33. Взаємообумовленість концентрації та кооперування у виробництві:

а) Форми суспільної організації виробництва – важлива складова системи економічнихпередумов рпс.Їх існує 4:концентрація,спец.,коопер.,комбінування.

Кооперування – це організованний взаємозвязок спеціалізованих підприємств. Дуже поширене кооперування у машинобудуванні, в звязку з тим що на його основі виготовлюється уся складна подукція.

б) Кооперування - Буває внутрішньогалузеве- коли кооперативні поставки здійснюються між підприємствами однієї галузі та міжгалузеве.

Кім того у теріторіальному розумінні воно поділяється на внутрішньорайонне й міжрайонне.Внутрішньорайонне к. Є основою формування регіональних теріторіально-виробничих комплексів.Ще однією важливою формою коопеування є міжнародне ,яке розповсюджується завдяки транснаціональним корпораціям і створеню регіональних економ. спільнот(«Спільний ринок»)

в)Завдяки концентрації зростає ефективність виробництва за рахунок масовості випуску продукції.Ще одна форма концентрації - централізаця управління шляхом об'єднання підприємств,такий процес часто називають централізацією.Приклад - велике підприємство,яке є районотвірним фактором,тобто довкола нього виростають підприємсятва-суміжники та філії. Таке

підприємство стимулює розвиток усього регіону, де воно розташоване(спорудження у Росії, у Східному Сибіру,великих ГЕС (Красноярської, Саяно-Шушенської, Усть-Ілімської) або каскад ГЕС на р. Колумбія у США (включно з відомою греблею Гренд Кулі), які стали ядрами формування територіально-виробничих комплексів.Концентрація виробництва часто виглядає як зосередження великих підприємств на обмеженій території, цебто як територіальна концентрація. Це властиво гірничорудній та паливно-енергетичній промисловості: за приклад можуть правити Донбас і Криворіжжя.Почасти це неуникний процес; крім того, у таких випадках відбувається економія за рахунок кращого використання інфраструктури. Проте концентрація має свої межі, які не варто переступати. На певному щаблі розростання підприємство припиняє давати ефект, собівартість продукції — порівняно зі зростанням витрат на будівництво підприємств знижується повільно, а фондовіддача падає.Зі збільшенням розмірів підприємства неуникно зростає радіус перевезень сировини, палива й готової продукції, що робить її дорожчою. Наприклад, консервні й бурякоцукрові заводи не можуть бути занадто великими, бо довелося б здалеку звозити до них сировину, а це призводило б до псування овочів та буряку. Розумніше поєднувати невеликі (первісна обробка сировини) й великі (скажімо, рафінування цукру-сирцю) підприємства.

43. АПК

а) АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів. Він є головним засобом виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання.

Сьогодні АПК має такі сфери:

1. промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства

2. власне сільське господарство

3. галузі, сприйняті транспортуванням, переробкою та збутом кінцевої продукції - сільськогосподарської сировини продовольства.

Формування АПК є відображенням об'єктивного процесу поєднання сільського господарства та промисловості, розвитку різних форм агропромислової інтеграції. Вона розвивається на базі спеціалізації сільського господарства за регіонами та окремими господарствами. Найвищого рівня формування АПК сягнуло у США, де територіальна спеціалізація сільського господарства сприяє концентрації промислової переробки.

В Європі оброблювані землі мають найбільшу питому вагу, що пояснюється історично тривалими землеробським освоєнням даної території, щільністю населення та сприятливими природними умовами.

б) Основні риси рослинництва.

Чорноземні грунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які здавна склалися в нього, і зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галузю с/г. Україна щодо виробництва озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків посідає 1, а щодо посівів соняшнику – 2 місце між державами СНД. На півночі та Поліссі Південно-західного району прохолодний, вологий клімат і підзолисті грунти. Тут дуже добре ростуть льон і сіяні трави. Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та лісовя пасовища. Більше ніж в інших районах вирощують картоплю. Із зернових культур родять жито та овес, а також гречка. У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті – виноградників. У Південно-Західному районі на відміну від Донецько-Приднепровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру.У Південному районі де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових грунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь , соняшик, на поливних землях – рис. На узбережжі Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах – бахчанів. Найважливішим основним засобом і теріторіальної базою функціонування виробничих процесів у с/г є земля. Україна має значний земельний фонд ,який перебуває у розпоряджені с/г підприємств і господарств. Площа цих земель становила 48,6 млн.га при загальній території України 60,3 млн. га. В державі зосереджені великі (41,7 млн. га) масиви с/г угідь, які знаходяться у віддані с/г підприємств і господарств (33,8 млн. га займають орні землі, 4,7 млн. га пасовища і 2,1 млн. га сіножаті). В цілому Україна характеризується великою розореністю (питома вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою відмінністю структури земляних угідь. Найвищу питому вагу мають орні угіддя в степовій частині (68,8% площі). Посівні площі українських земель розподіляються між двома основними і найбільшими землекористувачами – колгоспами і родгоспами, які розпоряджаються 31 млн. га усіх посівів, у тому числі на головного землекористувача – колгоспи припадає 23,3 млн. га або 75% усіх посівних площ республіки. Посіви, які належать міжгосподарським та іншим виробничим с/г підприємством. Провідне місце в структурі посівів займають близько 50% зернові культури. Площа озимих та ярих культур становила 15,5 млн. га. За останні роки їх плоші приблизно стали однаковими. Сіють, як правило , більше озимих культур, бо вони дають вищи врожаї.

в) Основні риси тваринництва

Галузь тваринництва поділяється на :

скотарство

свинарство

вівчарство

конярство

птахівництво

У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби , тут легше забезпечувати її соковитими кормами.

Молочно-м'ясну худобу розводять у степовій зоні , де на природних пасовищахмало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.

Приблизно 1/3 поголів'я великої рогатої худоби припадає на поголів'я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в зв'язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови вцілому по державі становили 2918 кг.

Напрям тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Поблизу міст і особливо в зернорновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м'яса та яєць. За останні роки м'ясо птиці зросло із 225 до 364 тис. тонн. Зросло також виробництво яєць за той же період – з 7,2 до 17,7 млрд штук. У розрахунку на одного жителя їх припадає 320 штук щорічно – близько до науково-обгрунтованої норми споживання цього продукту.

Але завдяки застосуванню машин та електроенерії почали менше розводити робочої худоби. Проте в гірських районах ще потрібні коні. Поголів'я коней з часів колективізації постійно знижувалося і налічується приблизно 782 тис. голів. Вони зосереджені переважно в районах Карпат , Закарпаття , Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней.

Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м'ясо у південних – тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. В останні два десятирічча виробництво кролячого м'яса в Україні досягло 69-80 тонн на рік. Чисельність поголів'я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.

Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на осові ставків (200 тис.га) ; водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білог амура, ляща, товстолобика, судака та ін.

У державі організовано кліткове звірництво і практично у всіх областях розводять нутрій , норок, песця, андатру.

В Україні є і бджільництво , яке має тут давно історично сформовану продукцію. Ця продукція за княжих часів була важливою статтею експорту. Але інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, конкуренція штучного воску призвело до занепаду бджільництва в 18 ст. У 19 ст. відомий український пасічник П. Прокопович вперше в світі виготовив рамковий валик, в результаті чого бджільництво на Україні почало відновлюватися.