1. 1.  У чому полягають основні завдання Болонського процесу?

2. 2. Спираючись на документальні матеріали та факти, окресліть принципи та етапи формування зони Європейської вищої освіти.

3. 3. Що вже зроблено країнами Європи з метою досягнення завдань Болонського процесу?

4. 4.  Які реформаційні зміни у вищий школі потрібно провести Україні, щоб долучитись до повноправних учасників Болонського процесу. У чому проявляться розбіжності в поглядах на місце України в Зоні європейської освіти?

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.

АДАПТАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДО ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

 

Тема 5. Європейська кредитно-трансферна та

система накопичення – ECTS

Розпочати розгляд другого змістового модулю слід із аналізу передумов входження вищої освіти України до Болонського процесу, вирішення актуального питання: як можна охарактеризувати зміни у вищій освіті України у зв’язку з Болонським процесом – модернізація, реформа чи революція. Слід відзначити, що модернізацією є удоско­налення окремих елементів системи, реформою – суттєве удоскона­лення системи при збереженні попередньої якісної основи, а револю­цією – прискорення темпів (на відміну від еволюції), об’єктивно необхідний перехід суспільства чи його підсистеми (освіти) на новий, якісно вищий ступінь розвитку.

Передусім студент має оволодіти глосарієм (термінологією) Бо­лонського процесу. Так, основними елементами системи кредитів є: кредит (кількісний показник адекватності навчання, який прис­воюється студенту як підтвердження достовірності досягнення результатів навчання на цьому рівні), рівень кредиту (індикатор вимог до навчання, складності й глибини матеріалу, а також індикатор самостійності студента); результати навчання (сформульовані поло­ження про те, що студент має знати, розуміти і вміти продемонст­рувати після завершення процесу навчання); критерій оцінки (опис параметрів, за якими викладач визначає, що студент дійсно зміг продемонструвати досягнення результатів навчання); нормативний навчальний час (кількість годин, які студент на певному рівні має витратити в середньому для досягнення затверджених для цього рівня результатів навчання; він включає все навчання, яке має відношення до досягнення результатів на даному рівні, основну практичну роботу, роботу над проектом, самостійні заняття й час, який витрачається на оцінювання знань); дескриптор рівня (формулювання, що вміщує опис тих вимог, які пред’являються до студента на кожному із кредит-рівнів); оцінювана одиниця (модуль або юніта – чіткий набір логічно послідовних результатів навчання, доповнений критеріями їх оцінки та інформацією про кількість і рівень зачислюваних за нього кредитів).

ECTS – European Community Course Credit Transfer System (Євро­пейська система трансферу оцінок) – кредитна система, яка пропонує спосіб вимірювання та порівняння навчальних досягнень студентів з метою забезпечення можливості переведення їх із одного навчального закладу до іншого. Переведення можливе через надання детальної інформації про навчальні курси.

Елементами системи ECTS є:

1. 1)  інформаційний пакет – загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізацій спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов’язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;

2. 2)  договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом (напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);

3. 3)  академічна довідка оцінювання знань засвідчує досягнення сту­дента в системі кредитів і за шкалою успішності на індивідуальному рівні та за системою ECTS.

Індивідуальний навчальний план студента складається на основі змістових модулів (блоків змістових модулів навчальних дисциплін), що сформовані на основі структурно-логічної схеми підготовки фахівців. Навчальна дисципліна формується як система змістових модулів, передбачених для засвоєння студентом, об’єднаних у блоки змістових модулів – розділів навчальної дисципліни.

Існуючі моделі кредитних систем можуть бути віднесені до двох основних типів: накопичувальні і залікові. Перший – орієнтовані го­ловним чином на зарахування кредитів з метою забезпечення ака­демічної мобільності, наприклад, ECTS (European Credit Transfer System – європейська система заліку кредитів), UCTS (UMAР Credit Transfer Scheme – система заліку кредитів університетів азіатсько-ти­хоокеанського регіону). Другий – орієнтовані головним чином на нагромадження кредитів, наприклад, USCS (United States Credit System – кредитна система, яка використовується університетами США), CATS (Credit Accumulation and Transfer System – кредитна система в університетах Великобританії).

Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), приз­наченої для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне наван­таження студента, що вимагається для їх завершення. Важливі засоби, які використовуються у ECTS та управлінні академічною освітою, подано в інформаційному пакеті, договорі про навчання та дублікаті офіційних документів. В ECTS навчальне навантаження на один навчальний рік становить 60 кредитів, тобто один кредит відповідає 24 год. роботи студента (навчальний рік триває 36 тижнів, а тиждень становить 40 год.), включаючи аудиторну, позааудиторну роботу та консультації.

Запровадження в Україні кредитно-модульної системи підготовки фахівців передбачає, що кожній навчальній дисципліні має бути віддана певна кількість кредитів. Ця кількість не залежить від її рівня та складності, а також не регулює співвідношення між годинами аудиторної та самостійної роботи студента. Студенти не одержують кредитів ECTS просто за відвідування занять. Кредити присвоюються лише студентам, які успішно засвоїли навчальну дисципліну, про що засвідчують складені заліки чи екзамени або інші форми оцінювання.

Виникає складна проблема уніфікації не лише шкали оцінювання, а й визначення єдиних критеріїв оцінювання. Шкала оцінювання ECTS має такий вигляд: А – «відмінно»; В – «дуже добре»; С – «добре»; D – «задовільно»; Е – «достатньо»; FX – «незадовільно» – слід попра­цювати для отримання заліку; F – «незадовільно» – необхідний пов­торний курс.

Процес проектування освітньої програми модулів (курсів, дисцип­лін) здійснюється, виходячи із запланованих до засвоєння знань і умінь з присвоєнням певної кількості кредитів окремим модулям. Кожен модуль (курс, дисципліна) освітньої програми, оцінений пев­ною кількістю кредитів, повинен мати робочу програму, структу­ровану за метою і завданнями, а також результатами, що досягаються незалежно від технології і форми навчання (очної, заочної тощо). Невід’ємною частиною робочої програми мають бути матеріали для поточного і підсумкового контролю якості засвоєння програми, а також критерії оцінки якості, єдині для усіх форм навчання. Однак, в одному навчальному плані кількість годин (загальних чи аудиторних), передбачених для вивчення окремих модулів (курсів, дисциплін), може бути не прямо пропорційною кількості кредитів, у яких зроблена їхня оцінка.

Система ECTS нині трансформується у всеєвропейську систему нагромадження і зарахування кредитів (ЄСПК), де всі навчальні програми виражаються в кредитах і визначається «номінальний загальний час навчання», тобто середня кількість годин, яку студент може використати, щоб досягнути певного результату навчання, і таким чином успішно здобути кредити. Крім того, у системі ЄСПК кредити даються лише за успішні досягнення в навчанні.

Всеєвропейська система накопичення і зарахування кредитів намагається врахувати різні рівні навчання (бакалавр, магістр), які характеризують глибину, складність і творчість у навчанні, тобто вводить різні рівні кредиту.

Істотним є завдання пов’язати кредити з механізмом контролю якості, щоб забезпечити їх реальне застосування, а отже, і «конвер­тованість» на території Європи.

Таким чином, європейські країни-учасниці Болонського процесу працюють над тим, як перетворити кредит з єдиної міри навчального навантаження студентів у механізм контролю за якістю їх навчання. Якість освіти можна забезпечити, якщо «національні механізми конт­ролю якості будуть чіткими, відкритими, прозорими і ефективними».

Оскільки система ECTS не регулює змісту, структури чи відповід­ності навчальних програм, а метою всеєвропейської системи накопи­чення кредитів є захист своєрідності змісту й форми викладання освітніх програм, а отже, і національної, місцевої, регіональної та інституційної академічної автономії, маємо унікальну можливість, враховуючи інваріантні вимоги системи ECTS, створити українську національну навчальну систему.

Необхідно на основі аналізу освітніх вимог держав-учасниць Бо­лонського процесу визначитися з основними можливостями адаптації систем ECTS та ЄСПК до реалій вищої освіти в Україні.

Системи накопичення та передачі кредитів надають студентам наступні можливості:

• –    переходити від вивчення однієї галузі знань до вивчення іншої всередині одного вузу;

• –    вивчати дисципліни інших вузів у своїй країні чи за рубежем;

• –    накопичувати кредити за попереднє навчання або навички, отримані як традиційним, так и нетрадиційним шляхом, наприклад, через навчання на робочому місці;

• –    використовувати академічні кредити як засіб отримання звіль­нення від екзаменів професійних агентств і навпаки;

• –    поєднувати денне навчання з вечірнім;

• –    продовжувати навчання після перерви.

Для опрацювання цієї теми можна використати літературу [4; 5; 8; 10; 14; 15; 16; 31; 41; 47].