1. Прикметник. Розряди за значенням.

Прикметник – це самостійна частина мови, яка вказує на ознаку предмета або приналежність і відповідає на питання «який?», «яка?», «яке?», «чий?», «чия?», «чиє?»(зелене поле, Андрієві думки)

Граматичні ознаки прикметника: має рід, число, відмінок, які залежать від роду, числа і відмінка іменника. (зелене поле – с.р. одн. Н.в.)

Синтаксична роль: виступає в речені означенням.

Розряди за значенням: якісні, відносні, присвійні прикметники.

Якісні прикметники – це такі прикметники, в яких ознака виражена в більшій або меншій мірі: добрий – добріший, найдобріший.

Відносні прикметники – виражають ознаку через відношення до інших предметів, яка не виявляється в більшій або меншій мірі: сільсікий клуб, денне світло.

Якісні і відносні прикметники відпомідають на питання: який? Яка? Яке?

Присвійні прикметники називають ознаку, що виражає належність предмета людині чи тварині, і відповідають на питання: чий? Чия? Чиє? (собачий гавкіт)

Якщо прикметник вживається у переносному значенні (золоті руки, батьківська турбота), то він переходить в розряд якісних.

Прикметники, які показують, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж у іншому, є формами вищого ступеня порівняння: Молоко легше за мед

Білет № 22

І. Прислівник. Розряди прислівників за значенням

Прислівником називається самостійна невідмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки та обставини. (Стій, серце, стій! не бийся так шалено).

Розряди прислівників за значенням

Розряд На яке питання відповідає Приклади

Способу дії

як? яким способом?

добре, погано, пішки, верхи, бігом

Міри і ступеня

скільки? наскільки?

якою мірою? мало, багато, надвоє, натроє,

зовсім, цілком

Місця

де? куди? звідки?

тут, там, далеко, туди, вниз, угору, звідти, здалеку

Часу

коли? з якого часу?

до якого часу? вчора, завтра, звечора.

здавна, доти, довіку

Причини

чому? через що?

з якої причини? згарячу, зозла, спересердя,

спросоння

Мети

Для чого? з якою метою? навіщо? навмисне, наперекір, напоказ

ІІ. Ступені порівняння якісних прикметників

Вищий ступінь

Проста форма утворюється від звичайного прикметника за допомогою суфікса -ш(-іш): (малий -менший, довгий –довший).

Якщо в прикметниках є суфікси -к-, -ок, -ек-, то при тво¬ренні вищого ступеня вони зникають:

(короткий - коротший, рідкий – рідший)

При творенні вищого ступеня можуть відбуватися зміни приголосних звуків: (низький - нижчий, вузький - вужчий, дорогий – дорожчий).

Складена форма утворюється поєднанням слів більш або менш і прикметника: (більш відомий, менш вдалий.)

Вищий ступінь може утворюватися через зміну кореня (суплетивні прикметники) (гарний - ліпший (кращий)).

Примітки

Прикметники молодший і старший у словосполученнях типу старший лаборант, молодший медперсонал втратили значення вищого ступеня і вживаються умові, як компоненти нерозкладних словосполучень.

словосполучення типу більш-менш відомий не є вищим ступенем порівняння, бо виражають лише помірну ознаку

слово трохи послаблює вищий ступінь (трохи більший, трохи чистіший);

Найвищий ступінь

Проста форма

утворюється від про¬стої форми прикметника вищого ступеня за допомогою пре¬фікса най-: (найстарший, найкращий)

Посилюватися значення вищого ступеня може за допомогою префік¬сів щонай-, якнай-:

щонайвищий, якнайдорожчий, щонайкра¬щий, якнайщиріший.

Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш і прикметника: (найбільш відомий, найменш грамотний)

або слів від усіх, за всіх: (рідніший за всіх, миліший від усіх).

Складені форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників уживаються в українській мові значно рідше, ніж прості.

Примітка: Не мають ступенів порівняння:

з суфіксами –ав(ий), -яв(ий) (білявий, чорнявий

з суфіксами –уват(ий), -юват(ий) (білуватий, синюватий)

з суфіксами –еньк(ий), -ессеньк(ий), -езн, -енн (білесенький, біленький);

з префіксом пре- (предобрий, премудрий);

прикметники, що мають не порівнювальну ознаку (сліпий, голий);

Білет № 23

І. Числівник. Розряди за значенням. Відмінювання і правопис числівників.

Числівником називається повнозначна частина мови, яка означає абстрактну математичну кількість (сім, дванадцять, сорок п'ять), кількість предметів (сім відер, дванадцять тарілок, сорок п'ять кілометрів) або шли порядок при лічбі (сьоме відро, дванадцята тарілка, сорок п'ятий кілометр).

Розряди за значенням

За значенням числівники поділяються на кількісні і порядкові.

Кількісні числівники означають абстрактно-матема¬тичну кількість (шість, сімнадцять, сорок три) чи кількість предметів при лічбі (вісім дерев, п'ятнадцять кілограмів).

За значенням вони поділяються на:

власне кількісні, що виражають кількість у цілих одиницях (цілі числа): (три, дев'ять);

дробові: (п'ять дев'ятих, три цілих і дві третіх);

з б і р н і, що означають кількість як одне ціле: (двоє (дітей), троє (курчат));

неозначено-кількісні, які не виражають точної кількості: (багато, кілька).

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі: п'ятий день, двадцята сторінка, третій рік.

*Примітка. За будовою числівники поділяються на прості (один, два, три, чотири, десять, сорок, сто, нуль) і складені (двадцять сім, сто п'ятдесят шість, тисяча п'ятсот дев'яносто вісім).

Відмінювання і правопис числівників

В українській мові числівники мають різні типи відмінювання.

Числівники один, одна, одно (одне) в однині відмінюються так, як прикметники твердої групи:

Відм

інок Однина Множина

чол. і серед. рід жіночий рід

Н. один, одно (одне) одна одні

Р. одного одної (однієї) одних

Д. одному одній одним

З. Н.абоР. одну Н.абоР.

О. одним одною (однією) одними

М. на) одному (-ім) (на) одній (на) одних

Числівники два, дві, обидва, обидві відмінюються, як прикметники твердої групи.

Числівники три і чотири в кожному відмінку (крім на¬зивного) мають однакові відмінкові закінчення. Але в оруд¬ному відмінку однини числівник гри має закінчення -ьомо, а числівник чотири – -ма. У всіх непрямих відмінках числівни¬ків три, чотири пишеться ьо (крім чотирма).

Відм

інок три чотири

Н. три чотири

Р. трьох чотирьох

Д. трьом чотирьом

З. Н.абоР. Н.абоР.

О. трьома чотирма

М. (на.) трьох (на.) чотирьох

Числівники від п'яти до десяти відмінюються за таким зразком:

Відм

інок п'ять дев'ять

Н. п'ять дев'ять

Р. п'яти (п'ятьох) дев'яти (дев'ятьох)

Д. п'яти (п'ятьом) дев'яти (дев'ятьом)

З. п'ять (п'ятьох) дев'ять (дев'ятьох)

О. п'ятьма (п'ятьома) дев'ятьма (дев'ятьома)

М. (на) п'яти (п'ятьох) (на) дев'яти (дев'ятьох)

У числівниках на -дцять і -десят відмінюється тільки друга частина.

Відм

інок чотирнадцять сімдесят

Н. чотирнадцять сімдесят

Р. чотирнадцяти (чотирнадцятьох) сімдесяти

(сімдесятьох)

Д. чотирнадцяти (чотирнадцятьом) сімдесяти

(сімдесятьом)

З. чотирнадцять (чотирнадцятьох) сімдесят

(сімдесятьох)

О. чотирнадцятьма (чотирнадцятьома) сімдесятьма

(сімдесятьома)

М. (на) чотирнадцяти (чотирнадцятьох) (на) сімдесяти (сімдесятьох)

Перед закінченнями -ох, -ом, -ома, а також в О.в. перед -ма після [т'] пишеться м'який знак.

У складних числівниках на позначення сотень відміню¬ються обидві частини:

Відм

інок чотириста шістсот вісімсот

Н. чотириста шістсот вісімсот

Р. чотирьохсот шестисот восьмисот

Д. чотирьомстам шестистам восьмистам

З. чотириста

(чотирьохсот) шістсот

(шестисот) вісімсот

(восьмисот)

О. чотирмастами шестистами

(шістьмастами) восьмистами

(вісьмомастами)

М. (на) чотирьохстах (на) шестистах (на) восьмистах

Числівники сорок, дев'яносто і сто в усіх відмінках, крім Н.в і З.в., мають закінчення -а (сорока, дев'я¬носто, ста).

Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюють¬ся, як іменники: тисяча - як іменник І відміни мішаної гру¬пи; мільйон, мільярд - як іменники твердої групи ІІ відміни, а нуль - як іменник м'якої групи цієї ж відміни.

У складених числівниках кожна складова частина змі¬нюється за відповідними тилами відмінювання простих і складних числівників.

Неозначено-кількісні числівники кілька, декілька від¬мінюються, як числівник два; багато, небагато - як числівни¬ки три, чотири; кільканадцять - як п'ять.

Збірні числівники двоє, троє, семеро та інші мають такі самі відмінкові форми, як два, три, сім і т. д.

У дробових числівниках чисельник відмінюється, як кількісний числівник, а знаменник - як порядковий (дві тре¬тіх, двох третіх, двом третім і т. д) у множині.

Порядкові числівники змінюються, як прикметники. У складених порядкових числівниках змінюється лише ос¬таннє слово (тисяча дев'ятсот дев'яносто перший рік, тисяча дев'ятсот дев'яносто першого року...).

ІІ. Прикметники твердої і м'якої групи

За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві гру¬пи — тверду й м'яку.

Тверда група

До твердої групи належать:

Якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в Н. в. одн. чол. р. закінчуються на -ий: (безладний, безпорадний, глухий).

Присвійні прикметника із суфіксами -ів (після голосного та апострофа -їв), -ин (після голосного та апострофа -їв), які в Н. в. одн. чол. р. після цих суфіксів мають нульове закінчення: (Андріїв, батьків, Галин, дідів).

Усі короткі форми прикметників: (варт, винен, згоден).

М'яка група

До м'якої групи належать:

Відносні прикметники, що мають основу на м'який приголосний -в- і в Н. в. одн. чол. р. закінчуються на -ій (після голосного -їй): (безодній, недавній, мужній).

Усі прикметники на -жній, -шній, що походять від при¬слівників: (ближній, завтрашній).

Відносні прикметники з основою на -й: (безкраїй, довговіїй, короткошиїй);

відносні прикметники з відтінком при¬свійності: (братній, орлій і як. прикметник синій.)

Білет № 24

І. Займенник. Розряди займенників. Відмінювання і написання.

Займенником називається повнозначна частина мови, яка вказує на предмети (він, воно, воно, ти, ми, щось, що-небудь), ознаки (той, цей, такий, всякий), кількість (скільки, стільки), але не називає їх.

Розряди займенників

Особові Зворотний Питальні Відносні Заперечні Присвійні Вказівні Означальні Неозначені

я

ти

він

вона

воно

ми

ви

вони себе хто?

що?

який?

чий?

котрий?

скільки?

(тільки в питальних реченнях) хто

що

який

чий

котрий

скільки

(для зв'язку частин складного речення) ніхто

ніщо

ніякий

нічий

нікотрий

ніскільки мій

твій

свій

наш

ваш

їхній

її

його той

цей

такий

стільки весь

всякий

сам

самий

кожний

(кожен)

інший

жодний

(жоден) дехто

дещо

деякий

хтось

якийсь

хто-небудь

що-небудь

будь-хто

будь-що

будь-який

абихто

абищо

абиякий

хтозна-що

казна-що

казна-хто

За значенням і за граматичними особливостями займен¬ники неоднорідні Вони поділяються на такі розряди:

Відмінювання займенників

Займенники змінюються по-різному. За особливостями від¬мінювання їх можна згрупувати так:

1) особові займенники і зворотний;

2) присвійні, вказівні, означальні займенники, які відмінюються, як прикметники;

3) усі інші займенники відмінюються за окремими зразками.

Написання займенників

Заперечні та неозначені займенники утворюються від від¬носних за допомогою часток, які пишуться або разом і стають префіксами (ніхто, ніщо, ніякий, абихто, абищо, дехто, дещо), або через дефіс (будь-хто, будь-що, будь-який, хтозна-який, чого-небудь, що-небудь).

У непрямих відмінках заперечні та неозначені займенни¬ки можуть вживатися з прийменниками, які стоять після ча¬сток. Тоді всі три слова пишуться окремо:

ні в кого, ж до чого, ні з ким, будь до кого, будь з ким, будь з чим, хтозна до кого, хтозна з ким, аби з ким, аби з чим і т. ін. (але: в нікого, до ні¬кого, до нічого, з хтозна-ким, до декого та ін.).

І. Незмінювані іменники

Невідмінюваними є такі іменники:

іншомовного походження з такими кінцевими

-а(-я): (боа, алілуя, бра);

-о: (адажіо, Торонто, Онтаріо);

-у(-ю): (фрау, какаду, Баку);

-е(-є): (алое, резюме, ательє);

-і : (таксі, журі, Батумі;)

складноскорочені слова типу завкафедрою, комроти, комполку;

абревіатури типу КПІ (Київський політехнічний інсти¬тут), ООН (Організація Об'єднаних Націй);

українські жіночі прізвища на -о та приголосний: (Денисенко Марія, Охрімчук Ганна);

іншомовні жіночі та чоловічі прізвища на -ово, -их та на голосний -о, -і та –е: (Дурново, Дорадник);

іншомовні жіночі прі¬звища, що закінчуються на приголосний: (Олена Бауер, Вікторія Непман)

Білет № 25

І. Дієслово. Поділ дієслів на І та ІІ дієвідміни

Дієслово - це повнозначна частина межи, яка означає дію або стан.

Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? і в реченні найчастіше буває присудком.

Вона сама до мене ходе. Пройдуть зливи, замовкнуть грози, задрімають вітри на ланах.

Дієслово може означати:

реальну фізичну дію особи: (йти, гребти, сіяти, шити);

стан, в якому перебуває предмет: (спати, сидіти, стояти, журитися, сміятися);

становлення предмета: (розквітати, достигати, молодіти, старіти)

ставлення особи до кого-небудь чи до чого-небудь (любити, пова¬жати, шанувати;)

бажання (хотіти, бажати, воліти;)

мов¬лення (говорити, розповідати, радити);

мислення (думати, мислити, мріяти).

Початковою формою дієслова є неозначена форма, або ін¬фінітив.

Інфінітив - це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію вза-галі, безвідносно до того, хто виконує і коли.

Поділ дієслів на дієвідміни:

І дієвідміна:

з односкладною основою (шити, пити);

з суфіксами –и-, -і-(-ї-), що не випадають в особових формах (жевріти, зеленіти);

з суфіксами –ува-, -ну- (зимувати, крикнути);

з суфіксом –а- не після шиплячого (діяти, читати);

з суфіксом –а-після шиплячого, що не випадає (повчати, поважвти);

з основою на приголосний (нести, берегти);

з основою на –оро-, -оло- (морозити, молотити);

дієслова хотіти, іржати, ревіти, сопіти, гудіти

ІІ дієвідміна:

з суфіксами –и-, -і-(-ї-), які випадають в І особі однини (сидіти, клеїти);

з суфіксом -а- після шиплячих тай, який випадає в особових формах (лежати, стояти);

дієслова спати, бігти, боятися, стояти

дієвідміна Особа Однина Множина

І 1 -у -ю -ю -мо -емо -ємо

2 -еш -еш -єш -ете -ете -єте

3 -е -е -є -уть -ють -ють

ІІ 1 -у -ю -ю -имо -їмо -мл

2 -иш -їш -їш -ите -їте -їте

3 -ить -їть -їть -ать -ять -ять

Особливі: дам-даси-дасть-дамо-дасте-дадуть, їм-їси-їсть-їмо-їсте-їдять, відповім-відповіси-відповість-відповімо-відповісте-відповідять(дадуть відповідь)

ІІ. Правопис дієприкметників

Не з дієприкметниками пишеться окремо

коли при дієприкметнику є залежні слова (не відправлений їй лист)

коли є протиставлення (город не скопаний, а виораний)

коли дієприкметник з не виступає в ролі присудка (сад не посаджений)

Не з дієприкметниками пишеться разом

якщо дієприкметники не мають при собі залежних слів (невикопана картопля);

коли дієприкметник утворений від дієслів, що пишуться з недо- разом(недоспіваний)

У суфіксах дієприкметників пасивного стану пишеться одна буква н (зроблений, посіяний);Дві букви нн пишуться у прикметниках дієприкметникового походження, коли наголос падає на суфікс (нездоланний, незмінний)

Білет № 26

І. Дієприкметник. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення.

Дієприкметник - особлива форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка?...(За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі.)

Дієприкметники мають дієслівні ознаки виду, часу, бувають активні і пасивні; як прикметники, змінюються за родами, відмінками, числами.

За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього (згасаючий, сивіючий) і минулого (згаслий, посивілий) часу.

Початкова форма – Н.в. однини ч.р.

У реченні: узгоджене означення, безособові форми на –но, -то присудок у безособових реченнях

Активні і пасивні дієприкметники

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією.

Форми активних дієприкметників:

теперішнього час на -чий (-а, -е) (виконуючий, працюючий)

минулого часу на -лий (-а, -е) (зжовклий, нависли)

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле (хтось зорав), посіяне жито (хтось посіяв), пошите пальто, написаний вірш.

Форми пасивних дієприкметників минулого часу:

на -ний, -а, е (-аний, -яний, -ений, -єний, -ований, -йований, -ьований, -уваний, -юваний) ((зі)гнаний, (по)сіяний, (с)творений)

на -тий (-а, -е) (закритий, митий, початий)

Творення дієприкметників

Дієприкметники на -тий утворюються від односкладових дієслівних основ на -я, -і, -у, -я (після шиплячого -а), -ер: (бити - битий, гріти – грітий).

Паралельні форми на -тий, -ний утворюються від дієслів із суфіксом -н-, (-ну-) (вернути - вернутий і вернений, замкнути - замкнутий і замкнений).

Паралельні форми на -тий і -ний утворюються й від дієслів з основою інфінітива на -оло-, -оро: (колоти - колотий і колений, пороти - поротий і порений).

Від дієслова молоти паралельні форми — молотий і мелений.

Від інших дієслів утворюються дієприкметники на -ний: (варити - варений; вертіти – верчений).

Дієприкметники від дієслів з основою інфінітива на приголосний, на приголосний, на -и, -і (-ї) перед -ний мають е (після голосних є): (запрягти - запряжений, виїздити – виїжджений).

ІІ. Правопис Е-И у суфіксах іменників

-ИК, -НИК

Суфікси –ик, -ник, -івник, -чик, (-щик) пишуться з и (братик, гірник)

-ИВ(О)

Суфікс –ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які позначають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и (вариво, морозиво, мереживо)

-ЕЧОК (ЄЧОК), -ЕЧК(А) (-ЄЧК(А)), -ИЧОК, -ИЧК(А)

Суфікси зменшено-пестливих слів (-ЕЧОК (ЄЧОК), -ЕЧК(А) (-ЄЧК(А))) не слід змішувати з суфіксами –ичок, -ичк(а): останні бувають лише в словах, що походять від слів із суфіксами –ик, -иц(я) (вогничок, кошичок, вуличка, палича)

-ЕНКО (ЄНКО), -ЕНЬК(0,А) (-ЄНЬК(0,А))

Слід відрізняти суфікс –енк(о) (єнко(о)) від суфікса еньк(о,а) (єньк(о,а)); суфікс –енк(о) (єнко(о)) вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища (Гордієнко, Кравченко), зрідка – в загальних назвах (безбатченко, коваленко), суфікс еньк(о,а) (єньк(о,а)) вживається для творення пестливих назв (серденько, тополенька);

-ИСЬК(О) (ЇСЬК(О)), -ИЩ(Е) (-ЇЩ(Е))

За допомогою суфіксів –иськ(о) (їськ(о)), -ищ(е) (їщ(е)) утворюються слова, переважно з емоційно-негативним відтінком, від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного – ї (дівчисько, побоїще);

-ИР, -ИСТ, -ИЗМ

іншомовні суфікси –ир, -ист, -изм вживаються після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р (бригадир, дантист)

Білет № 27

І. Дієприслівники та їх творення. Правопис дієприслівників.

І. Дієприслівники та їх творення. Правопис дієприслівників.

Дієприслівник – особлива незмінювана форма дієслова, яка означає додаткову дію, що супроводить головну виражену дієсловом, і відповідає на питання що роблячи? Що зробивши?

Дієприслівники мають дієслівні ознаки виду, перехідності, часу, ознаку прислівника – незмінюваність. У реченні - обставина

Час і вид дієприсл. ? дієприсл. Спосіб творення Приклади

Твірна основа Суфікс

Теперішній час недоконаний вид Що роблячи? Дієслово теп. часу І дієвідміни -учи ідучи

-ючи малюючи

Дієслово теп. часу ІІ дієвідміни -ачи- бачачи

-ячи роблячи

Минулий час доконаний вид Що зробивши? Дієслово минулого часу ч.р. -ши спікши

-вши купивши

Не з дієприслівниками пишеться окремо, але якщо слово без”не” не вживається, то пишеться разом.

ІІ. Загальні правила правопису складних слів

Складні слова можуть утворюватися за допомогою сполучних звуків і без них:

Коли перша частина складного слова – прикметник, то сполучним звуком виступає о: (важкоатлет, чорногуз), якщо першою частиною такого слова є прикметник м'якої групи, то перед о пишеться (середньовіччя, синьоокий);

Увага! З цими словами не слід змішувати складних слів, перша частина яких є вищий ступінь прислівника на е (вищезгаданий);

Коли перша частина складного слова – іменник або займенник, то сполучним звуком буває

Після твердого приголосного, зокрема після шиплячого, звук о (атомохід, дощомір)

Після м'якого приголосного, яким закінчується основа іменника м'якої групи, пишеться е (бурелом, землетрус);

Після й, яким закінчується основа іменника м'якої групи, або м'якого подовженого приголосного першої частини пишеться є (боєздатність, краєзнавство);

складні слова можуть утворюватися без сполучного звука – шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися:

на голосний звук (всюдихід, радіокомітет), у словах із числівниками одно-, дво-, три-, чотири- (одноденний, двоярусний). Також у словах із тими числівниками, що у Р.в. мають закінчення –и (двадцятирічний, п’ятикутник);

на приголосний звук (Белград, Новгород), в абревіатурах (виконком, колгосп), у словах із числівниками (двох-, трьох-, чотирьох-), якщо дальша частина починається голосними а, о (двохосьовий, чотирьохактний);

Складні слова можуть писатися разом і через дефіс

РАЗОМ

усі складноскорочені слова й похідні від них (Нацбанк, міськрада). Сюди ж належать і всі складноскорочені з першими частинами авіа-, авто-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-, екзот-, електро-, зоо- та подібні

складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначається цифрою) (двобічний, трикутник)

ЧЕРЕЗ ДЕФІС :повторення того самого слова з метою підсилення його основного значення, зокрема в дієсловах для підсилення інтенсивності дії (робив-робив), у прикметниках і прислівниках для вираження великої міри, ознаки (тихо-тихо)

поєднання синонімічних слів (гидко-бридко, зроду-віку), антонімічних слів (більш-менш, видимо-невидимо) близьких значенням слів, що передають єдине поняття (батько-мати, хліб-сіль), слів із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами і суфіксами (великий-превеликий, повік-віки);

Примітка! Два однакових іменники, з яких один має форму називного відмінка, а другий – орудного, пишуться окремо (кінець кінцем, честь честю). Так само і займенники (сама самотою)

поєднання слів, що означають приблизність (день-другий, година-дві);

Примітка! Поєднання слів із значенням приблизності або певних числових меж можуть складатися й з двох числівників, позначених цифрами. У таких випадках між ними ставиться тире (3-4 дні, учні 8-10 класів)

складні вигуки та звуконаслідування (гей-гей, ого-ого);

звуки в словах, що вимовляються протяжно (По-о-олк, стій!);

літерні абревіатури з належними до них цифрами (Ту-154, ЗІЛ-111);

літерні найменування паралельних класів у школах (7-В, 10-А);

терміни, до складу яких входить літера алфавіту (П-подібний, Т-подібний);

літерні скорочення складних слів, які пишуться разом або через дефіс (с.-г., с.-д., ст.-сл.);

Білет № 28

І. Правопис прислівників

Загальні правила

Прислівники, утворенні від прикметників, у яких пишеться два н, подвоєння букв зберігають (натхненно, невпинно, спросоння);

Після г, к, х у кінці прислівників пишеться и (трохи, звідки, звідти);

Частка ні з прислівниками пишеться разом (ніде, ніколи, ніскільки);

Частка не з прислівниками пишеться разом, якщо вони у сполученні з нею виражають одне поняття (несподівано, ненароком, невтямки);

Не пишеться окремо з підсилювальними прислівниками не дуже, не зовсім, не цілком, а також з прислівниками типу не по-нашому, не по-батьківськи, не по-дружньому.

Разом пишуться:

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником (віднині, дотепер)

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником (навік, усмак, ушир);

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником (віддавна, сп'яну);

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником (вдвоє, спершу);

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником (навіщо, почому);

Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови (вдосвіта, завбільшки, спідлоба);

Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього) (босоніж, ліворуч);

Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови (анітелень, щонайкраще, щосили).

*Примітка. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо.

Порівняння:

У нас чимало е досягнень і Чи мало вам допомагали?

Нащо було починати справу? і На що ви натякаєте?

Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я.

Якось уже воно буде і Як ось і Марко на поріг.

Окремо пишуться:

Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник) (без відома, без жалю, без кінця, без кінця-краю, як треба);

Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка - числівників) та одного або двох прийменників (від ранку до вечора, день у день);

Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника (таким чином, тим часом);

Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду (в основному, в цілому);

Прислівники, утворені сполученням прийменника по збірним числівником (по двоє, по троє)

Через дефіс пишуться:

Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або (-к)и (по-батьківському, по-латині);

Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників (по-перше, по-друге);

Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна- (аби-то, будь-де, хтозна-як);

Складні прислівники, утворені з двох прислівників (вряди-годи, десь-інде, сяк-так);

Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними (будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього);

ІІ. Способи дієслів

В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася (минулий час), відбувається (теперішній час), буде відбуватися чи відбудеться (майбутній час) (Пожовтіла тополя. І клен збагрянів. Осінь надворі).

Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не (Не гріє сонце на чужині..)

Дієслова дійсного способу змінюються за часом (ходить, ходив, ходитиме), а в теперішньому і майбутньому часі - за особами (я ходжу, ходитиму; ти ходиш, ходитимеш і т. д.).

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов (Хотіла б я піснею стати.)

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних) і би (після приголосних) (везла б, везло б, везли б; віз би, шив би, малював би)

Дієслова умовного способу не мають часу й особи, а змінюються за родами і числами (цвів би, цвіла б, цвіло б, цвіли б)

Умовна частка б(би) може стояти як безпосередньо після дієслова, так і після інших частин мови.

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально ще не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається, що вона повинна відбутися. Наказ, прохання, порада, застереження, вимога, побажання, заклик супроводжу¬ється відповідною інтонацією (Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькі).

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині і множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині - 1-ї і 2-ї.

Однина Множина

1-а ос. — сидімо, станьмо, ночуймо

2-а ос. сиди, стань, ночуй сидіть, станьте, ночуйте

2-а особа однини має закінчення -й (сиди, веди, сади) або чисту основу (стань, ляж, ночуй, святкуй);

1-а особа множини має закінчення -імо (рідше -їм), -мо (сидімо, ведімо, станьмо, святкуймо);

2-а особа множини - -іть, (-іте), -те (сидіть, ведіть, станьте, святкуйте).

Отже, є три основні форми наказового способу:

2-а ос. однини: іди, малюй, ріж;

1-а ос. множини: ідімо, малюймо, ріжмо;

2-а ос. множини: ідіть, малюйте, ріжте.

Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ (прохання, пораду тощо) у 3-й особі, то вживаються частки хай, нехай і форма 3-ї особи дійсного способу (Хай не зітруться підкови, хай не підіб'ються ваші коні!)

Старушенко Богдан ©