43.Концепція кохання і варіанти її інтерпретації в літературі Середніх віків.

Лірика трубадурів, Трістан та Ізольда та ін. по читацькому щоденнику.

43.Концепція кохання і варіанти її інтерпретації у літ Середніх віків.

Нова етика кохання. Утворюється етика лицарського кохання. Риси відмінності від античного еросу впадають у вічі. Це стійкість і тривалість любовних переживань. Усі переваги віддаються тільки одній особі. В основі любовних переживань не чуттєвість, а на­самперед повага до душевних якостей обраниці. До нас дійшли десятки (вигаданих) біографій поетів-лицарів, з яких можна дізна­тися, як лицар закохався в даму тільки па підставі описів її краси, не бачачи її саму, а дама у відповідь закохується у нього, як тільки почула про подвиги, які він звершує заради неї. Закохані зберігають один одному вірність усе життя і помирають, так ніколи і не зустрівшись.

Лицарське кохання свідчило про більш високий рівень реф­лексії і персонального самоусвідомлення. Прихильність дами ви­ступає як критерій для прискіпливої самооцінки, чого античність не знала. Кохання спонукає лицаря до самоаналізу, а отже, до самовдосконалення. Безсумнівним є вплив етики любові хрис­тиянської. Етика лицарського кохання остаточно відкинула язич­ницький звичай утримувати наложниць.

Разом з тим не можна не помітити, що перед нами — етика кохання з точки зору чоловіка і що ролі у любовних відносинах строго розподілені, чого античність не знала (там жінка могла претендувати на любов однаковою мірою з чоловіком). У пізнішу добу — Відродження — спостерігається певне повернення до етики античного еросу, а чисто чоловіча точка зору поступається універ­сально осягнутому любовному почуттю.

Середньовічний характер кохання. В науці іноді висловлю­ється думка, що лицарська поезія — це вже початок Відродження. Проте тут ще рано говорити про якусь незалежність і автономність індивідуальності. Всі прагнення лицаря спрямовані не па внут­рішню незалежність вчинків, а зовсім на інше — відповідати своєю поведінкою готовому етичному канону, вимоги якого вважалися непорушними для всього лицарства. Вони виступали як добро­вільно визнана ним авторитарна сила.

Складовою цього канону була відданість християнській вірі, що ми уже бачили на прикладі «Пісні про Ролапда». Нерідко дама ототожнювалася з Мадонною. Тема християнського містицизму не чужа лицарському мистецтву. Одночасно мало місце оспівування чуттєвого кохання; побачення лицаря і дами не обов'язково були платонічними.

Про середньовічний характер лицарської літератури говорить і переважання «загальних місць» у поетиці. Естетика має цеховий -характер, тобто поети певного кола користувалися тільки прийня­тими серед них поетичними прийомами. Л цс деякою мірою ніве­лювало поетичну особистість. Ось чому самобутніх індивідуаль­ностей серед поетів-лицарів не так і багато. Серед них переважно автори, які звернули на себе увагу великими, об'ємними творами.

44.Доба лицарства.Хрестові походи та їхня роль у формуванні лицарської культури.Кодекс лицарської моралі та куртуазних естетичних норм.Нова концепція кохання.

Лицарська культура і хрестові походи. Лицарська (курту­азна) література розвивалася під сильним впливом нових естетич­них вражень, набутих у хрестових походах. Складається нове уявлення про красу світу, красу побуту, красу людини, і зокрема жінки, красу почуттів і переживань. Нового змісту набуває мисте­цтво, яке долає пастаиовчий, моралізаторський, аскетичний пафос раннього середньовіччя і починає оспівувати закоханість у життя.

. До 12 століття головувало чернецтво, а в 12 - лицарство, вони існували паралельно. Лицарство виникає й станово оформляється завдяки хрестовим походам і взагалі протистояння християнського й мусульманського світу. Лицарі покликані охороняти світ від варварів. Походи на схід: ранні за звільнення християнства від ярма мусульман, потім - за відвоювання Гробу Господнього. Кілька лицарських орденів: іоанніти (мальтійці) - червоний плащ із білим хрестом. Тамплієри - чорний плащ із білим хрестом. Німецький орден - орден мечоносців - білий плащ із чорним хрестом. Лицарство - цікава організація. Оформившись станово, вони починають виробляти власну ідеологію, починають претендувати на монопольне володіння так називаною шляхетністю. Васал був хоробрий, вірний, чесний. Лицарі, що були на сході, повернулися здивовані, тому що там древня східна культура. Хрестоносці й східні лицарі ставилися один до одного шанобливо. Це йшло врозріз із ідеями папи Римського. Ідея расового братерства - кодекс шляхетності. Лицар повинен бути ввічливим, вихованим, грамотним. Повинен уміти складати вірші на честь дами. Відбулося зіткнення східної й кельтської фольклорної стихії. Цей симбіоз породжує феномен лицарського роману. Усе везли зі сходу, намагалися влаштувати такий же побут. Охоронницею куртуазного світу стає дама, тому що вона стабільна, не ходить у походи. До етичного ідеалу васала додався естетичний ідеал. Лицарем міг стати не кожен – це елітарна культура. Але ця елітарність створюється не за походженням, а з здатністю до розвитку

Саме за часів Середньовіччя остаточно складається образ Рицаря (від нім. Ritter - воїн-вершник; прийшло в українську мову зі старопольської та чеської мов і фіксується в польському та чеському варіантах з останньої чверті XIV ст. ) як взірця, формується "рицарський кодекс честі", що уособлював ряд неодмінних - відповідно до цінностей епохи - чеснот. Загалом рицар мав бути хоробрим воїном, вірно служити сеньйору, захищати слабких і скривджених, боротися за християнську віру, виявляти щедрість, з повагою ставитись до переможеного супротивника. З часом цей кодекс доповнився куртуазністю (від франц. courtois - люб´язний, ввічливий) - середньовічною концепцію кохання згідно з якою стосунки між Прекрасною Дамою і Рицарем відзначаються люб´язністю, ввічливістю, привітністю та врівноваженістю. Кодекс куртуазності та власне рицарської поведінки визначав ставлення до жінки: це таке саме служіння Прекрасній Дамі, як і своєму сеньйору. Рицар присвячує Дамі свої вірші, заради неї бере участь у військовому турнірі, оспівує її красу і доброчесність.

Лицарське вежество». Віссю всієї куртуазної літератури стає поняття лицарського вежества. В ньому ми упізнаємо в естетично перетвореному вигляді основні форми васально-сеиьйоріальпих відносин. При цьому сеньйором (сюзереном) стає дама, а лицар виступає як її васал. Лицарське кохання розумілося як любовне служіння дамі. Лицар ^і'ан завоювати її серце, а дама у відповідь мусила подарувати йому свою прихильність. У десятках віршів поети-лицарі нарікають на байдужість і невдячність дами у від­повідь на палке і самовіддане служіння. Висувалися нові вимоги до особи самого лицаря, де до традиційних обов'язкових рис (муж­ність, сміливість, фізична сила) додавалися раніше печувапі: щед­рість і гуманність, вишукана поведінка, естетичні здібності.

Нова етика кохання. Утворюється етика лицарського кохання. Риси відмінності від античного еросу впадають у вічі. Це стійкість і тривалість любовних переживань. Усі переваги віддаються тільки одній особі. В основі любовних переживань не чуттєвість, а на­самперед повага до душевних якостей обраниці. До нас дійшли десятки (вигаданих) біографій поетів-лицарів, з яких можна дізна­тися, як лицар закохався в даму тільки па підставі описів її краси, не бачачи її саму, а дама у відповідь закохується у нього, як тільки почула про подвиги, які він звершує заради неї. Закохані зберігають один одному вірність усе життя і помирають, так ніколи і не зустрівшись.

Лицарське кохання свідчило про більш високий рівень реф­лексії і персонального самоусвідомлення. Прихильність дами ви­ступає як критерій для прискіпливої самооцінки, чого античність не знала. Кохання спонукає лицаря до самоаналізу, а отже, до самовдосконалення. Безсумнівним є вплив етики любові хрис­тиянської. Етика лицарського кохання остаточно відкинула язич­ницький звичай утримувати наложниць.

Разом з тим не можна не помітити, що перед нами — етика кохання з точки зору чоловіка і що ролі у любовних відносинах строго розподілені, чого античність не знала (там жінка могла претендувати на любов однаковою мірою з чоловіком). У пізнішу добу — Відродження — спостерігається певне повернення до етики античного еросу, а чисто чоловіча точка зору поступається універ­сально осягнутому любовному почуттю.