1.2. Характеристика показників собівартості продукції

Показники собівартості дають можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміц-нюються позиції підприємства на товарному ринку.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікується за низкою ознак. Котрі можна узагальнити в талиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Класифікація видів собівартості

Ознака класифікації	Вид
За місцем формування	Цехова собівартість
	Виробнича собівартість
	Повна собівартість
За тривалістю розрахункового періоду	Місячна собівартість
	Квартальна собівартість
	Річна собівартість
	За ряд років
За методом розрахунку	Планова собівартість
	Фактична (звітна) собівартість
	Проектна (прогнозна) собівартість
	Нормативна собівартість
	Кошторисна собівартість
	Очікувана (прогнозна)
За масштабом об’єкта	Індивідуальна собівартість
	Галузева собівартість
За складом продукції	Товарна собівартість
	Валова собівартість
	Собівартість реалізованої продукції

У сільськогосподарському виробництві виділяють такі види собівартості як:

• індивідуальна собівартість;

• суспільна собівартість;

• виробнича собівартість;

• повна собівартість;

• планова собівартість;

• фактична собівартість;

• очікувана собівартість.[4, с.121-122]

Нижче розглянемо детальніше існуючі види собівартості продукції:

• цехова собівартість − включає всі прямі поточні витрати, пов’язані з виробництвом продукції в межах цеху підприємства (сировина, заробітна плата основних працівників, нарахування на заробітну плату основних працівників, амортизація обладнання цеху). Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.

• виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробництво продукції в межах підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу та ін.).

З точки зору сільського господарства виробнича собівартість формується з витрат, пов’язаних з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм).[4, с.122]

• повна собівартість продукції підприємства — це сукупність витрат, що становлять виробничу собівартість, і позавиробничих витрат підприємства (адміністративних, на збут та інших).

Наглядно зв’язок даних видів собівартості представлений на рисунку 1.3.[8, с.221]

Рисунок 1.3 - Зв’язок між цеховою, виробничою та повною собівартістю

Спожиті засоби виробництва мають багато видів витрат, а оплата праці поділяється на основну і додаткову. Тому структуру повної собівартості продукції можна продемонструвати за допомогою схеми (Рисунок 1.4.):

• місячна собівартість визначається, виходячи із витрат і кількості виготовленої продукції в певному місяці. Відповідно визначається і квартальна, річна собівартість та собівартість за ряд років. [25]

З метою здійснення економічного аналізу рівня витрат підприємства розрізняють собівартість продукції нормативну, планову, фактичну і кошторисну.

• планова собівартість − це завдання для досягнення певного рівня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів використання засобів виробництва і витрат праці.[27] Вона визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

• фактична (звітна) собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції. [4, с.122]

• очікувана (прогнозна) собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

• нормативна собівартість — відображає рівень витрат на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними нормами і нормативами використання засобів виробництва і робочого часу.[27] Вона формується з витрат на виробництво і реалізацію продукції, які визначають за діючими нормами витрат ресурсів.

• кошторисна собівартість відбиває витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуальному) виробництві або в разовому порядку.

• індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Застосовують її при плануванні й оцінюванні діяльності конкретного підприємства. [8, с. 220] У сільському господарстві, по окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов. [4, с.121]

• галузева собівартість відбиває середньогалузеві витрати на виробництво і реалізацію продукції

• собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.[3, с. 427] Метод розрахунку такий: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні − додається.[23]

• собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

1) з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку).

2) віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

3) додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

, (1.2)

де — собівартість товарної продукції;

— кількість найменувань продукції (послуг);

— собівартість одиниці -ої продукції (послуги);

— виробництво -ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.[3, с. 427-428];

• собівартість реалізованої продукції це - собівартість товарної продукції за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів та собівартість продукції реалізованої з залишків минулого року.

(1.3)

де S_р - собівартість реалізованої продукції;

S_m – собівартість товарної продукції;

S_M – витрати першого року масового виробництва;

S_н2 – собівартість нереалізованої продукції на початок року;

S_н1 – собівартість нереалізованої продукції на кінець року;

• витрати на 1 гривню реалізованої продукції – найбільш відомий на практиці показник, що узагальнює. Він використовується при аналізі зниження собівартості, і дозволяє характеризувати рівень та динаміку витрат на виробництво продукції.

(1.4)

де S_1грн - витрати на одну гривню реалізованої продукції, грн/грн;

S_тов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн; B_{тов.грн} – обсяг реалізованої продукції в вартісному вираженні, грн.

• собівартість одиниці продукції - витрати підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції:

(1.5)

де S_од – собівартість одиниці продукції;

S_тов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн;

Q_тов – обсяг товарної продукції, у натуральному вираженні.

Для визначення собівартості продукції підприємства використовують такі методи:

• кошторисний метод складається на основі елементів витрат (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші витрати).Кошторис витрат виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю за певний період, незалежно від того, включаються вони до собівартості продукції в цьому періоді чи ні. Для розрахунку собівартості продукції кошторис витрат виробництва необхідно коригувати.

• метод підсумовування – передбачає визначення суми попередньо визначених собівартостей окремих виробів.

(1.6)

де S_і – собівартість окремих виробів;

Q_i – загальний обсяг виробництва продукції i-того виду;

n – кількість найменувань продукції;

• пофакторний - визначення собівартості з урахуванням впливу різних факторів, тобто чинників які впливають на її формування.

(1.7)

де n – кількість факторів;

S_тб - собівартість у базовому періоді;

∑∆S_і - сумарний вплив різних факторів.

(1.8)

де S₁, S₂ – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу. [9, с.50]

Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування та обліку принципах і знаходить своє відображення в єдності об’єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції — відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг виробленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об’єктів планування й обліку. Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об’єктами плану­вання й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.

Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіпсування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об’єкту обліку є можливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівартість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість про­дукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак — і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи.

- пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об’єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт^.год, 1 м³ води.

-  вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству. У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основ­ної продукції.

-  розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

- коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції вівчарства.

-  пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

- комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподі­ляють за різними класами зерна пропорційно його вартості. [4, с.142-144]