2. Правопис складних іменників.

Складні іменники пишуться:

Разом:

коли вони утворені поєднання прикметником і іменником з підрядним зв’язком:

трудодень (трудодень), лісостеп (ліс із степом)

коли вони утворені поєднанням двох або більше основ і коли одна з них с наказовим способом дієслова:

перекотиполе, Убийвовк

коли вони утворені поєднанням основ, і одна з них є числівником:

шестиденка, сторіччя

коли іменник складається з трьох або більше основ:

автомотогурток, світловодолікування

коли першої частиною є пів-, напів-, полу-:

піваркуша, полумисок

Через дефіс:

коли вони означають спеціальність професію:

лікар-окуліст, учитель-фізик

коли вони означають протилежні за змістом поняття:

розтяг-стиск, купівля-продаж

коли іменники позначають казкових персонажів:

Зачик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка

коли іменники позначають військові, державні і наукові звання:

член-кореспондент, унтер-офіцер

коли першою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міді-, обер-:

віце-президент, лейб-медик

субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин:

брат-і-сестра, люби-мене

коли іменники є іншомовними назвами проміжних сторін світу:

норд-вест, норд-ост

Білет № 14

1. Правила переносу слів.

Орфографічні правила переносу:

Частини слів з однією рядка в другий слід переносити за складами: (гай-ка, ко-ло-дязь)

При цьому: не можна розривати сполучення дж, дз, які позначають один звук: (ґу-дзик, хо-джу) Але: над-зви-чай-ний (тому що д не належить до префікса, а з до кореня)

апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюється від попередньої літери: (бур’-ян, кіль-це)

одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься на наступний: (ака-де-мія, Ма-рія)

при переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи: (багато-ступінчастий, восьми-гранний)

не можна розривати ініціальні абревіатури: (АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ)

Технічні правила переносу:

не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: (Т.Г. Шевченко, акад. Іваненко)

не можна відривати скорочені назви, мір від цифр, до яких вони належать: (1917 р., 20 куб. см або 20 см3)

граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: (2-й, 4-ого, 10-му)

не можна розривати умовні (графічні) скорочення: (вид-во, і т. д., і т. ін.)

не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок.

Родовий відмінок іменників ІІ відміни:

ОДНИНА: У родовому відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -а, -я або -у, -ю. середн. роду закінчуються тільки на -а -я міста, села; знання, моря. чол. роду в приймають закінчення -а -я коли вони означають: Назви осіб, власні імена та прізвища: робітника, студента, Андрія, Дмитра, також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін. Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка; Назви предметів: ножа, олівця; Назви населених пунктів: Києва, Тернополя. Примітка. Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру тощо. Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра; Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, Назви машин та їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора, поршня, трактора.

Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса Також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, іменника, але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу (про інші категорії термінів див. п. 3).

3. Закінчення -у -ю мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають: Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, Збірні поняття: ансамблю, гаю, гурту, Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: ґанку, даху, , залу, але бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана. Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: краю, лугу, майдану, а також зменшені форми на -к: майданчика, ставка, ярка. Явища природи: вогню, вітру, граду, грому. Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху. Назви процесів, станів, властивостей, ознак: звуку, міражу, Терміни що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу. Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу. але: гопака, козака. Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, живопису. але: електровоза, пароплава. Переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): відгуку, затору, запис. Назви річок озер, гір, островів, півостровів, країн, областей: Дунаю, Нілу, Єгипту, Донбасу. Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) — акту (дія).

МНОЖИНА: у родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей, нульове.

1. Закінчення -ів (після голосного та апострофа -їв) мають іменники чол. роду та іменники середн. роду на -е, -я: батькі, героїв, друзів, солов’їв, почуттів, прислів’їв. Примітка. Деякі іменники чол. роду мають і нульове закінчення (основу): ватів (ват), кіловатів (кіловат), татів (тат), чобіт, а також після числівників: сім днів (і день), сто раз (і разів), але днів сім, разів сто; сім чоловік, тобто «сім осіб», але сім чоловіків — «сім осіб чоловічої статі», чоловік із двісті, а також ті іменники, що втрачають у множині суфікс -ин, -їн: болгар, громадян, селян, татар, але: грузинів, осетинів. 2. Нульове закінчення мають усі іменники середн. роду на -о, -е, -я: бажань, боліт, вагань, верховіть, весіль, відер, вікон. Примітка. При збігові двох приголосних у кінці основи при нульовому закінченні часто з’являється вставний о або е: вікон, повісом, сукон; болітець, відер, віконець, гасел, ден (від дно), кілець, озерець, пірець, ребер. 3. Закінчення -ей мають деякі іменники чол. роду: гостей, грошей, коней і середн. роду: очей, плечей (і пліч), зрідка ушей (перев. вух).

Білет № 15

1. Правопис слів іншомовного походження (и – і).

Залежно від позиції та вимови іншомовні слова пишуться з і чи и.

И пишеться:

після приголосних, які належать до речення Зося і Шура – це чужі діти („правило дев’ятки”) перед наступною приголосною:

директор, режим

у географічних назвах з кінцевим -ида, -ика:

Антарктида, Америка

у географічних назвах після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед и:

Алжир, Чикаго

у географічних назвах зі звукосполученням -ри- перед приголосним:

Великобританія, Крит

Але: Австрія, Ріо-де-Жанейро

у давно запозичених словах: Сирія, Сицилія, Тибет, Китай, Аргентина, Бразилія, Пакистан, спирт, бинт, графин, вимпел, кинджал, кисет, кишлак, киргиз, калмик, шпиталь, кипарис

І пишеться:

після приголосних, які не належать до „правила дев’ятки”:

хімія, кіно

якщо приголосний належить до „правила дев’ятки”, але далі йде голосний або й:

тріумф, професійний

на початку слова або на початку складу:

ідея, інструкція, розіграш

у кінці невідмінюваних іменників: таксі, парі

після приголосних (крім шиплячих) в особових іменах і географічних назвах:

Замбезі, Дідро, Сочі