25. Особливості єгипетської міфології: що представляє собою солярій ний культ і культ бога Осіріса.

25. Особливості періоду іконоборства в культурі Візантії. Що символізує ікона?

34. Постмодерністська парадигма у культурології (основні представники).

Постструктуралізм стає теоретичною основою формування постмодерністської парадигми в культурології. Її ознаки: світоглядний плюралізм концептів, ризоматичність (хаотичний спосіб росту) осмислення динаміки соціально-культурних процесів, децентрація, детериторизація, реконструкція – найважливіші процедури осягнення буття. Спочатку постмодернізм зароджується як феномен мистецтва і усвідомлюється як літературна течія, згодом ототожнюється з напрямом в архітектурі. На межі 70-90-х рр. постмодернізм визначається як най адекватніший вираз інтелектуального та емоційного сприйняття сучасної доби, розглядається як певний стан свідомості та культурного проектування, виходить за межі філософії та культурології. Постмодернізм сьогодні поширився на весь простір культури і поєднує напрями мистецтва, специфічні релігійні вірування, своєрідні етичні норми та стилі існування.

34. Причини розколу християнської церкви. Як це позначилось на європейській культурі. Реформація як культурна доба.

37. Проблема субкультури і контркультури в сучасному суспільстві.

37. Раціональна церемонія – визначальний чинник культури Китаю.

37. Ренесанс в європейській культурі. Тип особистості доби Відродження.

37. Розвиток української культурологічної думки, її представники та особливості.

37. Світове значення античної міфології. Дайте характеристику класичному героїчному періоду (навести приклади міфів).

37. Соціологічний підхід – розкриття культури як багатошарової системи.

Заснування соціологічного підходу пов’язане з ім’ям Альфреда Вебера – «батько соціології». Соціологічний підхід розглядає культуру не з позицій загальних закономірностей її існування в суспільстві, а намагається виявити специфічні особливості функціонування культури в конкретно-історичних умовах, досліджуючи її як цілісне та багатошарове соціальне утворення, детально вивчаючи її складові.

37. Стародавня писемність – формотворчий чинник культури (на прикладах).

37. Структура і соціальні функції культури.

Структура культури – багаторівневе диференційоване явище. Виділяють два способи структурування культури: вертикальний та горизонтальний. Вертикальний спосіб передбачає структурний поділ елементів культури за предметним змістом: культура праці, технічна культура, культура виробництва, побуту, спілкування, наукова, моральна, релігійна, правова. Горизонтальний спосіб виокремлює соціальні утворення як елементи культури особистості, етносу, нації, регіону, людства в цілому. До цього ряду відносять культуру поколінь, різновиди молодіжних субкультур, культуру міста і села. Загальноприйнятим принципом є поділ культури на матеріальну і духовну сфери, однак таке структурування культури досить умовне, оскільки не враховує динаміки культури як цілісної системи. Виділяють світову та національну культури. Традиційним критерієм структурування культури є поділ її на підсистеми за формами діяльності: прикладом може бути структура культури за Л. Уайтом. (соціальна, технологічна, ідеологічна, поведінкова). Сучасний етап розвитку суспільства дозволяє виділити основні структурні підсистеми культури: екологічну, виробничу, духовну, організаційну, які містять у собі певні види людської діяльності.

Соціальні функції культури: трансляційна (по суті та сама комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі; функція передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи), апокаліптична (донести людям, що рано чи пізно настане кінець світу, апокаліпсис, великий суд), функція трансмутації або людинотворча (розглядається як сутнісна функція культури, адже вона забезпечує процес соціалізації особистості, тобто засвоєння індивідом цінностей, норм соціальних ролей, що притаманні певному суспільству).