Граматичні помилки: 1)морфологічні, 2)синтаксичні	Неправильне утворення слова, граматичної форми; вживання слів не в тій формі; неправильна побудова словосполучення, речення; порушення норм узгодження, керування		Г
Орфографічні помилки		Неправильне написання слів	І
Пунктуаційні помилки		Неправильне вживання розділових знаків	У