Основні стильові різновиди української мови

(риси, сфери застосування, мовні засоби)

Слово стиль широко вживається в сучасному мовленні (стиль професіонала, стиль роботи, молодіжний стиль, готичний стиль, стиль керівництва тощо). У всіх цих та інших прикладах слово стиль означає різновид чогось з характерними відмінними рисами. У мові поняття стилю пов’язане з поняттям функції. Отже, функціональний стиль – це такий різновид літературного мовлення, який характеризується стійкими особливими рисами, що зумовлені завданнями спілкування.

Питання про систему та кількість функціональних стилів залишається відкритим. Традиційно розрізняють усні й писемні (книжні) стильові різновиди літературної мови. До усних відносять розмовно-побутовий та офіційно-ораторський стилі, до писемних – науковий, художній, публіцистичний і офіційно-діловий. Проте однорідність публіцистичного стилю часто ставиться під сумнів, окремими стилями вичленовують інформаційний та суспільно-політичний різновид. Подекуди виділяють законодавчий стиль, епістолярний (стиль листування). Спірним залишається запитання про межі стилів. Межі стилів часто нечіткі.

У науковому стилі головна ознака термінологічність. Навколишній світ описується через терміни. Часто даються визначення різних понять, процесів, явищ тощо. За деякими підрахунками, іменників у науковому тексті в чотири рази більше, ніж дієслів. Повторення одних і тих же слів у невеликому відрізку мовлення, що в художньому тексті неприпустимо, у науковому стилі обумовлено необхідністю точно й однозначно виражати думку. Переважають складні речення, що підкреслює книжний характер наукового стилю і дозволяє точно, логічно, послідовно й аргументовано викладати інформацію. Науковий стиль використовується в наукових працях, статтях, повідомленнях, доповідях, підручниках, енциклопедіях та ін.

Мета – передати наукову, наукову-технічну інформацію.

Художній стиль від інших відрізняє його образність. Для передачі думки використовують різноманітні художні тропи (епітети, метафори, символи та ін.). Лексика художнього стилю різноманітна: історизми й архаїзми (смерд, жупан, ланіти, вія, перст), діалектизми (жалива – кропива, маржина – худоба), оказіоналізми – буквально, випадкові слова (яблуневоцвітно

[Тичина], бажання буйно-сміле [Семенко], надзвичайниця [Еллан-Блакитний] та ін).

Художній стиль використовується для художніх творів різних жанрів: оповіданнях, повістях, романах, віршах та ін.

Мета – передати читачеві-слухачеві почуття (емоції) автора чи того, хто говорить, відтворити живу картину, охарактеризувати істоту або неістоту чи явище.

Публіцистичний стиль має на меті зробити певний вплив на свідомість людей, суспільства. Цій меті підпорядковані такі мовні риси публіцистичного стилю: короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання, вигуки, суспільно-політична лексика (суспільство, вітчизна, ліберальний та ін.). Часто текст публіцистичного стилю побудований на діалозі з конкретною або уявною особою.

Публіцистичний стиль використовується у газетах, масово-політичних журналах. Цим пишуться статті, нариси, рецензії, репортажі, звернення, фейлетони.

Мета – активно вплинути на формування громадської думки.

Розмовно-побутовий стиль характеризується невимушеністю і простотою форми. Тут зустрінемо чимало стягнених словосполучень і речень (“Література” – “Літературна газета”). Переважає розмовна лексика (розбишака, дурниці, замазура та ін.). Розмовно-побутовий стиль не виходить за межі літературної мови. Використання не літературних елементів (жаргонізми, діалектизми, неправильні форми слів та ін.) є питанням культури.

Розмовний стиль використовується в бесідах, що проходять невимушено.

Мета обмінятися думками, висловити свої враження в колі близьких людей.

Офіційно-діловий стиль відрізняється високою стандартизацією.

Стиль законодавчо-розпорядчих документів, - відзначав академік Л.В.Щерба, - “мова законів” - “вимагає – перш за все точності і неможливості будь-яких кривотлумачень; швидкість розуміння не є вже у такому випадку винятково важливою, оскільки зацікавлена людина без усякої спонуки прочитає всяку статтю закону і двічі, і тричі.”

Офіційно-діловий стиль використовується у написанні законів, постанов, статутів, програм, наказів, протоколів, заяв, автобіографій та інших ділових паперів.

Мета – передати повідомлення для ствердження офіційними адміністративними органами.

Виділяють також епістолярне мовлення – стиль особистого листування, який характеризується вживанням розмовної, побутової лексики, емоційно-оцінної лексики, звертання тощо.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загально-мовні між-стильові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна представити у вигляді таблиці.

Назва стилю

Жанри, в яких реалізується

Мета мовлення, призначення

Сфера спілкування

Ознаки

Мовні засоби

Під стилі

1

2

3

4

5

6

7

Н А У К О В И Й

Дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія

Повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань

Наука, техніка, освіти

Понятійність предметність об’єктивність логічна послідовність узагальненість однозначність точність лаконічність переконливість аналіз, синтез аргументація, висновки

Терміни, схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилення, складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, бесіди тощо).

Офіційно-діловий

Закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголошення,

Регулювання офіційно-ділових стосунків мовців – у державно-право -

Офіційно-ділові стосунки, спілкування

Документальність (кожний папір пови –

Стандартна канцелярська лексика, складні речення; гранично точний виклад

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови);

доручення, розписка, протокол, інструкція, лист тощо

вій і суспільно-виробничій сферах

в державно-політичному громадському й економічному житті законодавство адміністративно-господарська діяльність

нен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора, регламентація тексту

безособові і наказові форми дієслів, чітко регламентовані розміщення і будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімії.

дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції; повідомлення – комюніке; звернення – ноти; протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки заяви, звіти).

Публіцистичний

Виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

Обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, вирішення суспільно-політичних питань, активний

Громадсько-політичне життя, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною

Суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні найменування (подій, дат, місцевості, учасни-

Стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення); художньо-публіцистичний (памфлети,

вплив на слухача, спонукання діяльності.

образністю, використання художніх засобів – епітетів, порівняння, метафор.

ків ), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

фейлетони, нариси, есе –короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний(літературно-критичні статті, огляди тощо).

Художній

Трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків.

Мистецтво слова, творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність; все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості

Застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слова в переносному значенні; емоційно експресивна лексика, різні види синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використання історизмів, архаїзмів, діалектизмів; вживання дієслівних форм; всіх типів речень, синтаксичних зв’язків;

Епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний

				(образ автора і спрясовуються на особистість читача (слухача).	використовуються стилістичні фігури (алітерація, асонанс тощо), періоди, еліпс (неповні речення), полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін.	твір, драма-феєрія, усмішка тощо).
Розмовний	Бесіда, приватний лист	Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив; засіб невимушеного спілкування.	Побутові стосунки з родичами, знайомими, усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.	Усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.	Побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвленні та просторічні слова, вигуки, неповні речення тощо; багатство інтонацій, суфіксів суб’єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: обірваних, односкладних тощо), можливі діалектизми, фольклоризми, скороченні слова.

Офіційно-діловий стиль української мови

(визначення, риси, функції, сфери застосування,

подібність та розбіжність з іншими стилями)

Якість і структура стилів непостійна і змінюються від століття, від епохи до епохи. Після Жовтневої революції в установах продовжували працювати багато службовців дореволюційної Росії, ділова мова містила в собі безліч канцеляризмів та архаїзмів (“Дано Петрову Івану Яковичу, що він дійсно є особою, котрою себе іменує, що підписом і прикладенням печатки засвідчується”). Тому минуло чимало часу, перш ніж позбавились від старого і непотрібного у мові і стилі.

Офіційно-діловий стиль відрізняється від інших високим рівнем стандартизованості, що виявляється як у складанні текстів, так і в їхньому оформленні. Щодо мови, то стандартність означає використання сталих зворотів (кліше). Наприклад, - Ми, що підписалися нижче; вжити суворих заходів; винести догану та ін. Стандарт потрібний для того, щоб досягти однозначності та достовірності інформації.

Кожен текст, складений у діловому стилі, повинен бути стандартним (або типовим) та інформативним. Виклад інформації у діловому тексті робиться відповідно до таких принципів:

• Об’єктивність змісту.

• Повнота інформації у стислій формі.

• Логічність і послідовність.

• Обґрунтованість.

• Нейтральний тон.

• Типізація мовних засобів і стандартних термінів.

Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційних відтінків: віддієслівних іменників (поділ, розподіл, підрахування, використання, дотримання, уніфікація), безособових дієслів (взято, прийнято, підписано, укладено), назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач, замовник, виконавець) та ін.

Офіційно-діловий стиль має специфічні відмінності від розмовного мовлення та інших стилів літературної мови. При підготовці тексту документа обов’язкове дотримання таких основних принципів. Службові документи, як правило, оформляються від імені юридичної особи установи або її структурного підрозділу. Форми вираження суспільних інтересів у

службових документах повинні відповідати нормам адміністративного права.

Офіційно-діловий стиль має під стилі:

• Інформативний.

• Дипломатичний.

• Законодавчий.

• Адміністративно-канцелярський.

Тексти в офіційно-діловому стилі повинні бути змістовними, точними. Для цього характерні усталені мовні звороти, стандартні початки і закінчення документів, поділ на частини. В ньому закріпилося чимало специфічних термінів, традиційних форм. Цей стиль позбавлений образності й емоційності. Побутова речень відзначається лаконізмом. Речення чіткі й нескладні.

Стиль законодавчих паперів значно відрізняється від канцелярського. В канцелярсько-діловій мові виразно виявляється безпосередній зв’язок мови з виробничою діяльністю людей.

Матеріали, викладені у цьому стилі, задовольняють потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, у ділових стосунках між інституціями й установами, у громадській, виробничій та інших видах діяльності окремих членів суспільства. З офіційно-діловим стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, ухвал, у діловому листуванні.

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, розписок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлювання характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Офіційно-діловий (з лат. – служба: 1) урядовий 2) службовий) стиль – це різновид мовлення, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами

суспільства в офіційній сфері. Тобто це мова законів, постанов, адміністративних документів, усне спілкування в установах, організаціях тощо.

Які ж функції цього стилю? Це, звичайно, комунікативний, тобто мова виступає засобом спілкування, зв’язку між членами колективу організації, установи або між установами. Але основною функцією ОДС є настановчо-інформативна, тобто в процесі спілкування кожна із сторін дає певну інформацію і, відповідно, конкретні настанови.

ОДС реалізується в багатьох жанрах, які можна об’єднати в такі структурні під стилі:

а) законодавчий (Конституція, закон, укази);

б) дипломатичний (нота, заява, міжнародна угода);

в) адміністративно-канцелярський (заява, оголошення, наказ).

Основне призначення ОДС – регулювати ділові стосунки в державно-політичній, громадській, економічній, законодавчій, управлінській, адміністративно-господарській сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.