1. Предмет суо закономірності,засоби,форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини,структури і процеси,які відбуваються в суспільстві.Мета такого впливу полягає в упорядкуванні,підтримці,збереженні або оптимізації функціонування,розвитку чи зміни ситуації в суспільстві. За ринкових умов актуальними стали проблеми власності, ролі різних її форм, організації соціальної поведінки людини, її участі в управлінні суспільними справами. Важливі проблеми управління в цій сфері зв’язані з розвитком демократії, з побудовою державності України, розвитком культури й духовності народу.Ефективність управління процесами будь-якої сфери багато в чому залежить від уміння і компетентності кадрів, від стилю управління.

2. Управління — функція систем різного роду (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми розвитку, досягнення мети діяльності.Управління- діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо. Управлінська система функціонує завдяки тому, що суб'єкт управління впливає на його об'єкт. Внаслідок цього об'єкт певною мірою змінюється, набуває нових якостей та організаційних особливостей. Головною визначальною ознакою змін (набутих об'єктом нових якостей та організаційних особливостей) є те, що вони відповідають потребам, інтересам і бажанням суб'єкта. Суб'єкт прагне до змін в об'єкті, які йому вигідні, корисні, відповідають цілям, завданням та уявленням про те, як має бути організований і як повинен функціонувати об'єкт. Тому керуючий вплив виступає як цілеспрямований та організуючий фактор.Такий вплив містить комплекс керуючих команд, які виробляються, формуються і видаються суб'єктом. Об'єкт ці команди сприймає, "осмислює" і реалізує на практиці. Отже, керуючий вплив, виконуючи призначення і згідно зі своїм характером забезпечує підпорядкування та підвладність об'єкта суб'єкту.Для формування керуючих команд суб'єкт потребує інформації про те, правильно чи неправильно "зрозумів" об'єкт його попередні команди, наскільки точно їх виконано, чи достатній від них одержано ефект. Тому суб'єкт діагностує, досліджує, вивчає стан об'єкта, тобто встановлює і підтримує так звані зворотні зв'язки.

Менеджмент — діяльність найманих професійних працівників — менеджерів, що полягає в плануванні, організації, координації і контролі. Менеджер — фахівець з розробки і використання системи методів, принципів, норм, спрямованих на підвищення ефективності підприємницької діяльності.Керівник визначає загальні завдання, а менеджер відповідає за виконання конкретних завдань; за це його влучно прозвали «рукою, що управляє кіньми». Менеджер — представник особливої ланки в суспільному поділі праці, професійній і соціальній структурі.Менеджер виконує такі функції:¨  визначає цілі ділового підприємництва;¨  організує мотивацію, а також зв’язок, аналіз, оцінку діяльності працівників;¨  створює умови для кваліфікаційного зростання працівників;¨  формує необхідні організаційні структури і добирає керівний склад.

Влада – це інструмент соціального управління, який дозволяє цілеспрямовано впливати на поведінку людей. Її використання в організації може сприяти виникненню певних стосунків між людьми, спричиняти їх зміну чи припинення. Влада дає право керівникові приймати рішення, наказувати, вимагати виконання, контролювати, винагороджувати і карати. Дослідження, що проводилися для вивчення сутності явищ влади та впливу, здебільшого відзначають п’ять основних форм влади, які мають відповідні джерела:· владу, що ґрунтується на примушуванні;· владу, що ґрунтується на винагороді;· законну владу;· експертну владу;· харизматичну владу.

3. Різноманітність об'єктів управління дозволяє виділити основні його види: соціальне, технічне та біологічне.Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і державних об'єднань, управління Людини – Людиною, в цілому суспільством.Технічне управління пов'язано зі створенням людьми, їх об'єднаннями машин і механізмів і використання їх з метою полегшення умов праці.Біологічне управління спрямовано на використання об'єктивних законів природи, що відкриваються біологічними наука­ми для створення нових сортів рослин і порід тварин.Слід відзначити, що технічне й біологічне управління здійснюються в межах соціального, оскільки всі види управління пов'язані з об'єднанням зусиль людей для досягнення відповідних цілей, але мають різну спрямованість (об'єкт).

У теорії управління, в тому числі соціального, часто говорять про кібернетичне управління, яке набуло значного поширення. Однак кібернетичне управління пов'язано  з усіма наведеними 4. видами управління, вивчає їх з формального погляду. Досягнення кібернетики використовують у науці й практиці управління. Це, так би мовити, процеси управління, які за умов широкої комп'ютеризації, розвитку інформаційних систем досягли значного поширення та здійснюють вплив на всі сторони управлінської діяльності. Наслідком цих процесів стало формування нового наукового напряму — інформаційне право.

4.Управління як сфера людської діяльності виникло разом із формуванням соціуму – сукупності людей, що існують, певним чином взаємодіючи між собою у процесі спільного виконання тих чи інших робіт. Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державно­сті. Перші приклади свідомого управління відносяться ще до V-ІІІ тисячоліть до н. е., що було зафіксовано на глиняних табличках, які дій­шли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у древньому Єгипті та Шумері, пов'язаного з комерційними операціями і управлінням дер­жавою. У давньоєгипетській пам'ятці писемності «Повчання Птаххотепа», датованій 2000-1500 рр. до н. е., також розглядаються найважливіші питання управління державою: суть влади, значення стилю і методів керівництва тощо. Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки управління. Зокрема, Сократ, підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце. Він та інші давньогрецькі філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність кваліфікованого керівництва. Але, незважаючи на велике значення революційних перетворень, розвиток управління проходив в основному еволюційним шляхом. Відбувалось поступове зміщення акцентів і орієнтирів у системі управління, яке відповідало змінам у всій системі соціально-економічних відносин.

5. Платон:Ідеальна держава, на думку Платона, створюється не в інтересах індивіда або окремого прошарку, а заради цілого, тобто самої держави, поза якою індивід існувати не може. Основне зло сучасного йому суспільства Платон бачив у людському егоїзмі, закоріненому в комерціалізації людських відносин. Жадоба, корисливість, свавілля підривають стабільність суспільства, воно починає хворіти зсередини, і його потрібно лікувати. Індивід прагне до держави і законів, щоб наблизитися до суспільного ідеалу.

Платон намагається сконструювати свій ідеальний поліс за допомогою трансформації принципів східного ієрархічного управління — генерального поділу суспільства на два стани: управлінців і виробників. Людина для держави, а не держава для людини — кредо його політичної філософії. Платон стверджує, що «людина — соціальна тварина», акцентує увагу на обох частинах висловлювання. Платон досліджує типологію особистості: тимократичну, олігархічну, демократичну та тиранічну. Ідеальним типом вважає аристократичний тип особистості, а решта можуть діалектично переходити один в одний.

Поняття «суспільство» ототожнюється спочатку у Платона з поняттям держави, потім суспільство, на його думку, розпадається, зовнішнім проявом чого є поляризація справедливості й несправедливості. Внаслідок своєрідного заперечення ця протилежність усувається, і суспільство повертається до вихідного стану. Тобто Платон намагається позбавити ідеальну державу можливості розвитку, залишаючи їй право лише функціонувати. На його думку, будь-які суспільні зміни є не прогресом, а регресом. Кругообіг державних форм і складає філософію історії Платона, яка є критикою неприйнятних для нього форм державного ладу. Отже, Платон був одним з перших, хто спробував пояснити причини соціальної нерівності, тобто створив власну теорію соціальної стратифікації. На його думку, соціальна структура суспільства створювалась внаслідок дії надлюдського розуму. Він вважав, що теорія управління державою має бути заснована на вивченні людини, а здорове суспільство не може складатися з людей, яких переслідують страх і невпевненість.

Аристотель: а Арістотелем, першим елементом будь-якої історичної одиниці є родова община. Держава є об'єднанням родових громад. Інший основний елемент будь-якої історичної держави — рабство. Жодна держава, за Арістотелем, немислима без панів і рабів. Усупереч Платонові він виступає прихильником індивідуальної приватної власності. Як і Платон, вважає, що людина за природою — істота державна. Поза державою залишаються або нерозвинуті морально істоти, або надлюдина. Держава — це сформована певна сукупність громадян. Громадянин — той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави.

Арістотелівська ідеальна держава відображає насамперед давньогрецький ідеал помірності й гармонії, тобто найоптимальнішу комбінацію елементів суспільно-політичних форм і «людського матеріалу». Якщо Арістотель вважав, що сила — на боці «демократії», то Платон твердив, що сила — на боці тиранії, отже, необхідно знайти (виховати) такого тирана, який, погоджуючись узяти на себе місію освіченого монарха, царя-філософа, філософа-законодавця, здійснив би ідеал платонівської держави.

Керівник держави повинен маніпулювати суспільною свідомістю за допомогою софістики, демагогії, політичного акторства. Сенс життя людини — досягнення вищого блага діяльністю, творчою, продуктивною працею, яка робить людину красивою. Роздумуючи над тим, що важливіше — влада законів чи влада людей, Арістотель доходить висновку, що кориснішою для розвитку суспільства є влада законів. Ці його думки знайшли подальший розвиток у середньовічній соціально-політичній думці, а його вчення про «середній клас» стало джерелом «теорії середнього класу» у XX ст.

Арістотелівська система містить багато наукових знань, які входять до предметної сфери протосоціології, розглядає питання способу життя, дозвілля і вільного часу, соціального управління і соціальних цінностей тощо.

Полібій: Історія людства, на думку Полібія, – це не сліпий кругообіг, а закономірний, необхідний процес руху до нового – всезагального світового закону та розуму. Історія ж державності – це такий самий природний процес у рамках циклу: царство – тиранія – аристократія – олігархія – демократія – охлократія. Полібій детально аналізує кожну з цих форм державного правління та шляхи їх перетворення з однієї в іншу, але ідеальною формою держави, на думку Полібія, є змішане правління царя, старійшин і народу, тобто сплетіння рис царства, аристократії та демократії. У цій ідеї криється оригінальна концепція стримань і противаг: царство, аристократія та демократія не лише підтримують, а й заважають одна одній, весь час натикаються на протидію двох інших влад, а у підсумку держава зберігає стабільність.

6. Конфуцій:Захищаючи інтереси родової знаті, він шукав свій суспільний ідеал не в майбутньому, а в минулому країни. З метою стабілізації соціально-економічного устрою Конфуцій запропонував програму морального вдосконалення людини, основними постулатами якої були повага до старших, дружба з братами, розуміння держави як великої сім'ї, розгляд правителя як "батька" народу. 

7. Вважаючи силу основою права, визначаючи по­няття «держава» як загальний політичний стан суспіль­ства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехли­вість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідність приборкання цих її рис і покликала до життя державу. Відстоюючи пріоритет світської влади, він гостро крити­кував духовенство, а дворянство закликав знищити зо­всім. Його ідеал державного устрою — сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини, повинен бу­ти «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вов­ків». Для об'єднання суспільства правитель може вико­ристовувати будь-які засоби («мета виправдовує засоби»), навіть аморальність, нечесність, жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віролом­ство тощо. Лише тоді республіка буде могутньою, випра­вдає своє призначення, коли правитель, відкинувши закони й принципи моралі, встановить правову авторита­рну диктатуру «великого перетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, — вищий вияв людського духу, а слу­жіння державі — зміст, мета і щастя людини.

Сповідуючи і деякі гуманістичні ідеї, він неодноразо­во вказував на полярність інтересів бідних і багатих, ви­словлювався про справедливий і досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу людині, демократичне міське самоврядування. Мрія Ма­кіавеллі — сильна республіка, яка гарантує своїм грома­дянам не лише розквіт свободи, а й рівність, привілеї, зменшення майнових відмінностей. Лише свобода і рів­ність, на його думку, здатні розвивати здібності особис­тості.

8.Сміт: У своїй класичній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював учення про поділ праці як основну складову організації виробництва. Він обґрунтував, що підвищувати продуктивність праці можна трьома способами: за рахунок збільшення спритності та майстерності окремого робітника; за рахунок економії часу; за рахунок сприяння винаходу машин. Водночас А. Сміт попереджав про негативні наслідки глибокого поділу праці в машинному виробництві, де діяльність робітника зводиться до виконання операцій, які постійно повторюються, не потребуючи освіти, кваліфікації.

Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Він писав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться . до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду, а друга — при­буток їхнього наймача на весь авансований ним фонд матеріалів і заробітної плати». Тобто прибуток — це різниця між заново ство­реною вартістю і заробітною платою, результат неоплаченої праці. Сміт заперечує тим, хто називає прибуток оплатою праці з нагляду й управління. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату пра­ці, він має інші джерела й визначається величиною капіталу, що ви­користовується у виробництві.

Праця з нагляду й управління на двох підприємствах, пояснює Сміт, може бути однаковою, а прибуток абсолютно різним, тому що він залежить від величини авансованого капіталу2. До того ж функ­цію управління можна доручити «якомусь головному службовцю» і винагорода за працю у такому разі набере форми звичайної заробіт­ної плати. У підсумку зазначимо, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткував систематизований виклад політичної економії. Сміт підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він на­бирає несприятливого для суспільства характеру. Ринковий механізм створить гармонію лише тоді, коли його буде включено у від­повідні правові та інституціональні рамки.

Оуєн: Він звертав особливу увагу на те, що ми сьогодні називаємо "людським фактором". Оуен не обмежувався чистою теорією. На початку XIX ст. на своїй текстильній фабриці він провів сміливий експеримент, у ході якого на підприємстві було організовано харчування робітників, а в заводському селищі побудована нова школа і проведено благоустрій території. Оуен використовував для підвищення продуктивності праці моральні стимули: бажання людини бути не гіршою за інших; він реалізував на виробництві дух здорового змагання: у кращих робітників на верстатах з'являлись червоні стрічки, у середніх - зелені, а у поганих — жовті. З розвитком капіталізму, удосконаленням технічних засобів, концентрацією виробництва значення управління і управляючих суттєво збільшується, а управління розділяється, спеціалізується.

9. Еволюція менеджменту як наукової дисципліни представляє собою ряд етапів, які часто співпадали:

• етап розвитку науки про управління людьми в процесі виробництва - школа наукового управління (1885 - 1929 p.), школа "фордизму" (1899 - 1945 p.), класична або адміністративна школа (1920 - 1950 p.). Він базувався на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій;

• етап формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків - школа психології та людських відносин (1939-1950 p.), школа поведінкових наук (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності;

• етап побудови систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини минулого століття) — пов'язаний із виникненням на підприємствах проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом;

• етап активного застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення - школа науки управління (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із широким застосуванням в менеджменті математики;

• етап формування системних (з кінця 50-х років) та ситуаційних (з 60-х років минулого століття) підходів - пов'язаний з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин;

• етап комп'ютеризації управлінських процесів (з 1980-х p.) - пов'язаний із розвитком інформаційних та комп'ютерних технологій.

Виробничий менеджмент — сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, яка має на меті підвищення його ефективності та збільшення прибутку. Він має п'ять складових: формування і функціонування виробничих систем, менеджмент виробничого процесу, менеджмент виробничих фондів, менеджмент якості, менеджмент створення та освоєння нової продукції.

Фінансовий менеджмент - це система принципів, засобів та форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:

• розроблення та реалізація фінансової політики підприємства;

• інформаційне забезпечення (складання та аналіз фінансової звітності підприємства);

• оцінка інвестиційних проектів і формування "портфеля інвестицій";

• поточне фінансове планування та контроль.

10. Різні досліджувані по-різному розкривають історичну хронологію розвитку цього явища, однак усі досягають думки, що практика управління стара так само, як і організація', а цс означає, що вона дійсно дуже стародавня. Виконання управлінських функцій обов'язкове, якщо організація намагається добитися успіху. На глиняних табличках, іцо датовані третім тисячоліттям до нашої ери, записані зведення про комерційні угоди і закони Давньої Шумерії, які являють собою чіткий доказ існування там практики управління. Цей висновок підтверджується також і тим, що в найдавніших суспільствах – Шумерії, Єгипті та Аккаді – спостерігається трансформація вищої касти священиків у релігійних функціонерів, за своєю суттю, управлінців. Це вдалося зробити завдяки успішному переформулюваиню священнослужителями релігійних принципів: якщо раніше боги вимагали людських жертв, то пізніше, як заявляли жреці, їм стала потрібна суто символічна жертва: достатньо, якщо віруючі обмежаться підношенням грошей, худоби, ремісницьких виробів і т. д.

Все це дає підстави для ствердження про першу управлінську революцію в історії людства2, в результаті якої появився на світ принципово новий тип ділових людей – ще не підприємців, але вже і не релігійних діячів3. Винахідливі та ділові жерці незабаром стали багатим та впливовим класом. При цьому гроші для них не були самоціллю – гроші були побічним результатом релігійної та державної діяльності, оскільки жреці, крім дотримання ритуальних процедур, завідували збором поддатків, керували державною скарбницею, регулювали державний бюджет, відали майновими справами. Вони старанно вели ділову документацію, бухгалтерські розрахунки, юридичні записи, здійснювали постачальницькі, контрольні, планові та інші функції, які належали до практики управління. Побічний результат управлінської діяльності жреців – виникнення писемності, якою потім оволоділи й інші верстви населення.

Таким чином, в результаті першої управлінської революції управління сформувалося як інструмент комерційної та релігійної діяльності жрсців, перетворюючись згодом в соціальний інститут та професійне заняття.

11.Друга управлінська революція носить світсько-адміністративний характер і пов’язана з ім'ям вавілонського правителя Хамурапі (1792 - 1750р. до н.е.). При ньому був створений знаменитий кодекс Хамурапі, що містив 285 законів, які дозволяли вибудувати ефективну систему керування великими володіннями і регулювати відносини між соціальними групами населення, спираючись не на особисту сваволю і розмиті племенні традиції, а на сформульовані в писемній формі правові норми. Хамурапі ввів новий лідерський стиль, що на відміну від попередніх правителів наочно демонстрував його прагнення бути турботливим "батьком" і захисником своїх підданих, формуючи тим самим відповідну атмосферу і мотивацію поведінки. Кодекс вавілонського царя Хамурапі встановив юридичні норми визначення мінімальної заробітної плати і винагороди, контролю і відповідальності. Отже, суть другої революції в управлінні полягає у виникненні чисто світської манери управління, започатку ванні першої формальної системи організації та регулювання відносин людей, нарешті, зародженні перших паростків лідерського стиля, а виходить і методів мотивації поведінки5.

12.Третя управлінська революція носить виробничо-будівничий характер і зв'язується з ім'ям царя Навуходоносора II (605 - 562р. до н.е.), що був автором проектів Вавілонської вежі і висячих садів, системи виробничого контролю на текстильних фабриках і зерносховищах. В часи Навуходоносора застосовувалося кольорове кодування при контролі продукції і виплата прогресивної заробітної плати. На думку А.І.Кравченка, третю революцію в менеджменті характеризує застосування методів керування у проведенні будівельних робіт і розробці технічно складних проектів, ефективних методів керування і контролю якості продукції. У Древньому Римі вона дала систему територіального керування Диоклетіана (243-316р. н.е.) і адміністративну ієрархію Римської католицької церкви, що і зараз вважається найбільш досконалою формальною організацією західного світу.

Древні філософи вважали, що причиною тяжкого стану суспільства, як правило, є відсутність ефективного керування. Тому питання про принципи справедливого й ефективного управління було предметом міркувань багатьох великих мислителів античності. Зокрема, Платон розглядав керування як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність керівника є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Мудре керування, думав він, повинне ґрунтуватися на загальних і розумних законах. Однак закони самі по собі занадто абстрактні і догматичні для того, щоб на їхній основі можна було відшукати правильне рішення в кожній конкретній ситуації. Тому, на його погляд, доцільна приналежність владних повноважень не законам як таким, а якомусь політикові, що володіє мистецтвом керування суспільними справами на основі розуму, здатного до правильної інтерпретації і застосування цих законів. У свою чергу Аристотель вказував на необхідність розробки “панської науки”, що навчає рабовласників навичкам поводження з рабами, мистецтву керування ними. При цьому Аристотель зауважував, що справа це досить складна, і тому в тих, хто має можливість уникнути таких турбот, керуючий бере на себе цей обов'язок, самі ж вони займаються політикою або філософією.

13.Четверта управлінська революція за часом збіглася з промисловою революцією XVII-XIX століть і власне кажучи стала її результатом. Перехід від мануфактури (ручного виробництва) до фабричного (великого машинного) виробництва ознаменував різкий поділ праці з закріпленням за працівниками і виробничими підрозділами приватних функцій, що не могло не викликати появи армії працівників, чиєю єдиною функцією стало "зведення" воєдино діяльності людей, зайнятих на визначеній ділянці, з метою зробити продукт при найменших витратах. Власник знарядь виробництва в міру укрупнення фабрики перестає безпосередньо брати участь не лише у виробничому процесі (для цього він наймає робітників), але й у процесі керування виробництвом товарів і відтворенням капіталу, перекладаючи і доручаючи цю функцію найманим керівникам. Контрольна функція при цьому залишається за власником. Адміністрування і менеджмент виділяються в самостійний вид діяльності, а керуючі стають найважливішими учасниками господарсько-економічних процесів. Керування поступово стало перетворюватися в специфічну галузь знань і умінь, які необхідно накопичувати, збільшувати і передавати іншим.

14.П'ята управлінська революція (кінець19 - початок20 ст.) отримала назву бюрократичної, оскільки її теоретична платформа базувалася в основному на концепції бюрократизації управління, що дозволило сформувати крупні ієрархічні структури менеджменту, здійснити поділ праці, запровадити відповідні норми і стандарти, встановити посадові обов'язки і відповідальність менеджерів. Сутність якісної зміни полягає в тому, що менеджери, зайнявши ключові позиції в керуванні виробництвом, принциповим образом потіснили власників підприємств і акціонерів і у виконанні контрольних функцій. Ідею про перехід контролю над виробництвом до управлінського персоналу і перетворенні останнього в непереможну силу ще в середині ХХ століття підтримували і розвивали у своїх роботах П.Сорокін, Т.Парсонс, Дж.Гэлбрейт, П.Друкер.

15.Школа наукового управління. Засновником школи наукового управління є Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915). ЇЇ слід характеризувати як школу виконання, бо представники цієї школи вважали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку і аналіз, можна вдосконалити виконання багатьох операцій ручної праці і, за рахунок виключення зайвих рухів, добитися підвищення продуктивності праці робітника. 

Дійсний вибух інтересу до наукового керування відбувся в 1911 році, коли Ф. Тейлор (1856-1915) опублікував свою книгу “Принципи наукового керування”. Він обґрунтував необхідність наукового підходу до керування. Тейлор ратував за перетворення наукового керування в галузь індустріальної праці, по типу інженерного. Результати його досліджень аналізувалися для проектування більш ефективних методів роботи. Крім того, Тейлор розробив тарифну систему оплати праці робітників. Це було зроблено для того, щоб робітники не турбувалися, що їм будуть платити менше, якщо вони виконують свою роботу занадто швидко.

Система наукової організації праці Тейлора була побудована на п'ятьох основних принципах:

1.Науковий добір робітника. Ефективність вимагала підбору до кожного виду роботи відповідного робітника, що мав для цього якісь здібності. Для перевірки здібностей працівників виконувати визначені види діяльності розроблялися різні тести.

2.Наукове вивчення і навчання робітника.

3.Спеціалізація роботи. Виробництво було розділено на складові частини і всі робітники стали фахівцями у своїх видах робіт.

4.Важливість спонукальних мотивів заробітної плати. Робітники одержують оплату за те, що вони зробили і преміюються, якщо вони перевищили встановлену норму.

5.Справедливий розподіл відповідальності між робітниками і керівниками. Найефективніше використання персоналу і ресурсів вимагає дружньої кооперації між працею і керуванням.

У такий спосіб серед основних положень школи наукового керування які внесли вагомий внесок у теорію і практику керування можна відзначити наступні:

1.Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання задачі.

2.Добір працівників, що краще підходять для виконання задач, і забезпечення їхнього навчання.

3.Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання їхніх задач.

4.Систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності.

5.Відділення планування й обдумування від самої роботи.

16. Файоль сформулював 14 принципів керування: 1.Розподіл праці. Метою розподілу праці є виконання роботи, більшої за обсягом і кращою за якістю, при тих же витратах зусиль. Поділ праці безпосередньо пов'язане зі спеціалізацією. Цей принцип, може бути, застосуємо як для сфери виробничого, так і управлінської праці. Поділ праці ефективно до певних розмірів, при досягненні яких воно не приносить бажаних результатів. 2.Повноваження і відповідальність. Повноваження - це право розпоряджатися ресурсами підприємства (організації), а також право направляти зусилля співробітників на виконання доручених завдань. Відповідальність являє собою зобов'язання виконувати завдання і забезпечувати їх задовільне завершення. Повноваження є інструментом влади. Під владою розумілося право віддавати накази. Влада безпосередньо пов'язана з відповідальністю. Розрізняють посадову (офіційну) влада і особисту владу, витікаючу з індивідуальних якостей працівника. У сучасних умовах цей принцип звучить так: повноваження (права) повинні відповідати відповідальності. 3.Дисципліна. Дисципліна передбачає досягнення виконання угод, укладених між підприємством і його працівниками, в тому числі і покора. У разі порушення дисципліни до працівників можуть застосовуватися санкції. Файоль вважав обов'язковим дотримання дисципліни, як для керівників усіх рангів, так і для робітників. Він вказував на те, що дисципліна така, який керівник. 4.Единопочаток (єдність розпорядництва). Працівник повинен одержувати розпорядження та вказівки від свого безпосереднього керівника. Крім того, він повинен поважати авторитет керівника. Сформулювавши цей принцип, Файоль увійшов у протиріччя з рекомендаціями Тейлора, який вважав, що робітники можуть підкорятися різним функціональним керівникам. 5.Едність напряму (дирекції). Кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна мати план і одного керівника. За наявності декількох груп для координації їх діяльності необхідний єдиний план, затверджений вищим керівництвом. Файоль підкреслював: «Один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають спільну мету». 6.Підкорення особистих (індивідуальних) інтересів - загальним. Інтереси одного працівника або групи працівників повинні бути спрямовані на виконання інтересів всього підприємства і не повинні превалювати над ними. У разі виникнення протиріч в інтересах - завданням керівника є їх примирення. 7.Винагорода персоналу, тобто ціна, що надаються. Працівники повинні отримувати справедливу зарплату за свою працю. Це однаковою мірою стосується і робітникам, і до керуючих. 8.Централізація. На підприємстві має бути досягнуто певну відповідність між централізацією і децентралізацією, яке залежить від його розмірів і конкретних умов діяльності. Невеликі підприємства мають високу ступінь, централізації, а великі - меншу.Вибір правильного співвідношення між централізацією і децентралізацією дозволяє досягти найкращих результатів. 9.Ієрархія. Ієрархія - це ряд керівних працівників, що знаходяться на різних рівнях (від вищих керівників до керівників низової ланки). Вона визначає підпорядкування працівників.Ієрархічна система управління є необхідною, але якщо вона завдає шкоди підприємству, то її необхідно удосконалити. Раціональна структура управління організацією вимагає наявності поряд з ієрархією горизонтальних зв'язків. 10.Порядок. Файоль подразделял порядок на «матеріал» і «соціальний». Кожен працівник повинен мати своє робоче місце, забезпечене всім необхідним. Для цього керівник повинен добре знати своїх підлеглих і їх потреби. Коротко цей принцип можна сформулювати так: «місце - для всього і все на своєму місці». 11.Справедливість. Справедливість - це поєднання доброти і правосуддя.Працівник, відчуває справедливе ставлення до себе, відчуває відданість до фірми і намагається працювати з повною віддачею. 12.Стабільность персоналу. Для підприємства найбільш переважними є працівники, які тримаються за своє місце. Висока плинність кадрів характеризує погану роботу управлінського персоналу, знижує ефективність роботи підприємства. Крім того, цей принцип говорить про те, що працівникові потрібен певний час для оволодіння необхідними навичками на належному професійному рівні. У процвітаючої компанії управлінський персонал є стабільним. 13.Ініціатива. Прояв підприємливості й ініціативи не тільки керівниками, але і всіма працівниками підприємства. Втілення в життя даного принципу часто вимагає від адміністрації «поступитися особистим марнославством». 14.Корпоративний дух. Сила підприємства в гармонії («єднання») всіх працівників підприємства, Файоль указував на неприпустимість використання в управлінні принципу «розділяй і володарюй». Навпаки, вважав він, керівники повинні заохочувати колективізм у всіх його формах і проявах. Запропонована Файолем класифікація принципів управління сприяла упорядкуванню управлінського процесу. Файоль підкреслював універсальність принципів управління, не обмежуючи їх застосування лише сферою виробництва. Файоль вважав, що запропонована їм система принципів не може бути остаточно сформульована. Вона повинна залишатися відкритою для доповнень і змін, заснованих на новому досвіді, його аналізі та узагальненні.Файоль зазначав, що застосування принципів на практиці - це «важке мистецтво, яке потребує вдумливості, досвіду, рішучості і почуття міри». Багато з наведених вище ознак не втратили своєї актуальності і в даний час, незважаючи на що відбулися за останні десятиліття зміни. Файоль виділив найважливіші принципи: єдність командування і керівництва. На думку Файоля,для досягнення певної мети повинні бути відповідна програма та єдиний керівник. Порушення цього принципу призводить до неправильного розмежування функцій усередині організації. На відміну від Тейлора, Файоль заперечує необхідність наділення функціональних працівників адміністративними правами і вперше вказує на необхідність створення штабів, які не повинні мати право керівництва, а лише здійснювати підготовку до майбутнього, виявляти можливі способи вдосконалення організації. Заслугою Файоля є твердження про те, що кожен член суспільства має потребу в більшій або меншій мірі в знанні принципів адміністративної діяльності. Особливу увагу школа Файоля приділяла розробці основних індивідуальних, психологічних якостей, якими повинен володіти адміністратор. Був складений перелік якостей, до числа яких увійшли наступні: • здоров'я і фізичні якості; • розум та інтелектуальні здібності; • моральні якості (стриманість, воля, наполегливість, рішучість у прийнятті відповідальних рішень, почуття обов'язку і т.д.); • хорошу загальну освіту; • здатність керувати людьми (передбачення, уміння розробити план дій, організаторські здібності, вміння впливати на людей для виконання поставлених цілей, мистецтво спілкування, комунікабельність, вміння контролювати дії підлеглих); • знання всіх найбільш важливих функцій і напрямів діяльності підприємства; • справжня компетентність в діяльності конкретного підприємства.

Отже, для А. Файоля, джерелом ефективності системи управління є управлінські принципи, головним суб'єктом використання яких повинна бути адміністрація.

Цілком очевидно, що практично всі названі принципи є корисними для організацій і сьогодні, незважаючи на зміни, що відбулися. Анрі Файоль стверджував, що сформульовані ним принципи управління придатні для використання не лише в економіці, айв урядових закладах, армії тощо.

Крім того, Файоль склав перелік якостей, якими, на його думку, повинні володіти менеджери, та першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.

17. Засновником цієї школи став американський соціолог та психолог Елтон Мейо (1880-1949). Фундаментом для його досліджень були здобутки у теорії психології людини, а саме праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого". Найбільш відомими роботами Е. Мейо є дослідження, проведені у фірмі "Хоторн" (так звані "Хоторнські експерименти"), а праці стосовно ролі людських та соціальних проблем у промисловому розвитку дозволили отримати перші важливі уявлення про поведінку людей на робочих місцях. Новий напрям теорії управління, започаткований Е. Мейо, полягав у наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди призводять до підвищення продуктивності праці. Школа людських стосунків стала реалізацією нового прагнення менеджменту розглядати кожну організацію як певну соціальну систему. Мова йшла про те, що технологічний аспект ефективності виробництва необхідно розглядати через призму взаємозв'язку цієї сторони організації з власне людським, соціальним аспектом виробництва.