3. Герцинська гірська Європа
Герцинська Європа являє собою поєднання гірських масивів і міжгірних низовин, які сформувались в одну – герцинську еру горотворення в умовах одного – океанічного помірного клімату. Це обумовлює не тільки тектонічну і геоморфологічну, але і кліматичну єдність. На півночі ця фізико-географічна країна межує з Середньоєвропейською рівниною, на південному заході з Середземномор’ям, на півдні і південному сході – з Альпійською гірською країною.
Для геоморфологічно-тектонічної будови характерне мозаїчне чергування антекліз, до яких приурочені низькі і середньовисокі складчасто-глибові гори (Вогези, Шварцвальд, Рейнські Сланцеві гори, Чеський масив, Рудні гори, Судети, Шумава, Гарц, Тюрінгенський Ліс), і синекліз (басейнів), до яких приурочені високі і низькі рівнини (Північно-Французька, Швабсько-Франконська, Тюрінгенська). Є в країні і інші морфоструктурні типи рівнин – акумулятивні низовини на місці міжгірних грабенів (Ронська, Верхнерейнська, Полабська) і передгірських прогинів (Гаронська).
В південній частині Франції, західніше Рони, здіймаються середньовисокі складчасто-брилові гори Центрального масиву. Найбільш характерною рисою рельєфу цих гір є переважання в них полого-хвилястих або плоских вершинних поверхонь, тому іноді ці гори називають плоскогір’ям і навіть плато. Центральний район цього масиву характеризується вулканічним рельєфом з лавовими плато і вершинами згаслих вулканів. Найвищою точкою Центрального масиву також є вулканічна вершина Мон-Дор (1885 м). Інші частини масиву, крім південної й південно-західної окраїн, являють собою одноманітні плоскогір’я, які складені переважно кристалічними породами. Південна і південно-західна окраїни масиву складені потужними шарами вапняків, тому тут переважає рельєф карстових плато – плато, поверхня яких порита глибокими лійками і карами.
На північ від Центрального масиву розміщується найбільша і найскладніша з рівнин Герцинської Європи – Північно-Французька низовина або Паризький басейн. Він являє собою западину з краями, що поступово піднімаються від 100 м у центрі до 400-500 м на окраїнах і хвилястою або плоскою поверхнею. Через Паризький басейн протікає річка Сена та її притоки.
На південний захід від Паризького басейну розміщується Луарська низовина, яку дренує річка Луара. Південніше Луарської низовини лежить Гаронська низовина або Аквітанський басейн. Вона являє собою злегка погорбовану рівнину, яка дренована річкою Гароною та її притоками. Характерною рисою низовини є смуга дюн заввишки 80-90 м, які простягаються вздовж Біскайської затоки і закріплені штучними насадженнями приморської сосни. На схід від дюн місцевість сильно заболочена, з великою кількістю малих озер лагунного походження.
В верхів’ях Рейну розташовані два масиви-близнюки Вогези і Шварцвальд. Вони є ділянками єдиного масиву, який був розбитий Верхньорейнським грабеном на дві симетричні частини. Схили цих гір, які спрямовані в напрямі Верхньорейнської низовини, круті, інші полого спускаються до навколишніх рівнин. Максимальна висота їх сягає 1400 м.
Наприкінці своєї середньої течії Рейн перетинає Рейнські Сланцеві гори або Рейнський Сланцевий масив. Вони являють собою невисокі плоскогір’я, які складені глинистими сланцями, і мають плоскі поверхні. Серед одноманітної плоскої поверхні підіймаються куполоподібні горби – залишки давніх вулканів. Їх напівзруйновані кратери заповнені водою і утворюють кратерні озера правильної округлої форми – маари.
На північний схід і схід від Рейнських сланцевих гір підіймаються два горстових масиви – Гарц і Тюрінгенський Ліс, які відрізняються крутими скидовими схилами і хвилястими згладженими поверхнями, що підняті на значну висоту.
Східніше від цих гір підіймається Чеський масив. Він складається з піднятих окраїн і внутрішньої, відносно пониженої частини. Його окраїнами є на північному заході – Рудні гори, на північному сході – гори Судети, на південному сході – гори Чеський Ліс, Шумава і Баварський Ліс. Південно-східна частина масиву зайнята Чесько-Моравською височиною. А найнижчу ділянку внутрішньої частини Чеського масиву займає Полабська рівнина, що простягається вздовж течії річки Лаби (верхньої Ельби), складена з поверхні алювіальними наносами річок і має вирівняну поверхню. Рідні гори відомі тим, що поблизу їх південних схилів височать окремі вулканічні куполи, біля підніжжя яких є виходи термальних і мінеральних вод. Саме тут знаходиться славнозвісний курорт Карлові Вари. На захід від Чеського басейну розміщується Швабсько-Франконський басейн, на північ, між Рудними горами, Тюрінгенським Лісом і Гарцем, – Тюрінгенський басейн. За характером рельєфу ці ступінчасті куестові рівнини є аналогом Паризького басейну.
Для клімату Герцинської Європи характерні м’які зими з середньою температурою січня +6...+70 С в західній приморській частині і більш прохолодні (до –40 С) на сході. Стійкий сніговий покрив і льодостав на річках не створюються. Літо тепле (середня температура липня +20... +210 С). Але для Центрального масиву та інших гірських масивів характерним є гірський тип помірного клімату. Так, в горах Гарц середня температура січня становить –3...–50 С, а липня – лише +10...+110 С. Стійкий сніговий покрив залягає впродовж 3-5 місяців. Кількість опадів зменшується від 800-1000 мм на заході до 500-600 мм на сході. Гори отримують 1000-1700 мм опадів.
В рослинному покриві панують широколистяні ліси на рівнинах і хвойні ліси в горах. Але на рівнинах ліси в значній мірі порубані. Краще ліси збереглися в горах. Тому деякі гірські області і називаються “лісами”. Наприклад, Шварцвальд (Чорний Ліс), Тюрінгенський Ліс, Чеський ліс. На маловодних закарстованих плато Швабсько-Франконського басейну переважають чагарникові зарості.