Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПЕП.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
11.11.2019
Размер:
380.01 Кб
Скачать

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ПРОКУРОРА

Київ - Дрогобич Посвіт 2012

Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії

прокуратури України (протокол № 41 від 16 листопада 2011 року).

Рецензенти:

Блазнівський Є.И. - заступник Генерального прокурора України, держав­ний радник юстиції І класу, кандидат юридичних наук; Стеценко С.Г. - заві­дувач кафедри державно-правових дисциплін Національної академії прокурату­ри України, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Колектив авторів:

Шумський П.В. - розділ 1; Литвак О.М. Попов Г.В. - розділ 2; Лит- вак ОМ., Шумський П.В. - розділ 3; Соколова О.В. - розщіп 4; Подкопаев С.В., Севрюков В.В. - розділ 3.

УДК 34

ББК 87.75 П 84

П 84 Професійна етика прокурора: навчальний посібник / [Подкопаев С.В., Попов Г.В., Соколова О.В., Шумський П.В. та ін.]; за заг.ред. О.М. Литвака. - Київ-Дрогобич: Посвіт, 2012. - 128 с.

«Професійна етика прокурора» як навчальна дисципліна є обов’язковою складовою підготовки кваліфікованих працівників прокуратури, мета якої - надання студентам знань про деонтологічні особливості майбутньої професії; сприяння усвідомленню ними соціальної значимості прокурорської діяльності; формування стримуючих мотивів поведінки; виховання магістрантів.

Належне вивчення курсу лаг комплексне уявлення про значення і специ­фіку морально-етичних вимог до прокурорів, їх зміст в службовій діяльності та позаслужбовій поведінці; підстави і порядок притягнення прокурорів до дис­циплінарної відповідальності.

Навчальна дисципліна «Професійна етика прокурора» маг безпосередні та опосередковані міждисциплінарні зв’язки з такими навчальними дисципліна­ми, як «Основи прокурорської діяльності», «Організація роботи та управління в органах прокуратури», «Прокурорська риторика», «Підтримання прокурором державного обвинувачення» тощо.

І5І№ 978-966-2763-06-5 ББК 87.75

О Національна академія прокуратури України, 2012 © Посвіт; 2012

ЗМІСТ

Розділ 1. Загальні морально-етичні вимоги до прокурорів

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ПРОКУРОРА 2

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ПРОКУРОРА 47

  1. Порядок притягнення прокурорів

до дисциплінарної відповідальності ..... 117

Використані джерела

З

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ВИМОГИ ДО ПРОКУРОРІВ

1.1. Обумовленість морально-етичних вимог до прокурорів

Будь-яка професія грунтується на стереотипних діях, певних технологіях, наповнена типовим змістом, що відрізняє її від ін­ших. Саме тому належне виконання професійних обов’язків ви­магає від спеціаліста цілком певних здібностей, навичок та вмінь, завжди залишає відбиток на особистісних рисах, моральних якос­тях та світогляді людини.

Моральна значущість різних професій не може бути одна­ковою. Суспільна оцінка тієї чи іншої професії зумовлюється її значенням для належного функціонування суспільства, тим, на­скільки вона задовольняє життєві інтереси, особистісні та інші потреби людини. Чим вищим є соціальний статус професійної групи, тим більше вимог, особливо морального характеру, вису­ває суспільство до представників цієї професії і тим складнішим буде процес входження молодих фахівців у професійну сферу ді­яльності.

Деякі професії, що пов’язані із необхідністю постійного спіл­кування з людьми, потребують цілої низки деталізованих норм, які могли б забезпечити моральні вимоги до професійної поведін­ки. Такі спеціалісти зобов’язані більше, ніж інші, дотримуватись загальноприйнятих норм моралі, мати не лише комплекс спеці­альних знань, умінь, творчих здібностей щодо конкретного різно­виду трудової діяльності, а й особливі морально-вольові якості, на підставі яких вони можуть стати повноцінними фахівцями.

Високі моральні якості завжди, за будь-яких обставин, висту­пають особистісною характеристикою, невід’ємною складовою представника юридичної професії, необхідною умовою здійснен­ня ним своїх фахових функцій, і навпаки, низька моральна культу­ра юриста є одним із показників його професійної непридатності.

Вивчення моральних аспектів у галузі юридичної професії сьогодні стає не менш значущим, ніж знання конкретних зако­нів і механізмів їх застосування, необхідних кожному правни-

ку, який прагне до глибокого опанування професійних навичок, усвідомлення гуманістичного сенсу та покликання юридичної професії. Адекватне сприйняття етичних особливостей юридич­ної діяльності, засвоєння етичних знань допоможуть юристам у вирішенні завдань із забезпечення суворого дотримання закон­ності і правопорядку, розбудови основ правової демократичної державності, і зрештою - розуміння меж бажаного, припусти­мого і неприпустимого у складній сфері життєдіяльності сус­пільства та людини.

Насамперед слід зазначити, що етика як вид людських знань виникла ще в античній Греції. Засновник вчення Аріс- тотель вперше вжив термін ethica (етика), включивши його до класу людських чеснот. Римлянин Цицерон переклав слово ethica із грецької латинською як moralis. Так виникло понят­тя, що на тисячоліття вперед визначило розвиток вчення про мораль і моральність, названого нині етикою. Таким чином, предметом вчення про етику, об’єктами її досліджень є мораль, моральність.

Різниця між поняттями «мораль» і «моральність» полягає у тому, що перше має особистісний характер, а друге характеризує мораль певного соціуму. Автор підручника «Юридична етика» Кобликов А.С. пише: «Мораль розглядають і як особливу форму суспільної свідомості, і як вид суспільних відносин, і як діючі в суспільстві норми поведінки, що регулюють діяльність людини — моральну діяльність», і де-факто визнає, таким чином, спорід­неність цих двох понять.

Мораль певним чином співвідноситься із правом, але вона завжди передує йому у вигляді усталених правил і звичаїв, що відтворюють рівень свідомості даного суспільства, його погляди й цінності. Дискусії щодо суті та походження феномена моралі, які тривають тисячі років, а також вчення про них, що перемо­гли в процесі цих дискусій і нині сприйняті світовою думкою, дають підстави для висновку, що мораль - це форма колективної свідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею й обов’язком, відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма - це один із способів регулюван­ня поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що сус­пільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно, аморальним визнається все, що відкидається чи за­суджується суспільством в цілому. Отже, мораль, моральність

  • поняття відносні. Те, що в одному співтоваристві вітають і за­охочують, в іншому - визнають недоречним і засуджують. Напри­клад, римська громадськість вважала, що гладіаторські бої мають право на існування. Довоєнна Німеччина терпимо ставилася до єврейських погромів та ідеї розширення життєвого простору за рахунок завойовницьких дій.

Однак існують вчення і реалії, що виходять за межі вузького трактування феномена моралі. Саме вони дають змогу об’єктивно оцінювати шляхи розвитку цілих народів у трактуванні мораль­ності як фактора існування людства.

Моральні норми суспільства регламентують повсякденне людське життя, і вони є первинними стосовно науки етики, яка пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, а також розвиває й удосконалює їх.

Професійна мораль формується на основі соціальних завдань професії. Зокрема, прокурор та слідчий є представниками такого виду професійної діяльності, до суб’єктів якого пред’являються особливі вимоги і поза її межами. Відтак, прокурорсько-слідчі працівники постійно перебувають у зоні посиленої уваги з боку представників громадськості. Якщо поведінка членів інших про­фесійних груп часто залишається непоміченою, то дії прокурор­сько-слідчих працівників викликають особливий інтерес.

Етика - це вчення про мораль, що досліджує закономір­ності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі у житті окремої особи і громади в цілому. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільства етика підходить з позиції досліджуваних нею категорій - добра і зла, обов’язку і совісті, гідності й честі, як вона їх розуміє та визнає.

Таким чином, одним із ключових етичних понять є категорія обов’язку. Під ним розуміють усвідомлене зобов’язання, прийня­те на себе людиною за тих чи інших умов. Існують види людської

діяльності, де виконання професійних обов’язків нерозривно пов’язане з дотриманням моральних правил. Ця обставина зумо­вила появу науки деонтології - вчення про належну поведінку, діяльність фахівця в межах професійних повноважень.

Правила професійної поведінки людей мають досить давню історію, що бере початок в цивілізації античної Греції. Однак пер­ші прояви медичної деонтології з’явилися ще в клятві Гіппокра­та, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Ранні спроби пов’язати правову діяльність з такими етич­ними категоріями, як добро і справедливість, іншими словами, зародження юридичної професійної етики, почалося з діяльнос­ті римських юристів Цельса й Ульпіана. «Право одержало свою назву від правосуддя, - писав видатний римський юрист Ульпіан, - тому що завдяки влучному визначенню Цельса право є наука про добре і справедливе». Уперше в науковому розумінні термін «етика» вживається Арістотелем (384-322 pp. до н.е.) і позначає галузь пізнання, яка вивчає власне основи моральності, дослі­джує, яка сукупність психічних особливостей людини є найдо­сконалішою.

Під такою назвою наука етика існує вже понад 23 століття. Проте не все в цій галузі остаточно визначено та досліджено, оскільки з етичними проблемами людство стикається повсякчас. Слово «етика» походить із давньогрецької, а в латинській існує слово «moris» з аналогічним значенням, і тому Марк Тулій Цице- рон зі слова «moris» утворює прикметник - «moralis».

Поступово ці два терміни стають тотожними, але якщо «ети­ка» - це наука, то мораль - це предмет науки етики, реальне яви­ще, що нею вивчається.

Міркуючи над природою моралі як предмета етики, несклад­но переконатися, що предмет цей досить своєрідний. Його не­можливо звести до звичайного зовнішнього об’єкта, що ми мо­жемо виокремити з-поміж інших, описувати, вимірювати, аналі­зувати як певну окрему цілісність. Можна скільки завгодно дослі­джувати різні аспекти того чи іншого людського вчинку, будувати його матеріальні моделі, розглядати його як: 1) фізіологічний акт; 2) соціальний феномен; 3) відтворення певних традиційних взі-

рців поведінки; 4) символічне діяння тощо - і все ж остаточно так і не з’ясувати його моральне підгрунтя.

Професійна етика є збірним поняттям, що складається з медичної, юридичної, педагогічної етики тощо. О.С. Кобли- ков зводить це поняття до «специфічного морального кодек­су людей певної професії», що значно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П. Котова, який вважає, що «професійна етика ... розділ етичної науки» з по­правкою на те, що етика ближче до практичного вчення, ніж до науки.

Досліджуючи специфіку конкретної професії крізь призму моральних принципів суспільства, практику відхилення від норм моралі у певних сферах суспільних відносин, закономірності і наслідки, що виникають при цьому професійна етика дає змогу виробити деонтологічні правила поведінки членів того чи іншого професійного співтовариства, що відповідають етичним вимогам суспільства і держави.

Отож, можна виділити деякі особливості професійної етики, і насамперед - юридичної.

Моральні принципи діяльності суддів, слідчих і адвокатів ма­ють істотні особливості, які необхідно враховувати при вивченні корпоративної етики.

Крім юридичної корпоративної етики існують міжособистіс- ні взаємини, врегульовані виключно вимогами правил спілкуван­ня та культурним рівнем юристів однієї чи різних спеціалізацій під час їх співпраці. Так, не повинен адвокат, суддя, слідчий у присутності клієнта критикувати роботу колеги, навіть якщо він з ним особисто не знайомий.

Варто зауважити, що осягнути етичні характеристики не­можливо, не вводячи безпосередній предмет розгляду, - скажі­мо, певний акт поведінки людини, - в цілісну систему загального людського осмислення дійсності, що включає ціннісні орієнтації, уявлення про добро і зло, свободу та справедливість тощо.

Не звернувшись до цієї сфери теоретичних і практичних універсалій (найбільших узагальнень, що описують певний стан розвитку предмета чи явища), ми не зможемо з’ясувати власне моральну якість будь-якого людського вчинку і навіть визначити принципове ставлення до галузі моралі в цілому.

Зазначені універсали - предмет роздумів і пошуків філосо­фії як особливої галузі людського пізнання. Звідси випливає, що етика, принаймні за своєю суттю, може бути тільки науково-філо­софським знанням.

Мораль постає як такий імперативно-оціночний спосіб став­лення людини до дійсності, що регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.

Що це, власне, означає?

По-перше, вказівка на імперативність.

Мораль - це завжди певна вимога, веління, що висуває перед людиною суспільна думка або власне сумління, і там, де такі ім­перативи відсутні, де від людини нічого не вимагається, немає й підстав говорити про мораль.

По-друге, в наведеному визначенні йдеться про оцінюваність моральних явищ, про можливість оцінки як сутнісну рису моралі. Справді, мораль стосується саме таких речей, таких проявів лю­дини, які в принципі можуть бути певним чином оцінені, причо­му саме у зв’язку з виконанням вищезгаданих вимог-імперативів.

Яку краватку зав’яжете сьогодні, підете ви на виставу чи в кафе - всі ці життєві обставини, як і безліч інших, оцінці не під­лягають.

Лише тоді, коли виникає потреба оцінювати поведінку люди­ни саме як справедливу чи несправедливу, відповідальну чи без­відповідальну, мораль вступає в свої права.

Третій суттєвий момент наведеного визначення пов'язаний з осмисленням моралі як особливого ставлення людини до дій­сності.

Четвертим з істотних моментів є те, що все перелічене й роз­глянуте нами вище набуває власне моральної якості тільки тоді, коли потрапляє у сферу протистояння добра і зла, так би мови­ти, в силове поле напруги між цими протилежними полюсами, й осмислюється в цьому зв’язку.

1.2. Система вимог

Перш за все зауважимо, що у ст. 6 Закону України «Про про­куратуру» визначаються принципи організації та діяльності орга­нів прокуратури.

Так, органи прокуратури України:

  1. становлять єдину централізовану систему, яку очолює Ге­неральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчих за ран­гом прокурорів вищестоящим;

  2. здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів;

  3. захищають у межах своєї компетенції права і свободи гро­мадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від націо­нального чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

  4. вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які до­пустили ці порушення;

  5. діють гласно, інформують державні органи влади, громад­ськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

Необхідно підкреслити, що при виконанні своїх професійних обов’язків прокурори дотримуються загальновизнаних принци­пів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, які є складовою частиною її законодавства. В особистому житті прокурори своєю поведінкою стверджують загальнолюдські мо­ральні цінності, принципи християнської моралі, узвичаєні етич­ні настанови інших релігійних конфесій.

  1. У своїй повсякденній професійній діяльності прокурори пови­нні всіляко сприяти розбудові в Україні громадянського суспільства.

Це означає, що у законотворчій та правоохоронній діяльнос­ті, при здійсненні правосуддя або захисту прав і законних інтере­сів особи, під час виконання службових і професійних обов’язків кожний юрист має керуватися принципами гуманізму, пріоритету прав людини і громадянина, поваги до особи та соціальної спра­ведливості.

Прокурори повинні просвіщати суспільство стосовно прин­ципів і змісту правової держави, інформувати громадян про їхні права та обов’язки, а також про можливі способи їх здійснення.

  1. Утвердження громадянського суспільства в Україні вима­гає від професійних груп прокурорів, які відповідно до Консти­туції надають юридичну допомогу громадянам України та іншим особам, виходити в своїй діяльності з принципу переваги інте­ресів громадян над своїми власними інтересами або інтересами інших осіб, незважаючи на будь-які інші міркування.

Прокурори не повинні обмежуватись наданням юридичної допомоги малозабезпеченим верствам населення тільки у спо­сіб, передбачений законодавством України, але й за можливості здійснювати захист цих осіб безкоштовно у вигляді благодійної допомоги.

  1. Будь-які прояви свавілля або байдужості юристів, що пра­цюють в органах державної влади, до правомірних дій та вимог громадян є неприпустимими.

Вони зобов’язані виконувати свої повноваження неупередже- но і не мають права віддавати перевагу окремим особам за будь- якими ознаками або з якихось інших мотивів.

Прокурори повинні дотримуватися високої культури спілку­вання, поважно ставитися до громадян, бути ввічливими і корек­тними.

При підготовці професіоналів для важливих галузей людської діяльності на першому місці, як правило, перебувають грунтовні зна­ння, ефективність їх реалізації, працездатність, і не завжди беруться до уваги такі якості, як доброта, делікатність, людяність тощо.

При доборі співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральні критерії. Адже більшість представників юридичної професії наділені, зокрема, владними повноваженнями - вони покликані вирішувати долю людей в пев­них життєвих ситуаціях.

Використовувати судову владу слід так, щоб кожному віддати належне, а це означає діяти справедливо, тобто згідно з законом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «..мисте­цтво доброго і справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади в Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонування цих галузей державної влади забезпечують юристи. Добро і справедливість є етичними категоріями. Розуміння їх і визначає сутність діяльнос­ті майбутнього юриста.

Основними носіями владних функцій судової системи і су­міжних служб є суддя, прокурор, слідчий. Це державні службов­ці, наділені особливим статусом: їхнє призначення і звільнення регулюється безпосередньо Конституцією України (суддя) і кон­ституційними законами (суддя, прокурор).

Найважливішим конституційним принципом українського судочинства є положення про незалежність суддів, слідчо-проку­рорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Прин­цип незалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил - це правовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавле­ний права поступитися совістю, посилаючись на стороннє втру­чання - це моральний критерій того самого принципу.

Конституційні вказівки на забезпечення підозрюваного, об­винуваченого, підсудного допомогою адвоката, заборона застосу­вання фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартою у разі затримання і багато інших застережень - це не що інше, як етичні принципи презумпції невинуватості, втілені у правову форму. Справа честі юридичних посадових осіб - не від­ступати від цих конституційних вимог.

Слід зазначити, що рішення, винесені зазначеними посадови­ми особами (вирок, рішення суду, постанова прокурора, слідчо­го), виносяться від імені держави і є обов’язковими для виконан­ня на всій території України.

Робота судді, слідчого, прокурора, допоміжних служб поля­гає у розгляді міжособистісних конфліктних ситуацій, де стика­ються діаметрально протилежні інтереси, тому їх рішення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв’язання кон­флікту - це завжди привід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права і моральності.

Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлікт від імені держави, має ґрунтуватися на основних кон­ституційних принципах правової держави - законності і рівності всіх перед законом. Така вимога визначається конституційним по­ложеннями щодо побудови правової держави. Питання, чи мож­лива побудова правової держави в Україні, не суто риторичне.

Юриспруденція - це сфера, що стосується найболючіших ас­пектів людських взаємин, адже буває задіяна в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров’я, волі, прав і законних інтересів людини. Вирішення питань, пов’язаних із переліченими філософ­ськими та правовими категоріями не можна уявити без наявності у юриста таких властивостей, як доброта, чесність, сумлінність. Вплив цих якостей і категорій на професійну діяльність юриста становить проблематику юридичної етики, що є самостійною га­луззю професійної етики.

Юридична етика - це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення право­суддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний ґрунт, пропонує шляхи втілен­ня їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Якщо етику називають практичною філософією, то юридич­ну етику цілком варто визнати прикладною етикою, духовним ін­струментом юриста, що забезпечує чесне і бездоганне виконання повсякденних обов’язків, розв’язання складних правових про­блем у максимально прийнятий спосіб.

Дослідницька і пізнавальна складність юридичної етики по­лягає в тому, що на даному етапі її розвитку не вироблено кон­кретних наукових критеріїв, що давали б змогу впроваджувати або спростовувати певні результати наукових пошуків у цій га­лузі.

З визначення С.С. Алексеєва, що «...етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена окремою наукою.

Тим більше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидом етики юридичної. «Судова етика - це наука про застосування загаль­них норм моралі, моральності у специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні і розв’язанні підлеглих суду справ», І стверджує автор навчального посібника «Професійна етика юриста» О.М. Тетерич.

Автором неодноразово вживається поняття «професійна мо­раль». Він вважає, що об’єктом вивчення юридичної етики є про­фесійна мораль юристів. У спеціальній і науковій літературі не існує поняття юридичної моралі, педагогічної моралі тощо. Наяв­ність юридичної етики чи медичної деонтології зовсім не означає наявності юридичної, медичної моралі або будь-якої іншої якості, крім моралі суспільства, у якому ми живемо.

Не затримуючись на очевидних деталях, слід зазначити, що судова етика - це лише структурна частина юридичної етики, і з цієї причини її не можна називати наукою. Однак, незважаю­чи на те, що юридична етика у повному розумінні цього поняття наукою не є, вона досліджує важливі соціальні процеси в галузі судочинства, що робить її невід’ємною навчальною дисципліною в системі юридичної освіти.

Відтак, необхідно виділити коло питань, важливих для юри­дичної етики як навчальної дисципліни, визначити її соціальну цінність та сформулювати завдання. У центрі інтересів юридич­ної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступеня впливу морально-етичних категорій (добра і зла, обов’язку та со­вісті, справедливості та відповідальності, гідності) або їх відсут­ності на професійну діяльність юристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втру­чання - участі в їхніх долях - зобов’язує представників окремих професій дотримуватися моральних норм завжди і скрізь. Адже від їхніх непродуманих слів чи вчинків можуть настати незворот- ні наслідки. Це важливо, якщо людина за збігом життєвих обста­вин потрапляє у підвладність посадової особи, від якої залежить подальша її доля. Тоді на перший план виступають властивості морального характеру, притаманні цій посадовій особі, її мораль­ні устої та поведінка у конкретних обставинах.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних взаємин, покликана олюднювати та полегшува­ти шлях до взаємопорозуміння.

Ці вихідні умови визначають методику викладання юридич­ної етики, що враховує фактичні знання про людину та її вчинки. Виявляється, що правильним є твердження:«... у центрі будь-яких подій перебуває людина, а в центрі будь-яких юридичних (право­вих) дій - особистість юриста». Якщо врахувати, що твердження автора належить до правознавчо-етичної сфери, то поза всяким сумнівом воно обов’язкове для юридичної етики, предметом якої є юрист в процесі службової діяльності.

Такий підхід до юридичної етики потребує відповідної мето­дології її викладання та вивчення, сутність яких полягає в макси­мальному використанні прикладів із правозастосовчої та право­охоронної практики, що характеризують вплив етичних категорій чи відсутність їх у діяльності юристів.

Занепад духовності та моральності в правовій і соціальній сферах - перше свідчення потреби в юридичній етиці, призначен­ня якої полягає в оздоровленні правових взаємин, вихованні про­фесіоналів нового покоління з урахуванням моралі суспільства.

Саме тому співтовариства професіоналів давно визнали за необхідне використовувати визначені механізми для захисту від негативних проявів, властивих лише представникам цієї профе­сії, щоб відмежувати себе від людей аморальних і випадкових. Створення таких механізмів можливе лише за умови розвитку професійної етики. На сьогодні майже усі підрозділи юридичних професій в Україні розробили і затвердили корпоративні правила поведінки, кодекси честі тощо.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені. Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та поро­джують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпус­тима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непроду­маність їх можливих наслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації саме особисті якості, внутрішні настанови, спадкові чи набуті імперативи життєвої поведінки визначають ставлення майбутнього фахів­ця до своєї справи, до використання ним своїх професійних знань. Природно, уявлення про етичність певних діянь зале­жать від виховання особистості, впливу близького оточення, а також від оцінки тих чи інших вчинків суспільством і дер­жавою. Ці уявлення несуть відбиток свого часу і, як правило, дають змогу судити про рівень розвитку суспільства, в якому вони формувалися.

З-поміж завдань юридичної етики і дослідження моральних відхилень та вад діяльності посадових осіб судової і правоохо­ронної систем, зокрема визначення розмірів «моральної недуги» працівників прокуратури, виявлення причин, що сприяють їх по­яві, і формулювання способів її попередження. Можна погодити­ся з твердженням: «Практика професійної етики юриста полягає в реальних службових і позаслужбових діях, регульованих зако­нодавством, відомчими нормативними документами, присягою та ін. Однак неодмінною є необхідність існування спеціального професійно-етичного кодексу з метою формування належного професійного об’єднання юристів».

Взагалі до професійної поведінки прокурорів висуваються вимоги про те, що вони повинні завжди дотримуватись високих професійних стандартів.

Прокурори повинні:

  • постійно підтримувати честь та гідність своєї професії;

і завжди поводитись професійно, відповідно до закону і правил етики своєї професії;

  • завжди підтримувати високі стандарти професійної чес­ності та турботи;

  • бути добре поінформованими щодо юридичних подій;

  • намагатися бути і вважатися таким, що є послідовним, не­залежним та об’єктивним;

  • завжди захищати право обвинуваченої особи на справед­ливий судовий розгляд справи і, зокрема, забезпечувати виклю­чення доказу на користь обвинуваченого відповідно до закону або вимог справедливого судового розгляду;

  • завжди служити і захищати громадські інтереси;

  • поважати, захищати та дотримуватись загального прин­ципу людської гідності і прав людини.

1.3. Форми регламентації морально-етичних вимог до прокурорів

Професійна діяльність прокурорів зобов’язує їх керуватися принципами верховенства права і верховенства закону, ставити ін­тереси суспільства та держави вище власних або корпоративних інтересів. Стверджуючи правові основи конституційної єдності системи державної влади, прокурори своїми діями всіляко сприя­ють реалізації принципу розподілу влади на законодавчу, виконав­чу і судову, допомагають забезпечувати їх взаємодію і співпрацю.

Поведінка прокурорів, що працюють в органах державної влади, повинна сприяти створенню умов для сумлінного вико­нання службових повноважень та всіма засобами сприяти ефек­тивному функціонуванню державних інституцій.

Дотримуючись принципу незалежності і підпорядкованості лише закону, юристи свої внутрішньо-організаційні відносини будують на засадах службової дисципліни, а також принципах до­брозичливості, взаємоповаги і взаємодопомоги між керівниками та підлеглими.

Працівники прокуратури не повинні використовувати служ­бові повноваження для одержання додаткових, не передбачених законодавством доходів, пільг або інших переваг як для себе, так і для інших осіб.

Прокурори, які не належать до державних службовців, свої відносини з представниками органів державної влади і управлін­ня будують на засадах рівності і взаємоповаги. Вони не можуть

застосовувати методи і засоби або здійснювати заходи, що пору­шують законні права та інтереси інших осіб.

  1. Всією своєю поведінкою прокурори мають стверджувати повагу до правничої професії, сприяти зростанню її престижу та ролі у державотворенні і громадському житті. Такого підходу не­обхідно дотримуватися в усіх сферах діяльності прокурора: про­фесійній, науковій, громадській, публічній та інших.

Постійне самовдосконалення, безперервне підтримання професійного рівня та підвищення кваліфікації є моральним обов’язком кожного юриста.

  1. Прокурори не можуть вчиняти дій, направлених на обме­ження професійних прав та підрив авторитету інших правників.

Рекламування діяльності окремих груп прокурорів має бути стриманим і регламентуватися законодавством та правилами по­ведінки їхніх професійних об’єднань.

  1. Заборонені види сумісництва, політичної та іншої позафа- хової діяльності щодо окремих професійних груп та органів про­куратури визначаються чинним законодавством України.

Не суперечить основним принципам професійної діяльності юристів їхня участь у професійних об’єднаннях, інших громад­ських та благодійних організаціях, передбачених чинним законо­давством України.

Прокурори зобов’язані свідомо і сумлінно виконувати рішен­ня керівних органів професійних об’єднань, прийняті у межах їх статутної компетенції, всіляко сприяти підвищенню ролі та ав­торитету своїх організацій як складових частин громадянського суспільства.

Стан розвитку суспільства на сучасному етапі доводить ак­туальність дотримання морально-етичних норм. Нині ми звикли чути про зв’язок демократії і права, але ж це не єдине, чим керу­ються у своєму розвитку людська культура і цивілізація. А відо­мий принцип права «що не заборонено, то дозволено» не може бути універсальним механізмом налагодження людських стосун­ків, навіть (і особливо) у вільному демократичному суспільстві. Саме свобода висуває найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності.

На жаль, сьогодні нам мало не на кожному кроці доводиться стикатися з невмінням людей вислуховувати один одного, взагалі спілкуватися, підтримувати цивілізовані ділові стосунки.

Як на торговельному майданчику, так і біля стін парламенту спостерігаємо неповагу до особистості, брутальність, примітивне себелюбство. Природно, за цих умов для етичної ініціативи від­кривається широке поле дії, до організації і спрямування якої має долучитися і юридична етика.

Важливою як для всього суспільства, так і для кожної родини та особистості сферою впровадження результатів етичних досліджень і санкціонованих етикою моральних норм є сфера виховання.

Етика - не моралізаторство й не читання моралі, наївно вва­жати, що ознайомленість із нею зробить погану людину гідною. Орієнтація на позитивні моральні цінності зумовлюється переду­сім не пропагандою етичних знань, а станом культури і власни­ми рішеннями, вольовими зусиллями людей, для яких нестерп­но принижувати власну гідність, скніти в бездуховності. Однак якщо вже людина обрала шлях відповідальності й добра, для неї не може бути нецікавим досвід інших людей, що в різні часи і в різних країнах теж обирали його, замислювалися над одвічними проблемами людського духу. Головне завдання етики - допомогти наблизитися до рівня, досягнутого культурою людства в осмис­ленні моральних проблем, що нас хвилюють, і разом із тим по­вніше й виразніше усвідомити неповторність власної сутності, необхідності творчих зусиль, роботи над собою.

Юридичну етику розглядають як складову частину етики в цілому та різновид професійної етики. Необхідно особливо під­креслити ту обставину, що моральні й правові норми як різновид соціальних норм перебувають у тісному зв’язку і взаємодії. Це означає, що в юридичних законах відтворено моральні норми по­ведінки громадян і мораль суспільства в цілому. Механізми мо­рального та правового регулювання дуже близькі один до одного за специфікою і суспільними функціями. Вони взаємодіють між собою і є взаємопрониклими.

Юридична етика акумулює в собі теоретичні, нормативні й прикладні знання. Вона має наукознавчий статус і розглядається як прикладна соціально-філософська наука, що вивчає походжен­ня, сутність, соціальні функції, специфіку морально-професійних вимог до діяльності юриста, моральний зміст принципів та норм матеріального і процесуального права та процесуальних дій. Тоб­то, предметом юридичної етики є професійно-моральні стосун­ки юриста з колегами, клієнтами, державою, а також зумовлена професійними стосунками юристів сукупність ідей, принципів і норм моралі, що трансформуються під впливом специфічних умов діяльності.

Щодо питання про структуру юридичної етики слід зазначи­ти, що, як правило, в ній виділяють загальну і особливу частини. Загальна частина вивчає предмет, систему, завдання, методи, ка­тегорії юридичної етики, а також моральний зміст норм і принци­пів матеріального та процесуального права, процесуальних дій.

Особлива частина юридичної етики пов’язана з реалізацією конкретних професійних функцій юриста і вивчає умови застосу­вання та специфіку функціонування моралі при виконанні про­фесійних обов’язків.

Судова етика - це вчення про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слід­чих, адвокатів, про дотримання моральних принципів і вимог у розслідуванні й вирішенні справ, підвідомчих суду. Природно, що предметом судової етики є вивчення практики застосування норм моралі не тільки у кримінальному, а й у цивільному процесі, в усіх сферах діяльності суду.

Суворе дотримання і правильне застосування норм моралі у відправленні правосуддя (у судочинстві), в роботі судових, про­курорських і слідчих органів має величезне значення. Розкриття злочину й викриття злочинця, застосування до нього заслуженого і справедливого покарання, перевиховання та виправлення осо­би, яка вчинила злочин, повернення її на шлях чесного життя - у цій діяльності закладено великий моральний потенціал, вона пов’язана із життєвими інтересами суспільства і особистості. Від наслідків розслідування і вирішення судових справ залежать добре ім’я, честь і гідність громадян, їх свобода, благополуччя їхніх родин. Ця діяльність грунтується як на юридичних, так і

на моральних засадах. Заходи боротьби зі злочинністю в широ­кому сенсі, а також заходи, що вживаються при розслідуванні й вирішенні кримінальних і цивільних справ, повинні відповіда­ти не тільки вимогам законності, а й вимогам моралі. Законна й моральна ціль, яка стоїть перед органами суду, прокуратури і слідства, може і повинна досягатися законними і моральними за­собами.

Як загальною, так і особливою частинами юридичної етики досліджуються два кола питань: моральні основи процесуаль­них норм і моральні шляхи застосування процесуальних норм у розслідуванні й вирішенні кримінальних та цивільних справ. Моральні норми, які реалізуються у сфері судочинства, не від­діляються від процесуальних норм, вони входять до їх змісту, виступають необхідною складовою правових приписів і вимог, визначають моральний сенс і значення процесуальних норм, вка­зують етично допустимі способи їх реалізації.

Коли ми говоримо про моральні основи кримінального про­цесу, маємо на увазі, що самим процесуальним нормам прита­манний певний моральний характер, моральний аспект, і спосо­би їх реалізації мають бути законними та моральними. У зв’язку

із цим доцільно навести вислів відомого російського юриста А.Ф. Коні (1844-1927 рр.), який стояв біля витоків вітчизняної юридичної етики. Маючи глибоку впевненість у тому, що кожен юрист повинен неодмінно засвоїти основні моральні засади сво­єї юридичної професії, він писав: «З ними, як з міцною зброєю, як з вірним компасом треба увійти в життя... Бо якими б до­брими не були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і призначення у недосвідчених, грубих і недобросовісних руках».

А.Ф. Коні також підкреслював: «... і якщо якийсь судовий діяч у хвилину вагання перед вибором, якого способу дій треба дотримуватися в тому чи іншому питанні, згадає моральні вказів­ки, почуті ним з кафедри, то оживе духом та реалізує ці норми в своїй професії». Відомий юрист був упевнений, що саме мораль­ні засади будуть відігравати у майбутньому першочергову роль у дослідженні умов і обставин кримінального процесу.

При підготовці професіоналів для важливих галузей людської діяльності на першому місці, як правило, стоять міцні знання, здатність до їх реалізації, працелюбність, і не часто беруться до уваги такі властивості, як доброта, делікатність, людяність тощо.

Прикладом неухильної реалізації принципів законності та рівності перед законом можна вважати США.

Головним конституційним принципом правової системи США, що пронизує все законодавство, є верховенство закону, рів­ність перед ним усіх без винятку.

Ця універсальна ідея, будучи ознакою щирого демократизму, однозначно затребувана народом Америки.

Представники правосуддя в США знають, що вони служать не особистості, не окремій партії, а лише закону, і тому сумлінно й небоязливо виконують свої обов’язки. Громадянин підкоряєть­ся закону, усвідомлюючи, що так поводяться усі без винятку гро­мадяни держави - від пересічної людини до президента. Отже, державна правова ідеологія сприяє формуванню у громадян зако­нослухняності та поваги до принципів, що панують у суспільстві.

На жаль, в Україні досі діє впроваджене за радянських часів «телефонне право», яке полягає у «вибірковості» реагування пра­цівників українських правоохоронних і судових органів у бороть­бі зі злочинністю. Розбудова в Україні правової держави наштов­хується на відверте небажання парламентаріїв дотримуватись принципу верховенства закону. Депутатська недоторканність і процедура відкликання депутата сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчинений парламентарієм, може за­лишитися непокараним.

Референдум, що відбувся 16 квітня 2000 року, засвідчив, що населення України налаштоване досить рішуче проти депутат­ської недоторканності в теперішньому її вигляді, адже вона де­монструє нерівність громадян перед законом.

Українські правоохоронні органи і суди постійно вимагають відсторонити від грубого втручання в їхню діяльність парламен­таріїв. Претензії представників державної влади на привілейова­не становище перед законом стали в Україні системою. Чи може подібна обстановка в країні сприяти формуванню високомораль­ного образу представника правосуддя? Природно, ні. Звідси і справедливі нарікання народу на продажність судових чиновни­ків та правоохоронців.

Рівність перед законом - це найбільш прийнятна конститу­ційна база формування морально-етичних принципів поведінки працівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена в усіх міжнародних актах, що формулюють деонтологічні принципи ро­боти юристів.

Юридична етика покликана виховувати у державних юрис­тів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність, почуття обов’язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичну реалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципів правової держави можли­ве лише за умови постійного дотримання морально-етичних ви­мог кожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплює величезне коло питань, що стосуються багатьох аспектів людських відносин.

Розслідування кримінального злочину, розгляд справи в суді означають постійне спілкування з багатьма співпричетними і вкрай заінтересованими у результатах справи людьми. Найчасті­ше воно відбувається в режимі підвищеної психологічної напру­ги та постійно випробовує професійні та моральні якості суддів і працівників правоохоронних органів, що приховує можливість нервового перевантаження і може призвести до слідчої чи судової помилки.

Тільки тверді внутрішні настанови, тренована воля і глибо­ке усвідомлення своєї місії допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслідків. Специфіка роботи судді, прокурора, слідчого з людьми полягає в обов’язковій і точній фіксації про­цесу спілкування (допиту, очної ставки та іншими прикладами і засобами). Це вимагає ретельного планування роботи, продуму­вання питань і можливих відповідей на них.

Нерідко трапляється так, що непродумане питання і зафік­сована відповідь опонента на нього не влаштовують слідчого чи суддю, не вписуються в певну задану схему, і тоді посадова особа вдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, прото­колу судового засідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажання слідчого чи судді відмовитися від вигідної версії або, що ще гірше, злочинний задум. Не випадково нове кримінальне законодавство зміцнює право сторін на фікса­цію процесу технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалів посадовими особами.

Важливою особливістю професії юриста є гласність. Глас­ність припускає «прозорість» процесу, можливість об’єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов’язує юриста конт­ролювати емоції та бути вкрай стриманим і тактовним. Дуже важливо стежити за власною мовою, тому що кожне промовлене при виконанні обов’язків юристом слово має цілком визначені на­слідки. Йдеться не тільки про зміст, а й манеру висловлюватися, тобто треба слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовляється.

Утвердження правової держави, реалізація її ідей і принципів можливі лише за наявності в країні плеяди грамотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

Грамотність і широкий кругозір майбутнього правознавця ма­ють досягатися не тільки шляхом старанного вивчення ним десят­ків профільних і допоміжних навчальних дисциплін. Виховання відданості обраній професії та необхідних для бездоганного слу­жіння їй почуття справедливості і високої моральності - одне з го­ловних завданнь такої навчальної дисципліни, як юридична етика.

Професійна етика є одним із підрозділів науки про мораль. Предметом її становить аналіз буття моралі, що регулює стосун­ки у сфері певної професійної діяльності людей. Слід підкрес­лити два принципові положення. З одного боку, моральні засади професійної групи мають ґрунтуватися на загальнолюдських мо­ральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що скла­лися як результат історичного розвитку суспільства. А з другого, вони детермінуються особливими завданнями професійної етики щодо обгрунтування морального значення тієї чи іншої профе­сії для суспільства та людини, визначення сутності професійного морального ідеалу, вирішення питань регулювання професійних відносин.

Питання для самоконтролю

  1. Соціальна роль прокурорів, суспільні очікування та уяв­лення про професію юриста.

  2. Обумовленість морально-етичних та психологічних ви­мог до прокурорів.

  3. Форми регламентації морально-етичних вимог до проку­рорів.

  4. Роль та значення професійної етики прокурорів.

  5. Особливе місце професійної етики в роботі прокурорів.

  6. Міжнародні вимоги та стандарти з питань етики та пове­дінки прокурорів.

Список рекомендованих джерел:

  1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії ВРУ від 28 червня 1996 року// Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№ ЗО.

  2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. //Відомос­ті Верховної Ради України. - 1993.

  3. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. //Закони Укра­їни.-К, 1997. -Т. 6.

  4. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 берез­ня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27.

  5. Про Конституційний суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№ 49.

  6. Деонтологічний кодекс (Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства). - Страсбург (1988).

  7. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні на­риси // - Львів, 1996.

  8. Несімко О.Д. Сучасна особа юриста. - Львів, 1997.

  9. Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность. - Донецк,

1998.

  1. Скакун О.Ф., Овчаренко И.Н. Юридическая деонтология. - X.,

1999.

  1. Нинюк М.А. Моральна культура державних службовців: Сут­ність, стан та особливості формування. - К., 2000.

  2. Сливка С.С. Інформаційна культура юриста. - Ів.-Франківськ, 1996.

  3. Сливка С.С. Професійна культура юриста. - Львів, 2000.

  4. Рудницький М.І., Сливка С.С. Формування правосвідомості юриста. - Львів, 1997.

  5. Дубова Г.В., Опалева А.В. Професіональная зтика работни- ков правоохранительньїх органов. - М., 1998.

  6. Букреева В.И., Римская И.Н. Зтика права. - М., 1998.

  7. Горский Г.Ф., Кокарев Л.Д., Котов Д.П. Судебная зтика. - Во­ронеж, 1973.

  8. Медведев В.С. Проблеми професійної деформації співробітни­ків органів внутрішніх справ. - К., 1997.

  9. Жалинский А.З. Основи професснональной деятельности юриста. -Смоленск, 1995. Булденко К.А. Зтика и зстетическая культура сотрудников органов внутренних дел. - Хабаровск, 1993.

  10. Ибрагимов М.М., Куличенко В.В.. Сьедин В.Т. Профессиональ- ная зтика и зстетическая культура сотрудников органов внутренних дел. -К., 1990.

  11. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми. Зтикет делового че- ловека. -М., 1996.

  12. Кудрявцев В.Н.. Юридическая конфликтология. - М.. 1995.

  13. Иванина Н.Н. Культура судебной речи. - М. 1995.

  14. Белякова Г.И. Професіональная зтика. - М. 1975.

  15. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. Ч К., 1998.

  16. Малахов В. Етика: Навчальний посібник. — К. 1996.

  17. Барщевский М. Адвокатская зтика. - М. 2000.

  18. Лебедева М.М. Уметь вести переговори. - М., 1991. Дробниц- кий О.Г. Понятие морали. - М., 1974.

  19. Кони А.Ф. Нравственньїе начала в уголовном процессе. Избр. произв. - М. 1959. -Т.1. Баранцевич Е.М. Идеи и принципи судебного деятеля. Зподи из области судебной зтики. -М., 1902.

  20. Леоненко В.В. Професіональная зтика участников уголовного судопроизводства. - К. 1981.

  21. Любичев С.Г. Зтические основи следственной тактики. - М. 1980. Котов Д.П. Вопроси судебной зтики. - М., 1976. Ароцкер Л.Е. Тактика и зтика судебного допроса. - М., 1989. КисилЄв С.И. Зтика ад­воката.-Л., 1974.