Тема 2. Теоретичні основи створення інформаційних систем (іс)

Питання

1. Організаційно-економічна модель економічного об’єкта.

2. Мета та задачі створення ІС.

3. Системний підхід до створення інформаційних систем.

Література: [6, 8, 11].

2.1. Організаційно-економічна модель економічного об’єкта

Підвищення ефективності виробництва значною мірою визначається інтенсивністю розвитку наукових методів керування, використанням технічних засобів для обробки економічної інформації.

Економічна інформація – це інформація про процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Отримання інформації з метою реалізації пов”язавне з виконанням трудомістких операцій зі збирання, фіксації, передавання, обробки та зберігання, що характеризують виробничу діяльність об’єкта та його зв’язки. Достовірність і своєчасність отриманої інформації впливають на ефективність прийнятих рішень. Саме керування є особливим видом діяльності, який полягає у визначені цілей об’єктів, засобів їх досягнення, а також вплив на об’єкти для досягнення цілей.

Управління складається з такого циклу послідовно виконуваних дій.

1. Аналіз керуючої інформації, яка надходить від інших організацій, та визначення цілей і задач, поставлених перед об’єктом.

2. Збирання та аналіз інформації про стан об’єкта.

3. Переробка та визначення варіантів цілей і шляхів їх досягнення.

4. Прийняття рішень, планування.

5. Контроль виконання прийнятих рішень і регулювання.

Отож, створюючи інформаційні системи, використовують кібернетичний та системний підходи, і дають змогу розглядати процес керування об’єктом як інформаційний, а в складі системи, що керує, виділяти інформаційну систему. Економічна інформація, що циркулює в системі керування об’єктом, має свої особливості та властивості, які впливають на засоби ії збирання та реєстрації, організації автоматизованої обробки даних, вибору технічних засобів і носіїв інформації, побудови оптимальних варіантів технологічних процесів обробки тощо.

1. Вона є єдиною для об’єкта, який регулюємо, взаємозв’язаною та взаємозумовленою як у цьому об’єкті, так і ззовні. Це враховується під час створення єдиної системи інформаційного забезпечення об’єкта і забезпечення інформаційного погодження прийнятих рішень на різних рівнях керування.

2. Має тенденцію до постійного збільшення обсягів даних.

3. Відбиває різноманітну діяльність підприємств та організацій.

4. Характеризується великою масовістю та об’ємністю, що потребує багаторазового групування, математичної та логічної обробки.

5. Потребує ії зберігання та нагромадження.

6. Характеризується циклічністю виникнення та обробки в установлених часових межах, а також великою кількістю умовно-стабільних елементів, що потребує програмного продукту та баз даних.

7. Має складну та різнобічну структуру.

Усі ці особливості відповідають можливостям сучасної обчислювальної техніки.

2. Мета та задачі створення ІС

Мета створення інформаційних систем – у гранично короткі терміни створити систему обробки даних, яка має задані споживчі якості. До них належать: функціональна повнота, своєчасність, функціональна надійність, економічна ефективність.

Функціональна повнота – це властивість ІС, яка характеризує рівень автоматизації управлінських робіт. Коефіцієнт функціональної повноти

Kф = па / по ,

де па – показники, отримані автоматизовано; по – загальна кількість показників.

Своєчасність – це властивість ІС, яка характеризує можливість отримання апаратом керівництва необхідної інформації.

Функціональна надійність – властивість ІС виконувати свої функції з обробки даних. Це сукупність надійностей програмного, інформаційного та технічного забезпечень.

Адаптивна надійність – це властивість ІС виконувати свої функції, якщо вони змінюються в межах умов, зумовлених розвитком систем керування об’єкта впродовж заданого проміжку часу.

Економічна ефективність ІС виявляється в покращенні економічних результатів функціонування об’єкта в результаті впровадження ІС.

ІС створюють у тих випадках, коли потрібно організувати нові обчислювальні центри, вдосконалити діючу методику й техніку розв’язання задач, впровадити нові задачі, а також організувати ІС.

Однією з основних умов створення ефективної ІС є орієнтація на користувача. При функціонуванні ІС, розв’язання завдань управління діє велика кількість обмежень, які потрібно враховувати під час ії розробки. Крім того, в процесі самого проектування виникає багато обмежень. Це призводить до того, що в пошуках найкращого шляху, за який часто беруть найбільш простий, швидкий і дешевий, працівники свідомо чи підсвідомо перекладають частину проблем, що виникли, на користувача. Цей шлях може привести до згубних наслідків. Користувачі, в свою чергу, прагнучи мінімізувати обсяг своєї роботи, не виконують інструкції розробника й ігнорують систему, яка не полегшує, а ускладнює їм працю. При цьому слід ураховувати основну особливість об’єкта: до створення ІС завдання управління можуть розв’язуватись “вручну”, без використання ЕОМ. Тому основне питання в якості та ефективності рішень, які приймаються. Отож інколи ІС функціонує сама по собі, а управління об’єктом здійснюється майже без неї. ІС має бути інструментом управління, в якому основну роль відіграє людина.

2. Системний підхід до створення інформаційних систем

У теорії та на практиці створення ІС виділяють три підходи: локальний, глобальний та системний.

Суть локального підходу полягає в тому, що ІС створюють послідовним нарощуванням задач, які розв’язуються на ЕОМ. Він передбачає необмежений розвиток ІС, а тому кожну із них неможливо пізнати в цілому. До позитивних сторін цього підходу віднесемо: швидку віддачу, наочність задач, простоту керування створення систем. Недоліки: неможливість забезпечення раціональної організації комплексів задач, дублювання, постійна перебудова програм, що призводить до дискредитації самої ідеї створення ІС.

При глобальному підході спочатку розробляють проект немовби повної, завершеної системи, а потім ії впроваджують. Як правило, цей підхід призводить до морального старіння проекту ще до його впровадження, оскільки час його розробки може перевищувати період оновлення технічних, програмних та інших засобів, використаних у ньому.

Системний підхід до створення ІС – це комплексне вивчення економічного об’єкта як одного цілого з представленням частин його як цілеспрямованих систем і вивчення цих систем та взаємовідносин між ними. При системному підході економічний об’єкт розглядається як

сукупність взаємопов’язаних елементів однієї складної динамічної системи, яка перебуває в стані постійних змін під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

Системний підхід має такі принципи:

1) кінцевої мети – абсолютний пріоритет кінцевої (глобальної) мети;

2. єдності – розгляд системи як цілого, так і сукупності елементів;

3. зв’язності – розгляд будь-якої частини разом з ії зв’язками з оточенням;

4. модульної побудови – корисно виділяти модулі в системі та розглядати ії як сукупність модулів;

5. ієрархії – корисно вводити ієрархію елементів і (чи) їх ранжування;

6. функціональності – спільний розгляд структури і функцій з пріоритетом функцій над структурою;

7. розвитку – врахування змін системи, ії здатність до розвитку, розширення, заміни частин, нагромадження інформації;

8. децентралізація – поєднання рішень, які приймаються, та керування централізацією і децентралізацією;

9. невизначеність – врахування невизначеностей та випадковостей у системі.

Характерними ознаками системного (комплексного) підходу є: одночасне охоплення проектуванням великої кількості задач; максимальна типізація та стандартизація рішень; багатоаспектне уявлення про структуру ІС; ключова роль баз даних; локальне впровадження та збільшення функціональних задач.

У методологічному відношенні системний підхід базується на ідеях цілісності, цілеспрямованості, організованості об’єктів, що визначаються, їх внутрішній активності та динамізмі.

Якість створення ІС визначається ії ефективністю та надійністю. Надійність ІС – це ії властивість зберігати в часі в установлених межах значення всіх параметрів, які характеризують здатність системи виконувати потрібні функції в заданих режимах і умовах експлуатації.

Ефективність ІС визначається порівнянням результатів від функціонування ІС і затрат усіх видів ресурсів, необхідних для ії створення, функціонування та розвитку. До показників затрат ресурсів відносять матеріальні, людські, фінансові та ін.

Доцільність варіантів побудови ІС залежить від балансування приросту ефективності Е, отриманої за рахунок створення чи вдосконалення ІС, і затрат Q.

Математично це можна записати так:

max E при Q = const або у вигляді оберненої задачі max Q при Е = const.

Якщо приріст ефекту представлений в грошовому вираженні, то економічна ефективність ІС визначається у вигляді трьох показників:

1. річного економічного ефекту;

2. розрахункового коефіцієнта ефективності капітальних затрат на розробку і впровадження ІС;

3. терміну окупності капітальних затрат на розробку та впровадження ІС.