7. Причини й передумови голодомору 1932 – 1933 рр.

Одним із найстрашніших злочинів сталінізму проти українського народу був організований ним голод 1932—1933 рр. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти колгосп­ну систему, від початку колективізації. Протягом січня-листо­пада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба. За такий же період 1931 р. державні заготівлі становили 380 млн. пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931р. вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситу­ацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість се­лян у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур части­на посівів загинула. І все ж не природні чинники були причи­ною трагедії українського селянства. Врожай 1932 р. лише на 12 % був менший середнього врожаю за 1926 - 1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося в середині 1932 р. Угорський письменник-комуніст, активний учасник громадянської війни Мате Залка, перебуваючи влітку 1932 р. в Україні, залишив такий запис у щоденнику, датова­ний 11—13 червня: «Україна, незважаючи на нормальний уро­жай, приречена на голод... Це — трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни — переважно жінки, яким нічим було годувати дітей. Цих нещасних у чиновних кабінетах називали «перукарями»: вони ножицями зрізали ко­лоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як повно­правні господарі. Незабаром явище набуло масового характеру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й. Сталіна, названого офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серпня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної власнос­ті, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності пе­редбачав розстріл з конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасники називали цей закон «законом про п'ять колосків».

Незважаючи на небачену раніше жорстокість, забезпечити хлібозаготівлі в 1932 р. не вдалося. На 1 листопада було заготов­лено лише 195 млн. пудів. У деяких районах місцеве керівницт­во, усвідомлюючи масштаби голоду, що насувався, дозволило колгоспам залишати зерно для сівби та в страховий фонд. Саме так зробили керівники Оріхівського району Дніпропетровської області. Довідавшись про це, Сталін наказав вчинити над ни­ми жорстоку розправу. Старший агроном райземуправління був засуджений до розстрілу, п'ятеро керівників і спеціалістів - до 10 років концтаборів, інші п'ятеро - до 8, двоє - до 5 років.

8. Державна політика в селі за голодомору.

Інформація про голод, що надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому за керівництву партії й держави. Але замість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, праг­нучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзвичайні комісії ЦК ВКП(б). В Україні хлібозаготівельну, комісію очолював В. Молотов, який діяв осо­бливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злі­сне саботування» хлібозаготівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932 р., конфісковували продовольчі й посі­вні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих кері­вників і колгоспників обрушувалися репресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л. Каганович. Він привіз ди­рективу Й. Сталіна про здачу — в разі невиконання плану хлі­бозаготівель - насіннєвих фондів. Обласне керівництво одержало телеграму за підписом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в найстисліші строки «ліквідувати са­ботаж».

У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніпропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець Й. Сталіна — П. Постишев. Переїхавши на ро­боту в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрархії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким залишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуніс­тів, які не знаходили в собі сил для ролі катів власного народу. Протягом року, починаючи з 1933 р., із КП(б)У виключили 100 тис. чол. Вони були розстріляні або вислані.

ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десятки тисяч місцевих партійних і радянських керівників, суд і прокуратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного наро­ду діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супроводжувалися конфі­скацією не лише зерна, а й картоплі, буряків, сала, м'яса та ін­ших продовольчих запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. Цим партійно-державний апарат цілком сві­домо прирікав їх на смерть. Голод охопив регіони найінтенсивнішого сільського господарства — Україну, Північний Кавказ і Кубань, Поволжя, Північний Казахстан. Найбільших масшта­бів голод набрав в Україні.