5.2. Технічні і організаційні заходи зниження рівня впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Нормування параметрів температури робочої зони.

У робочій зоні виробничих приміщень ДСТ 12.1.005-88 ССБТ встановлює норми температури, відносної вологості й швидкості руху повітря в теплий, холодний і перехідний періоди року, виходячи з категорії роботи по важкості, призначення приміщень, надлишків тепла. Норми метеорологічних умов трактуються як допустимі, при яких довгостроково підтримується збалансований тепловий стан тіла людини, і оптимальні (табл. 3.1.), коли під час роботи процеси терморегуляції організму людини не витримують значних напруг.

Оптимальні параметри повітряного середовища забезпечуються шляхом опалення, вентиляції й кондиціонування повітря відповідно до СНіП 2.04.05-92.

Таблиця 5.1

Допустимі норми метеорологічних умов для різних категорій робіт

Категорія робіт			Температура, ºС	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с, не більше
		Холодний і перехідний періоди року
I (легка)			20 – 23	60 – 40	0,2
IIа (середньої важкості)			18 – 20	60 – 40	0,2
IIб (середньої важкості)			17 – 19	60 – 40	0,2
III (важка)			16 - 18	60 – 40	0,2
		Теплий період року
I (легка)			23 – 25	60 – 40	0,2
IIа (середньої важкості)			21 – 23	60 – 40	0,3
IIб (середньої важкості)			20 – 22	60 – 40	0,4
III (важка)			18 – 21	60 – 40	0,5

Нормальні метеорологічні умови у робочій зоні виробничих приміщень забезпечуються постійним контролем за ними. Контроль за станом повітряного середовища повинен проводитися з використанням термометрів і термографів (термографи автоматично записують поточну температуру), психрометрів і гігрометрів (для виміру вологості), актинометрів (для виміру інтенсивності теплових випромінювань).

Заходами, що забезпечують нормальні температурні умови у виробничих приміщеннях, є:

1) ізоляція джерел надлишкового тепла (бойлерних установок) в окремих приміщеннях, їхнє екранування і раціональне розташування, що зменшує схрещування променистих потоків тепла на робочому місці;

2) механізація важких робіт;

3) застосування пристрою приточно-витяжної вентиляції, що забезпечує видалення надлишкового тепла й вологи з приміщення, багаторазову зміну повітря й охолодження організму чи нагрівання у випадку кондиціонування повітря;

4) застосування повітряного душу при трудових процесах, коли інтенсивність теплового випромінювання велика або тепловіддача в навколишнє середовище утруднена, наприклад, при зачищенні й ремонті резервуарів і ємкостей;

5) попередження охолодження організму користувача ЕОМ у холодні періоди року тамбурів, захисних стінок і повітряних завіс, що перешкоджають доступ великих мас холодного повітря через ворота й двері, що часто відкриваються, у виробниче приміщення;

6) застосування пристрою у приміщеннях, що обігріваються, призначених для періодичного обігріву, відпочинку й прийому їжі для робітників, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в приміщеннях, що не опалюються наприклад, при операціях зливу-наливу ПММ, заправленні ПК, обслуговуванні авіаційної техніки і т.ін.

Нормування освітленості.

Для створення раціонального освітлення необхідно нормувати рівень освітленості на робочих поверхнях. Однак нормування рівня освітленості природним світлом у люксах викликало б великі труднощі, тому що освітленість природним світлом коливається в дуже широких межах в залежності від періоду року, часу дня, стану хмарності, що відображають властивості поверхні землі (сніг, трав'яний покрив, асфальт і т.ін.). Тому показником ефективності природного освітлення є коефіцієнт природної освітленості (К.Е.О.), виражений у відсотках:

де e – коефіцієнт природної освітленості в будь-якому місці А усередині приміщення; E_в – освітленість у місці А, освітлюваного світлом видимого через світловий проріз ділянки небозводу, лк; E_н – освітленість горизонтальної площини в той же момент часу поза виробничим приміщенням, освітлюваної рівномірно розсіяним (дифузійним) світлом усього небозводу, лк.

Коефіцієнт природної освітленості відповідно до СНіП-II-4-79 нормується в залежності від точності виконуваних робіт. Точність робіт визначається розмірами об'єкта розрізнення – мінімальний розмір предмета, елемента, що потребує роздільного спостереження в процесі роботи (тріщина, ширина подряпини, товщина дроту, напису на шкалах контрольно-вимірювальних приладів і т.ін.).

Якщо виробничі приміщення розташовуються нижче 45º північної широти і північніше 60º, то значення К.Е.О., відповідно збільшуються на 0,75 і 1,2.

Норми природного освітлення у виробничих приміщеннях установлені з урахуванням одержання максимально можливої освітленості (залежить від роду освітлення) при чистих стеклах ліхтарів і бічних світлових прорізів. Стекла очищають не рідше двох разів на рік при невеликих кількостях диму, пилу і кіптяві, при значних кількостях – не рідше чотирьох разів на рік. Стіни і стелі повинні бути світлих тонів.

Санітарними нормами встановлені мінімально допустимі величини освітленості штучним світлом, а для підприємств цивільної авіації – у ДСТ 5472003-82.

Норми освітленості необхідно знижувати:

а) при короткочасному перебуванні робітників у виробничому приміщенні;

б) якщо в приміщенні встановлено устаткування, що не потребує постійного обслуговування.

Застосування світильників загального освітлення без розсіювачів та екрануючих ґрат заборонено. Світильники місцевого освітлення повинні мати просвічуючий відбивач. Слід передбачити обмеження прямих відблисків від джерел природного та штучного освітлення. Необхідно обмежувати відбиту блиськість на робочих поверхнях відносно джерел природного і штучного освітлення. Обмежується також яскравість відблисків на екрані ВДТ.

Необхідно обмежувати нерівномірність розподілу яскравості в полі зору працюючих з ВДТ. При цьому співвідношення яскравостей робочих поверхонь має бути не більшим ніж 3:1, а співвідношення яскравостей робочих поверхонь та поверхонь стін, обладнання тощо - 5:1.

Методи захисту від іонізуючих випромінювань.

Забезпечення радіаційної безпеки потребує здійснення комплексу захисних заходів, які залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, в першу чергу, від типу джерела випромінювання.

Під час роботи з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може підпадати тільки зовнішньому опромінюванню, тому всі захисні заходи в даному випадку проводяться з урахуванням цих обставин.

Під час роботи з відкритими джерелами випромінювання можливо не тільки зовнішнє, але й додатково внутрішнє опромінювання персоналу. Тому пропонується застосовувати метод захисту часом та захист екраном, які полягають в скорочені часу роботи з джерелом і екранування джерел випромінювання матеріалами, які поглинають іонізуюче випромінювання.

Засоби захисту від шуму.

Знизити шум електричних машин можна:

• усуненням неврівноваженості ротора, регулюванням підшипникових вузлів і щиткових контактів (для зменшення механічного шуму і вібрацій);

• акустичною оптимізацією вентиляторів охолодження (наприклад, збільшенням зазорів, зменшенням діаметра й окружної швидкості), зменшенням витрат охолоджуваного повітря і, нарешті, вирішенням проблеми охолодження без використання вентиляторів, завдяки чому знижується аеродинамічний шум;

• усуненням асиметрій у магнітопроводах і обмотках, ослабленням інтенсивності перемінних радіальних магнітних сил низького порядку (для зменшення магнітного шуму і вібрації).

У випадку неможливості забезпечення колективного захисту робітників від впливу розглянутих факторів наведеними методами застосовуються засоби індивідуального захисту.

Засобами індивідуального захисту від шуму є протишумні шоломи, навушники і вкладиші.

Застосування вкладишів допустимо при рівнях шуму не вище 100, а навушників – 110, шоломів – 120 дБА.

При рівнях шуму вище 120 дБА, коли потрібен тотальний захист тіла людини, рекомендується одягати, крім шоломів, шумозахисний комбінезон, пояс і черевики.

Засоби захисту від електро-магнітного випромінбвання.

Для захисту персоналу необхідно використовувати наступні способи і засоби:

• Зменшення напруженості і ГПЕ ЕМП шляхом використання узгоджених навантажень і поглиначів потужності.

• Екранування робочого місця.

• Віддалення робочого місця від джерела ЕМП.

• Раціональне розміщення в робочому приміщенні обладнання, що випромінює ЕМП.

• Встановлення раціональних режимів роботи обладнання і обслуговуючого персоналу.

• Застосування засобів попереджуючої сигналізації (світлова, звукова та інше).

• Застосування засобів індивідуального захисту.

Функціональні зрушення, зумовлені впливом ЕМП, є оборотними, якщо припинити опромінення; але варто враховувати, що оборотність функціональних зрушень не є безмежною і, як правило, визначається інтенсивністю опромінення, тривалістю впливу, а також індивідуальною особливістю організму. Тому профілактика професійних захворювань повинна передбачати, поряд з розробкою технічних засобів захисту, організаційні заходи.

Освітлення робочої зони і робочих місць може бути природним і штучним.

Коефіцієнт природної освітленості відповідно до СНиП 23-05-95 нормується в залежності від точності виконуваних робіт. Точність робіт визначається розмірами об'єкта розрізнення – мінімальний розмір предмета, елемента, що потребує роздільного спостереження в процесі роботи (тріщина, ширина подряпини, товщина дроту, напису на шкалах контрольно-вимірювальних приладів і т.ін.). Санітарними нормами встановлені мінімально допустимі величини освітленості штучним світлом.

Згідно зі СНиП 23-05-95 дослідження, що проводились для цієї роботи за характером зорової роботи відноситься до робіт середньої точності, розряд зорової роботи IVв, контраст об’єкту з фоном середня. Нормоване значення коефіцієнту природної освітленості при боковому природному освітленні для таких робіт складає 1,5 %. Норма штучного освітлення при системі загального освітлення становить 200лк.

В приміщенні де проводилась наукова робота використовується система загального рівномірного освітлення. Основним джерелом світла є люмінесцентні лампи ЛБ-40 у кількості 8 штук, які розміщено у 4 світильниках ЛПО 02-2×40. Розміри приміщення: довжина а=7,0 м, ширина b=3,5 м, відстань від підлоги до світильника h=3,4 м, висота робочої зони над підлогою h₁=0,8 м.

Отже перевіримо чи відповідає дійсне значення освітленості приміщення (лабораторії) нормативному значенню. Для визначення освітленості приміщення застосуємо метод розрахунку за коефіцієнтом використання світлового потоку:

, (3.1)

де Е_сер – середня освітленість; n – число ламп у приміщенні; F_л – світловий потік однієї лампи, лм ; η – коефіцієнт використання світлового потоку світильника; S – площа робочої поверхні, м²; k – коефіцієнт запасу (він приймається: для люмінесцентних ламп при малій кількості пилу – 1,5).

Коефіцієнт використання світлового потоку показує, яка частина світлового потоку лампи F_л досягає освітлюваної поверхні у тому числі завдяки відбиттю світлового потоку від стін і стелі. Для люмінесцентних ламп ЛБ-40 F_л=2120 лм.

Коефіцієнт η, який залежить від показника приміщення і коефіцієнтів відбиття стін ρ_з і стелі ρ_п приміщення, наведений в довідниках.

Показник приміщення відображає геометричні розміри приміщення:

, (3.2)

де a і b – довжина і ширина освітлюваного приміщення, м; h_р – висота підвісу світильників над робочою поверхнею (h_р=h-h₁), м.

Для розглянутого приміщення показник приміщення становить:

;

коефіцієнти відбиття: для стелі – 70%, для стін – 50%, для підлоги – 10%. У відповідності до цих значень, коефіцієнт використання світлового потоку для розглянутого світильника становить η=0,37. Отже, освітленість в приміщенні становить:

лк.

Отже дійсне значення не відповідає нормі. Тому необхідно застосовувати додаткові джерела місцевого освітлення і рекомендується провести оновлення і покращення системи загального освітлення в лабораторії.