2.4. Розробка і обгрунтування заходів із зниження собівартості сільськогосподарської продукції

Щоб намітити основні напрямки зниження собівартості, слід пам’ятати, що вона є похідною від співвідношення двох факторів – витрат на виробництво і виходу продукції. Конкретизувати напрям пошуку резервів зниження собівартості допомагає вивчення варіації цих факторів, яку оцінюють на основі коефіцієнта варіації. У сучасних умовах коефіцієнт варіації виробництва продукції, як правило, незначний і у 2-3 рази менший коефіцієнта варіації витрат. Отже основним напрямком пошуку резервів зниження собівартості продукції є заходи по оптимізації рівня виробничих витрат.

Важливим заходом у цьому є підвищення продуктивності праці, якого можна досягти за рахунок поліпшення технології і організації виробництва, добору системи машин і механізмів, які дозволяють комплексно механізувати всі стадії виробничого процесу, впровадження прогресивних форм матеріального стимулювання, удосконалення обліку затрат робочого часу та інші. Проте у цьому випадку зниження собівартості буде досягнуто лише за умов перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами росту оплати, а економія, досягнута внаслідок вивільнення живої праці, буде більшою ніж потрібно коштів на застосування додаткової техніки. З цього погляду науково-технічний прогрес покликаний створити для підприємства високопродуктивну, надійну і дешеву техніку.

Значну частину в собівартості сільськогосподарської продукції займають послуги обслуговуючих підприємств. Аналіз показує, що вартість цих послуг постійно зростає, причому не лише в результаті збільшення їх обсягу, а в основному за рахунок підвищення вартості одиниці послуг.

Спостерігається постійне зростання цін на промислову продукцію, яка йде на виробниче споживання. Значно підвищились ціни на паливо, мінеральні добрива, комбікорм та інші товари промислового походження. Постійно зростають витрати на обслуговування виробництва і управління. За таких умов неможливо забезпечити стабільний рівень собівартості продукції.

При обґрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції насамперед потрібно пам’ятати, що з підвищенням урожайності культур знижується собівартість. Отже, фактори, що зумовлюють таке підвищення, можна розглядати як фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Серед них особливе значення мають:

• впровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозмін і передової технології виробництва;

• послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі;

• впровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур, дотримання всіх вимог агротехніки;

• удосконалення галузевої структури підприємства з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передової практики;

• забезпечення ефективнішого використання машино-тракторного парку, транспортних засобів.

Значні резерви зниження собівартості криються в суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції.

Практика переконує, що на підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.

Розглянуті фактори зниження собівартості продукції окреслюють лише загальні напрямки скорочення витрат на її виробництво. У кожному підприємстві необхідно передбачити конкретні заходи щодо здійснення режиму економії і бережливості, підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, враховуючи місцеві природно-економічні умови.

Резерви зниження собівартості продукції – це кількісно визначені можливості економії витрат людської та уречевленої праці. Їх можна виявляти на ранніх стадіях життєвого циклу виробів і у процесі виробництва.

Резерви зниження собівартості, визначають шляхом виявлення й усунення зайвих витрат, поява яких спричинена недосконалістю процесу виробництва в цілому або його деталей, із використанням застарілих технологій та нераціональною організацією.

Основну увагу тут приділяють виявленню неекономічних технічних рішень, зайвих і невикористаних функцій обладнання, недовикористаних функціональних ресурсів, відхилень від нормальних умов, передбачених процесами виготовлення й організації виробництва й ін.[19, ст.157]

Таким чином, тільки системний підхід до аналізу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження.[34]

Як ми уже говорили, що основним шляхом зниження собівартості сільськогосподарської продукції є підвищення урожайності. Розглядаючи показники виробництова продукції рослинницва (таблиця 2.3.) ми побачили динаміку зниження урожайності озимини та кукурудзи на зерно. В 2011 році урожайність озимої пшениці становить 28,1 ц. з га. Для нашого економічного району це низький показник, тому що в інших підприємствах середня урожайність пшениці становила 45-60 ц. з га. Аналогічно урожайність кукурудзи на зерно може бути в середньому 90 ц. з га. Розглянемо резерви збільшення валового збору зернових культур на ТОВ «Лівобережне» (таблиця 2.27.).

Таблиця 2.27 - Резерви збільшення валового збору зернових культур на підприємстві
Види культур	Площа, га		Урожайність, ц. з га.		Валовий збір			Відхилення +/-
	2010	2011	2010	2011	2010	2011	S 2011 /ур. 2010 (3*4)	можливий/2011 (8-7)
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Озима пшениця	56	47	42,8	28,1	2397	1320	2011,6	691,6
Кукурудза на зерно	1599	2194	69,1	60,5	110542	132681	151605,4	18924,4

Отже, якби на підприємстві в 2011 році була збережена урожайність культур на рівні 2010 року то воно одержало б озимої пшениці на 691,6 ц. більше, а кукурудзи на зерно на 18924,4 ц.

В цінах які склались в 2011 році на озиму пшеницю – 51,13грн. за 1 ц., кукурудза на зерно – 129,36 грн. за ц. Провівши розрахунки можна зробити висновок, що підприємство отримало б більний дохід по озимій пшениці на 35351,5 грн. (691,6 х 51,13 грн.), а по кукурудзі на зерно 2448060,3 (18924,4 х 129,36 грн.). Разом додатковий дохід склав би 35361,5+2448060,3=2483421,8 грн. Цмх втрат підприємство могло не мати, якби своєчасно приймало управлінські рішення щодо організації виробництва та продажу продукції рослинництва.

Розглядаючи структуру витрат на виробництво (Таблиця 2.24.) видно, що найбільшу частку 23,3 в структурі витрат складають у 2011 році матеріальні витрати. Динаміка структури цих витрат також зростає. Якби частка цих витрат була хоча б на рівні 2009 року 22,8 то підприємство мало б економію витрат на суму 50,7 тис. грн.. Це підтверджується розрахунками:

1) Інші матеріальні витрати_умовні = Інші матеріальні витрати₂₀₀₈ х всього витрат₂₀₁₀

2) Економія = Інші матеріальні витрати₂₀₁₀ - Інші матеріальні витрати_умовні

1) 0,228х10846,1=2472,9 тис.грн.

2) 2523,6 – 2472,9 = 50,7 тис.грн.

Слід звернути увагу на збитковість вирощування озимої пшениці на підприємстві (таблиця 2.9.).В 2009 році підприємство мало збитку на вирощуванні озимої пшениці 285,7 тис.грн., відповідно у 2010 році – 54 тис.грн., у 2011 році – 30,1 тис. грн.. Маючи такі показники, фінансове управління підприємства повинно дати обґрунтовані пропозиції щодо подальшого виробництва цієї продукції.

У звіті про фінансову діяльність підприємства (Таблиця 2.11.) відображений показник: фінансові витрати яків в 2011 році складають 553 тис.грн. в минулих роках таких витрат не було. Економічній службі підприємства слід детально вивчити напрямки цих витрат і дати обґрунтовану оцінку. Це моглв бути економія коштів підприємства.

В ринковій економіці, де ціни формуються під впливом гострої конкурентної боротьби, із сукупності факторів, що визначають конкурентоспроможність підприємства, чільне місце належить витратам на виробництво. Зниження витрат у таких умовах стає ледь не головним джерелом збільшення прибутку. Визначимо загальні резерви економії витрат на ТОВ «Лівобережне».

Таблиця 2.28 - Резерви економії витрат
№ ПП	Показники одержання додаткових доходів в 2011 р.	Дохід в грн.	Додатковий прибуток грн.
1	2	3	4
1	За рахунок підвищення урожайності культур:
	озима пшениця	35361,5	35361,5
	кукурудза на зерно	2448060,3	2448060,3
	Разом	2483421,8	2483421,8
2	Економія витрат продукції рослинництва за рахунок зміни структури	50700	50700
3	Недопущення збитку на вирощувані озимої пшениці	30100	30100
	Всього	2564221,8	2564221,8

Разом з урахуванням додаткового прибутку підприємство в 2011 році одержало б в цілому по рослинництву 11641221,8. Фактична рентабельність виробництва в 2011 році становила 41,1%, з урахуванням економії ця цифра зроста б до 52,7%.

Отже, провівши розрахунок можливості та резервів ТОВ «Лівобережне» у 2011 році могло отримати на кожній гривні прибуток 52,7 копійки, тобто на 11,6 копійки більше ніж фактично отримало.

В зарубіжних країнах для оптимізації прибутку і аналізу витрат використовується система «директ костінг», яку також називають «системою управління підприємством».

Систкма «директ костінг» є атрибутом ринкової економіки. Головна увага в цій системі приділяється дослідженню поведінки витрат ресурсів в залежності від зміни обсягів виробництва, що дозволяє гнучко і оперативно примати рішення для нормалізації фінансового стану підприємства. Розподіл витрат на постійні змінні є першою особливістю системи «директ костінг»; другою особливістю є обєднання управлінського і фінансового аналізу.

Маржинальний дохід відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу то­що) у покриття постійних витрат та формування прибутку. Він являє собою різницю між виручкою від реалізації і змінними витратами або суму постійних витрат і прибутку, тобто:

МД = Р – ЗВ (3.1)

МД = П + ПВ (3.2)

де МД – маржинальний дохід,

Р – виручка від реалізації;

ЗВ – змінні витрати;

ПВ – постійні витрати;

П –прибуток.

Проведемо аналіз рівня беззбитковості. Під рівнем (точкою) беззбитковості або окупності витрат вважається такий обсяг реалізованої продукції, при якій виручка від реалізації дорівнює її повній собівартості, тобто відсутні як прибутки так і збитки.

Для визначення точки без збитковості використовуються графічний і алгебраїчний методи.

Розрахуємо необхідні показники в 2011 році.

Постійні витрати (ПВ): 680,3 тис.грн.

Змінні витрати (ЗВ): 10165,8 тис.грн.

Загальні витрати (В): 10846,1 тис.грн.

Вартість реалізованої продукції (Р): 30926,1 тис.грн.

Обчислимо маржинальний дохід:

МД=30926,1-10846,1=20760,3

Визначимо поріг рентабельності, тобто суму виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі витрати. Прибутку в такому випадку небуде, не буде і збитків, а рентабельність продукції дорівнює нулю.

(3.3)

(3.4)

(3.5)

Виручка= Вартість реалізованої продукції∙Поріг рентабельності (3.6)

Виручка=30926,1∙0,093=2876 тис.грн.

Отже для того щоб підприємство мало нульовий рівень рентабельності потрібно мати виручку 2876 тис.грн.

Побудуємо графік визначення точки беззбитковості. На підставі порогу рентабельності можна визначити запас фінансової стійкості:

(3.7)

Запас фінансової стійкості – це відносний показник, який характеризує максимально допустимий відсоток зменшення фактичного операційного доходу до того рівня, поки операційна діяльність залишиться беззбитковою. Чим вище значення запасу фінансової стійкості, тим більш фінансово стійким є аграрне підприємство з точки зору забезпечення прибутковості операційної діяльності, тим менший ризик настання збитковості. Запас фінансової стійкості характеризує той рівень захищеності операційної діяльності, який є в підприємства на момент розрахунку і яким можна скористатися на випадок несприятливих обставин, наприклад, при зменшенні обсягів виробництва або реалізації продукції. У той же час рівень запасу фінансової стійкості визначає захищеність кредиторів і постачальників від можливої несплати підприємством коштів за рахунками.[33]

Р ис. 3.1. Графік визначення точки без збитковості

Таким чином, маржинальний аналіз надає керівництву великі можливості щодо гнучкості прийняття управлінських рішень. Звідси висновок, точка критичного обсягу продажу допомагає визначитись із асортиментом продукції на продаж.