§ 4. Історіографія соціального й економічного розвитку Кальника

Соціально-економічний розвиток Кальника протягом багатьох віків є важливим тлом історичного становлення й поступу не одного покоління кальничан, їх боріння й страждання за краще життя, побут, освіту, індустріальний розвиток, культуру, захист особистості від сваволі й наруги одного над іншим.

Економічна розбудова села, зокрема будівництво греблі в 1795 р. у м. Кальнику. П’ять французьких емігрантів, які проживали у графа В. Потоцького у м. Дашеві, використовували землю із Сорочинської могили для її будівництва²³⁶. Археологічна діяльність Володимира Антоновича у 1891 р. в селі була описана вінницьким вченим, кандидатом історичних наук, доцентом Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського Сергієм Гальчаком²³⁷.

Важливим документальним джерелом, яке ще не було предметом ґрунтовного вивчення соціуму є приватна релігійна література кальничан. Зазвичай, практично у кожній сім’ї, де шанували знання і Боже слово була православна книга – Біблія, Псалтир, чи “Четі-мінеї”. Випадково, вже не пам’ятаю як і коли до мене потрапи часом зруйнований Псалтир і став окрасою моєї приватної бібліотеки. Згодом його облагородив палітурник і він зайняв належне йому місце серед книг. Цього року я знову переглядав його, звернув увагу на записи колишнього власника і здивувався прочитавши таку фразу, яка по слову написана на різних сторінках: “Цей Псалтир належить селянину села Кальника мешканцю Макарію Баніту 1862-го року лютого 13 дня”²³⁸.

Цінність цієї книги полягає у тому, що власник використав її для записів найважливіших подій свого життя. На прикінцевій сторінці він запише: дату свого одруження та число, місяць і рік народження дев’яти дітей. Його дружина народила чотирьох синів і п’ятьох доньок. За 18 років вона чотири рази розроджувалась практично через два роки, в інших випадках через три. Імена народженим священник давав відповідно до святців, ось чому в сім’ї було дві Марії. Батько записав: “Марія 1-ша род. 22 червня 1877 р., Марія 2 – род. 20 червня 1879 р.”²³⁹. Такий “домашній літопис” дозволяє уточнити дати народження дітей, оскільки священики у сповідальних книгах не завжди добросовісно записували цю дату, чітко уявити склад сім’ї, їх вік та стать, що було важливим для подальшого вивчення родоводу, стосунки між братами й сестрами.

Іван Іванович Фундуклей – губернатор Київської губернії мав можливість користуватись зібраним губернськими чиновниками значним статистичним матеріалом, який розкривав економічні, соціальні, культурні, виробничі стосунки губернії, зумів глибоко й детально описати їх на тлі географічного й кліматичного стану цього регіону²⁴⁰. Характеризуючи басейни річок, що протікають через губернію, він називає річечку Кальничку, притоку р. Соб, подає довжину цієї ріки, наголошує на низинній місцевості, якою вона протікає²⁴¹. В наступних частинах опису детально розкривається сільськогосподарське й промислове виробництво, аналізується соціальний, релігійний, національний склад суспільства, стосунки між людьми.

Характеризуючи один із важливих соціальних аспектів розвитку Київської губернії, він зупинився на “Речових зборах” – додаткових поборах поміщиків із залежного від них селянства. Зокрема, губернатор писав: “Так, наприклад, належало у рік з кожного господаря плугового: по 4 курки і 40 яєць, четвертного – 3 курки і 30 яєць, парного – 2 курки і 20 яєць, пішого – 1 курка і 10 яєць. Згідно других приписів від кожного тяглового двору взагалі – по 2 курки і 20 яєць, від пішого – половину. Або ще по-іншому: з кожного четвертного двору: 1 каплуна, 2 курки, 20 яєць, сотню грибів, хмелю 2 четверика і 2 гарця, червецю* по 1 ложці... В інших маєтках вимагали весною надати 12 курчат чотирьох недільних, ..., а в інших особлива повинність – п’явки для лікарні ... по 3 штуки від кожної жінки”²⁴².

Низку надзвичайно вагомих документів з історії Кальника опублікував польський вчений Олександр Яблоновський. У своїх багатотомних і ґрунтовних дослідженнях, що побачили світ у 70–90-х роках ХІХ ст., він публікує тарифи подимних податків, які збиралися з жителів Старого й Нового Кальника у ХVІ–ХVІІ ст.²⁴³, визначає дату заснування кн. Корецьким фортеці у Кальнику та інших населених місцевостях по р. Собу²⁴⁴, належність міста Кальника до приватних міст²⁴⁵ та ін. Цим же автором виявлено й опубліковано заголовки 22 судових декретів та рішень щодо маєтностей Кальника за 1600–1625 роки. У них перераховуються прізвища претентентів на кальницькі ґрунти, хто коли й на кого подавав скарги у відповідні державні установи, прізвища сонму власників кальницьких ґрунтів ХVІ–ХVІІ ст. та інші аспекти соціального й економічного розвитку Кальника²⁴⁶.

Сучасна Вітчизняна історична наука розвиваючись інколи плодить нові міфи, часто не бажаючи вибудовуватися на нових пластах документальних матеріалів, забуваючи й ігноруючи фундаментальні праці корифеїв української історіографії, присвячених економічному й соціальному розвитку українського суспільства ХІХ ст., в тому числі дослідження М. Є. Слабченка, І. О. Гуржія, в яких анлізувались окремі аспекти цієї проблеми. Ми разом з Т. М. Соловйовою дослідили соціально-економічний розвиток Правобережної України у першій чверті ХІХ ст., закцентувавши увагу на переробній сільськогосподарській діяльності польських поміщиків²⁴⁷. Нові архівні матеріали, які зберігаються в ЦДІАУ у м. Києві та у Центральному державному історичному архіві РФ у Санкт-Петербурзі, дозволили по-іншому поглянути на соціальні питанні в гуральництві Київської губернії²⁴⁸.

Соціальні зрушення в Кальнику 20-х років ХХ ст. зачепили не одну сім’ю кальничан. Кожен її представник на свій розсуд і вміння відгукнувся на події Лютневої революцій та Жовтневого перевороту більшовиків 1917 р., розв’язану ними громадянську насильницьку боротьбу за встановлення комуністичного режиму. Насильницькі методи боротьби більшовиків викликали неадекватну позицію селян. Одні, особливо незаможна частина його мешканців, хто чесно, а хто вирішив скористатися громадянським струсом, відкрито підтримали оманливі лозунги більшовиків, інші, не розуміючи політики російських борців, створювали загони самооборони, які радянсько-партійна історіографія називала “бандутвореннями”, захищали приватновласницькі інтереси. Кальничани опинились по різний бік соціальної боротьби.

Вінницький дослідник героїчного минулого бурхливих днів і ночей національно-визвольних змагань 20–30-х років ХХ ст. у Подільському краї кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк уклав довідкове видання, в якому на основі широкого кола архівних та друкованих матеріалів дослідив діяльність повстанського отамана, уродженця с. Кальника Амброзевича Станіслава Івановича та назвав ще одного односельця амністованого учасника боріння “з банди Лиха” Фльорки Семена Івановича (“Чепуха”)²⁴⁹. Якщо раніше радянська історіографія розглядала їх діяльність як бандитську, то сучасні вчені, звільнившись з облудливих пут марксистьско-ленінського бачення, справедливо розглядають, її як боротьбу за своє людяне життя, за волю й статок.