34.Цілі підприємства - це його бажаний стан, конкретні межі, яких воно має досягнути в усіх сферах діяльності в кінці стратегічного періоду і на проміжних етапах.

За ієрархією

а) цілі підприємства; в) цілі структурних підрозділів і функціональних служб.

Побудова ієрархії цілей (дерева цілей).

Перегляд і уточнення цілей в процесі реалізації стратегії:

а) корегування відповідно до змін середовища (тобто цілі набувають ситуаційного характеру);

б) спосіб перегляду: на базі довгострокових формуються короткострокові цілі; при досягненні короткострокових, коригуються чи переглядаються довгострокові з урахуванням змін середовища. Внаслідок, початкові довгострокові цілі, як правило, повністю не досягають ся, оскільки регулярно змінюються в ході виконання

короткотермінових і змін середовища.З метою узгодження цілей, доведення до різного рівня виконавців і забезпечення виконання, особливу увагу слід приділити такому важливому етапу їх формування як побудова ієрархії (дерева) цілей. Ієрархія цілей означає конкретизацію цілей більш високого рівня в цілі нижчого рівня та доведення їх до кожного виконавця. Тобто йдеться про рангування, декомпозицію цілей.

Співвідношення цілей різних рівнів в ієрархії таке: а) цілі вищого рівня завжди мають ширший характер і більший часовий інтервал для досягнення; б) цілі нижчого рівня є засобом досягнення цілей вищого рівня. В цілому, якщо ієрархія цілей побудована правильно, то кожний підрозділ, досягаючи своїх цілей, робить внесок у досягнення цілей підприємства в цілому.

Ієрархія, рангування проводяться за допомогою декомпозиції цілей, яка вимагає побудови „дерева цілей».

Побудова дерева цілей

„Дерево цілей" - це графічне зображення взаємозв'язку і підпорядкованості цілей, що відображає розподіл місії і мети на цілі, підцілі, завдання та окремі дії. Цілі підприємства - це його бажаний стан, конкретні межі, яких воно має досягнути в усіх сферах діяльності в кінці стратегічного періоду і на проміжних етапах.

35. Економічність - це мінімізація вартості ресурсів, спрямованих на діяльність, з огляду на відповідну якість. Ефективність - співвідношення між продуктом у вигляді товарів, послуг тощо та ресурсами, використаними для їхнього виробництва. Ці дефініції вписуються в модель “внесок - продукт”.

Критерій економічності означає, що при виготовленні брошур закуповується папір по найнижчій ціні з урахуванням відповідної якості, мінімізуються використовувані ресурси, залучаються кращі й недорогі експерти для складання інформаційних матеріалів. Іншими словами: економічність тісно пов’язана з поняттям “внесок”, і акцент тут робиться на мінімізації використаних ресурсів.

Критерій ефективності пов’язаний не тільки з поняттям внесок, але й із продуктом. У цьому критерії відбивається співвідношення між самим продуктом (у вигляді товару, послуг) і ресурсами, які пішли на їхнє виготовлення (виробництво). При цьому ефективність оцінюється у двох аспектах: з погляду ефективності витрат, коли продукт співвідноситься з витратами (кількість брошур, загальна вартість) і з погляду праці, коли ключовий продукт співвідноситься з кількістю працівників (скільки брошур кожен співробітник може виготовити в рамках проекту). І якщо економічність означає мінімізацію використаних ресурсів, то ефективність характеризується максимальним співвідношенням між зробленим товаром, зробленими послугами й ресурсами, витраченими на їхнє виготовлення.

Прибутковість - відносний показник економічної ефективності. Прибутковість комплексно відображає ступінь ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також природних багатств. Коефіцієнт прибутковості розраховується як відношення прибутку до активів або потоків, які його формують. Може відображатися як і в прибутку на одиницю вкладених засобів, так і в прибутку, який несе в собі кожна отримана грошова одиниця.

Згідно визначення Загального управління якістю, якість — це відповідність вимогам споживача.

Якість – як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

36. Ієра́рхія— поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим. У ієрархії між її членами діють вертикальні зв'язки — відносини субординації. У більш широкому розумінні слова ієрархія — це розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого. Ієрархічна структура — множина будь-чого, частково упорядкована так, що існує тільки один елемент цієї множини, який не має попереднього, а всі інші елементи мають тільки один попередній; багаторівнева форма організації об'єктів з чіткою приналежністю об'єктів нижнього рівня певному об'єкту верхнього рівня.Графічно представляється у вигляді дерева. У соціальних інститутах, відповідає принципу підпорядкованості нижніх рівнів верхнім. Природа ієрархії й мобільності полягає у перевазі одних над іншими. Люди, наділені владою, розташовуються нагорі суспільної піраміди, інші, позбавлені її, - внизу. Такий порядок називається ієрархічним.

Будь-яка ієрархія може бути представлена у вигляді піраміди, що складається із трьох основних рівнів -- верхнього, середнього і нижнього. У управлінської ієрархії це рівні управління, в соціальній - класи. Соціальна ієрархія влаштована таким чином, що внизу (в основі піраміди) знаходиться більшість населення, а вгорі - більшість благ і привілеїв, до яких прагнуть люди (влада, багатство, вплив, пільги, престиж). Соціальні блага - Це дефіцитні ресурси, які присутні або доступні найбільшому кількості людей в найменшому числі.

Якщо верх і низ соціальної піраміди уподібнити полюсів магніту, то виявиться, що між ними виникає напруга, яке можна назвати соціальним. Дійсно, ті, хто знаходиться внизу, вважають, що блага розподіляються нерівномірно і, більше того, несправедливо: меншість населення володіє більшою частиною національного багатства. Виникає бажання перерозподілити всі так, щоб кожному дісталося порівну. Більше повільний і консервативний спосіб перерозподілу багатства полягає в просуванні наверх не групою або масою, а поодинці. Такий шлях не вимагає руйнувань: просто кожен, хто бажає, і в кого є можливості, робить особисту кар'єру. Просування наверх називається висхідній мобільністю. Отже, явище висхідній мобільності (рух знизу вгору) формується тільки там, де більшість благ і більшість людей знаходяться на різних полюсах соціальної шкали. Якщо те й інше з'єднати, ніхто не захоче просуватися вгору. Висхідній мобільності відповідає явище, яке ми будемо називати мотивацією досягнення. Перший закон: кількість вакансій, розташованих внизу, завжди більше кількості вакансій, розташованих нагорі. Під вакансіями потрібно розуміти або робочі місця, або посади, або позиції у формальній структурі організації. Завдяки тому, що вакансій нагорі менше, а бажання зайняти їх присутній у більшості, з'являється можливість відбирати людей: виникає конкуренція. Принцип піраміди в управлінні передбачає відбір серед претендентів на вільні вакансії. Чим вище рівень ієрархії, тим вище рівень винагороди, тим ближче дефіцитні блага. Другий закон: кількість соціальних благ, які одержують ті, хто знаходиться нагорі, завжди більше кількості соціальних благ, що отримуються тими, хто знаходиться внизу. Таким чином, ми отримуємо зворотний (перевернену) піраміду.

З двох універсальних законів випливає третя - закон соціальної нерівності. Згідно з цим законом, у соціальній ієрархії більшістю соціальних благ завжди має меншість населення, і навпаки. Між двома соціальними полюсами (тими, хто знаходиться внизу і має мало, і тими, хто розташовується нагорі і володіє багатьма) виникає соціальну напругу, що переходить в соціальний конфлікт. Люди, що знаходяться внизу, прагнуть переміститися вгору. У цьому випадку можна говорити про позитивну мотивації, тому що люди бажають змінити своє низьке становище на більш високе і отримати більшу кількість соціальних благ. Коли мова заходить про тих, хто мав нагорі, ми стикаємося з явищем негативної мотивації людей, які не бажають добровільно розлучитися зі своїм становищем та соціальними можливостями.

37. Система управління будь-якою організацією є складною системою, створеною для збору, аналізу і переробки інформації з метою отримання максимального кінцевого результату при певних обмеженнях (наявності ресурсів, наприклад). Створення системи управління включає формування організаційної структури та її забезпечення. Будь-яка система управління - це, перш за все цілеспрямована система, що має ієрархічну будову і організована для досягнення цілей організації, які прийнято називати цілями функціонування. Управління організаціями реалізується в рамках конкретного господарського механізму, в якому розрізняють статику (його організаційну структуру) і динаміку (протікають процеси прийняття рішень). Функції управління діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарату управління і окремими працівниками, які при цьому набувають економічні, організаційні, соціальні, психологічні та інші відносини один з одним. Організаційні відносини, що складаються між підрозділами і працівниками апарату управління підприємства, визначають його організаційну структуру. Під структурою управління або організаційною структурою управління (ГСУ) розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов'язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Основними елементами структури управління є функції, ланки, ступені (рівні), відносини і зв'язки між органами і всередині органів управління. Ключовими поняттями структур управління є елементи, зв'язки (відношення), рівні і повноваження. Елементами ОСУ можуть бути як окремі робітники (керівники, фахівці, службовці), так і служби або органи апарату управління, в яких зайнято то, або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Є два напрямки спеціалізації елементів ОСУ:

а) залежно від складу структурних підрозділів організації З'ясовано ланки структури управління, що здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.;

б) виходячи з характеру загальних функцій, які виконуються в процесі управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організують виробництво, працю і управління, контролюючі всі процеси в організації.

Відносини між елементами структури управління підтримуються завдяки зв'язкам, які прийнято підрозділяти на горизонтальні і вертикальні. У рамках вертикальних зв'язків вирішуються проблеми влади і впливу, тобто реалізується «вертикальне завантаження» роботи. Зазвичай ріст організації супроводжується зростанням вертикальних зв'язків, так що за кількістю цих зв'язків можна судити про розмір організації. У структурі управління організацією розрізняються лінійні і функціональні зв'язки. Перші суть відношення з приводу прийняття і реалізації управлінських рішень і руху інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Природа функціональних зв'язків - дорадча, і реалізується за допомогою цих зв'язків інформаційне забезпечення координації. Відповідно використовується таке поняття, як повноваження: лінійного персоналу, штабного персоналу і функціональні. Збільшення кількості елементів і рівнів в ОСУ неминуче призводить до багатократного зростання числа і складності зв'язків, що виникають в процесі прийняття управлінських рішень; наслідком цього нерідко є уповільнення процесу управління, що в сучасних умовах тотожно погіршенню якості функціонування менеджменту організації.

38.

39. Оскільки вертикальна мобільність існує в будь-якому суспільстві, а між соціальними прошарками повинні бути якісь шляхи, якими індивіди й групи переміщуються вгору або вниз із одного соціального прошарку в інший, необхідно, згідно з П. Сорокіним, виділити діючі канали соціальної циркуляції («ліфти»). Найважливіші з них такі: сім'я, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організа­ції. У кожному суспільстві існує також особливий меха­нізм, який контролює процес вертикальної циркуляції (мобільності). Цей контроль полягає, по-перше, у соці­альному тестуванні індивідів з метою визначення для них адекватних соціальних функцій; по-друге, у селек­ції (відборі) індивідів для певних соціальних позицій; по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за соціальними прошарками (стратам). Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної циркуляції («ліфти»), а й «сито», «яке просіює» індивідів і визначає їм відповід­не місце в суспільстві. Основна мета цього соціального контролю — розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соціальні функції, од­нак, це не означає, що зазначений соціальний механізм завжди правильно розподіляє індивідів відповідно до їхніх можливостей.До соціальних механізмів тестування, селекції й роз­поділу (тобто до соціального «сита» або «фільтру») належать, згідно з П. Сорокіним, ті ж суспільні інсти­тути, які виконують, крім іншої, роль соціальних «ліфтів». При цьому сім'я, церква і школа є інституці-ональними механізмами, які перевіряють насамперед загальні здібності індивідів (психобіологічні, інтелек­туальні й моральні якості), необхідні для успішного виконання спільних соціальних функцій. Інші інсти­тути (як от політичні, економічні та професійні органі­зації) є соціальними механізмами, які тестують і се­лекціонують спеціальні здібності індивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у пев­ній галузі людської діяльності.

40. Трудовий колектив - це об'єднання для спільних дій заради досягнення суспільно-корисних цілей людей, які пов'язані єдністю інтересів, оформлені структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідальності. Соціальна роль трудового колективу реалізується в сукупності взаємопов'язаних функцій: виробничо-економічної, організаційно-управлінської, виховної, соціального контролю, задоволення потреб працівників, створення умов для самореалізації особистості, а також функцій здійснення і відтворення колективістського, демократичного способу життя.

Кожний трудовий колектив посідає певне місце у виробничо-економічній структурі суспільства, що відображається його позицією у класифікації. Кожний колектив являє собою складну соціальну систему, в якій через функціональну взаємодію різних структур і окремих працівників реалізуються дві взаємопов'язані підсистеми: соціальна організація і соціальна спільнота.

Трудовому колективу притаманні всі сутнісні ознаки соціальної організації, отже, він виступає як середовище предметної діяльності, так і середовище спілкування. Виходячи з цього, розрізняють формальну і позаформальну організації. Головне призначення формальної організації - поєднувати працівників із засобами і цілями тих чи інших видів діяльності. Позаформальна організація виникає як прояв дерегламентації службової діяльності та призначена для компенсації збоїв та обмежень формальної організації.

Трудовому колективу притаманні також всі сутнісні ознаки соціальної спільноти. Як групова соціальна спільнота трудовий колектив являє собою, як правило, співтовариство малиг груп (малих трудових колективів), що утворюють безпосереднє соціальне оточення працівника. Соціальні функції цих груп мають двоїстий характер - залучення працівників до соціально-трудових відносин основного колективу і створення на основі особистісних контактів працівників мережі емоційних, психологічних відносин. Зливаючись, вони утворюють міжособистісні групові відносини, які зумовлюють сутнісну відмінність малих груп від інших видів колективів.

41. Професійна мобільність — це зміна групою чи індивідом позиції, місця, займаного в професійній структурі; переходи людей з одних про­фесійних груп і прошарків в інші. Розрізняють вертикальну професійну мобільність - рух донизу у професійно-кваліфікаційній структурі; і гори­зонтальну — соціальні переміщення без якісної зміни професії і кваліфікації. Мобільність — соціальна категорія, що позначає переходи людей з одних суспільних груп, прошарків (професійних, релігійних, класових). Термін «мобільність» введений російським соціологом П. Сорокіним (1889-1968). Соціальна мобільність може існувати в різних формах: просування до позицій з вищим доходом, статусом, престижем, владою називають соціальним сходженням, вверх, а рух до нижчих соціальних позицій — соціальним сходженням. Подібного роду переміщення (сход­ження вверх — сходження вниз) називають вертикальною мобільністю. Переміщення усередині того самого прошарку без зміни соціальної по­зиції називають горизонтальною мобільністю. Соціальні переміщення мо­жуть носити і територіальний характер.

Соціальна мобільність — зміна індивідом місця, займаного в со­ціальній структурі,переміщення з одного соціального прошарку в інший чи в межах того ж самого.

Соціальну мобільність можна розглядати з двох точок зору:

• як індивідуальну — зміна положення індивіда в системі соціальної стратифікації;

• як колективну (групову) г— зміна положення соціальної групи в сис­темі соціальної стратифікації. Розрізняють:

• інтергенераційну мобільність (між поколіннями).

• інтрагенераційну (усередині покоління).

До першого виду, звичайно відносять зміну соціального стану від батькадо сина, до другого —індивідуальну кар'єру, пов'язану із соціаль­ним сходженням.

За напрямком розрізняють вертикальну і горизонтальну мобільність.

Мобільність вертикальна— зміна положення індивіда, що викликає підвищення чи зниження соціального статусу, перехід індивіда з верхнього прошарку в нижній і навпаки.

Мобільність горизонтальна — зміна положення, що не приводить до підвищення чи зниженню соціального статусу; переміщення індивіда відбувається на одному рівні згодного прошарку в іншій.

Мобільність може бути висхідна (наприклад, із групи некваліфікованих робітників у групу техніків, керівників і т.д.) і спадна (з високо пре­стижних груп у мало престижні). У будь-якому випадку соціальна мобіль­ність ставить індивіда в умови необхідності адаптації (пристосування) до нового соціокультурного середовища. У цьому складному процесі лю­дина, що втратила соціокультурний світ і не зуміла сприйняти нові норми і цінності, виявляється ніби на грані двох культур, стає маргіналом. Особ­ливо це характерно для старших поколінь, людей-мігрантів як технічних, так і територіальних.

Можна виділити два типи вертикальної мобільності: висхідна мобіль­ність — соціальний підйом; спадна—соціальний спуск.

Вертикальна мобільність розглядається в трьох аспектах:

• внутрі професійна чи міжпрофесійна;

• політичні переміщення;

• просування по економічних сходах.

Рівень соціальної мобільності часто розглядається як один з основ­них критеріїв віднесення того чи іншого суспільства до «традиційного» чи «модернізованого» суспільству, індустріального чи постіндустріального. Емпіричним показником мобільності служить індекс мобільності, тобто стабільність, що розраховується на підставі даних про співвід­ношення, що спостерігаються й очікуваних пропорцій між кількістю мо­більних і стабільних осіб у досліджуваній групі. Розраховуються також коефіцієнти кореляції між кількістю мобільних і їхньою статтю, рівнем освіти, расою, місцем проживання, коефіцієнтом розумового розвитку і т.д. Таким чином, соціальна мобільність - явище переміщення індиві­да усередині соціального простору. Соціальний стан сукупність його зв'язків із усіма групами населення, усередині кожної з цих груп. Поло­ження людини в соціальному просторі визначається шляхом установлен­ня цих зв'язків.

42.

43. Рішення можна класифікувати за багатьма ознаками. Умови, в яких приймаються рішення, досить сильно впливають на їх якість. Зазвичай рішення приймають в умовах визначеності або ризику (невизначеності).

Важливе значення має культура менеджера (цінності та традиції організації). На співробітників впливає культура організації, і тому вони не розглядають рішення за межами організації.