Характеристика сторін спілкування

Виходячи з вищезазначеного та функцій спілкування, виділя­ють три сторони спілкування:

– комунікативну (обмін інформацією);

– інтерактивну (взаємодія партнерів);

– перцептивну (розуміння людини людиною; взаємосприй­няття партнерів).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обмі­ном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування – це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кож­на є активним суб’єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об’єкта інформації (іншого суб’єкта). В акті мі­жособистісної комунікації важливу роль відіграє значущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в то­му, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впли­вають один на одного. При цьому ефективність комунікації за­лежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу від­носин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випуска­ється з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єди­ної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані «комунікативні бар’єри». Вони виникають унаслідок дії психологічних факторів – різних диспо­зицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їхніх індивідуаль­но-психологічних особливостей тощо.

Таким чином, комунікативний бар’єр – це психологічні пере­шкоди на шляху сприйняття адекватної інформації між партне­рами по спілкуванню.

Бар’єр «авторитет». Розділивши всіх людей на авторитет­них і неавторитетних, людина довіряє лише першим. Тобто до­віра чи недовіра ніби персоніфікуються й залежать не від об’єк­тивності інформації, а від того, хто говорить. Наприклад, люди похилого віку мало прислуховуються до порад молодих.

Бар’єр «уникнення». Людина уникає джерела впливу, ухиля­ється від контактів зі співрозмовником, докладає всіх зусиль, щоб не сприймати повідомлення. Щоб нейтралізувати цей ба­р’єр, необхідно звернути увагу й утримати її. На увагу найбіль­ше впливають такі фактори: актуальність і важливість інформа­ції, її новизна, нестандартність подання, несподіваність, інтен­сивність передачі інформації, звучність голосу та його мо­дуляція.

Бар’єр «нерозуміння». Іноді джерело інформації заслуговує на довіру, але інформація «не доходить» (ми не чуємо, не бачи­мо, не розуміємо її).

Виділяють такі бар’єри нерозуміння:

– фонетичний (виникає, коли говорять іноземною мовою; використовують багато іноземних слів чи спеціальну терміноло­гію; говорять швидко, незрозуміло, з акцентом);

– семантичний (той, хто говорить, і той, хто слухає, уклада­ють різний зміст у слова, різне їх розуміння; використання жар­гонних слів тощо);

– стилістичний (стиль викладу, відповідність форми та зміс­ту основним правилам структурування інформації: правилу рам­ки й правилу ланцюжка).

Суть правила рамки полягає в тому, що початок і кінець інформаційного ряду запам’ятовується краще, ніж середина. Рамка в спілкуванні становить початок і кінець розмови. При цьому в первинному спілкуванні найбільш важливою частиною розмови є початок, а при неодноразовому діловому спілкуван­ні – кінець розмови. Правило ланцюжка ґрунтується на тому, що вся інформація має бути якимось чином вибудувана, упорядко­вана, систематизована, з’єднана в ланцюжок.

Інтерактивна сторона спілкування характеризується тим, що співрозмовники реалізують взаємодію, тобто планують спі­льну діяльність, обмінюються діями, виробляють форми й нор­ми спільних дій, спрямовані на взаємну зміну їхньої поведінки, діяльності, відносин, установок із метою забезпечення резуль­тативності спілкування й вироблення єдиної стратегії.

Взаємодія є необхідним і обов’язковим елементом спільної діяльності; її основу становлять різноманітні міжособистісні контакти й дії. Для взаємодії характерна причинна залежність дій партнерів, коли поведінка кожного є одночасно й стимулом, і реакцією на поведінку інших.

Структурними складовими процесу взаємодії в спілкуванні є суб’єкти взаємодії, взаємний зв’язок (на основі формальних і неформальних відносин), взаємний вплив, взаємні зміни суб’єк­тів взаємодії (зміна точок зору, поглядів, ставлення тощо).

Залежно від міри врахування у взаємодії цих цілей виділя­ють такі стратегії поведінки:

співпраця – максимальне досягнення учасниками взаємодії своїх цілей;

протидія – орієнтація тільки на свої цілі без урахування інте­ресів партнера;

компроміс – часткове, проміжне (іноді тимчасове) досягнен­ня цілей партнерів заради збереження умовної рівності та збере­ження стосунків;

поступливість – принесення в жертву своїх потреб для дося­гнення цілей партнерів;

ухилення – ухилення від контактів, відмова від досягнення своїх цілей, щоб не дати виграти партнеру.

Ефективність взаємодії залежить також від таких умов, як дистанція в спілкуванні (особистісний простір) та позиції в спіл­куванні. Домінування того чи іншого стану впливає на характер спілкування між людьми.

Перцептивна сторона спілкування проявляється в сприйнят­ті зовнішніх ознак співрозмовника відповідно до його особистіс­них характеристик, в інтерпретації й прогнозуванні на цій осно­ві його вчинків.

Основне завдання сприйняття – сформувати перше враження пpo людину. Воно здійснюється під впливом трьох факторів – фактора переваги, фактора привабливості та фактора ставлення до спостерігача.

Дія фактора переваги найчастіше виявляється в умовах нерівності партнерів у тій чи іншій сфері – соціальній, інтелек­туальній, груповій тощо.

Фактор привабливості забезпечує реалізацію такої схеми: чим більше зовні приваблива для нас людина, тим краща вона для нас у всіх відношеннях. Якщо ж людина неприваблива, то інші її якості недооцінюються.

Фактор ставлення до спостерігача регулює включення спри­йняття в схему: позитивне ставлення до нас викликає тенденцію приписувати партнерові позитивні властивості та відкидати, іг­норувати негативні. І навпаки: явне недоброзичливе ставлення викликає стійку тенденцію не помічати позитивного й гіпербо­лізувати негативне.