Тема 8. Центральна азія
____________________________________________________________
Основні питання:
1. Середня Азія.
2. Рівнинна Центральна Азія.
3. Гірська Центральна Азія.
Рекомендована література.
1. Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями материков): Ч. 1. Евразия, Северная Америка. – М.: Просвещение, 1986.
2. Гаврилюк В.С. Зарубіжна Азія. Фізико-географічна характеристика. – К.: Вища шк., 1974.
3. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988.
4. Физическая география материков и океанов. В 2 ч. Учеб. пособие (И.П.Галай, В.А.Жучкевич, Г.Я. Рылюк. – Минск, изд-во Университетское,1988.
Субконтинент Центральна Азія складається з трьох фізико-географічних країн: 1) Середня Азія; 2) рівнинна Центральна Азія; 3) гірська Центральна Азія.
1. Середня Азія
Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Середня Азія розташована у внутрішній частині материка на заході Азії. До складу країни входять Туранська низовина, Казахський дрібносопковик, Туркестанські гори (хребти Туркестанський, Зеравшанський, Гіссарський), гори Тянь-Шань, хребти Джунгарський Алатау і Тарбагатай. Її північно-західну межу проводять по східному підніжжю гір Мугоджари і річці Емба. На півночі вона межує із Східноєвропейською рівниною, Уральськими горами і Західним Сибіром, на сході – з Центральною гірською Азією, на півдні з Іранським нагір’ям. Західною межею слугує узбережжя Каспійського моря. Південна межа проходить вздовж північного підніжжя хребтів Ельбурс, Копетдаг і Гіндукуш, північному підніжжю Паміру і південному підніжжю Тянь-Шаню. На сході межа країни огинає зі сходу Тянь-Шань і далі йде вздовж його північного підніжжя до хребта Джунгарський Алатау. Потім огинає його і хребет Тарбагатай зі сходу, йде вздовж східного підніжжя Казахського дрібносопковика вздовж долини річки Іртиш. На півночі межа країни проходить вздовж північного підніжжя Казахського дрібносопковика і Тургайського плато.
Тектонічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. У тектонічному відношенні Центральна Азія належить до молодої Туранської платформи і каледонсько-герцинського Тяньшансько-Байкальського геосинклінального поясу. Казахський дрібносопковик приурочений до Казахського щита молодої Туранської платформи і у морфоструктурному відношенні являє собою поєднання цокольних денудаційних високих рівнин і плато з численними сопками (звідси назва), скельними останцями і острівними низькими і середньовисокими горами. Плиті Туранської платформи на поверхні відповідають пластові акумулятивні низовинні рівнини (Туранська низовина) та пластові денудаційні високі рівнини і плато (Тургайське, Устюрт, Мангишлак). До Тяньшансько-Байкальського геосинклінального поясу приурочені Туркестанські гори (хребти Туркестанський, Зеравшанський, Гіссарський), гори Тянь-Шань, хребти Джунгарський Алатау і Тарбагатай, які в морфоструктурному відношенні являють собою середньовисокі і високі, відроджені, складчасто-брилові, каледонсько-герцинські гори.
Основними типами морфоскульптури є слідуючи форми рельєфу: 1) еолові дефляційні і акумулятивні внаслідок широкого поширення піщаних пустель (Каракуми, Кизилкум, Муюнкум, Сари-Ішикотрау та ін.); 2) арідно-ерозійні та фізичного вивітрювання внаслідок різкої континентальності клімату; 3) гірсько-льодовикових внаслідок поширення давнього і сучасного гірського зледеніння.
За кліматом Середня Азія належить до Середньоазіатської або Туранської кліматичної області і має помірний різко континентальний клімат з холодною зимою і жарким літом. Але внаслідок значної протяжності країни з півночі на південь, наявності як рівнинних так і гірських областей в її межах виділяють чотири кліматичних області.
Річки. Річкова сітка Середньої Азії дуже розріджена і майже всі річки відносяться до внутрішнього, безстічного басейну стоку. Вони закінчуються в озерних водоймах (Каспійське і Аральське моря, озера Балхаш, Іссик-Куль та ін.) або мають так звані сухі дельти, коли вода річок, не досягаючи озер, витрачається на випаровування, просочування в грунт та зрошування полів.
Головним джерелом живлення річок Середньої Азії є талі води гірських снігів. Значну роль в живленні гірських річок грають талі льодовикові і підземні води. Більшість річок Середньої Азії відноситься до змішаного льодовико-снігового живлення. У великих річок, які беруть початок у високих горах, повінь розтягнута у часі внаслідок послідовного танення снігів спочатку в більш низьких, а потім у більш високих горизонтах гір, але максимум припадає на період найбільш інтенсивного танення снігів і льодовиків у горах, тобто на першу половину літа. Невеликі і середні річки, які беруть початок нижче снігової лінії або у середньовисоких горах і живляться за рахунок талих снігових вод повінь припадає на весну. У живленні всіх річок приймають участь підземні води, роль яких особливо велика у зимовий період. Річки Казахського дрібносопковика живляться в основному за рахунок весняного танення снігу і частково за рахунок підземних вод; повінь у них навесні. Найбільшими водними артеріями Середньої Азії є: Амудар’я, Сирдар’я і Ілі. Посушливий клімат країни обумовлює велику цінність річок для гідроенергетики і зрошення.
Озера. В Середній Азії багато озер, які відносять до п’яті генетичних типів: залишкового, тектонічного, гірсько-льодовикового, завального, карстового, заплавного. Озера тектонічного типу заповнюють улоговини, які утворились завдяки розломам і прогинам земної кори. Найбільшими озерами Середньої Азії є Аральське море, Балхаш і Іссик-Куль.