49.Образи Трістана та Ізольди в середньовічній літературі Західної Європи.

Трістан та Ізольда (фр. Tristan et Iseut, старофр. Tristran et Isolt) - 1) герої літературних пам'яток середньовіччя. Легендарними прототипами Т. та І. вважаються образи кельтських, ірландських і шотландських легенд. Ім'я Т. вперше зустрічається у формі Дроостан (Дросте, Дрест) до генеалогії піктскіх королів VIII ст. Багато сюжетні паралелі до Т. І. і можна виявити в двох ірландських сагах - «Вигнання синів Уснеха» і «Втеча Ді-армайда і Грайне». Л. Д. Михайлов вважає, що І. успадкувала багато рис своїх кельтських попередниць. Її ім'я у формі Eselt зустрічається в англосаксонському джерелі 967 р. Під час нормандського завоювання Англії образи Т. І. і перейшли у французьку літературу (ім'я Т. співзвучно з фр. Triste - «сумний»). Існує також припущення, що міфологічні корені образів Т. та І. йдуть у яфетичної (мешканців Афревразіі) оповіді про космічні стихіях, про Сонце - Т. і про воду - І. Літературна генеалогія цих героїв сягає до т.з. «Прототип» - першому французькому роману про Т. та І. (цілком втрачено). Збереглися лише дві віршовані обробки «прототип», що датуються втор. підлогу. XII ст.: Поема Беруля і фрагменти роману труверів Тома. Німецький варіант роману про Т. та І. створили Ейльгарт фон Оберг (близько 1190) - за Бе-керма і Готфрід Страсбурзький (поч. XIII) - за версією Тома. Крім цього існує прозовий французького роману, норвезька сага, англійська поема «Сер Трістрам», французька поема «Трістан Юродивий», «ле» Марії Французької «Жимолость» - всі вони відносяться до XIII ст. У середньовічній літературі Т. та І. стали синонімами ідеальних коханців і нерідко обиралися в якості псевдонімів трубадурами і тими дамами, яким вони присвячували свої любовні вірші. Розрізняють три версії образу Т. І. і: епічна (Беруля - його І. безмежно далека від куртуазний героїнь лицарських романів, вона постійна у своєму почутті, рішуча, відверта); лірична (Тома - Т. виявляється героєм, постійно роздирається двома протилежними і виключають один одного почуттями: прихильністю до Марка, чоловікові І., і любов'ю до І.); лицарська, де Т. з коханця, цілком поглинутого своїм почуттям, перетворюється на звичайного мандрівного лицаря. Образи Т. та І. докорінно відрізнялись від персонажів куртуазною літератури.

50.Мотив мандрівки в середньовічній літературі (на прикладі аналізу твору на вибір студента).

На прикладі Трістана та Ізольди з читацького щоденника.

51Лірика трубадурів.Її жанрова система та вплив на подальший розвиток європейської поезії.

Лірика трубадурів. Рицарська лірика виникла на півдні Франції, у Провансі, на межі XI-XII ст. Завдяки вигідному географічному положенню (перехрестя морських шляхів між романською [85] Європою і Сходом) у Провансі здавна існували сприятливі умови для розвитку економіки і культури. З римських часів на цих землях зберігалися культурні традиції, пізніше Прованс став провідником арабо-іспанської культури, в якій відбилися досягнення грецької і східних цивілізацій. Ранній розквіт міст, їхня незалежність сприяли розвитку вільнодумства і світської освіти. Тут рано виник феодалізм; швидкий ріст виробничих сил у Каролінгську епоху сприяв висуненню Прованса в XI ст. в центр європейського розвитку. Багата і розвинена феодальна аристократія жадібно вбирала нові віяння, цінила освіту, мистецтво, витонченість. Саме в життєрадісному Провансі вперше були оспівані нові рицарські морально-етичні цінності любові, культ «Прекрасної Дами». Прованс став і батьківщиною поезії нового напряму.

Провансальські поети називались трубадурами*. їхня творчість (як і поезія скальдів) - це усвідомлений творчий процес. Вони цілеспрямовано прагнули досягти професійної майстерності і оригінального стилю. Змагаючись між собою, поети наполегливо працювали над метрикою, строфікою, римою, мелодією.

У поезії трубадурів спостерігаються різні ступені складності. Так, на ранньому етапі був створений «темний стиль». Першими його представниками стали трубадури-аристократи, які хотіли бути зрозумілими тільки у вузькому колі придворної еліти, естетично підготовленої до сприймання куртуазної концепції в ускладненій поетичній формі. Пізніше утверджується «ясний стиль». Поети цієї манери розуміли, що справжня цінність твору - в його доступності для всіх, їхня творчість звернена вже до широкої аудиторії.[86]

Трубадури, на відміну від жонглерів, намагалися закріпити своє авторство. До нас дійшло близько 2540 пісень і 460 імен трубадурів (з них - 30 жінок) . Трубадури були люди різного суспільного становища: від королів, знатних феодалів до купців, ремісників, духовенства. Вони часто служили при дворах, виконуючи обов'язки секретарів та радників при особі сеньйора, впливали на політичне життя.

Як і вся середньовічна література, лірика трубадурів створювалася в рамках «твердих» традицій і формул. Кожен жанр був пов'язаний з певним змістом, темою і мав свій «арсенал» стереотипних засобів вираження - дослідники називають їх «кліше», «матрицями», «ключовими словами». Індивідуальність поета проявлялась у прагненні створити нові метричні або строфічні варіанти, у новизні мелодії, у мистецтві сполучення слів і наповнення їх новим змістом. Тобто поет, користуючись поетичними канонами, повинен був свіжо, вишукано та оригінально висловлюватись на визначену традиційну тему. При такій регламентації тільки найбільш талановитим вдавалось виділитися з загальної маси і проявити власну манеру і стиль.

Центральною в ліриці трубадурів є тема кохання. Любов сприймається поетами як найвище благо, а здатність кохати - як обов'язковий показник душевної досконалості та куртуазної доблесті. Справжнім коханням вважалась «тонка», «висока» любов, здатна розбудити в душі прекрасні, величні поривання. «Висока» любов була модною і престижною в рицарському колі. Вона протиставлялась любові «безглуздій», тобто грубочуттєвій - участі «дурних багачів», старих, чванливих та скупих.

Образи дами та закоханого в неї рицаря позначені рисами традиційності. Це звичайно знатна заміжня жінка, вишукано люб'язна, привітна, красива, розумна. Рицар, згідно з куртуазними засадами, повинен поклонінням переконати даму в щирості своїх почуттів, заслужити її прихильність.

Для куртуазної літератури характерне заглиблення у внутрішнє життя. У провансальській ліриці відображено різні психологічні етапи у розвитку любовного почуття. Спочатку закоханий, боязкий і соромливий, блідне, червоніє в присутності своєї обраної. Дама не поспішає, часто гордовитістю та неуважністю випробовує глибину його почуття - справжнє кохання не можна завоювати відразу. Рицар просить даму, проголошує себе її васалом, [87] «служить» їй. Якщо вірний поклонник визнаний, то дама дарує йому шнурок від одежі або рукавичку, перстень, а як вищу нагороду - поцілунок.

Жанри. Трубадури оспівували любов у куртуазній пісні кансоне. Носить сліди східного запозичення. Південь Провансу - на границі була східна академія образотворчих мистецтв. Кансона копіює східний заджаль. Пісня відсилалася або самій дамі, або своєму заступникові, мелодію теж писав трубадур.

Сірвента - пісня про питання релігії, моралі, політики, достоїнства і недоліки своїх заступників. Відомий автор - Бертран де Борн, що був васалом англійських королів. Вважається, що Бертрану належать кращі сірвенти. Різновид сірвенти - плач по померлій дамі або заступникові.

Тенсона - пісня у формі діалогу. Трубадури сперечаються з різних питань, насамперед, про стиль. «Дебати про темний й ясний стиль» Гераутде Борнель (селянський син) за простоту, Райнбам Оранжський навпаки.

Пастораль. Лицар, що утомився від куртуазної любові, на прогулянці бачить прекрасну пастушку. Пастушка може всерйоз сприйняти його наміри, але частіше кличе «рятуйте!» і лицаря лупцюють.

Альба - лицар зі зброєносцем їде на побачення з коханою. Наступає ранок, зброєносець співає пісню, щоб попередити свого пана. Кохана говорить, що це соловей, але лицар стверджує, що жайворонок-тобто уже ранок. Усе завжди закінчується словами «зоря зійшла». Альба - зоря.

Провансальська лірика XI-XIII ст.- це перший досвід європейської авторської лірики народною мовою. Становлення її нерозривно пов'язане з кур туазним феноменом. Мова Провансу повиннг була передати всі тонкощі куртуазного коханні і служіння дамі. У творчій лабораторії трубадур" вона досягла високої чистоти, вишуканості й разол з тим зберегла близькість до розмовної народно мови. Завдяки високим достоїнствам лірики труба [91] дурів, провансальська мова на деякий час стала міжнародною мовою ліричної поезії.

Лірика Провансу ввібрала в себе кращі поетичні традиції попередніх століть. Вона тісно пов'язана з животворною народною традицією й античною поезією; відчутний у ній вплив арабо-іспанської любовної лірики, а також середньовічної латинської поезії, зокрема творчості вагантів. У свою чергу, творчість трубадурів лягла в основу багатьох літературних явищ і зумовила шляхи їх розвитку. Вона сприяла виникненню французької, іспанської та португальської поезії; безумовною є її роль у становленні німецького міннезангу.

Особливо значним був вплив Провансу на італійську культуру. Трубадури безпосередньо вплинули на становлення італійської лірики (зокрема, школи «Dolce stil nuovo» («Нового солодкого стилю»). Вони значною мірою визначили погляди Данте на роль та значення народної мови (Данте «Про народну красномовність»). Через Петрарку та пет-раркистів - вплинули на європейську поезію загалом. У наступні століття зацікавленість поезією трубадурів проявили Війон, деякі романтики, пізніше- Гейне, Рембо, Ростан, О. Блок, в наші дні - Луї Арагон. Секрет великої популярності поезії Провансу - у прагненні особистості до створення нових морально-етичних ідеалів, вільних від християнського аскетизму та приниження людських почуттів. У своїх кращих проявах куртуазна лірика відобразила загальнолюдські ідеали, почуття й уявлення.