4.7. Нефакторні теорії міжнародної торгівлі

Нові явища у структурі міжнародної торгівлі після II світової війни, динамічний НТП та виявлення “Парадоксу Леонтьєва” обумовили розвиток теорії міжнародної торгівлі двома шляхами, що характеризувалися появою так званих нефакторних моделей та моделей неотехнологічного напряму.

Нефакторний підхід в цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. До нефакторних моделей відносяться:

 модель з урахуванням різної інтенсивності факторів: на відміну від Леонтьєва, який робив розрахунки по продукції, що заміщувала імпорт, а не за фактичними витратами зарубіжних виробників, розробники цієї моделі спиралися на розрахунки не по імпортозаміщенню, а по реальному імпорту;

 модель з урахуванням особливостей попиту: надлишок капіталу, наприклад, у США, обумовлюючи капіталомістке споживання, спричиняє його нестачу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, що експортуються;

 модель з урахуванням неоднорідності факторів: виділення “фізичного” і “людського” капіталу; обґрунтування переважаючої значущості кваліфікованої праці тощо;

 модель з урахуванням нових факторів: поряд з трудом і капіталом врахування також природних ресурсів.

Основними моделями неотехнологічного напрямку є:

1. Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує спеціалізацію розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких та високотехнологічних товарів, які імпортують країни, що розвиваються в обмін на експорт сировини та матеріалів.

2. «Модель технологічного розриву» пов’язує торгівлю між країнами із існуванням відмінностей у рівнях їх технологічного розвитку. Саме прогресивні технології дають країні переваги у боротьбі за ринки. У цій моделі розглядається імітаційний лаг, що складається з лага попиту і лага реагування. Лаг попиту являє собою час, необхідний для розвитку попиту на новий експортний продукт. Лаг реагування пов’язаний із часом, що необхідний виробникам країни-імпортера для реагування на конкуренцію із-за кордону, розпочавши місцеве виробництво. Різниця між цими двома лагами і обумовлює міжнародну торгівлю (експорт в іншу країну можливий, коли лаг попиту коротший від лага реагування). Технологічний розрив можна подолати через копіювання нововведень, але “потік” нововведень забезпечує умови стабільної технологічної переваги і відповідної спеціалізації країни.

3. Модель «економії на масштабах виробництва» доводить, що країни з містким внутрішнім ринком повинні розвивати виробництво, яке забезпечує зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва. Основним у цій моделі є припущення, що розвинуті країни наділені факторами виробництва приблизно в однакових пропорціях, а тому торгівля між ними доцільна в тому разі, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва.

4. Моделі внутрішньогалузевої торгівлі відображають міжнародну торговельну практику, коли країни торгують між собою товарами однієї галузі, які виробляються практично при однаковій фактороінтенсивності, а дуже часто і факторонаділеності. Іншими словами, мотивація міжнародної торгівлі обумовлена не умовами виробництва, а умовами попиту.

Виділяють 5 головних факторів розвитку цієї торгівлі: 1) близькість рівнів ВВП на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; 2) близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; 3) близькість величин тарифних і нетарифних бар`єрів або їх відсутність; 4) порівняно однаковий ступінь диференціації конкуруючих товарів; 5) номінальна величина транспортних витрат.