5. Насильницьке створення колгоспів.

Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності та передавати її в колгоспі. Лише грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого и заможного життя змушували їх вступати в колгос­пи. Вимуштруваний у дусі бездумного виконання рішень Мо­скви партійно-державний апарат України виступив з рядом власних ініціатив щодо прискорення темпів колективізації. 24 лютого 1930 р. С. Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним організаціям України, в якій ставилося завдання-«Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної ка­мпанії, а всю Україну - до осені 1930 р.». Таким чином, вузьке коло партійних намісників центру, яким належала вся повно­та влади в республіці, скоротило строки колективізації на 1-1,5 року.

Ясна річ досягти цього можна було лише грубим насильст­вом на що и націлювали місцевий актив. У січні 1930 р голо­ва Колгоспцентру СРСР Г. Камінський, виступаючи перед представниками районів суцільної колективізації, сказав - «Якщо... ви перегнете палицю і вас заарештують, пам'ятайте що вас заарештували за революційну справу». Отже, партійні и державні керівники заздалегідь «відпускали гріхи» насиль­никам звільняючи їх від будь-яких правових чи моральних норм. У селі Передільському на Луганщині під керівництвом уповноваженого з округи була влаштована демонстрація з че­рвоним і чорним прапорами. Демонстранти зупинялися біля кожного двору і пропонували господарю стати під червоний прапор - якщо він «за соціалізм», або під чорний - якщо той «за капіталізм». У Ровеньківському районі тієї ж округи уповноважений районний суддя засудив селянина до двох ро­ків ув'язнення за те, що він не вступив до колгоспу. У с. Григорівці Амвросіївського району Сталінської округи місцевий кооператив під тиском сільради перестав видавати товари тим біднякам, які не вступили до колгоспу. С. Косіор у звіті ЦК КП(б)У XI з'їзду КП(б)У (червень 1930 р.) визнав: «...Кожний партпрацівник на селі міг робити все, що йому заманеться». Зростали темпи колективізації. Якщо на 20 січня 1930 р. у рес­публіці колективізовано 15,4 % селянських господарств, то на 1 березня — 62,8 %. До колгоспу забирали все: реманент, вели­ку рогату худобу, коней, птицю. Колективізація перетворюва­лася на комунізацію.

Колективізація викликала впертий опір селянства. У багатьох місцевостях України, у тому числі в тих, де партійні керівники ще недавно рапортували про намір протягом року досягти суцільної колективізації, мали місце антиколгоспні й антирадянські виступи. За приблизними під­рахунками, загальна кількість повстанців в Україні 1930 р. ста­новила майже 40 тис. чол. У деяких місцях для придушення заворушень радянські війська застосовували артилерію, підроз­діли бронетехніки й навіть авіацію. Були випадки, коли армій­ські частини переходили на бік повстанців.

Командир одного з каральних загонів у приватній розмові говорив: «Я старий більшовик. Я боровся як підпільник проти царя і потім воював у громадянську війну. Хіба я це все робив тільки для того, щоб тепер оточувати села кулеметами і відда­вати своїм хлопцям наказ відкривати сліпо вогонь по беззахис­них селянських масах? Ні, ні!».

Але розрізнені селянські виступи були придушені. Постав­лене в безвихідь селянство почало продавати або забивати ху­добу, ховати чи псувати реманент. Село поринуло у вир самознищення. У 1928-1932 рр. в Україні було винищено бли­зько половини поголів'я худоби. На його відновлення потрібні були десятиліття.