Поняття, система та джерела комерційного права.

Комерційне право – комплексна галузь права, яка містить в собі сукупність санкціонованих державою правових норм у процесі здійснення торгового обслуговування населення (громадян), громадян-підприємців і юридичних осіб-організацій роздробної торгівлі і громадського харчування у рамках господарських зв’язків з іншими галузями економіки, які забезпечують торговельне обслуговування, а також управління і організацію торгівлі.

Система комерційного права включає норми, які врегульовують правовідносити у галузі:

• Торговельного обслуговування фізичних та юридичних осіб;

• Господарських зв’язків торгівлі з іншими галузями економіки (виробнича сфера, сфера обслуговування, банківська діяльність, міжнародні зв’язки, страхування…);

• Трудових відносин в торгівлі, адміністративної та кримінальної відповідальності у сфері торгівлі;

• Управління торгівлею та правовий статус торговельних організацій та індивідуальних підприємств.

Джерела комерційного права:

1. Нормативно-правові акти державних органів влади та судових органів у сфері торгівлі:

Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України „Про захист прав споживачів”, „Про споживчу кооперацію”, „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, „Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення”, постанова Кабінету Міністрів України про „Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення” та інші

2. Судові рішення / судові роз’яснення

Поняття, ознаки та принципи торговельної діяльності.

Торговельна діяльність – ініціативна самостійна діяльність юридичних осіб і громадян по здійсненню купівлі-продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку. (Постанова Кабінету міністрів України від 15.06.2006 № 833 «Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення»)

Ознаки торговельної діяльності:

1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.

2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел", за змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року1. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів.

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством.

5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність". Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Принципи торговельної діяльності:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

• вільний найм працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.