§ 3. Заснування й діяльність Кальницького цукрового заводу

На початку 70-х років ХІХ ст. в українських губерніях, що були під владою Російської імперії інтенситвно розвивається цукрова промисловістью. Загалом в укрїнських землях діяло 133 (у 1873 р. в Київській губ. було 103) цукрових заводів¹¹⁶⁴, які працювали на власній та давальницькій сировині. У розвиток цієї прибуткової переробної галузі виробництва вкладали свої капітали також іноземні підприємці. Вони часто виступали ініціаторами будівництва цукрових заводів, укладаючи угоди з місцевими поміщиками, використовуючи працю українського селянина і матеріальні ресурси поміщицьких маєтків.

Документальною основою дослідження цієї проблеми є статистичні джерела про розвиток цукрової промисловості¹¹⁶⁵, інформаційні матеріали, присвячені окремому заводові, зокрема Кальницькому, що публікувались до Всеросійських виставок¹¹⁶⁶, а також документи Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Вони запроваджуються в науковий вжиток вперше.

Історіографія становлення й розвитку цукрового заводу в м. Кальник незначна. Про великий цукровий завод у Кальнику писав історик університету Св. Володимира Володимир Антонович¹¹⁶⁷, про створення акціонерного товариства в Кальнику австрійцем Густавом Таубе і графинею Теклею Потоцькою згадували краєзнавець 70–80-х років ХХ ст. Іван Пилипчук¹¹⁶⁸ та сучасний шанувальник місцевої історії Ігор Радзіх¹¹⁶⁹. Соціальні складові розвитку кальницького цукрового заводу досліджує Марія Казьмирчук¹¹⁷⁰.

Завданнм цього розділу є висвітлення, використовуючи мало знаний архівний матеріал, юридичної основи створення акціонерного об’єднання, розв’язання соціальних проблем села та його мешканців, виявлення недостатньо висвітлених питань проблеми¹¹⁷¹.

Наприкінці 50-х років ХІХ ст. граф Володимир Потоцький, власник Дашівського магнатського ключа, куди входило й с. Кальник розпочав перемовини з західноєвропейськими підприємцями: відставним підполковником Густавом Карловичем фон Таубе і його компаньйоном черкаським купцем 1-ої гільдії Карлом Францом Матьє. 28 березня 1857 р. компаньйони підписали контракт на будівництво цукрового заводу в с. Кальнику. 24 квітня наступного року в Уманському повітовом суді компаньйони юридично оформили цей документ.

Контракт складається з 13 пунктів, які ґрунтовно прописували умови угоди, внесок кожної сторони в будівництво. Планувалось побудувати завод за два роки на тому місці, де раніше був “винокурений завод, економічне гумно та економічні будівлі” ¹¹⁷². Власник маєтку на будівництво заводу зобов’язувався згідно кошторису надати “дерев’яний матеріал, який знаходится у лісах маєтку”¹¹⁷³ своєчасно його привезти на будівельний майданчик.

Всі наявні на території економічні споруди, які залишилися від винокуренного заводу передаються без коштовно добродіям Г. Таубе і К. Матьє під різні приміщення. Власник маєтку мав виставляти щоденно протягом будівництва від 20 до 25 осіб для виконання підсобних робіт, за добровільною згодою із підприємцями. Будівельний майданчик власником маєтку обносився тином, а у двох місцях обкопувався ровами.

По завершеню будівництва заводу, всіх служб та будинків, все це поступає на вісім років у повну власність “барона Таубе і Матьє”. Для повернення коштів, затрачених підприємцями на будівництво заводу, граф В. Потоцький зобов’язувався щорічно привозити на завод “двадцять тисяч берковців, вагою одинадцять пудів і двадцять фунтів, так, щоб упродовж вісьми років вийшо сто шістьдеся тисяч = 160000 берковців”¹¹⁷⁴. На погашення затрачених сум власник Дашівської волості щорічно мав підвозити також 1000 сажнів (сажень мав бути у три аршина і два вершка) чорнолісних дров на опалення заводу і будинків. Дрова мали бути сухими. Їх заготовляли з вересня поточного року на наступний рік. Підприємці брали на себе зобов’язання щорічно на січневих контрактах Києва, “але не пізніше лютого” заплатити “по шістдесять копійок за берковець буряка і по п’ять рублів сріблом” за сажень дров, розпочинаючи з січня 1859 р. Поставщик буряка не міг не виконати умов підвезення сировини, оскільки підприємці мали право продовжити користування заводом до тих пір, допоки не перероблять передбачуваних контрактом 160000 берковців сировини. За умови збільшення щорічних поставок цукрового буряка власники за надлишок мусів платили не по 65, а по 80 коп. сріблом.

Після закінчення восьмирічної експлуатації заводу, підприємці, враховуючи, що граф В. Потоцький витратив на його будівництво кошти (доставляючи ліс, цеглу, камінь без всякої грошової компенсації), повинні в серпні 1866 р. передати йому в хорошому робочому стані весь завод безкоштовно. При виявленні тих, чи інших технологічних і технічних недоліків підприємці зобов’язувались такі неполадки ліквідувати за свій рахунок¹¹⁷⁵.

За умов хорошої кон’юнктури виробництва цукру (високої врожайності буряка), бажання підприємців реконструювати завод власник маєтку на мав права відмовити їм це зробити, а, навпаки, мусів підтримати їх ініціативу на основі нових умов, які виникнуть у той час¹¹⁷⁶.

В контракті було закладену низку соціальних проблем. Зокрема, розглядалось питання підготовки спеціалістів для заводу, їхнє майбутнє працевлаштування й оплата праці. Компаньйони передбачали підготувати 30 спеціалістів робочих професій. Власник маєтку мусів вибрати із селян-чоловіків кандидатів на навчання, узгодити з ними умови помісячної оплати і з вересня 1859 р. відправити до Тальновського заводу, організувавши їх харчування й житло. Після завершення навчання підприємці приймуть їх на роботуву Кальницький цукровий завод “за добровольною угодою”¹¹⁷⁷.

Ухвалені умови угоди спадкоємці, в разі смерті організаторів виробництва, мали свято виконувати, про що свідчать власноручні підписи засновників, які були завірені суддею О. Брикозовським і секретарем Казачинським в Уманському повітовому суді.

Будівництво заводу посприяло відкритю в селі лікарні на 12 ліжок (на лікування хворих в 1858–1872 р. витратили близько 1600 руб.)¹¹⁷⁸, появою медичного персоналу, покращенню фінансування одно/двокласного міністерського сільського училища, зацікавленості батьків у надавані дітям освіти, покращенню будівництва будинків і адміністративних споруд. Завод розв’язував кілька соціальних проблем: будівництво житла для інженерно-технічних працівників, службових приміщень (кваритира директора, контора), двох казарм для робітників, восьми будинків для службовців та низки економічних споруд: водяного млина, воловні, клуні та інших господарських служб¹¹⁷⁹. Цікава інформація про рішення загальних зборів акціонерів Товариства від 10 лютого 1867 р. створити, на основі статуту, “пенсійний капітал для видачі допомоги робітникам”, і на це утримали із річного прибутку 508 р. 36 коп.¹¹⁸⁰.

Ахівні документи про будівництво заводу ставлять під сумнів достовірність думки Фрідріха Мельхіоровича Єнні, який привласнив собі ініціативу створення заводу в с. Кальнику. “Ф. М. Єнні, будучи директором цукрового і рафінадного заводів графа Браницького в Ольшані, познайомився з кліматичними і ґрунтовими умовами Липовецького повіту, утворив у Кальнику Товариство на вірі із п’яти осіб”¹¹⁸¹. Йому належала ідея, яку він і реалізував, – створення першого акціонерного Товариства в цукровій промисловості імперії на паях. Завод побудували інші підприємці. Він запрацював восени 1858 р. Його першим деректором був один із засновників Феофіл Сорб’є. За перший рік завод за 95 діб переробив 22388 берковців буряка, виробивши 18620 пудів цукру, вартістю 5 р. 20 коп. сріблом за пуд¹¹⁸². У щорічних “Звітах начальника Київської губернії” за 1860, 1861 та 1862 роки зафіксовано, що Кальницький цукровий завод відповідно за ці роки виробляв “цукровий пісок, який продається на рафінадні заводи” на суму 28875, 100000 і 50000 руб.¹¹⁸³

Перші роки діяльності концесіонерів заводу пов’язані з використанням вільних обігових коштів. Густав Карлович Таубе, Людвіг Мельхіорович Єнні, графиня Генрієта Францовна Потоцька 21 серпня 1860 р. взяли позику в сумі 31970 руб. під заставу с. Кальника, яку повертали поступово через кілька років. Так, в 1866 р. вони повернули до Київського приказу громадського Презріння 6198 р., а через рік ще 1900 р. 20 коп.¹¹⁸⁴

29 жовтня 1865 р. було затверджено статут Товариства. 28 червня 1866 р. відбулись перші збори акціонерів. Весь головний капітал в розмірі 600000 руб. (за таку суму був куплений завод у засновників) поділять на 110 паїв між собою: гр. Генрієта Потоцька – 20 паїв на суму 100000 руб., Фрідріх Єнні – 40 паїв на суму 200000 р., Олександр Гало – відповідно 20 на 100000 руб., барон Густав Карлович Таубе – 12 на 60000 руб. Інші шість акціонерів куплять від 2 до 7 паїв¹¹⁸⁵, які й будуть ділити щорічні прибутки від виробництва цукру на Кальницькому заводі.

Важлива інформація про технічний стан, опис внутрішнього устрою заводу, склад і кількість робітників на ньому, умови їх праці, забезпечення робітників житлом, харчуванням, лазнями, лікарнями зберігаються в “Путевых” (Подорожніх) журналах, які вели фабричні інспектори, відвідуючи промислові підприємства, зокрема цукрові заводи. Так, в березні-листопаді 1890 р. такий інспектор, відвідавши Кальницький цукровий завод, відзначив, що досить невдало влаштовано жомовий прес, а тому два робітники мусіли щоденно стояти в жолобі з гарячим жомом голі¹¹⁸⁶. В 1900 р. Л. Похилевич, описуючи кількість робітників на заводі, писав: “у заводі працює 700 робітників, із них 550 – чоловіків і 150 жінок, всі вони місцеві”¹¹⁸⁷.

Отже, будівництво цукрового заводу в с. Кальнику – це результат технічного перевороту, пошуку поміщиками збільшення прибутковості своїх господарств, розумного використання сили тимчасово зобов’язаних селян. Виникнення заводу одразу ж підвищило вартість землі, палива і праці, запровадило глибоку оранку землі, інтенсифікувало використання добрив, сприяло запровадженню машинного посіву і підгортання рослин. Завод притягував капітали в сільскогосподарське виробництво, формував робітничий прошарок на селі, змінював соціальну інфраструктуру, зокрема виникла лікарня, краще фінансувалось одно/двокласне міністерське сільське училище, діяв аматорський театр.

В наступні роки відбуваються зміни у використанні землі для вирощуванні цукрового буряка та форма власності заводу. 14 січня 1866 р. у Парижі Фрідріх Мельхіорович Єнні і графиня Генрієта Потоцька в присутності російського віце-генерального консула М. П. Полокіна підписали доручення про те, що 25 жовтня 1865 р. був височайше затверджений “статут Товариства на паях Кальницького бурякоцукрового заводу”, створенного графинею Генрієтою Потоцькою, бароном Густавом Таубе і штаб-капітаном Єнні. Згідно з цим статутом компаньйони придбали у графа Володимира Потоцького “Кальницьке помістя Київської губернії Липовецького повіту з розташованим у ньому цукровим заводом та іншими будівлями і машинами, а також із землею, лісами, угіддями і всім майном”¹¹⁸⁸. Графиня просила Фрідріха Мельхіоровича прийняти на себе “труд” керівництва заводом і оголосити всім, кому потрібно, про це знати про зміну форми власності кальницького маєтку. 10 лютого 1866 р. це доручення буде зареєстроване в Київській палаті цивільного суду.

Деректорат цукрового заводу, виступаючи організатором виробництва цукру, щоб забезпечити його сировиною, був вимушений орендувати землі навколишніх власників. Так, 3081 дес., які належали власниці м. Старого Дашева і с. Шабельної Марії Володимирівній Святополк-Четвертинській та 1899 ½  дес. землі поміщика с. Жаданів і Кошланів Олександра Спиридоновича Павлова використовувались для посівів цукрового буряка, який перероблявся в Кальнику¹¹⁸⁹.

Коротка інформація про Кальник та цукровий завод друкувалась у відомих довідкових виданнях, в тому числі “Весь Юго-Западный край” Зокрема, в такому довіднику за 1911 р. коротко переповідалось про Кальницький цукровий завод: директорами були: Г. Г. Єнні та Ф. Г. Єнні, директором-завідувачем – Ф. К. Зігфрід, помічником директора – В. А. Бобровський, механіком заводу – К. А. Левицький і хіміком Голицинський¹¹⁹⁰.

В довідковому виданні на 1906 р. зазначалось, що Кальницький цукровий завод мав тимчасову контору в м. Києві на вул. “Мал. Благовіщенській”, де відвідувачів та клієнтів приймав від 10 до 12 год. дня директор правління Єнні Гаврило Гаврилович. До управління входили Єнні Фрідріх Фрідріхович – директор Кам’яногірського цукрового заводу Товариства “Соб”. Він проживав у Кальнику і був власником 1705 дес. землі в с. Копіївці та д. Кам’яногірці¹¹⁹¹. Гаврило Гаврилович Єнні “заробляв гроші”, будучи також інженером черкаського цукрового заводу.

Того ж року в Кальнику, крім цукрового, діяв цегляний завод, на якому працювало 6 робітників. які випалили 260000 цеглин. При цукровому заводі була лікарня на 12 ліжок, бакалія і мануфактура М. Д. Шлаїна¹¹⁹².

Напередодні Першої світової війни в Кальнику проживало 2653 мешканці, частина яких працювала на цукровому заводі, директором якого був Юлій Людвігович Ганц. Завод виробляв 357000 пудів цукру на рік. В селі діяло 2-класне приходське училище, яке у 1910 р. отримало нове цегляне приміщення, побудоване через дорогу від старого, яким завідував Улизько Гаврило Самсонович, бакалія Шлаїна Ківи Меєровича, винна лавка № 613, сільський банк. Священницьку службу відправляв Лещенецький Віктор Петрович¹¹⁹³.