36. Хронічний гастрит зі збереженою секреторною функцією 37. Хронічний гастрит з секреторною недостатністю

Хронічний гастрит -

хронічне запалення слизової оболонки шлунка, яке характеризується порушенням фізіологічної регенерації залозистого епітелію і розвитком внаслідок цього його атрофії, що веде до розладів секреторної, моторної і інкреторної функцій шлунка.

Хронічний гастрит - поліетіологічне захворювання, котре виникає під впливом як екзогенних, так і ендогенних чинників. До екзогенних належать порушення харчування, куріння, вживання алкоголю, нервово-психічні стреси, професійні шкідливості, безконтрольний прийом ліків.

Ендогенними етіологічними факторами є хронічні інфекції, захворювання нервової та ендокринної систем, серцева, дихальна, ниркова недостатність.

В залежності від форми захворювання виділяють різні механізми патогенезу хронічного гастриту. Гастрит типу А (аутоімунний) характеризується виробленням аутоантитіл до парієтальних клітин слизової оболонки шлунка. Для нього характерне переважання атрофічних процесів над запальними, гіпоацидність і наявність антитіл до парієтальних клітин і фактору Кастла. Вражається, головним чином, фундальний відділ шлунка, де в основному знаходяться парієтальні клітини. В патогенезі гастриту типу В значну роль відіграють мікроорганізми Helicobacter pylori. Для нього характерне ураження антрального відділу, наявність гастричних явищ, гіперсекреція і відсутність антитіл до парієтальних клітин.

Класифікація хронічного гастриту (Сідней, 1990):

1. Хронічний аутоімунний гастрит (тип А);

2. Хронічний гастрит, асоційований з гелікобактер пілорі (тип В) ;

3. Ідіопатичний хронічний гастрит (невідомої етіології);

4. Реактивний хронічний гастрит;

5. Особливі форми хронічного гастриту (гранульоматозний, еозинофільний, лімфоцитарний).

У 1996 році була опублікована нова міжнародна класифікація гастриту, що є модифікацією Сіднейської (“Класифікація і градація гастриту. Модифікована Сіднейська система”).

Для уніфікації гістологічних висновків запропонована візуально-аналогова шкала, у якій вказано еталони напівкількісної оцінки морфологічних змін (ступінь обсіменіння H. pylori, нейтрофільної та мононуклеарної інфільтрації, стадія атрофії та кишкової метаплазії).

Клінічну картину хронічного гастриту визначають наступні синдроми:

а) шлункова диспепсія - відчуття важкості, розпирання в епігастрії, печія, відрижка, нудота, блювота, неприємний присмак у роті, поганий апетит;

б) кишкова диспепсія - метеоризм, бурчання, розлади стільця;

в) астеноневротичний - емоційна лабільність, втомлюваність, поганий сон;

г) больовий - інтенсивні болі в епігастрії.

В залежності від стану секреторної функції шлунка, клінічні прояви хронічного гастриту мають свої особливості.

Хронічний гастрит із секреторною недостатністю частіше буває у осіб зрілого і похилого віку. Він проявляється порушенням апетиту, неприємним присмаком у роті, нудотою, відчуттям повноти і розпирання і епігастрії, відрижку повітрям, схильність до проносів.

Можливий розвиток полівітамінної недостатності, залізодефіцитної анемії, а також трансформації в рак.

Хронічний гастрит із нормальною і підвищеною секреторною функцією шлунка виникає частіше у людей молодого віку і проявляється тупими, ниючими болями в епігастрії, що виникають через 15-20 хв. після прийому їжі, відрижкою кислим, печією, закрепами. Він може трансформуватися у виразкову хворобу.

Для діагностики хронічного гастриту, крім клінічних даних, мають значення результати ФГДС із прицільною біопсією, інтрагастральної рН-метрії, рентгеноскопії шлунка.

Диференціальна діагностика хронічного гастриту проводиться з виразковою хворобою, раком шлунка, захворюваннями жовчевих шляхів, хронічним панкреатитом, поліпозом шлунка.

Принципи лікування хронічного гастриту.

Лікування хронічного аутоімунного гастриту (тип А): при вираженому загостренні хворих госпіталізують. Лікувальне харчування у фазу загострення - стіл № 1, пізніше - стіл № 2.

Медикаментозне лікування: 1. Препарати, що стимулюють секреторну функцію шлунка (лимонтар, пентагастрин, глюконат кальцію).

2. Замісна терапія (шлунковий сік, пепсиділ, пепсин, ацидин-пепсин, абомін, панзінорм, соляна кислота).

3. При наявності болей і диспептичних розладів - церукал, еглоніл, но-шпа, галідор.

4. Протизапальна терапія (листя подорожника, плантаглюцид, вентер).

5. Ферменти (солізим. ораза, фестал, мезим-форте).

6. Мінеральні води ("Миргородська", "Слов'янівська" - у теплому вигляді за 15-20 хв до їжі, невеликими ковтками, по 1/2 - 1 склянці 2-3 рази на день).

Лікування хронічного гелікобактерного гастриту (тип В): при загостренні госпіталізація. Лікувальне харчування - стіл № 1.

Медикаментозне лікування:

Ліквідація гелікобактерної інфекції (де-нол, амоксіцилін, кларітроміцин, метронідазол).

2. Протизапальна терапія (калефлон, вентер, сукральфат, гастрофарм).

3. Антисекреторні засоби (ранітидин, фамотидин, нізатидин, роксатидин).

4. Антациди (альмагель, маалокс, фосфалюгель, гавіскон).

5. Репаранти (солкосеріл, етаден, рибоксин, ретаболіл, пентоксил, гастрофарм).

6. Засоби, що нормалізують моторну діяльність шлунка (церукал, еглоніл, мотіліум).

7. Мінеральні води ("Лужанська", "Поляна Квасова, "Моршинська" - у теплому

вигляді, без газу, по 3/4 склянки 3 рази на день за 1-1,5 години до їжі).

Фізіотерапія: ультразвукова терапія, гальванізація, електрофорез, діадинамотерапія, синусоїдальні модульовані струми, парафіно-, озокерито-, грязетерапія.

Санаторно-курортне лікування рекомендується в період ремісії (Закарпаття, Моршин).

Профілактичні заходи включають лікувальне харчування, відмову від куріння, алкоголю, періодичний прийом антацидів.

38. Виразкова хвороба – хронічне рецидивуюче захворювання, схильне до прогресування, із залученням в патологічний процес інших органів системи травлення і розвитком ускладнень, загрожуючих життю хворого.

Ранні болі з'являються протягом 30 хв – 1 години після їжі, поступово зростають за своєю інтенсивністю, тривають 1,5-2 години та зникають по мірі евакуації шлункового вмісту у дванадцятипалу кишку. Інколи при ураженні кардіального та субкардіального відділів шлунку болючі відчуття виникають одразу після прийняття їжі.

Пізні болі виникають через 1,5-2 години після прийому їжі, а інколи через великий проміжок часу, поступово підсилюючись по мірі евакуації вмісту шлунку (виразки пілоричного відділу шлунку та цибулини дванадцятипалої кишки).

"Голодні" болі також більш властиві хворим з дуоденальними та пілоричними виразками, з'являються через значний проміжок часу (6-7 годин) після їжі та зникають після наступного прийому їжі. Близькими до "голодних" є нічні болі, які спостерігаються у хворих в період з 11 вечора до 3 годин ранку.

Така ритмічність появи болючих відчуттів у хворих визначається в основному характером секреції соляної кислоти, зв'язування її буферними компонентами їжі і часом евакуації шлункового вмісту.

При локалізації виразкового процесу в кардіальному і субкардіальному відділах шлунку болі відчуваються частіше всього в області мечоподібного відростка, при пілоричних і дуоденальних виразках - в епігастральній області справа від серединної лінії.

Загострення виразкової хвороби носять, як правило, сезонний характер

Блювання у хворих виразковою хворобою виникає на висоті болів і приносить значне полегшення, тому хворі нерідко самі штучно викликають блювання, щоб усунути болісні відчуття.

У 50-65% хворих на виразкову хворобу спостерігається кисла відрижка, яка нерідко поєднується із зригуванням і салівацією. Ці симптоми частіше зустрічаються у хворих з локалізацією виразкового дефекту в кардіальному та субкардіальному відділах шлунку, а також при супутніх грижах стравохідного отвору і рефлюкс-езофагіті.

Апетит у хворих виразковою хворобою частіше залишається нормальним. У більшості пацієнтів (особливо з дуоденальною локалізацією виразок) відмічається його різке підвищення. Приблизно у 50% хворих відмічаються закрепи внаслідок рефлекторної дискінезії тонкої ті товстої кишок, обумовленої підвищеним тонусом блукаючого нерва. До етіологічних факторів виразкової хвороби належать: аліментарні фактори, шкідливі звички (паління, зловживання алкоголем), лікарські речовини (аспірин, індометацин, глюкокортикоїди та ін.), нервово-психічні та спадково-конституційні фактори. В період загострення виразкової хвороби у хворих при поверхневій пальпації часто визначається локальна поширені болючість в епігастральній ділянці зліва (при медіагастральних), або праворуч (при пілоричних і дуоденальних виразках) від серединної лінії, а інколи біля мечоподібного відростка (при кардіальних і субкардіальних виразках). Болючість при поверхневій пальпації живота поєднується. Як правило, з помірною резистентністю м'язів передньої черевної стінки. При поштовхоподібному натисканні в епігастральгій ділянці у хворих на виразкову хворобу вдається отримати відчуття "шуму плеску". Поява його за 7-8 годин після прийому їжі (симптом Василенко) свідчить або про порушення евакуації вмісту із шлунку, або про різко виражену гіперсекрецію шлункового соку. Основною рентгенологічною ознакою, що дозволяє напевно діагностувати виразку є симптом "ніші". Виразкова "ніша" - це безструктурне депо барієвої маси, доволі правильної форми, з чіткими контурами.

Відмічаються посилена моторика, гіперсекреція, локальний спазм, деформація стінки органа, прискорена евакуація барієвої маси із шлунку та швидке проходження ії по дванадцятипалій кишці. Ендоскопічну картину загострення виразкового процесу в більшості випадків визначають виразковий дефект і запалення слизової оболонки.

39. Хронічний холецистит – хронічне запалення жовчевого міхура, переважно бактеріального походження. Холангіт (ангіохоліт) – катаральне чи гнійне запалення позапечінкових і внутріпечінкових жовчевих протоків. Етіологія та патогенез хронічного холециститу та холангіту практично одинакові. Етіологічним фактором найчастіше є інфекція (кишкова паличка, стрептокок, стафілокок, ентерокок), в т.ч. змішана. Значно рідше виявляються дріжджові гриби, протей, вірус. Етіологічна роль лямблій сумнівна. Проникнення мікроорганізмів у жовчеві шляхи відбувається трьома шляхами: ентерогенним, гематогенним і лімфогенним. Розвитку захворювання сприяють застій жовчі і пошкодження стінки жовчевого міхура. Застій жовчі виникає внаслідок порушення режиму харчування, гіподинамії, дії психоемоційних факторів, порушення кровопостачання та іннервації жовчевого міхура, порушення обміну (цукровий діабет, атеросклероз, ожиріння), органічних змін шляхів відтоку жовчі. Пошкодження стінок жовчевого міхура відбувається через травматизацію конкрементами, подразнення слизової панкреатичними ферментами і зміненою жовчю. В патогенезі холециститу і холангіту суттєву роль відіграють сенсибілізація організму до аутомікрофлори і порушення антимікробних властивостей жовчі. Класифікація хронічного холециститу (за О.М.Ногаллєром, 1969 з доповн.): Клінічні форми: -а) хронічний безкам´яний холецистит; б) хронічний калькульозний холецистит; -в) хронічний холецистит в поєднанні з паразитарною інвазією (опісторхоз, лямбліоз та інші). Фаза захворювання: -а) загострення; б) затихаюче загострення; в) ремісія. Характер перебігу: -а) рецидивуючий; б) монотонний; в) переміжний. Ступінь важкості: -а) легкий; б) середньої важкості; в) важкий. Для хронічного холециститу характерні наступні клінічні синдроми: больовий, диспептичний, астеноневротичний. Болі тупі, локалізовані у правому підребір´ї, рідше в епігастрії, іррадіюють в праву лопатку, ключицю, плече, пов´язані з прийомом гострої, жареної їжі. Диспептичні явища бувають у вигляді нудоти, печії,неприємного смаку у роті, блювоти, відчуття гіркоти, метеоризму, розладів стільця. Характерні іноді субфебрилітет та свербіння шкіри. Додаткову інформацію дають загальний аналіз крові (лейкоцитоз, підвищення ШОЕ), біохімічне дослідження крові (підвищення фібриногену, холестерину, тригліцеридів), дуоденальне зондування (зміни порції В), бактеріологічне дослідження жовчі, холецистографія, ультразвукове дослідження, комп´ютерна томографія. Класифікація холангітів: Гострий: а) катаральний; б) гнійний; в) гнійно-септичний. Хронічний: а) рецидивуючий; б) затяжний септичний; в) латентний. Клінічна картина холангіту близька до клініки холециститу, але в силу того, що у процес втягнута печінка, клінічна картина значно важча. Для гострого холангіту характерні висока температура, озноб, пітливість, біль у правому підребір´ї, що віддають у праве плече, лопатку, руку, важка інтоксикація, диспептичні прояви, жовтяниця, збільшення і болючість печінки, зміни крові (ШОЕ, лейкоцитоз, підвищення активності трансаміназ, лужної фосфатази). Клінічна картина хронічного холангіту така ж, як і при хронічному холециститі. Крім того, для холангіту характерні явища інтоксикації, гепатомегалія, лихоманка, озноб, субфебрилітет, більш виражені зміни крові, явища холестазу (жовтяниця). Жовчокам´яна хвороба – захворювання гепатобіліарної системи, що характеризується утворенням жовчевих каменів у печінці, жовчевих протоках і жовчевому міхурі. Етіологічне значення мають надмірне вживання багатої на холестерин їжі, застій жовчі внаслідок неправильного режиму харчування, малорухомого способу життя, вагітності, закрепів, спадкова схильність, обмінні захворювання (ожиріння, діабет, подагра), інфекція жовчевих шляхів. Патогенетичну роль у розвитку жовчокам´яної хвороби має зміна співвідношення компонентів жовчі: холестерину, жовчних кислот, фосфоліпідів, муцину, білків і т.ін. Ключовим моментом є порушення колоїдної рівноваги жовчі, що веде до випадіння із неї холестерину і утворення центрів кристалізації. Наслідком є утворення каменів. Класифікація жовчокам´яної хвороби (за О.М.Ногаллєром, Х.Х.Мансуровим, 1985) І стадія – фізико-хімічна ІІ стадія – латентна (камененосійство) ІІІ стадія – клінічна (калькульозний холецистит): Диспептична форма. Больова форма. Стенокардитична форма. Печінкова колька. Тріада Сейнта (поєднання жовчокам´яної хвороби, грижі стравохідного отвору, діафрагми, дивертикульозу товстої кишки). Клінічний перебіг захворювання хвилеподібний – на фоні проявів хронічного холециститу, або навіть повного благополуччя раптово виникають приступи жовчевої кольки. Найбільш типовими для неї симптомами є: біль, блювота, лихоманка, збільшення жовчевого міхура, жовтяниця. Виникнення жовчевої кольки провокується погрішностями в дієті, фізичним чи нервовим перенапруженням та ін. Великою мірою клінічні прояви залежать від місця розташування жовчевих каменів, їх розмірів, кількості, наявності супутньої інфекції, функціонального стану жовчевивідної системи. Важливе діагностичне значення мають ультразвукове дослідження, пероральна холецистографія і внутрішньовенна холеграфія, а також комп´ютерна томографія. Диференціальна діагностика проводиться між хронічним холециститом, холангітом, жовчекам´яною хворобою і виразковою хворобою, правосторонньою нирковою колькою, пакреатитом, гастралгічною формою інфаркту міокарда, дискінезією жовчевих шляхів. Детальний аналіз всієї сукупності клінічних симптомів і даних допоміжних методів дає можливість поставити правильний діагноз. Лікування хронічного холециститу поза загостренням проводиться амбулаторно (жовчогінні, фітотерапія). При загостренні проводиться госпіталізація. Хворим призначають дієтотерапію (стіл № 5а-5) з обмеженням екстрактивних речовин, продуктів, багатих на холестерин і виключенням смажених і копчених блюд. Для ліквідації больового синдрому, зумовленого гіпертонічно-гіперкінетичними порушеннями моторики жовчевих шляхів застосовують периферійні М-холінолітики (атропін, метацин) в комбінації зі спазмолітиками (но-шпа, папаверин, галідор, еуфілін). При відсутності ефекту рекомендується промедол, омнопон. При гіпотонічно-гіпокінетичній дискінезії рекомендуються холекінетики (сірчанокисла магнезія сорбіт, ксиліт, манніт). При синдромі біліарної недостатності показане призначення замісної терапії (аллохол, ліобіл, холензим). Важливу роль відіграє антибактеріальна терапія, бажано з урахуванням мікрофлори у жовчевивідних шляхах (гентаміцин, тетрациклін, олеандоміцин, нітрофуран). Ефективними є також фізіотерапевтичні методи лікування (теплові процедри, електрофорез, мікрохвильова терапія, ультразвук) і ЛФК. Лікування холангітів, в основному таке ж, як і при хронічному холециститі, але вимагає більш активної антибактеріальної терапії (ампіцилін, кефзол, доксациклін), переважного застосування жовчогінних типу гідрохолеретиків (мінеральні води, відвар кукурудзяних рилець), також дезінтоксикаційної терапії. Загострення хронічного калькульозного холециститу вимагає госпіталізації, інтенсивної терапії і консультації хірурга. Лікування починають із введення периферійних холінолітиків для зняття спазму сфінктера Одді. Ефективними у цій ситуації бувають еуфілін, нітрогліцерин, валідол, баралгін. Досить часто доводиться застосовувати наркотичні анальгетики. При виражених ознаках загального процесу необхідне застосування антибактеріальних препаратів (антибіотиків, нітрофуранових). Щодо призначення жовчогінних препаратів, то метою їх використання є не вигнання каменів, а ліквідація застою жовчі. З цією метою призначають м´які жовчогінні (жовчогінний чай). Наявність каменів у жовчевому міхурі з важкими больовими приступами, що супроводжуються тривалою жовтяницею (більше 2-3 днів), жовчева колька з активною інфекцією, що не піддається антибактеріальній терапії є показанням до оперативного лікування. Абсолютними показами до нього є також ускладнення хронічного холециститу і гнійний холецистит, хронічна емпієма жовчевого міхура, його водянка, холецистопанкреатит, відключений жовчевий міхур. Останнім часом впроваджені нехірургічні методики ліквідації каменів у жовчевих шляхах: прийом всередину жовчевих кислот (хенодезоксихолевої, урсодезоксихолевої); пряме розчинення каменів метил-терц-бутилефіром через катетер, введений в жовчевий міхур; екстракорпоральна літотрипсія. Прогноз при нечастих загостреннях холециститу і холангіту задовільний. При жовчекам´яній хворобі прогноз залежить від важкості захворювання та ускладнень, які вимагають хірургічного лікування. Профілактика включає організацію правильного режиму харчування, заняття фізкультурою для попередження застою жовчі, санацію вогнищ інфекції. Рекомендується диспансерний нагляд з призначенням протирецидивного лікування жовчогінними, спазмолітиками, ферментними препаратами, прийомом мінеральних вод (Трускавецької, Моршинської, Миргородської), санаторно-курортне лікування

 

40. Дискінезії жовчного міхура і жовчовивідних шляхів – це несвоєчасне, неповне або надмірне скорочення жовчного міхура та сфінкерів (Одді, Люткенса-Мартинова, Міріци). Дискінезії поділяють на первинні і вторинні. Первинна дискінезія пов’язана з порушенням нейрогуморальної регуляції діяльності жовчного міхура і сфінктерів жовчновивідних шляхів. Розвивається внаслідок слабкості загальних адаптаційних механізмів із формуванням психовегетативної нестійкості, що трансформується у психовегетативний синдром. Розвиток вторинної дискінезії пов’язаний з наявністю патологічних рефлексів і порушенням моторної та секреторної функції інших органів травлення. Виникають на фоні хронічних гастритів, гастродуоденітів, виразкової хвороби, хронічних завхорювань тонкого, товстого кишечника, супроводять органічні захворювання жовчного міхура (хронічний холецистит, уроджені вади розвитку жовчного міхура і жовчновивідних шляхів). Розрізняють слідуючі типи дискінезій жовчновивідних шляхів в залежності від характеру порушень моторної функції жовчного міхура та тонусу сфінктерів жовчновивідних шляхів: гіпертонічно-гіперкінетичну, гіпотонічно-гіпокінетичну, змішану. Гіпертонічно-гіперкінетична дискінезія частіше зустрічається в осіб з перевагою тонуса парасимпатичної нервової ситеми, гіпотонічно-гіпокінетична – з перевагою тонуса симпатичної нервової системи. Основна клінічна симптоматика:

Вік пацієнта – частіше молоді жінки з психоемоційною лабільністю.

Астено-вегетативний синдром.

Больовий синдром (характер болю в правому підребер’ї залежить від типу дискінезії: тупий, нестійкий – при гіпомоторній; періодичний, приступоподібний, який інколи досягає жовчної коліки – при гіпертонічній дискінезії).

Наявність диспепсичного синдрому (нудота, інколи блювота, відчуття гіркоти у роті, метеоризм).

Атонічні закрепи (при гіпотонічній дискінезії).

Чергування закрепів та проносів (при гіпертонічній дискінезії).

Діагностика:

Нормальні лабораторні показники.

Дані багатомоментного фракційного зондування:

а) гіпертонічно-гіперкінетичний тип – подовження тривалості І фази; подовження часу закритого сфінктера Одді; зменшення тривалості В-фази при збереженні нормального об’єму міхурової жовчі, чи тривале, переривчасте виділення порції В; б) гіпотонічно-гіпокіненичний тип - скорочення фази закритого сфінктера ОддІ, подовження фази В та збілльшення об’єму міхурової жовчі. При обох дискінезіях мікроскопічне дослідження жовчі не виявляє елементів запалення.

Дані ультразвукового дослідження скоротливої здатності жовчного сміхура:

а) гіпертонічний тип – через 40 хвилин після вживання жовчогінного сніданку жовчний міхур скорочується більше ніж 2/3 об’єму; б) гіпотонічний тип – при УЗД спостерігається розтягнутий, збільшений жовчний міхур, спорожнення менше 1/3 об’єму через 40 хвилин після жовчогінного сніданку. Принципи лікування ДЖВШ.

Покращення нейрогуморальної регуляції жовчного міхура.

Зняття факторів, які сприяють розвитку патологічних порушень біліарної системи.

Нормалізація функції жовчного міхура, сфінктерів жовчновивідних шляхів.

Гіпертонічно-гіперкінетичний тип ДЖВШ

Дієта № 5, 5а. Подрібнена їжа (4-5 раз на добу). Обмеження продуктів, що підсилюють скорочення жовчного міхура.

Медикаментозна терапія:

а) седативні засоби (настойка валеріани по 20-30 крапель 3 рази на добу; корвалол по 20 крапель 3 рази на добу); б) транквілізатори (амізіл по 1 табл. 2 рази на добу, нозепам - по 1 табл. 3 рази на добу); в) спазмолітичні засоби (гастроцепін - по 2 мл в/м 2 рази на добу, або по 25 мг 2 рази на добу за 40 хв. до їжі; бускопан по 1 мл в/м 2 рази на добу або по 1 табл. (10 мг) 3 рази на добу за 20 хв. до їжі; но-шпа – по 2мл 2 % розчину 2 рази на добу, або по 1 табл. (40 мг) 3 рази на добу; спазмомен по 1 табл. 40 мг 3 рази на добу. г) засоби, що знижують тонус жочного міхура, уповільнюють ритм його скорочень (гепабене по 1 капсулі 3 рази на добу за 30 хвилин до їжі, холагогум по 1 капс. 3 рази на добу під час їжі, гепатофальк-планта по 1 капс. 3 рази на добу за 30 хвилин до їжі, холагогум по 1 капсулі 3 рази під час їжі). Немедикаментозна терапія: а) Лікування мінеральними водами низької мінералізації при температурі 40-45º С по 0,5-1 склянці 3-4 рази на добу протягом 3-5 тижнів; б) фізіотерапія (діодінамотерапія, озокерито-парафінові аплікації); в) санаторно-курортне лікування. Гіпотонічно-гіпокінетичний тип ДЖВШ.

Дієта № 5, 5а. Подрібнене харчування. У великій кількості фрукти, овочі, рослинні та тваринні жири.

Медикаментозна терапія:

а) засоби, що сприяють скоротності жовчного міхура, розслабленню сфінктерів Люткенса та Одді (гепабене по 2 капсули 3 рази на добу протягом 1 тижня, потім по 1 капсулі 3 рази на добу протягом 3 тижнів; циквалон по 0,2-0,3 3 рази на добу за 30 хвилин до їжі протягом 2 тижнів; ксиліт або сорбіт по 50-100 мл 10 % розчину 2 рази на добу за 30 хвилин до їжі протягом 2 тижнів; холагогум по 2 капсули 3 рази на добу протягом 1 тижня, потім - по 1 капсулі 3 рази на добу – 3 тижні; б) препарати, що стимулюють тонус та скоротність жовчного міхура (домперідон по 10-20 мг 3 рази на добу – 3 тижні; цизаприд – по 5-10мг 2-3 рази на добу за 15-30 хв. до їжі – 3 тижні). в) дуоденальний тюбаж (карлова сіль чи 33 % розчин магнію сульфату, чи оливкова олія (20 мл), чи сорбіт – 20 г на 100 мл води – 1-2 рази на тиждень.

Немедикаментозна терапія:

а) лікування мінеральними водами високої мінералізації, в холодному вигляді – по 0,5-1 склянки 3-4 рази на добу – 3-4 тижні; б) фізіотерапевтичне лікування (ампліпульстерапія). 4. Санаторно-курортне лікування. Прогноз. Благоприємний, працездатність збережена.

Профілактика. Складання умов для нормального відтока жовчі і покращення регуляторних механізмів жовчевиділення: своєчасне лікування невротичних порушень, усунення конфліктних ситуацій, достатній сон, режим харчування, праці і відпочинку, своєчасне лікування хронічних захворювань.