Тема 10. Управління робочим часом працівників
Поняття робочого часу як універсальної міри кількості праці.
Законодавче регулювання робочого часу.
Регулювання використання робочого часу в організації.
Гнучкі режими праці.
Методи аналізу ефективності використання робочого часу.
1. Поняття робочого часу як універсальної міри кількості праці.
Робочий час - це тривалість участі працівника в трудовому процесі. Робочий час вимірюється тривалістю робочого дня, робочого тижня, робочого місяця чи робочого року.
Час не можна зупинити, консервувати, нагромаджувати в запас, його можна продуктивно чи непродуктивно використовувати. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини.
Нижня межа кількості робочого часу визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, досягнутим рівнем суспільної продуктивності праці. Загальна тривалість робочого часу не повинна бути меншою за ту, яку дозволяє досягнутий рівень продуктивності праці, у противному разі можуть істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільства.
Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад встановлений рівень. Практика показала, а наукові дослідження підтвердили, що тривалість робочого дня понад 8 годин невигідна ні організації, ні працівникам. Використання фонду робочого часу працівників, зайнятих промисловою діяльністю в Україні у 2001р., подано на рисунку.
Як бачимо, втрати робочого часу працівників, зайнятих промисловою діяльністю в Україні у 2001р., складають 9,4%. Слід відзначити, що даний показник значно відрізняється за галузями промисловості. Втрати робочого часу працівників в Україні у 2001р. за галузями промисловості подані на рисунку.
Найбільші втрати робочого часу у працівників, зайнятих у легкій промисловості – 22,1% (у 2,4 рази більше, ніж у середньому по промисловості); виробництвом деревини та виробів із деревини – 18% (у 1,9 раз більше, ніж у середньому по промисловості); у машинобудуванні – 15,5% (у 1,6 раз більше, ніж у середньому по промисловості).
Статистичні дані свідчать про необхідність підвищення ефективності використання робочого часу на вітчизняних підприємствах. Серед напрямків підвищення ефективності використання робочого часу слід виділити наступні:
удосконалення організації праці, виробництва та управління;
створення сприятливих умов праці, побуту та відпочинку;
удосконалення режимів праці та відпочинку
організація медичного та побутового обслуговування на підприємстві;
підвищення кваліфікації персоналу;
удосконалення стимулювання праці;
зміцнення трудової, виробничої та технологічної дисципліни;
створення сприятливого соціально-психологічного клімату у колективі.
Законодавче регулювання робочого часу
Робочий час регламентується державою і роботодавцем. Кодекс законів про працю України (ст.50) встановлює верхню межу тривалості робочого часу: 40 годин на тиждень для нормальних умов праці; для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше 36 годин на тиждень (ст.50, 51).
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється також для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень. 36-годинний тиждень встановлено також для учителів, лікарів, викладачів вищої школи та деяких інших категорій працівників (ст.51).
Надурочними вважаються роботи понад установлену тривалість робочого дня. Надурочні роботи законом допускаються лише у виняткових випадках, але вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік (ст.62, 65). До надурочних робіт забороняється залучати:
вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.176);
осіб, молодших вісімнадцяти років (ст.192);
працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст.220).
Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їхньою згодою (ст.177). Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.172).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у таких виняткових випадках:
при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
при проведенні громадсько-необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
при необхідності закінчити роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості працівників;
при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
для продовження роботи у випадку, коли не з’явився працівник, який заступає, а робота не допускає перерви; у даному випадку власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів для заміни змінника іншим працівником.
Робота в надурочний час оплачується у подвійному розмірі. Компенсація надурочних робіт шляхом надання іншого дня відпочинку законом не допускається (ст.106).
Не допускається робота у вихідні і святкові дні (ст.71, 73). Однак якщо це обумовлено характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, необхідністю виконання вантажно-розвантажувальних робіт та іншими випадками, передбаченими законодавством (ст.71, 73), то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72, 107).
При роботі в нічний час (нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку) тривалість зміни скорочується на одну годину (ст.54). Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональною угодами та колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час ( ст.108).
Забороняється залучення до роботи в нічний час:
вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.176);
осіб, молодших вісімнадцяти років (ст.192);
жінок, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликано особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст.175).
Законодавство (Кодекс законів про працю України, Закон України "Про відпустки") також регулює тривалість щорічних і додаткових відпусток.
Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору; для осіб молодше 18 років – 31 календарний день (ст.75 КЗпП України).
Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:
за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
за особливий характер праці;
в інших випадках, передбачених законодавством (ст.76).
Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством (ст.77).
Щорічні основні та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана у будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим комітетом, і доводяться до відома усіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (ст.79).
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (ст.84).