Вступ
1 Теоретична частина………………………………...................................7
Сутність собівартості як економічної категорії.....................................7
Характеристика показників собівартості продукції................................21
Шляхи зниження собівартості продукції............................................28
2 Аналітично-розрахункова частина.......................................................44
2.1 Економічні характеристики ТОВ «Лівобережне»..................44
2.2 Аналіз основних показників діяльності ТОВ «Лівобережне»... 47
2.3 Аналіз витрат за статтями калькуляції........................................................51
2.4 Розробка та обґрунтування заходів зі зниження собівартості сільськогосподарської продукції………………………………......................... 67
3. Охорона праці…………………………………………………………..85
3.1 Вимоги безпеки до робочого місця працівника………………………..85
3.2 Заходи та засоби протипожежного захисту………………..89
3.3 Держнагляд охорони праці на підприємстві………………91
4 Висновок………………………………………………………………….98
Список літератури………………………. ............................................. 100
Додаток А – Показники господарської діяльності підприємства……………………………………………………………………102
Додаток Б – Показники динаміки продуктивності праці на підприємстві…………………………………………………………………….103
Сучасний етап розвитку економіки України вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання та управління виробництвом, ініціативи і виконавчої дисципліни на кожному робочому місці, під час кожної функціональної операції.
У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80% фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.
Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства.
Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.
Вона являється одиним з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.
Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.
Узагальнюючи вище сказане, можна зробити висновок, що тема зниження собівартості продукції є актуальною. Тому що даний економічний показник є одним із найважливіших чинників розвитку економіки підприємства та отримання прибутку. Для ефективного зменшення собівартість, потрібно виявити та проаналізувати резерви її зниження. Тільки детальне вивчення виробничої та комерційної діяльності підприємства дозволить розкрити резерви зниження собівартості та дати економічне обгрунтування оптимальним шляхам її зниження.
У даній випусковій роботі дослідження собівартості та шляхів її зниження проведемо на основі матеріалів сільськогосподарського підприємства ТОВ «Лівобережне» Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області. Засновником товариства є ТОВ «Агрофірма «Іваньківці», яке володіє 100 % статутного фонду. Основним видом його діяльності являється вирощування кукурудзи на зерно , з запровадженням новітніх технологій, сучасної техніки з дотриманням всіх аграрних норм, з 2008 року і за цей час збільшило посівні площі з 1631 га до 2241 га, стабільно отримує урожайність вище 70,0 ц/га, відпрацювало всі елементи технології вирощування, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу, надійних (постійних) постачальників та гарантований ринок збуту.
Метою випускової роботи є економічне обгрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка, на їх основі, рекомендацій методологічного та практичного спрямування, направлених на пошук шляхів зниження собівартості продукції рослинництва.
Об’єктом дослідження є процес управління собівартістю сільськогосподарської продукції з ціллю її зниження.
У якості предмета дослідження розглядається сукупність теоретичних, методичних та пактичних аспектів управління собівартістю та шляхів її зниження.
Таким чином, для дослідження головної мети дипломної роботи необхідно вирішити наступні питання:
Комплексний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства і динаміки основних техніко-економічних показників за 2008 − 2010 р. р.
На основі проведеного аналізу виявити можливі резерви зниження собівартості продукції.
Технико-економічне обгрунтування виявлених резервів і вироблення пропозицій для вирішення поставленої мети.
- Розрахунок економічного ефекту від реалізації запропонованих пропозицій.
Розділ 1 теоретичні та методичні положення собівартості продукції
1.1. Суть собівартості як економічної категорії
Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції. Проблема управління витратами для підприємницьких структур є однією з найскладніших проблем. Саме від рівня й динаміки витрат значною мірою залежать фінансові результати діяльності підприємств та їх структурних підрозділів. [1, ст.436] Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.[2, ст.460] Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Вона має тісний зв'язок з вартістю. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою варості товару і її нижньою межею для виробника. [21]
Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції.[3, ст.416]
Вона являється основним якісним показниом роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.[2, ст.460]
На рисунку 1.1. представлений зв'язок вартості продукції та собівартості.
П
оказник
собівартості дає можливість глибоко
аналізувати економічний стан підприємства
і виявляти резерви підвищення ефективності
виробництва. За інших однакових умов
підприємство тим більше одержуватиме
прибутку на одиницю продукції, чим нижча
її собівартість, і навпаки. Із зниженням
собівартості зростає цінова
конкурентоспроможність продукції, а
отже, і зміцнюються позиції підприємства
на товарному ринку.
Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. [4, с.121]
Собівартість продукції виділяється із загальної її вартості як особлива економічна категорія, тому що кожне підприємство незалежно від форми власності повинне відшкодовувати ресурси, що витрачаються ним, в межах собівартості, аби мати можливість безперебійно працювати. Підприємства (фірми), що займаються виробничою діяльністю, визначають витрати виробництва, а фірми, що здійснюють збутову, постачальницьку, торгівельно-посередницьку діяльність, — витрати обертання. Практично у всіх країнах світу конкретний склад витрат, які можна віднести до витрат виробництва і обертання, регулюється законодавчо. Це пов'язано з особливостями податкової системи і необхідністю розрізняти витрати підприємства (фірми) за джерелами їх відшкодування (що включається в собівартість продукції, а отже, відшкодовуваним за рахунок цін на неї, і відшкодовуваним з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів).
Собівартість відображає лише поточні витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг), то цим вона принципово відрізняється від одноразових капітальних вкладень (інвестицій), що створюють основні фонди. Це означає, що за рахунок собівартості не можна поповнювати запаси, створювати ресурси. Собівартість продукції є узагальнювальним показником, який відображає стан техніки і рівень організації виробництва, раціонального, економічно обгрунтованого господарювання на підприємстві. Для планування, обліку і аналізу господарської діяльності, виявлення джерел зниження і прогнозування собівартості витрати класифікуються на групи за певною ознакою.[22]
Кожне підприємство розробляє план собівартості продукції, метою якого є визначення планових, економічно обґрунтованих загальних витрат на виробництво запланованих обсягів продукції. Величину витрат на виробництво всієї товарної продукції, продукції, що підлягає реалізації, та кожного виду виробу − визначають техніко-економічними розрахунками.
У процесі планування собівартості вирішуються низка завдань, серед яких основними є:
розрахунок вартості необхідних ресурсів;
обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції та її рентабельності. Це є критерієм нижнього рівня ціни та умовою формування виробничої програми;
визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.
Вихідними даними планування витрат є:
планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному вираженні;
норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;
ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;
економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов’язкових платежів, передбачених законодавством;
плани організаційно-технічних заходів, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці.
Плани складаються на підставі аналізу господарської діяльності в попередньому році, планів інвестиційної та інноваційної діяльності.
План собівартості продукції розробляються у такій послідовності:
складаються кошторис витрат і калькулюються собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;
складаються кошториси: витрат, пов’язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціального інструменту та пристроїв спеціального призначення; загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут продукції; інших операційних витрат;
калькулюються собівартість одиниці продукції за видами;
розраховуються собівартість усієї товарної продукції та продукції, що реалізується;
складаються зведений кошторис витрат на виробництво.
Орієнтовна схема процедури розрахунку витрат підприємства представлена на рисунку 1.2.
Розробленню плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період.
Особлива увага звертається на: наднормативні витрати сировини та матеріалів, палива, енергії, доплат робітникам за відхилення від нормативних умов праці; витрати від простоювання машин і агрегатів, аварій, браку; зміни витрат щодо постачання комплектуючих виробів; порушення технології.
Собівартість продукції є комплексним показником, у якому відображено велику кількість факторів, що впливають на її рівень. Усі фактори можна поділити на зовнішні, тобто ті, які перебувають поза підприємством, та внутрішнього порядку.
До зовнішніх належать:
зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, паливо, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств;
зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов’язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування);
зміна тарифів на перевезення вантажів;
інші.
Основними внутрішніми факторами є:
підвищення продуктивності праці;
зниження трудомісткості продукції;
зниження матеріаломісткості продукції;
ліквідація втрат від браку;
інші.
Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування.
Рисунок 1.2 - Орієнтовна схема процедури планування витрат підприємства
Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:
дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;
підготовку й освоєння нової продукції;
виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;
обслуговування виробничого процесу та управління ним;
збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);
розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
набір і підготовку кадрів;
поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.[3, с.416]
До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.
Непродуктивні витрати підприємства, зв’язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.
Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога більш повне відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на те, що на практиці частіше трпаляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами. [3, с.417]
Собівартість сільськогосподарської продукції складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва сільськогосподарських угідь, машин, механізмів та інших основних засобів, матеріальних і трудових виробничих ресурсів. Собівартість продукції відображається показниками величини витрат на всю продукцію, на одиницю продукції фізичної ваги та на 1 тис. грн. валової продукції.[5, с.90]
Собівартість продукції сільськогосподарського господарства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів.
У сільському господарствсобівартістьі розраховується один раз на рік, у допоміжних виробництвах — один раз на місяць.
Елементи витрат у сільському господарстві такі самі, як і в інших галузях.
Витрати групують за центрами відповідальності та об'єктами обліку. Центрами відповідальності являються внутрішньогосподарські підрозділи (ферми, бригади, цехи).
Комплексні витрати розподіляються між об'єктами обліку пропорційно до обсягів робіт (витрати на утримання лісозахисних смуг, утримання та експлуатацію сільськогосподарської техніки, витрати на запилення, на обробку посівів отрутохімікатами тощо). Витрати підрозділу розподіляються між об'єктами обліку пропорційно до планових або нормативних витрат.
Витрати на заходи з підвищення родючості земель та інші витрати під урожай майбутніх років обліковуються як витрати майбутніх періодів.
Орієнтовний перелік статей витрат:
витрати на оплату праці;
насіння та посадковий матеріал — в цю статтю не включаються витрати на підготовку насіння до посіву, його транспортування, вони відносяться на виробництво певної культури за відповідними статтями витрат;
паливо і мастильні матеріали;
добрива (вартість добрив без витрат на їх підготовку, транспортування тощо);
засоби захисту рослин і тварин;
корми;
сировина та матеріали (без зворотних відходів): у млині — вартість зерна, у цехах з переробки овочів та фруктів — вартість овочів, фруктів;
роботи та послуги (вартість послуг власних допоміжних виробництв і послуг, наданих сторонніми підприємствами, зокрема, вартість послуг транспорту, електро-, водо-, газо-, теплопостачання, плата за воду для зрошення тощо);
витрати на ремонт необоротних активів;
інші витрати на утримання необоротних активів (обліковуються на окремому субрахунку рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»; відносяться на собівартість продукції окремих культур пропорційно до обсягу виконаних робіт, оброблених площ);
інші витрати (вартість спецодягу та спецвзуття, підстилки для тварин, витрати на будівництво літніх таборів, загонів, навісів для тварин, страхування майна, тварин, врожаю, окремих категорій працівників);
непродуктивні витрати (витрати від падежу (тварин), худоби (за винятком втрат від стихійного лиха, сум, віднесених на винних осіб, та вартості одержаної сировини), брак у виробництві тощо);
загальновиробничі витрати.
Визначення собівартості продукції (робіт, послуг) у сільськогосподарських підприємствах здійснюють у такій послідовності:
розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів;
обчислюють собівартість робіт і послуг допоміжних ви-робництв і списують калькуляційні різниці на споживачів послуг;
розподіляють витрати на зрошення та осушення земель, на вапнування та гіпсування грунтів, на утримання полезахисних лісосмуг;
списують частину витрат бджільництва на запилювання сільськогосподарських культур;
списують з основного виробництва суми надзвичайних витрат;
розподіляють бригадні, фермерські, цехові та загальнови-робничі витрати;
визначають загальну суму виробничих витрат за об’єктами обліку;
розраховують собівартість продукції рослинництва;
визначають собівартість продукції підсобних промислових підприємств з переробки продукції рослинництва;
розподіляють витрати з утримання кормоцехів;
визначають собівартість продукції тваринництва;
розраховують собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на вирощуванні та відгодівлі;
визначають собівартість продукції інших промислових виробництв.
Собівартість побічної продукції рослинництва ( соломи, гички цукрових буряків, стебел кукурудзи і соняшника, листя капусти та ін.) визначають виходячи із розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов’язані із заготівлею такої продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури виключають вартість побічної продукції за розрахунково-нормативною оцінкою, а решту витрат відносять на основну продукцію.
При визначенні собівартості основної продукції окремих культур враховують їх технологічні особливості, наявність супутньої, нестандартної продукції та відходів, що використовуються. Між такими видами продукції витрати розподіляють умовно-розрахунковим методом:
загальну суму витрат на вирощування і збирання зернових культур (без вартості соломи) розподіляють між зерном і зерновідходами. При цьому зерновідходи прирівнюють до зерна за вмістом в них повноцінного зерна. При вирощуванні зернових культур на насіння витрати, віднесені на одержання повноцінного зерна, розподіляють між витратами на одержання насіння різної якості (супереліта, еліта, I та II репродукції) пропорційно до його вартості за цінами реалізації. Собівартість центнера насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу якості, на його масу після доробки;
собівартість центнера зерна кукурудзи визначають ділен-ням загальної суми витрат на вирощування та збирання кукурудзи (без вартості кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості. Перерахунок маси качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно здійснюють за фактичним виходом зерна з качанів, який визначається хлібоприймальним пунктом (з урахуванням базової вологості зерна в качанах − 14%). При необхідності додатково визначають фактичну собівартість центнера кукурудзи в качанах;
для визначення собівартості продукції льону та конопель одержане насіння оцінюється за нормативно-розрахунковою вартістю виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту витрат (за мінусом вартості насіння) відносять на соломку. Собівартість трести включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття із стелищ тощо;
для визначення собівартості тютюнової сировини, продукції лікарських та ефіроолійних культур витрати на вирощування відповідної культури розподіляють між окремими видами одержаної продукції пропорційно до її вартості за середніми реалізаційними цінами;
при визначенні собівартості картоплі, овочів відкритого і закритого грунту, продукції баштанних культур і садівництва із загальної суми витрат на їх вирощування та збирання вираховують вартість побічної продукції (враховуючи продукцію, яка згодована худобі і оцінена за собівартістю кормових буряків з урахуванням її поживності). Решту суми витрат ділять на кількість повноцінної продукції. Між окремими культурами витрати можна розподіляти пропорційно вартості товарної продукції за цінами реалізації (якщо облік витрат ведуть по групі культур);
витрати на вирощування і догляд за сіяними травами, природними і поліпшеними сіножатями, культурними пасовищами, які використовують для одержання кількох видів продукції, розподіляють пропорційно площам, використаним для одержання окремих видів продукції, а витрати на збирання, транспортування та доробку певного виду продукції відносять безпосередньо на даний вид продукції. Якщо з однієї площі сіяних трав одержують декілька видів продукції, то витрати, віднесені на цю площу, розподіляють між видами продукції пропорційно до кількості зібраної зеленої маси (в умовному обчисленні);
витрати на вирощування багаторічних трав (підготовка грунту, сівба, вартість насіння тощо) рівномірно розподіляють між роками залежно від терміну використання посівів.
Обчислену фактичну собівартість продукції рослинництва порівнюють зі справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, за якою продукція оцінена при її оприбуткуванні, і визначають доходи (витрати) від первісного визнання сільськогосподарської продукції, які включають до складу інших операційних доходів (кредит субрах. 719 «Інші доходи від операційної діяльності») або інших операційних витрат (дебет субрах. 949 «Інші витрати операційної діяльності»). Рахунки обліку витрат при цьому закриваються, крім тих, на яких обліковують витрати у незавершене виробництво ( витрати під урожай наступного року).[6, с.57-60]