2. Центральна рівнинна Азія

Фізико-географічне положення і межі. Країна розташована у центральній частині Азії і включає високі рівнини, плато і плоскогір’я, що сформувались між гірськими системами. До складу країни входять Джунгарська і Кашгарська улоговини, рівнина Алашань і плоскогір’я Гобі, плато Ордос і Лесове. На півночі країна межує з країною Середня Азія, на сході, півдні і заході – з країною Центральна гірська Азія. На півночі межа країни проходить вздовж південного підніжжя Алтайських і Саянських гір, гір Забайкалля. На сході її межа йде вздовж західного підніжжя хребта Великий Хінган, на заході – вздовж східних підніжій Паміру і Тянь-Шаню. Південна межа країни проходить вздовж північного підніжжя хребтів Куньлунь, Алтинтаг, Наньшань і Ціньлін.

Тектонічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. У тектонічному відношенні рівнинна Центральна Азія приурочена до Китайської докембрійської платформи. Характерною рисою орографії країни є значна висота рівнин. Так, Кашгарська рівнина має висоти до 1200-1400 м, а її найнижчим місцем є улоговина озера Лобнор, яка лежить на висоті 780 м над рівнем моря. Пануючим типом морфоструктури є високі денудаційні пластові рівнини, плато і плоскогір’я. Морфоскульптура представлена еоловими і арідно-ерозійними формами рельєфу.

Клімат. Центральна рівнинна Азія лежить у межах двох кліматичних областей – центральноазіатської помірного поясу і центральноазіатської субтропічного поясу. Перша охоплює північну частину країни (північну частину плоскогір’я Гобі) і характеризується дуже суворою зимою з середньою січневою температурою – 27⁰С і мінімальною –45…–50⁰С внаслідок її знаходження у центрі Азіатського антициклону. Друга займає південну частину країни (Джунгарську і Кашгарську замкнені улоговини і південну частину плоскогір’я Гобі) і має менш сувору зиму з середніми січневими температурами –3…–12⁰С. Але рівнинний характер рельєфу країни обумовлює вільне проникнення холодних помірних мас з півночі і часте зниження температури до –40⁰С. Південна частина країни має і більш жарке літо (на півночі країни +21…+22⁰С, на півдні +25…+30⁰С). Річна кількість атмосферних опадів не перевищує 200 мм, тому на рівнинах Центральної Азії панують пустелі.

Внутрішні води. Найбільшою річкою країни є Хуанхе, яка перетинає її своєю середньою течією. Але більш характерними для неї є напівпересихаючі річки безстічних басейнів (найбільшою з них є Тарім) і тимчасові водотоки – сейри. Усі озера країни мають реліктове походження. Найбільші з них є безстічними і мають солону воду (Убсу-Нур, Хяргас-Нур, Лобнор), але є і стічні озера з прісною водою (Далайнор, Буйр-Нур та ін.).

3. Гірська Центральна Азія

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна “Гірська Центральна Азія” розташована у південній частині субрегіону Центральна Азія між Середньою Азією і рівнинною Центральною Азією на півночі, Південно-Східною Азією на сходи, півостровом Індокитай і Гімалаями на півдні і Передньоазіатськими нагір’ями на заході.

Тектонічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. До гірської Центральної Азії відносять гірські системи Гіндукуш, Каракорум, Куньлунь і Тібет. Система Куньлуня складається з двох гірських ланцюгів: північного, що включає гори Алтинтаг і Наньшань, і південного, що охоплює власне гори Куньлунь і Сіно-Тібетські гори. Між двома гірськими ланцюгами розташована міжгірна Цайдамська улоговина. Характерною рисою тектонічної будови країни є приуроченість до складчастих областей різного віку: байкальського – хребет Алтинтаг, каледонського – хребет Наньшань, герцинського – хребет Куньлунь, мезозойського – Тібетське нагір’я, кайнозойського – Гіндукуш і Каракорум.

Основними типами морфоструктури є: 1) високі складчасто-брилові палеозойські гори (Алтинтаг, Наньшань і Куньлунь); 2) високі брилово-складчасті мезозойські гори (Тібет); 3) високі складчасті кайнозойські гори; 4) високі денудаційно-акумулятивні і акумулятивно-денудаційні пластові рівнини міжгірних улоговин (Цайдамська улоговина). Основними типами морфоскульптури є давні і сучасні гірсько-льодовикові, флювіальні і еолові форми рельєфу.

Клімат країни високогірний. Літо дуже коротке і постійно супроводжеється заморозками. Середня температура літніх місяців +10…+16⁰С. І хоча в жіркий час дня повітря може прогріватися до +30⁰С ночами нерідкі падіння температури до 0⁰С. Зима тривала і морозна, середня температура січня сягає –35⁰С.

Величезна висота і замкненість Тібету обумовлюють малу кількість опадів і значну сухість повітря. Сніговий покрив на Тібетському нагір’ї відсутній і грунт промірзає на значну глибину, не встигая відданути під час короткого літа. Річки і озера замерзають на тривалий період, а навколо гейзерів створюється льодяний стовп, у внутрішній частині якого продовжує фонтанувати гаряча вода. Характерні розрідженість атмосфери і сильні вітри, які часто набувають характеру бурь. Непризвичаєний організм дуже важко переносить сильну розрідженість повітря в Тібеті, до якої дуже добре пристосувались місцеві жителі і тварини.

Внутрішні води гірської Центральної Азії представлені численними гірськими річками, льодовиками, які їх живлять. Майже відсутні річки в західній і центральній частині Тібетського нагір’я. Наявні там водотоки короткі і маловодні. Більш значні річки протікають на півночі, а на півночі і сході починаються найбільш великі річки Азії. Найповноводніша річка Тібету – верхня Брахмапутра (або Цангпо). У межах Тібетського нагір’я багато залишкових озер. Вода у більшості з них солона. Багато на Тібеті льодовиків, особливо на півдні. Є на Тібетському нагір’ї гейзери і гарячі джерела.

11 грудня 2006 р. Лекція з курсу “Фізична географія материків і океанів” доц. Міхелі С.В.