37. Голодомори хХст. В Україні: причини і наслідки.

Голодомор в Україні в 1921 — середині 1923 р. був викликаний такими причинами: · політика «воєнного комунізму» (зокрема продрозкладка — насильницьке вилучення хліба в селян); · заборона реалізації хлібних лишків за ринковими цінами; · падіння товарності -сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у виробництві сільгосппродукції; · занепад сільського господарства внаслідок Пер-. шої світової та громадянської війн: · руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що викликала неврожаї в 1921 і. 1922 pp. Голод охопив повіти Олександрійської губернії (сучасна Запорізька обл.), Донецької, Катеринославської (сучасна Дніпропетровська обл.), Миколаївської, Одеської, півдня Полтавської та Харківської губерній — усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася й там. Водночас з України продовжували відправляти ешелони з продовольством до Росії. Увесь світ знав про голод у Поволжі, що трапився в цей же час. Але голод в Україні замовчувався. Офіційні джерела інформації повідомляли, що в Україні недорід. Сюди з Поволжя, Казахстану, Південного Уралу йшли потяги з переселенцями. Лише із середини 1922 р. голодуючим була надана допомога Американською адміністрацією. Було введено систему «голодних пайків» (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися розграбування і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований у середині 1923 р. — пізніше, ніж у голодуючих районах Росії. Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932—1933 pp. Він був спровокований радянським керівництвом І з метою масового вступу селян до колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими, І Однак для успішного проведення індустріалізації І хліб був потрібний за будь-яку ціну. Політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але І труднощі із заготівлею залишилися. Постачання хліба на користь держави здійснювалося в результаті додаткової хлібозаготівлі. І Фактично це означало застосування вже відомої І політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію 1932 p., І але їм попри все вдалося засіяти більше половини запланованих площ. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей. 7 серпня 1932 р. було видано постанову «Про охорону соціалістичної власності», названу в народі «законом про п'ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін, не менший за 10 років. Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були твердими: села заносилися на «чорні дошки»; у них конфісковували продовольчі й навіть посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточувалися загонами НКВС. Голодомор став національною катастрофою. Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на мученицьку смерть. Голодомор 1932— 1933 pp. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинули від 3,5 до 9 млн осіб. Такими були наслідки колективізації в Україні. У період повоєнного відновлення господарства в Україні знов стався голод. Причинами цього явища стали: · повоєнна розруха; · відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства; · запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева); · розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за будь-яку ціну; · посуха 1946 p., що викликала неврожай усіх сільськогосподарських культур. Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом «Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!» У роки голоду радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» країнам Східної Європи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була союзницею в розгромі нацистської Німеччини. Із Радянського Союзу ешелонами вивозився хліб до цих держав. У цей час у містах діяла карткова система забезпечення населення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й нього. Голодуючих називали «колгоспниками, які мають гострі нестатки». У результаті голоду в Україні померло близько 1 млн осіб. )