3Агальнi вимоги до використання самостійних частин мови у діловому

мовленні (іменник, прикметник, числівник, дієслово)

Однією з визначальних ознак культури писемного та усного спілкування є граматична правильність, тобто дотримання унормованих правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень i речень.

Кожній повнозначній змiнювaнiй частині мови - іменнику, прикметнику, числівнику, займеннику, дієслову властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід обов'язково дотримуватися.

Частини мови - це слова, що характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями i засобами словотвору.

Частини мови за основним значенням i граматичними формами поділяються на самостійні та службові. Слова, якi мають лексичне i граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кiлъкiсть, порядок дії й стани - називаються повнозначними (самостійними):

- іменник,

- прикметник,

- числівник,

- займенник,

- прислівник,

- дієслово.

У стилістичному плані морфологія використовується на підставі наявності в ній близьких за значенням i функціями явищ. При стилістичному використанні фактів морфології слід маги на увазі два моменти: різну частотність уживання окремих форм у тому чи іншому функціональному стилі i зв'язки значень певних форм з даним функціональним стилем.

Слід розглядати такі морфологічні засоби. категорія роду, категорія числа, власні й загальні назви, ступені порівняння, стягнені й нестягнені форми, дiєслiвнi категорії та iншi.

Іменники

Іменники - це слова, що мають значення предметності й відповідають на запитання хто? Що? За своїм смисловим значенням i граматичними властивостями іменники поділяються на дві групи: загальні і власні.

У документах найчастіше виникає сумнів щодо використання роду іменників, колим це стосується назви осіб за професією. Офiцiйнi назви посад, професій - ­іменники чоловічого роду, тому слід вживати саме їх. Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем i вживається у формі жіночого роду. Часто в документах замість множини подибуємо однину. Чимало помилок у вживанні давального та родового відмінка іменників (-у, -овi, -евi, -а, -я, -у, -ю).

Змiнюванi іменники поділяються на чотири відміни. Іменники І та II відміни за характером закінчень поділяються на тверду, м’яку й мішану групи.

Таблиця відмінкових закінчень іменників І відміни

Від мін ки	Однина				Множина
	Тверда група	Мішана група	М’яка група		Тверда група	Мішана група	М’яка група
			з основою не на й	з основою не на й			з основою не на й	з основою не на й
Н.	-а	-а	-я	-я	-и	-і	-і	-ї
Р.	-и	-і	-і	-ї	□, -ів	□, -ей	□,-ей,-ів	□
Д.	-і	-і	-і	-ї	-ам	-ам	-ям	-ям
З.	-у	-у	-ю	-ю	Як у Н. або Р. відмінку
Ор.	-ою	-ею	-ею	-єю	-ами	-ами	-ями	-ями
М.	Як у Д. відмінку				-ах	-ах	-ях	-ях
Кл.	-о	-е	-е,-ю	-є	Як у Н. відмінку

Таблиця відмінкових закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни

Від мін ки	Однина				Множина
	Тверда група	Мішана група	М’яка група		Тверда група	Мішана група	М’яка група
			з основою не на й	з основою не на й			з основою не на й	з основою не на й
Н.	□, -о	□	□	□	-и,-і,-а	-і	-і	-ї
Р.	-а, -у	-а,-у	-я, -ю	-я,-ю	□ -ів	-ів	-ів,-ей	-їв
Д.	-ові, -у	-еві, -у	-еві, -ю	-єві,-ю	-ам	-ам	-ям	-ям
З.	Як у Н. або Р. відмінку				Як у Н. або Р. відмінку
Ор.	-ом, -им	-ем	-ем	-єм	-ами, ьми	-ами	-ями, -ьми	-ями
М.	-і,-ові, -у	-і,-еві, -у	-і,-еві, -ю	-ї,-єві, -ю	-ах	-ах	-ях	-ях
Кл.	-е,-у	-е, -у	-ю	-ю	Як у Н. відмінку

Таблиця відмінкових закінчень іменників середнього роду ІІ відміни

Від мін ки	Однина			Множина
	Тверда група	Мішана група	М’яка група	Тверда група	Мішана група	М’яка група
Н.	-о	-е	-е,-я	-а, -і	-а,-і	-я
Р.	-а	-а	-я	□, -ей	□, -ей	□,-ів,-їв
Д.	-у	-у	-ю	-ам	-ам	-ям
З.	Як у Н. відмінку
Ор.	-ом	-ем	-ем,-ям	-ами,-има, -ьми	-ами,-има	-ями
М.	-і,-у,-ові	-і,-у	-і,-ю	-ах	-ах	-ях
Кл.	Як у Н. відмінку

Таблиця відмінкових закінчень іменників ІІІ відміни

Відмінки	Однина	Множина
		З основою на не шиплячий	З основою на шиплячий
Н. Р. Д. З. Ор. М. Кл.	□, (-и) -і, -і □ -ю -і -е, -и	-і -ей, -ів -ям -і, -ів -ями -ях	-ї -ей -ам -і -ами -іх
		Як у Н. відмінку

Закінчення іменників чоловічого роду у родовому відмінку однини залежно від їх значення

-а - тверда та мішана групи -я - м’яка група

-у - тверда та мішана групи -ю - м’яка група

1. Назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, студента, учителя, Лазаря; персоніфіковані предмети та явища: Ліса, Вітра, Тумана, Града. 2. Назви тварин і дерев: бобра, вовка, коня, клена, ясена, дуба. 3. Назви чітких предметів, речей: барабана, замка, малюнка, плаща. 4. Назви населених пунктів: Берліна, Києва, Лондона, Львова. 5. Інші географічні власні назви з наголосом у Р. відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності –ов, -ев, -єв, -ин, -їн: Дінця, Орла, Тетерева, Дніпра. 6. Назви мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць енергії, напруги та ін.: метра, літра, люкса, вольта, тижня, джоуля. 7. Назви машин та їх деталей: автомобіля, комбайна, поршня, кузова. Терміни іншомовного походження, що означають будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: карниза, еркера, портика, конуса, ромба, синуса, шківа, сектора, радіуса.

1. іменники на позначення речовини, маси, матеріалу: азоту, асфальту, борщу (але хліба). 2. назви, що означають збірні поняття: ансамблю, батальйону, загалу. 3. Назви рослин, кущів, плодових дерев: барвінку, гороху, очерету, ренклоду. 4. Іменники у другій частині складених топонімів: Зеленого Гаю, Червоного Ставу, Широкого Яру. 5. Назви будівель, споруд, приміщень, їх частин: вокзалу, коридору, палацу, (але: куреня, млина, ангара – наголос на закінченні). 6. Назви установ, закладів, організацій та їх підрозділів: інституту, клубу, технікуму, відділу, факультету. 7. Назви явищ природи: вітру, вогню, морозу, снігопаду. 8. Назви почуттів: болю, гніву, гумору. 9. Іменники на позначення місця, простору: абзацу, яру, космосу, лугу. 10.Терміни іншомовного походження: аналізу, імпульсу, міфу, памфлету. 11. Назви ігор і танців: альпінізму, баскетболу, бобслею, боксу, тенісу.

Особливості використання іменників у ділових паперах

Слід пам’ятати, що ОДС вимагає:

1. Перевагу віддавати абстрактним, нeeмoцiйним, однозначним іменникам книжного походження: aвтop, гарант, екзотика, інгредієнт, номенклатура, прецедент, журі об’єктивність та ін.

Неправильно Правильно

Анонімка анонімний лист

Сотняга гривень сто гривень

Заліковка залікова книжка

Фарбова фарбування

Астматик хворий на астму

Авто автомобіль

Товарняк вантажний потяг

Водичка вода

Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їx нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

2. Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у бiлъшоcтi випадків) у чоловічому poдi, наприклад:

Неправильно правильно

Викладачка хімії викладач xiмiї

Касирка (касирша) завод касир заводу

Працівниця фірми пpaцiвник фірми

Учителька школи учитель школи

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому poдi, наприклад: бухгалтер фipми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

3. Збірні іменники, що позначають: .

А) cyкyпнicтъ однакових або подібних понять, icтoт, тварин, предметів тощо

заміняти іменниками у формі множини, наприклад:

Неправильно правильно

Студентство студенти

Професура професори

Птаство птахи

Пахощі запахи

Генералітет генерали

Малеча малi діти

Б) сyкyпнi поняття професійної дiялъностi, назви осіб за фахом i місцем роботи, проживання та нaцiоналъною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення, наприклад:

Неправильно правильно

Акторство гра на кону театру та в кіно

Друкарство виготовлення друкарської продукції

Циркачі працівники цирку

Городяни мешканці мicтa

4. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи:

Статус - знавцю, колего, товарищy та ін.

Посаду - директоре, завідувачу, голова та ін.

Звання - професоре, капітане, aкaдeмiкy та ін.

Професію - лаборанте, перекладачу, секретарю та ін.

Родича - батьку, мати, сестре, тітко та ін.

Ім’я - Ігope (ю), Олеже, Миколо, Юрію та ін.

Ім’я по батькові - Іллічу, Анатолійовичу, Євгeнiвнo та ін.

Прізвище - Сороко, Каркачу, Багалiю та ін.

5. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення.

Неправильно правильно

Голова Костюк О.П. зауважила Голова зборів Костюк О.П. зробила

зауваження

На сходах стояв дипломат. На сходах стояв невеликий металевий

дипломат.

6. Указуючи час за роком, іменник треба узгоджувати із числівником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з прийменником у (в), а в Р. вiдмiнкy без прийменника, наприклад:

Неправильно правильно

У першому році першого року

У цьому році цього року

У наступному році наступного року

7. Для іменників чоловічого роду II відміни в З. Відмінку однини характерним є нульове закінчення:

Підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ...

8. Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа, наприклад: Неправильно правильно

Придбали нову шкіряну мебель придбали нові шкіряні меблі

Зробили позначки різними зробили позначки різним

чорнилами чорнилом

9. Пам’яти, що:

- кiлъкiсний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продуктивність підприємства збільшилась у два з половиною рази. Якщо дробовий числівник виражений десятковим дробом, то маємо форму раз у Р. відмінку: Продуктивність підприємства збільшилась у два й чотири десятих раза;

- в Ор. вiдмiнкy множини іменників II відміни та множини іменників слід використовувати лише закінчення -ами, -еми, -има, наприклад: із п’ятьма колесами, літак з іноземними гостями, повернулися із грошима.

- Одиниці виміру мають паралельну форму в Р. вiдмiнкy множини: децибелів i

децибел, ватів i ват, але лише: бiтiв, джоулів, байтів.

- Однина Е: засобом узагальнення, коли вказує на нерозчленованiстъ, цiлiснiстъ однорідних іменників: перевезено ввесь урожай соняшнику. Та коли невизначену кiлъкiстъ однорідних іменників можна порахувати чи виміряти, слід уживати форму множини: завчасно було придбано комплекти спортивних костюмів,

- не можна відмінювати неживі предмети як живi істоти, наприклад: неправильно правильно

для транспортування будмате- для транспортування будматеріалів

рiалiв використовували потужних використовували потужні КрАЗи i МАЗи КрАЗiв i МАЗiв

10. Надавати перевагу не дієсловам, а вiддiєслiвним іменникам, якi забезпечують однозначність i водночас узагальненість змісту, наприклад: Неправильно правильно

Допомагати надати допомогу

Доручити дати доручення

Змагатися провести змагання

Наїхати зробити наїзд

Оглянути здійснити огляд

Переговорити вести переговорити

Хоча в наказах, розпорядженнях та інших документах припускається форма наказового способу дієслова (доручити, оглянути та под.).

11. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати повинен стояти в З.вiдмiнку, а не в Д., наприклад:

Неправильно правильно

Повідомити повідомити студента

Сповістити інженерові сповістити інженера

Карпенку Б.Т. Карпенка Б.Т.

12.Уживання низки дієслів пов'язано з іменником, який повинен стояти в Р., а

не З. чи Д. вiдмiнкy, наприклад:

3азнати біди, завдати шкоди, пильнувати чистоти, paдiти з перемоги.

Прикметник

Прикметники – це слова, що вказують на ознаку предмета і відповідають на запитання який? Яка? Яке? Чий? Чия? Чиє? Прикметники змінюються за родами, числами, відмінками; виражають різноманітні ознаки й властивості предметів: якість, розмір, смак, матеріал, колір, належність, зовнішні ознаки, внутрішні властивості, відношення до часу, відношення до місця. За значенням та граматичними властивостями прикметники поділяються на три групи:

Якісні –

Відносні –

Присвійні –

Якісні прикметники мають два ступені порівняння: вищий і найвищий.

В українській мові прикметники мають повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану) форму.

Також розрізняють дві групи: тверду і м’яку.

У діловому мовленні можуть виникнути труднощі у використанні ступенів порівняння, оскільки тут частіше вживані аналітичні форми: більш вичерпний, найбільш повний.

Творення ступенів порівняння

Вищий ступінь порівняння		Найвищий ступінь порівняння
Проста форма	Складна форма	Проста форма	Складна форма
-іш-, -ш- різький-різькіший	Більш, менш Більш різкий	-най- вищий-найвищий	Найбільш,наменш Найбільш вищий

Творення відносних прикметників

1. За допомогою суфікса - н -: хатній, вчасний, верхній, денний, річний.

2. У прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ан-(-ян-) літера и не подвоюється: дощаний, кожушаний, олов’яний, солом’яний.

3. Прикметники, що вказують на відношення предмета до дії, творяться за допомогою суфікса -льи-, що додається до основи неозначеної форми дієслова: копіювати – копіювальний, наступати – наступальний.

Творення і вживання присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються переважно від назв осіб. Уживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якої твориться прикметник.

Від іменників ІІ відміни на означення осіб прикметники утворюються за допомогою суфікса -ів-, -ев- від іменників м’якої та мішаної груп: Гоголь – Гоголеве, Дем’ян – Дем’янів, Черниш – Чернишів, Чернишеве.

Питання для бесіди:

З’ясовуємо значення слів МОВА І МОВЛЕННЯ.