3. Дайте порівняльну характеристику людської діяльності та активності тварин.

Діяльність – форма цілеспрямованої психосоціальної активності, загальним результатом якої є конструктивне перетворення оточуючого світу і самого суб’єкта діяльності.

Нормальний стан людини - активний, діяльний стан. Поки людина живе, вона постійно діє, щось робить, чимось зайнята. Діяльність людини принципово відрізняється від поведінки тварин, навіть якщо ця поведінка є достатньо складною. По-перше, діяльність людини носить свідомий характер - людина усвідомлює мету і способи її досягнення, передбачає результат, на відміну від тварин, діяльність яких є інстинктивною. По-друге, діяльність людини пов'язана з виготовленням, використанням та зберіганням знаряддя праці. По-третє, діяльність людини носить суспільний характер, є соціально детермінованою, вона здійснюється, як правило, в колективі і для колективу. Людська діяльність «відбирає» для себе людей найбільш придатних для того чи іншого виду діяльності.

Активність тварин характеризується як поведінка і обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб у їжі, розмноженні, захисті. У потребах тварини предмет їх задоволення постає як безпосередній стимул активності й визначає сам спосіб задоволення потреби. Людська діяльність сформувалася історично, у процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю. Особистість як суб’єкт діяльності, задовольняючи свої потреби, взаємодіє із середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову активність у досягненні поставленої мети.

4.Назвіть основні види діяльності та коротко охарактеризуйте їх.

Діяльність представляє собою активну взаємодію живої істоти з навколишнім світом, в ході якої вона цілеспрямовано впливає на об'єкт і за рахунок цього задовольняє свої потреби. Діяльність - це специфічна людська форма активного ставлення до навколишнього світу, зміст, якої складає його доцільна зміна і перетворення. На відміну від дій тварини, діяльність людини передбачає певне протиставлення суб'єкта й об'єкта діяльності: людина протиставляє себе об'єкт діяльності як матеріал, який чинить опір впливу на нього людини і повинен отримати нову форму і властивості, перетворитися з матеріалу в продукт діяльності. Будь-яка діяльність включає в себе мету, засоби її досягнення, дії, спрямовані на досягнення мети, і результат Невід'ємною характеристикою діяльності є її усвідомленість. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу і умовою самого існування суспільства Основні форми діяльності: гра; навчальна діяльність; трудова діяльність; дозвілля. Гра - це особливий вид людської активності, який свідомо винесений за рамки «звичайному житті», як «несерйозний»; форма розваги, створена на основі правил, які визначають цілі гри і дозволені засоби для їх досягнення. Ігри не пов'язані з отриманням матеріальних благ, в тому процесі не створюються матеріальні цінності. Ознаки гри: вільна (добровільна), відокремлена (у часі і просторі), невизначена, непродуктивна, заснована на правилах, вигадана. Характеристики гри: репрезентативність (закрита формальна система, яка суб'єктивно представляє альтернативну реальність), інтерактивність, конфлікт і безпеку (результат гри завжди менш суворий ніж ситуація, яку гра моделює). Функції гри: социализирующая, комунікативна, гедоністична, компенсаторна, пізнавальна, креативна. Гра - це система, що базується на правилах з невизначеним і вимірюваним результатом, де різні результати гри будуть представляти різне значення для учасників, де гравці докладають свої зусилля для впливу на результат гри, гравці емоційно пов'язані з результатом гри і наслідки гри для учасників визначаються шляхом переговорів . Принципи розуміння гри були визначені І. Кантом і Ф. Шіллером: гра - вільна реалізація людських сил, творче поведінка, що приносить задоволення, що звільняє від тягаря об'єктивної дійсності, гармонізує буття людини. Підвищує громадський тонус, виховує здатність до спілкування і естетичному творчості, що поширюється на суспільне і політичне життя в цілому і гармонізує її. Гра діалектично з'єднує свободу і необхідність, заданість і гіпотетичність, передбачає багатоваріантність і експериментування. Навчальна діяльність - один з основних видів діяльності людини, спеціально спрямований на оволодіння способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених теоретичних знань. Навчальна діяльність виконує двояку соціальну функцію. Будучи формою активності індивіда, вона є умовою і засобом його психічного розвитку, забезпечуючи йому засвоєння теоретичних знань і тим самим розвиток у нього тих специфічних здібностей, які в цих знаннях кристалізувати. На певному етапі психічного розвитку навчальна діяльність відіграє провідну роль у формуванні особистості. Як форма соціально нормованого співробітництва дитини з дорослими, навчальна діяльність є одним з основних засобів включення підростаючих поколінь в систему суспільних відносин, в колективну діяльність, в ході якої засвоюються цінності та норми, що лежать в основі будь-якої спільної діяльності. Вищою формою діяльності є праця. Праця являє собою доцільну діяльність людини, в процесі якої він за допомогою знарядь праці впливає на природу і використовує її з метою створення споживчих вартостей, необхідних для задоволення потреб. Трудова діяльність - усвідомлена, енергозатратна, загальновизнана доцільною діяльність людини, що вимагає докладання зусиль і здійснення роботи. Праця в найбільш широкому сенсі слова розглядається як діяльність людини, спрямована на отримання позитивного результату. Існують різні аспекти трудової діяльності, які можуть вивчатися різними суспільними науками. Філософія розуміє працю як процес перетворення природи з метою виробництва матеріальних благ. У розвинутій формі товариства виділяється також духовна праця, в процесі якого створюються інтелектуальні продукти. Технологічний аспект припускає розгляд способів з'єднання професійно підготовленої робочої сили із засобами виробництва. Етичний аспект праці включає людську солідарність, витрати зусиль, спрямованих на отримання спільного результату. Трудова діяльність людей (як процес матеріального виробництва) являє собою одну з форм людської діяльності, спрямованої на перетворення природного світу і створення матеріальних благ. У структурі трудової діяльності виділяють наступні елементи: 1) свідомо поставлені цілі - виробництво певної продукції, переробка природних матеріалів, створення машин і механізмів та багато іншого; 2) предмети праці - ті матеріали (метал, глина, камінь, пластмаса та ін), на перетворення яких спрямована діяльність людей; 3) засоби праці - всі пристрої, прилади, механізми, пристосування, енергетичні системи та ін, за допомогою яких піддаються перетворенню предмети праці; 4) використовувані технології - прийоми та способи, що застосовуються в процесі виробництва; 5) трудові операції - структурні елементи (дії) трудової діяльності, які мають місце в процесі виробництва.

5. Поняття особистості. Структура особистості.

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистістьвиникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості. Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов Доби, певного суспільного ладу. Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють. У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей. Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини. Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник. Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.