3. Кооперування і колективізація.

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва.

Ідея соціалістичного перетворення сільського господарства пройшла досить тривалу еволюцію. У 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було результатом об'єднання селянських го­сподарств за активного сприяння радянської влади. Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділяли­ся на кілька типів: товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи) - колективізувалися лише посіви; артілі - колективі­зувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділян­ка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент; комуни — селянські господарства повністю розчинялися в коле­ктивному. Незважаючи на всебічну підтримку держави, селян­ство неохоче йшло в колгоспи. В. Ленін, який у перші роки радянської влади активно підтримував колективізацію, у гру­дні 1920 р. змушений, був визнати: «Треба спиратися на одноосібного селянина, він такий і в найближчий час іншим не буде, і мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться».

Новий імпульс ідея перетворення селянського господарст­ва дістала в статті В. Леніна «Про кооперацію», продиктова­ній на початку 1923 р. Кооперативи виникли задовго до 1917 р. і в умовах «воєнного комунізму» вважалися «буржуазно-тор­гашеською» формою економічних зв'язків між виробниками, несумісною із соціалізмом. Тодішні уявлення більшовиків про соціалізм як про безтоварне господарство, засноване на прямому продуктообміні між виробниками, суперечили госпо­дарській практиці кооперації, що ґрунтувалася на товарно-гро­шових відносинах. Після переходу до непу уявлення про методи соціалістичного будівництва на деякий час змінило­ся: тепер вони включали ринок і товарно-грошові відносини. Виходячи з цього, у кооперації, що гармонійно поєднувала індивідуальні та групові інтереси, В. Ленін вбачав найбільш простий, легкий і доступний для селянства шлях «при перехо­ді до соціалізму».

Цілком очевидно, що кооперування і радянська колективі­зація не лише не поєднуються, а й суперечать одне одному. Проте Й. Сталін, усупереч реальному стану речей, оголосив у 1928 р. колгоспи «найбільш яскравим видом виробничої коопе­рації».

4. Перехід до прискореної колективізації.

Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету. Саме цим вони приве­рнули до себе увагу Сталіна, який на початку 1928 р., в умовах надзвичайних заходів щодо ліквідації «кризи хлібозаготівель», висунув гасло суцільної колективізації. З самого початку колек­тивізація розглядалась як засіб для прискорення індустріалі­зації, розв'язання хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства — ворога радянської влади.

Перший п'ятирічний план було оцінено як важливий крок до суцільної колективізації. По СРСР передбачалося об'єднати в колгоспи 18—20 % селянських господарств, в Україні — 30 %. Сталінське керівництво і його представники в Україні виз­начили республіці сумнівну «пальму першості» в розселянюванні Радянського Союзу.

План п'ятирічки, що включив і показники по сільському господарству, ще не був прийнятий, а вже пролунали закли­ки до форсування колективізації. 1 березня 1928 р. секретар ЦК ВКП(б) В. Молотов оголосив, що оцінка роботи місцевих парторганізацій буде прямо залежати «від успіхів у розширен­ні посівів і колективізації селянських! господарств». У 1929 р. в обстановці боротьби з «правою небезпекою», що її уособлюва­ли противники прискорення колективізації, у партії визріва­ють настрої на користь суцільної колективізації. Переломним у цьому відношенні був листопадо­вий (1929) пленум ЦК ВКП(б). Серед ініціаторів форсування колек­тивізації був і генеральний секре­тар КП(б)У С. Косіор, що підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молото­ва і Л. Кагановила завершити су­цільну колективізацію протягом року. Резолюція пленуму «Про сіль­ське господарство України і про ро­боту на селі» стверджувала, що Україна має все необхідне, аби йти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі ко­лективізації сільського господарства.

В обстановці загального одурманювання лунали й пооди­нокі тверезі голоси. Нарком землеробства УСРР О. Шліхтер і голова Колгоспцентру І.Гаврилов висловилися за те, щоб заве­ршити колективізацію наприкінці п'ятирічки. Пленум створив комісію для вивчення питання про перспективи організації кол­госпів у різних регіонах СРСР. Результати роботи комісії лягли в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будів­ництву», в якій Україну було віднесено до групи регіонів СРСР, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Постанова ЦК закликала до «соціалістичного змагання в організації колгоспів» і розглядала сільськогоспо­дарську артіль як найпоширенішу, але перехідну до комуни форму колгоспів.

Для забезпечення успішної колективізації створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів. Ці під­приємства одержали назву машинно-тракторних станцій (МТС). їхнім завданням було виробничо-технічне обслугову­вання колгоспів і радгоспів — головним чином тракторна ора­нка і комбайнове збирання хліба. Перша в Радянському Союзі МТС була створена у 1928 р. в Україні, у радгоспі їм. Т. Шев­ченка Березівського району Одеської округи. Істотного впли­ву на сільськогосподарське виробництво МТС на початку колективізації не справили: в колгоспах переважала ручна праця, гужовий транспорт і традиційна агротехніка. Натомість інше завдання МТС — посилення впливу держави на село — вони забезпечували.