Розділ vі Освіта в селі Кальнику 60-х років хіх – 20-х років хх ст.

В кінці ХVІІІ ст. в українських землях, які були в складі Російської імперії, здійснився перехід до загальнодержавної системи освіти. У 1803 р. було прийнято “Попередні правила народної освіти”, згідно з якими впроваджуються чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії) та університети. Відповідно до затверджених правил і програм в кожному типі закладів викладались визначені предмети. Парафіяльні школи відкривалися при церквах. Навчання тривало 4–6 місяців. Громада забезпечувала цю школу всім необхідним, в тому числі оплачувала працю вчителя. Дітей навчали російською мовою читати, писати, елементам арифметики і Закону Божого.

До середньої ланки освіти належали гімназії. В них навчались діти чиновників і дворян. Тут викладали іноземні мови (латину, французьку та німецьку), історію, географію, початковий курс філософії, математику, фізику, природознавство, політичну економіку, малювання.

В першій половині ХІХ ст. продовжували існувати “дяківські школи”, які утримувались батьками, виникли приватні пансіони, інститути шляхетних дівчат у Харкові з 1812 р., Полтаві з 1817 р., Одесі з 1829 р., Керчі з 1836 р та Києві з 1838 р.⁸⁷¹ Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї: Рішельєвський, Ніжинський та Кременецький. Виникає низка професійних навчальних закладів, зокрема фельдшерська школа у Єлизаветграді, артилерійське (1794) та штурманське (1798) училища в Миколаєві, а в Херсоні училище торгового мореплавства (1850) та ін.

В 1864 р. проведено реформу освіти. Початкові школи, що існували раніше, оголошуються загальностановими. Вони стали називатись початковими народними училищами. Виникають земські школи. Їх діяльність підпорядковується створеним повітовим та губернським радам. У 80-х роках ХІХ ст. створюються одно-, а згодом двокласні міністерські сільські училища. За законом від 25 червня 1912 р. організовуються вищі початкові училища з 4-річним терміном навчання. На 1 січня 1916 р. в Україні діяло 300 таких закладів⁸⁷².

В ті ж роки реорганізується середня школа. Гімназії готують майбутніх студентів університетів, а прогімназії – профільних інститутів, зокрема політехнічних, лісового господарства та ін. Інтенсивно розвиваються навчальні заклади педагогічного профілю – 6 учительських інститутів та 26 учительських семінарій. Духовні семінарії, духовні повітові училища та Київська духовна академія виховували душепастирів, вчителів початкових і середніх навчальних закладів.

Отже, державна політика російського царизму в галузі освіти дала свої позитивні результати. Найбільших успіхів було досягнуто в розвитку початкової освіти, особливо після скасування кріпосного права у 1861 р.

§ І. Початкова освіта в селі

Законодавче оформлення переходу від феодального до індустріального суспільства сприяло прискоренню знищення гальмівних перепон до радикальних змін у всіх сферах життя. Реформи 60–70-х років ХІХ ст., зокрема в галузі освіти, розкріпостили економіку, політику та суспільство, прискорили розшарування села. Вторгнення в сільське виробництво нових засад агрокультури тягло за собою модернізацію обробітку землі, запровадження нових, більш продуктивних сортів зернових та технічних засобів. Зрушення в економічній сфері призвели до разючих змін в сільських громадах, активізували рух населення, видозмінили стани та групи суспільства, загострили майнові та етичні суперечності.

Саме в цей час змінюються морально-етичні, правові та звичаєві канони життя громади й Кальника. Їх порушення, без перебільшення, веде до покращення життя. Стираються грані між селянами та шляхтою, з іншого боку, з’являється тимчасово залежне селянство та однодворці, в селі збільшується міщанський прошарок, модернізується чиншове господарство, на судовому рівні розглядаються тяжби між чиншовиками і Кальницьким товариством бурякоцукрового заводу за землю.

Поступово відбуваються разючі зміни в громадах, стосунках общини й власника села, церкви й приходу, у звичаєвому праві. Зокрема, ламання звичаїв певною мірою змінює зміст і форму взаємовідносин. Не менш рішуче трансформуються життєві новації в регіонах Південно-Західного краю. Зменшується вплив польсько-шляхетського елементу, розширюється палітра конфесійного співіснування, вплив церкви на суспільство українського села зростає. Виняткову роль в цих перетвореннях почала відігравати церковноприходська школа, посилюється русифікаторська роль священиків та церковнослужителів в Україні.

“Сільське училище”, тобто церковноприходська школа відкрилась при церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Кальник у 1860 р. Спочатку вона займала селянську хату, а з 1867 р. розміщувалась “в будинку при Волосному правлінні”⁸⁷³. В ній у першому році її діяльності навчалось “первоначальной грамоте”⁸⁷⁴ 16 хлопчиків і 6 дівчаток. У “Кліровій відомості” за 1861 р. записано, що при церкві є “приходське училище. В ньому навчається 20 хлопчиків і 4 дівчинки”, а викладав “слов’янську і російську граматику та рахування місцевий священик” Василь Захарович Войнарський⁸⁷⁵.

На третьому році функціовання школи в ній навчалось лише 23 хлопчики⁸⁷⁶. Тільки в “Кліровій відомості” церкви Різдва Пресвятої Богородиці за 1863 рік записано, що на її “утримання відпускається від власника (села Кальника графині Теклі Потоцької – Авт.) опалення, а від селян 40 руб.” В тому році до школи ходило 40 хлопчиків та 8 дівчаток⁸⁷⁷. В наступному, 1864 р., сільська громада взяла на своє утримання школу повністю. Селяни забезпечували школу опаленням і наймали учителя за 70 руб. Школу відвідували 40 хлопчиків і 4 дівчинки⁸⁷⁸.

У 70-х роках ХІХ ст. фінансове забезпечення кальницької школи практично не змінилось. Школа знаходилась у власному приміщенні, отримувала від власників села опалювальні матеріали, а прихожани оплачували роботу вчителя, виділяючи на рік 40 руб. Кількість учнів у 1872 році збільшилась. Школу відвідували 32 хлопчики та 18 дівчаток⁸⁷⁹. Не змінилось становище в школі і в 1874 р. До неї за знаннями в осінньо-зимові місяці приходило 32 хлопчики та 17 дівчаток⁸⁸⁰, а у 1875 р. – відповідно 34 хлопців та 20 дівчат⁸⁸¹. Ми не маємо конкретних даних про час відвідування кальницької школи дітьми, але є такий матеріал по церковноприходській школі у с. Бондурів – “з 15 листопада 1871 р. по 24 березня 1872 р.”⁸⁸². Можна припустити, що і в кальницькій школі заняття відбувались саме в такий термін.

Аналізуючи кількісний контингент учнів школи, можемо твердити, що перевагою користувались хлопці. Дівчатка ходили до школи в меншій кількості. Це можна пояснити тим, що дівчата мали багато домашньої роботи і в цей період року, та й батьки, напевне, вважали дівчат потенційними дружинами, які мали навчитися й уміти багато чого робити в майбутніх сім’ях як господині. Такої позиції дотримувались і в сім’ях священиків та церковнослужителів. І тут батьки віддавали перевагу на освіту, як правило, синам, позбавляючи такого права дочок.

Кожна школа славиться своїми вчителями й учнями. На жаль, відсутність достатньої кількості архівних матеріалів з цього аспекту ускладнює можливість вивчити цей напрямок розвитку початкового шкільництва в с. Кальнику. Є незначна дещиця з того, що допоможе тільки наблизитись до його розв’язання. Так, у 1859 р. в сім’ї кальницького псаломщика Павла Сильвестровича Крижановського і його дружини Ганни Арсентіївни народився хлопчик Володимир. Коли йому виповнився рік, у Кальнику відкрили церковноприходську школу. Мабуть, він десь у років сім почав відвідувати її. Одночасно сам батько навчав його релігійним премудростям, оскільки, висвятившись у псаломщика, він у своїй біографії завжди писав: “в училищах не навчався”⁸⁸³. Гадаємо, що цей вислів свідчить про те, що Володимир не навчався у спеціальних духовних училищах, а, напевне, традиційно засвоїв ази паламарської служби з допомогою батька, як водилося це у священицьких та дияконських сім’ях.

Одним із перших відомих нам учителів церковноприходської школи в с. Кальнику у 1863 р. був “дуже хорошої” поведінки 18-річний житель села Хринівки Інокентій Гаврилович Островський. Він – виходець із дяківської родини, навчався у Київській духовній семінарії, але був відрахований з неї з невідомої причини⁸⁸⁴. Наступного року 19-річному вчителеві сільський священик В. З. Войнарський дав дуже хорошу характеристику: “веде себе добре і займається (тобто навчає – Авт.) з успіхом”⁸⁸⁵.

Через чотири роки у кальницькій школі з’явився новий учитель Микола Пилипович Данькевич. 4 вересня 1867 року 24-літнього юнака преосвященний єпископ Чигиринський Порфирій перевів із церковноприходської школи с. Макуличі до кальницької школи⁸⁸⁶. Через одинадцять років учителем став (на один рік) уродженець села 19-річний Володимир Крижановський, який у 1878 р. “виконував обов’язок помічника учителя при церковноприходській школі в с. Кальнику”⁸⁸⁷. З 26 червня 1880 р. преосвященний єпископ Уманський Михайло висвятив його на псаломщика, залишивши в рідному селі, на що було видано відповідний указ.

Про рівень викладання та успіхи, яких добивались учителі й учні, говорити не доводиться, оскільки конкретних матеріалів немає. А ось про викладання Закону Божого можна впевнено твердити, що він був основним предметом у школі. “Більшість законовчителів Липовецького повіту дало від 100 до 150 уроків із Закону Божого”, а в трьох школах: росошовецькій, юшковецькій і яблоновецькій понад – 200, тільки у Собській (Кам’яногірській) школі прочитано 50 годин⁸⁸⁸. У “Кліровій відомості” церкви Різдва Пресвятої Богородиці за 1861 р. хтось із священнослужителів храму запише, що в церковноприходській школі, крім Закону Божого, викладав “слов’янську і російську граматику, рахування” місцевий священик, тобто Василь Захарович Войнарський⁸⁸⁹. Напевне, він і був першим учителем кальницької школи, коли її відкрили у 1860 р.

Нам вдалося підрахувати, що в 1860–1864, 1867, 1870, 1872–1874 і 1881 роках школу відвідувало 312 хлопців та 96 дівчаток*. Проте залишається невідомим, скільки дітей закінчили цю школу, який рівень знань вони здобули та як їх використовували у своєму житті.

Нам вдалося встановити декілька прізвищ кальничан, які навчались в “церковноприходському училищі” с. Кальника. До 17 вихованців, представників сильної статі, додамо тільки 1 репрезентанта кращої частини людства – жіночку. Вона, вихованка церковно-приходської школи містечка Нового Дашева, вийшла заміж за кальничанина і була у 90-х рр. ХІХ ст. чи не єдиною письменною селянкою. Її ж прізвище, правда за чоловіком, й назвемо першим: Пелагея Артемівна Мазуренко⁸⁹⁰; чоловічу стать представляли: Буртненко Ананій Кирилович, Вознюк Матвій Йосипович, Вознюк Олексій Йосипович, Діденко Гнат Пилипович, Долінський Іван Гнатович, Іваницький Косьма Августинович, Луцько Пилип Андрійович, Мазуренко Спиридон Яремович, Музика Назар Іванович, Музика Федот Іванович, Мошноріз Юхим Опанасович, Перникоза Ірадіон Захарович, Перникоза Онуфрій Захарович, Репетюк Дем’ян Іванович, Сенчик Володимир Гаврилович, Хаценюк Василь Савович, Хаценюк Яків Іванович⁸⁹¹.

Вихованцем Кальницької церковноприходської школи був також Мефодій Микитович Куценко. Він – син селянина із Кальника. Після закінчення місцевої школи “у 1886 і 1887 навчальному році виконував обов'язки вчителя церковноприходської школи села Борисовки Липовецького повіту. У 1887 і 1888 навчальному році обіймав посаду вчителя в селі Пархомівці Липовецького повіту”⁸⁹². 1 квітня 1888 р. згідно з резолюцією єпископа Полікарпа висвячений на псаломщика, з 19 грудня 1891 р. буде переведений у село Жадани до церкви Св. Параскеви⁸⁹³.

Можливо, навчалися в Кальницькій церковноприходській школі Петро і Володимир Крижановські – сини кальницького стихарного дячка Павла Сильвестровича. Старший син Петро народився близько 1854 р. і пізніше писав: “в училищах не був”. Це не означає, що батько не дав йому ґрунтовних знань (просто він не навчався в духовному училищі або семінарії), які дозволили йому у віці 18 років в 1872 і 1873 роках “бути в. о. учителя в с. Якубівці Липовецького повіту”⁸⁹⁴. Учительський церковноприходський хліб він їв ще кілька років: 1874, 1881 і 1882 рр. у селі Білки, а в 1886 і 1887 рр. – в селі Уланівці того ж повіту. Згодом преосвященний Полікарп висвятить його в псаломщики і пошле у містечко Княжу Криницю Липовецького повіту до Свято-Успенської церкви, а 4 червня 1890 р. він буде “переміщений за резолюцією преосвященного Іринея в село Кантелину”⁸⁹⁵.

Подібний життєвий шлях пройшов і його молодший брат Володимир. Він народився у с. Кальнику 1859 р.⁸⁹⁶, двадцятирічним юнаком виконував обов’язки вчителя місцевої школи тільки один навчальний рік. Він раніше, ніж його брат, буде висвячений преосвященним єпископом Уманським Михайлом на псаломщика і залишиться при кальницькій церкві Різдва Пресвятої Богородиці⁸⁹⁷, де прослужить Богу до своєї смерті.

Чиновники від освіти і громада дбали про рівень викладання в церковноприходських школах. Вони усвідомлювали, що на таку мізерну платню та не досить добрі умови життя вчитель з університетською або інститутською освітою не піде. Вихованці університетів та інститутів – “шляхетні дівиці – виняткове і випадкове явище серед навчаючих в церковно-приходській школі”⁸⁹⁸, тим більше, що їм не завжди довіряли своїх дітей батьки. Як правило, вихователями сільської молоді були вихованці педагогічних та духовних семінарій, а туди вступали навчатись, як жартував один із сучасників, недоучені учні повітових училищ та гімназій, виключені з педагогічних інститутів студенти, місцеві неосвічені чиновники тощо.

Вчителі-церковники, як правило, довго не затримувались в школах, намагались перейти до церковного служіння, часто розглядали свою педагогічну працю як тимчасову, оскільки вона не гарантувала вчителю постійного місця праці. Все залежало від громади, чи забажає продовжити з вчителем співпрацю чи відмовить йому. “Вчителі-псаломщики” ставились до своїх обов’язків старанно – “в міру своїх сил і уміння”. У Липовецькому повітовому відділенні освіти найдовше пропрацювали в школі “криштопівський псаломщик Данило Юраковський – з 1877 р., пархомівський учитель Костянтин Кононацький з 1882 р.”⁸⁹⁹. Жінки-педагоги не користувались шаною у педагогічного та церковного начальства, оскільки, на їхню думку, не вміли співати, керувати хором і “стримувати пустощі учнів”⁹⁰⁰. Але, скажімо відверто, наприкінці ХІХ ст. жіноцтво активно витісняє чоловіків з педагогічної ниви, послідовніше й наполегливіше добивається призначення на вчительські вакантні посади, вміло маніпулюючи свідомістю керівництва навчальних закладів, інспекторів народних училищ та попечителів учбових округ.

В 70–90 –х рр. ХІХ ст. мешканці с. Кальника освіту здобували безпосередньо і в інших вихователів: у псаломщика – 1 селянин, у дяка – 4, у священика – 2, вдома – 10, в армії – 4, єврейській школі – 1, у повітовому училищі – 1. Всього 23 кальничанина⁹⁰¹. Ці підрахунки, звичайно, не є остаточними, оскільки невідомо, скільки втрачено переписних листів Першого Всеросійського перепису. Так, ми не знайшли таких переписних листів, де було б занотовано дані нашого власного роду Казьмирчуків. Напевно, ще багато-багато прізвищ жителів села або не було внесено у перепис, або переписні листи загубились. Немає у списках прізвищ священнослужителів церкви Різдва Пресвятої Богородиці та шляхти, яка служила на Кальницькому бурякоцукровому заводі.

Назвемо прізвища письменних кальничан, відповідно до наших досліджень: Пилип Степанович Гега, Андрій Степанович Гега, Ананій Кирилович Майстренко, Сава Ананійович Майстренко, Патрикій Федорович Баніт, Кіндрат Федорович Музика, Гнат Іванович Гега, Кіндрат Федорович Музика, Іуда Олексійович Мошноріз, Бенцін Шмилович Зільбер, Олександр Костянтинович і Мина Костянтинович Добровольські, Дарина Семенівна Добровольська, Іван Казимирович Іваницький, Іван Васильович Бедняков, Йосип Федорович Венгреновський, Йосип Дубровський, Марфа Михайлівна Іваницька, Карпо Іванович Безсчасний, Семен Севастянович Василенко, Федір Іванович Шумовський, Василь Митрофанович Хоменко⁹⁰². Серед них є й три жінки. Це – Марфа Іваницька та Дарина Добровольська, уміла читати й польська міщанка Олімпіада Фабіанівна Замеховська, але тільки по-польськи⁹⁰³.