Тема: УСРР в умовах індустріалізації та колективізації.

План викладу матеріалу

1. Хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. та її наслідки.

2. Перша п’ятирічка та перехід до форсованої індустріалізації.

3. Кооперування і колективізація.

4. Перехід до прискореної колективізації.

5. Насильницьке створення колгоспів.

6. «Розкуркулення селянства».

7. Причини й передумови голодомору 1932 – 1933 рр.

8. Державна політика в селі за голодомору.

9. Демографічні втрати.

1. Хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. Та її наслідки.

На грудневому ХV з’їзді ВКП(б) Л.Троцького було виключено з партії, це відкрило шлях Й.Сталіну до необмеженої влади в партії та державі. На з’їзді затвердили п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР, у травні 1929 р. ХІ Всеукраїнський з’їзд рад затвердив великі плани економічного розвитку України. Проте незабаром почався перегляд рішень з’їзду, приводом до цього ста­ла хлібозаготівельна криза взимку 1927/28 р. Урожай 1927 р. був невисоким. Ціни на хліб, установлені державою, не задово­льняли селян, тому вони не погодилися здавати зерно на заго­тівельні пункти. Подібна ситуація мала місце взимку 1925/26 р. Тоді для оздоровлення обстановки довелося підвищити закупі­вельні ціни і «заморозити» деякі новобудови.

Однак 1928 р. події розгорталися за іншим сценарієм. У січ­ні Й. Сталін у виступах перед місцевим партійно-радянським активом Сибіру звинуватив заможні верстви селянства в сабо­тажі хлібозаготівель і закликав працівників судів та прокура­тури застосувати до них 107-му статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Це був перший крок до згортання непу. Економічні методи хлібозаготівель замінювались адміністра­тивно-судовими. По суті, йшлося про повернення до продово­льчої розкладки.

Аналіз кризи хлібозаготівель розглядався на квітневому і липневому пленумах ЦК ВКП(б)_о1928 р. На цих пленумах виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна і М. Бухаріна до розв'язання економічних проблем. М. Бухарін був одним з найпослідовніших прихильників непу. Кризу хлібозаготівель 1927-1928 рр. він пояснював недоліками в роботі державного апарату, його невмінням враховувати економічну кон'юнкту­ру. Зі свого боку, Й. Сталін головну причину кризи вбачав у ви­ступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім зміцнілого за умов непу селянства. На його думку, по мірі «про­сування до соціалізму» опір «класового ворога» зростатиме. Ця теорія всі труднощі й проблеми в економіці та інших сферах суспільного життя списувала на прояви підступності против­ників радянської влади. А через те і подолання труднощів соціально-економічного розвитку зводилося до боротьби із «вну­трішнім ворогом».

Незгода з поверненням до методів «воєнного комунізму» про­являлась і серед партпрацівників в Україні. Проте у 1928-1929 рр. Україною прокотилася хвиля репресій: «за спекуляцію» було заарештовано 33 тис. селян, на Донбасі у 1928 р. було сфабриковано «шахтинську справу», восени 1929 р. сфабриковано справу «Спілки визволення України»

За цих обставин, на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) у 1929 р., вивели групу М.Бухаріна з Політбюро – настало єдиновладдя Й.Сталіна.

2. Перша п’ятирічка та перехід до форсованої індустріалізації.

У перший рік п'ятирічки економіка СРСР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку. Валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. збільшилася на 20 % проти 16,5 % за п'ятирічним планом.

З початку п'ятирічки верхівка СРСР почала шукати нових методів інтенсифікації праці робітників, зокрема шляхом ор­ганізації масового виробничого змагання. Прагнучи перетворити ударну працю в норму, ЦК ВКП(б) 9 травня прийняв постанову «Про соціалістичне зма­гання фабрик і заводів», якою зобов'язував профспілки забез­печити організацію змагання. Загальне керівництво ним здійснювала партія. Це рішення цілком відповідало уявленням більшовиків про профспілки як «приводні паси» між робітни­чим класом і партією.

Успіхи першого року п'ятирічки на тлі жорстокої економічної кризи, що охопила 1929 р. капіталістичний світ, створили ілюзію мож­ливості швидко, «за одним махом» вирватися з економічної від­сталості, перейти в розряд економічно розвинутих держав. Багато хто з більшовиків, саме працівників партійного й дер­жавно-господарського апарату, схилявся до курсу максималь­ного напруження сил, здійснення економічного «стрибка» і завдяки цьому побудови соціалізму за декілька років. Сьогоча­сні потреби народу до уваги не бралися. Вважалося, що безкон­фліктне й сите майбутнє варте кількох років напруженої праці та повного самообмеження.

З осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців. Масло й цукор одержувала лише частина населення, для більшості трудящих ці продукти стали недоступними.

У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було вирі­шено «за всяку ціну» прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Таким чином, йшло­ся не про гармонійний, всебічний розвиток економіки, а про максимальне нарощування окремих виробництв, аби забезпе­чити умови для побудови нових заводів і фабрик. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому», опублікованій до 12-ої річниці Жовтневого перевороту, обнародував запланований приріст великої промисловості на 1929/30 р. - 32 %. Це рішення не підкріплювалося відповідними матеріальними ресурсами. У липні наступного року, коли до закінчення господарського року залишалося кілька місяців і його підсумки ще не були відомі, відбувся XVI з'їзд ВКП(б), на якому Сталін виступив з пропози­цією декретувати на 1930/31 господарський рік 45 % приросту промислової продукції. Це майже втроє більше того, що свого часу пропонував Л. Троцький, звинувачений у прихильності до «надіндустріа лізації».

Старий госпрозрахунковий народногосподарський механізм, який формувався за умов непу, для реалізації авантюристичних ста­лінських директив був непридатний. З початку п'ятирічки здійснювалася заміна трестівського госпрозрахунку господар­ським розрахунком на рівні підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління про­мисловістю», згідно з якою підприємства, а не трести стали го­ловними ланками управління. Але підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.

Однак, незважаючи на привілейоване ста­новище промисловості, керівників новобудов, котрі приступи­ли до реалізації сталінських директив, спіткали численні труднощі: нестача коштів, устаткування, брак кваліфікованих кадрів, загальна техніко-економічна відсталість. Плани й тех­нічна документація часто переглядалися, що спричиняло по­стійну лихоманку.