1. Подвоєння приголосних при їх збігу.

Подвоєння приголосних маємо при збігу однакових приголосних:

префікса і кореня:

ввічливий, оббити

кореня і суфікса:

цінний, відмінник

кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів:

військкомат (військовий комітет), юннат (юний натураліст)

основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся:

розрісся, піднісся

у словах – ссати, ссавець, бовван, бовваніти, овва, лляний, Ганна, ввесь.

у старослов’янських словах – священний, вогненний, благословенний, окаянний, мерзенний, блаженний.

у суфіксах -анн-, -янн-, -енн-, коли на них падає наголос і вони вказують на збільшену міру ознаки або на можливість чи неможливість:

невблаганний, незрівнянний.

2. Пряма мова і розділові знаки при ній.

Пряма мова – це чиясь мова подана без змін.

Пряма мова стоїть після слів автора: Са: „П.” Са: „П?” Са: „П!”:

Вчителька сказала: „Мене звуть Ірина Олегівна.”

якщо пряма мова стоїть перед словами автора: „П?” – са. „П!” – са. „П...” – са. „П,” – са.:

„Діду, здрастуйте!” – сказав я йому, спинившись.

якщо пряма мова розірвана словами автора: „П, – са, - п.” „П, – са. - П.” „П! – са. - П.” „П? – са, - П.”:

„Не журіться, мовив Брюлов. – Це вже другорядна справа.”

у словах автора два дієслова із значенням висловлювання: „П, - са: - П.”

„Зараз, - сказав Матюха. Потім згадав щось і повернув голову до жінки: - Де там Зінька з кислицями.”

якщо пряма мова стоїть у середині авторських слів: Са: „П”, са. Са: „П?” – са. Са: „П!” – са. Са: „П...” – са.:

Казав пан: „Кожух дам”, та слово його тепле.

діалог без слів автора: „П1” – „П2”:

„Ти не бачив моєї жінки?” – „А ото не вона стоїть?”

Білет № 12

1. Подовження приголосних перед я, ю, є, ї.

Подовження відбувається:

якщо основа закінчується на приголосні, які належать до речення Де ти з’їси ці лини та ч, ш в іменниках середнього роду на -я:

обличчя, знання

у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду на -я:

століття, Ілля, рілля

у іменниках жіночого роду третьої відміни О.в. на -ю:

Н. ніч, сіль

О. ніччю сіллю

якщо в родовому відмінку є закінчення -ів:

Н. відкриття

Р. відкриттів

у дієслові ллє та всіх його похідних.

у словах спросоння, навмання, зрання, попідтинню, попідвіконню.

Не відбувається подовження:

коли присутній збіг двох різних приголосних:

листя, радістю

коли слово пишеться з апострофом

верф’ю, подвір’я

у іменниках четвертої відміни, які означають маленьку істоту:

теля, порося

у словах попадя, кутя.

2. Кличний відмінок іменників І відміни.

У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

О мають іменники твердої групи:

Ганно, сестро, перемого

Е мають іменники м’якої та мішаної груп:

воле, душе, Ілле

Є мають іменники м’якої групи після голосного та апострофа:

Маріє, мріє

Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи:

бабусю, Галю, тітусю

У кличному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з називним:

баби, дочки

Білет № 13

1. Написання префіксів роз, без, з, с, пре, при.

Префікс с пишеться перед глухими приголосними к, п, т, ф, х:

сказати, схопити, спитати

У всіх інших випадках вживається префікс з- (зі-):

зекономити, зізнатися

Префікс пре- вживається для вираження найвищою ступеня ознаки:

прегарний, премудрий

Префікс при- вживається для вираження наближення, приєднання, частковість дії, результати дії:

прибуття, прикрутити, присісти

Префікс прі- вживається тільки в словах прізвище, прізвисько, прірва.

Але: престол, преосвященний, преподобний, преамбула, президент, президія, прелюдія, прем’єра, прерогатива, препарат, престиж, претендент, преферанс, претензія, прецедент

У всіх префіксах – без-, роз- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими ніколи не змінються:

безкраїй, розхитати.