Тема 1. Стратегії економічного розвитку і середовище їх формування.
Середовище формування та тенденції розвитку економічних стратегій.
Розробка економічних стратегій
Етапи еволюції світових економічних стратегій. Кореляція еволюції оточуючого середовища та розвитку стратегій. - самостійно
Види, рівні та суб’єкти світових економічних стратегій.
Основні характеристики економічних стратегій
Передумови і фактори примноження та диверсифікації світових економічних стратегій. – Козак стр 23-38 (утворення світового ринку-внутрішній, національний, міжнародний, світовий та світового господарства; вплив природного потенціалу та дешевої робочої сили)
1. Середовище формування та тенденції розвитку економічних стратегій.
Інтернаціоналізація — це вихід будь-якої економічної діяльності за географічні державні кордони або ж об'єднання зусиль декількох суб'єктів світової економіки чи політики навколо загальних для них завдань, цілей та видів діяльності.
Інтернаціоналізація здійснюється у двох напрямах — у межах країни (ендогенна) і за межами країни (зовнішньо орієнтована).
Розвиток у межах країни (імпортна інтернаціоналізація) означає, що процес відбувається у межах країни шляхом розширеного використання іноземних товарів, капіталу, послуг, технології, інформації у сфері внутрішнього споживання й виробництва певної країни.
Розвиток за межами країни (експортна інтернаціоналізація) характеризується переважною орієнтацією країни на світовий ринок і глобальну зовнішню експансію її фірм у торгівлі, інвестиціях та угодах.
Джерелами глобалізації є:
науково-технологічний прогрес та інформаційна революція
поширення форм економічної лібералізації
феномен транснаціоналізацїі
визнання певної глобальної ідеології та досягнення консенсусу щодо ринку й політики системи вільної торгівлі
формування міжнародних "однорідних" засобів масової культури, мистецтва, інформації
Як процес глобалізація є складним комплексом транскордонних (міждержавних) взаємодій між економічними суб'єктами, виявляється в інтенсифікації потоків товарів, послуг, технологій і фінансових коштів, у посиленні впливу міжнародних інститутів, поширенні діяльності транснаціональних і багатонаціональних корпорацій, зростанні масштабів транскордонних комунікаційних та інформаційних обмінів тощо.
Як комплексне геоекономічне, геополітичне й геогуманітарне явище глобалізація в цілому характеризується:
— комплексною інтеграцією світових ринків, регіональних економічних систем, усіх сфер людської діяльності;
розширенням сфери діяльності транснаціональних компаній, створення системи транснаціональної економічної дипломатії;
зростанням значення інтелектуально-інформаційних та комп'ютерно-комунікаційних складових економічного розвитку;
— прискореними темпами фінансової та інвестиційної централізації;
— поступовим "розмиванням" економічних кордонів країн тощо.
Наслідки глобалізації мають багатоаспектний та суперечливий характер.
Так, до її переваг (позитивів) слід віднести, насамперед:
розширення ринків і загострення міжнародної конкуренції;
зростання економії на масштабах виробництва;
збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі
підвищення продуктивності праці.
Серед недоліків (негативів) на найбільшу увагу заслуговують:
— нерівномірність розподілу переваг глобалізації між країнами ("центр — напівпериферія — периферія") й галузями, поглиблення асиметрії у соціальній структурі світової економіки;
посилення залежності внутрішніх процесів функціонування і розвитку від зовнішніх чинників;
помітне збільшення розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників;
перенесення фірмами країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей, як правило, екологічно небезпечних, у країни з низькою оплатою праці;
посилення навантаження на світову екосистему і визрівання конфліктів;
посилення протиріч між глобальними та національними інтересами в умовах відсутності дієвої системи глобального управління та ефективних механізмів міжнародної координації.
Міжнародні економічні інтереси полягають в інтернаціоналізації та інтенсифікації світогосподарських зв’язків. В світі все потужніше діють економічні інтереси невеликої кількості найпотужніших держав і національних корпорацій . За таких умов країни другого та третього ешелонів скоріше підстроюються до їх вимог ніж самостійно діють в напрямку переслідування власних інтересів. Головний економічний інтерес України - політичне виживання і курс на інтеграцію до європейського цивілізаційного простору - відповідає цьому статусу і цій ролі, і це добре розуміють на Заході. Територіальна цілісність і незалежність України (в тому числі незалежність воєнна) вже сьогодні стали одним із центральних компонентів перспективного бачення майбутнього Європи і Атлантичного співтовариства в цілому. Пошук можливостей для формування міжнародних стратегій передбачають використання переваг централізованого планування та вільного ринку.
Визначити межі застосування поняття й окреслити коло завдань допоможе трактування:
"стратегії" як "...основних форм і методів перспективних дій, пов'язаних із вирішенням основних проблем, реалізацією стратегічних програм, досягненням значних, стратегічних цілей"
Стратегія охоплює також методи та прийоми створення чи ліквідації інфраструктури. До інфраструктури, зокрема, належать комунікації та державні органи, що забезпечують роботу на ринку.
Стратегічний простір, або "ландшафт" можна умовно диференціювати на "об'єктивну" (територія, шляхи сполучення, комунікації тощо) та "знакову" (закони, звичаї, мережі та ін.) частини.
Об'єкти "ландшафту" поділяються на категорії, що не підлягають управлінню (географічні й етнічні особливості, державний лад), і категорії, котрі можуть корегуватися (контакти, зв'язки, канали).
Слід зазначити, що суб'єктами стратегії (структурами, що безпосередньо її виробляють) можуть бути не всі об'єкти стратегії. Окрім стратегічної позиції, необхідна ще й наявність стратегічного управління, тобто можливість суттєво змінювати стратегічну позицію.
Далеко не всі суб'єкти розробляють власні стратегії. Практика свідчить, що існує значна кількість компаній (регіонів, держав), які зосереджуються лише на розв'язанні поточних проблем і не ставлять завдання змінити свою стратегічну позицію загалом. Отже, остання складова стратегії — це бажання, прагнення стратегічного мислення та дій, здатність використовувати наявні ресурси для активної роботи на "полі економічної діяльності".
Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.
Економічна стратегія - це комплексний план, спрямований на досягнення довготермінової мети, що включає напрями, завдання та пріоритети економічного розвитку суб'єкта і комплекс відповідних заходів, дій та рішень.
Економічна тактика - це форма реалізації економічної стратегії, комплекс заходів впливу суб'єкта на перебіг конкретних економічних процесів з метою надання їм параметрів, визначених завданнями економічної стратегії.
Під економічною стратегією розвитку мається на увазі розрахована на певний період цілісна система дій суб'єкта міжнародної економіки, спрямована на реалізацію мети, завдань, пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників та ризиків. Економічна тактика є формою реалізації економічної стратегії розвитку, певним комплексом адаптивних заходів впливу суб'єкта на перебіг конкретних економічних подій з метою надання їм параметрів, визначених стратегічними завданнями.
Таким чином, стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країни являє собою економічну політику уряду, розраховану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку.
Економічна стратегія — це довгострокові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри уряду стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.
Стратегічна мета — це орієнтир діяльності суб'єкта, сенс його розвитку. Найбільш загально вона полягає в забезпеченні тривалого збалансованого економічного відтворення суб'єкта стратегії та конкретизується залежно від його системних характеристик. Стратегічна мета є надсистемною характеристикою та може передбачати значну структурну модифікацію суб'єкта.
Стратегічні напрями деталізують мету, визначають шляхи її досягнення, беручи до уваги системні характеристики суб'єкта.
Стратегічні завдання — це конкретні цілі на тривалий період, які реалізують стратегічні напрями та випливають із характеристик об'єкта стратегії. Стратегічні завдання повинні утворювати основу стратегічного плану.
Стратегічні пріоритети визначають вагу стратегічних завдань у формуванні економічної стратегії суб'єкта.
Узагальнюючи викладене, можна визначити предмет курсу: «Міжнародні стратегії економічного розвитку» вивчають формування й реалізацію довгострокової економічної політики, спрямованої на суттєве поліпшення соціально-економічних показників, стимулювання динамізму економічного розвитку на національному, регіональному та глобальному рівнях. У курсі вивчаються такі необхідні етапи розроблення стратегічної політики, як аналіз сучасного стану економіки й визначення його проблем; формулювання головної мети стратегічного розвитку й побудова «дерева цілей»; оцінка внутрішнього потенціалу розвитку й урахування зовнішніх факторів; формування механізму реалізації стратегії економічного розвитку; контроль за виконанням стратегічної політики й оцінка її ефективності; підготовка до розроблення наступної стратегії економічного розвитку. Предмет курсу включає також вивчення найтиповіших моделей розвитку на прикладі окремих країн.