- •Художня література як мистецтво слова. Метамова дисципліни.
- •Особливості творчого доробку а.Міцкевича.
- •Ідейно-художня своєрідність новели н. Готорна «Червона літера»
- •Періодизація світової літератури.
- •Порівняльний аналіз давніх пам'яток культури Веди − Біблія − Коран.
- •Ідейно-художня своєрідність роману в.Шкляра «Чорний ворон».
- •Міфологія. Поняття міфу.
- •Особливості творчого доробку і.Котляревського.
- •Ідейно-художня своєрідність роману г.Мелвілла «Мобі Дік».
- •Епос. Найдавніший героїчний епос слов’ян.
- •Особливості творчого доробку Дж. Бокаччо.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ж.Санд «Консуело».
- •Життєвий і творчий шлях в.Шекспіра.
- •Ідейно-художня своєрідність «Декамерону» Дж. Бокаччо
- •Балада. Жанр історичної балади.
- •Життєвий і творчий шлях т.Шевченка.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ф. Купера «Останній з могікан» («Звіробій»).
- •Жанри, тематика, образи, символи давньогрецької лірики.
- •Особливості моралізаторсько-повчальної літератури («Слово про закон і благодать» Іларіона Київського, «Поучення» Володимира Мономаха).
- •Література середньовіччя. Героїчний епос.
- •Життя та особистість Сервантеса.
- •Проблематика та поетика трагедій Шекспіра «Ромео і Джульетта», «Гамлет».
- •Розвиток травестії в післягомерівський період.
- •Барокова проблематика і поетика п'єс п. Кальдерона
- •Героїчний епос. «Іліада» та «Одіссея» Гомера.
- •Риси неоплатонізму в поезії Данте Аліг'єрі.
- •Новаторство драматургії г. Ібсена і б.Шоу.
- •Куртуазна і лицарська література.
- •Трансформація біблійних образів у дусі проповіді самопізнання (г. Сковорода «Сад божественних пісень»).
- •Новаторський характер збірки поезій у.Уітмена «Листя трави».
- •Розмаїтість жанрової системи літератури доби Середньовіччя.
- •Тематика, сюжетні джерела, засоби створення характерів, поетика комічного у творах Мольєра (одна з комедій за вибором)
- •Книга року-2010. М. Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії».
- •1.Образ бібліотеки-лабіринту – ключовий образ роману у. Еко «Ім’я троянди».
- •2.Творче використання сюжетів байкарів світу (Езоп, Лафонтен, і. Крилов).
- •3.Глибина психологічного аналізу в романах г.Флобера («Мадам Боварі»).
- •Специфічні риси американського романтизму.
- •Теорія національної драми та творчість Лопе де Вега.
- •Процес самоідентификації героя в романі п. Коельо «Алхімік».
- •Творчий напрям і творчий метод: кореляція понять
- •Жанр утопії та свободолюбні ідеї творчості т. Кампанелли («Місто Сонця»).
- •Продовження байкарських традицій у творчості г. Сковороди, п. Гулака-Артемовського, є. Гребінки, л. Глібова.
- •Класицизм як творчий напрям і метод.
- •2. Англійський просвітницький роман (д. Дефо, Дж. Свіфт).
- •Жанр, засоби сатири, центральний персонаж, психологічне вмотивування його вчинків, трагікомізм п’єси і. Карпенка-Карого «Хазяїн».
- •Романтизм як творчий напрям і метод.
- •2. Ідейно-художня своєрідність новел е. По
- •3. Композиційна роль символу собору в романі в.Гюго «Собор Паризької Богоматері».
- •Бароко: літературний напрям і метод.
- •Картини побуту, їх значення для розуміння характерів героїв та вираження ідеї твору і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
- •Апофеоз естетизму в романі о.Уайльда «Портрет Доріана Грея»
- •Реалізм як літературний напрям і творчий метод.
- •3. «Малюк Цахес» е.Гофмана – зразок романтичного твору.
- •Філософське та естетичне підґрунтя літератури модернізму.
- •2. Барокова проблематика і поетика творчості Дж.Мільтона («Утрачений рай»).
- •3. Творчість Ліни Костенко в незалежній Україні.
- •1. Романтизм як літературний напрям і творчий метод.
- •2. Сонетна творчість Шекспіра: тема кохання та дружби, поетика, форма сонетів.
- •3. Особливості філософської прози о. Забужко («Польові дослідження з українського сексу»).
- •Філософська, політична і естетична основи класицизму.
- •Новела м. Коцюбинського «Цвіт яблуні» − класика українського імпресіонізму
- •Ідейно-художня специфіка новели ф.Кафки «Перевтілення»
- •Філософське та естетичне підґрунтя постмодернізму.
- •Історична основа, жанр, сюжет, композиція, ідейний зміст поем т. Шевченка («Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки»).
- •3. Ідейно-художня своєрідність роману в. Скотта «Айвенго»
- •Жанрова система літератури Відродження.
- •«Слово про похід Ігоря»: історичне підґрунтя, проблема авторства, дохристиянські міфопоетичні та фольклорні традиції.
- •Творчі новації в. Гюго.
- •Передумови формування літературного декадансу, його специфічні особливості.
- •Козацькі літописи. «Літопис Самовидця», «Історія Русів»
- •Глибина психологічного аналізу в новелі г.Моапассана «Пишка»
- •«Пісня про Роланда» − найяскравіший зразок французького героїчного епосу
- •Синтез найкращих рис романтизму і просвітницького реалізму в поезії Роберта Бернса
- •Проблематика повісті о.Бальзака «Шагренева шкіра»
- •«Пісня про Нібелунгів» − найвизначніша пам'ятка німецького героїчного епосу.
- •Жанр, джерела, тема, особливості сюжету і композиції роману п. Куліша «Чорна рада».
- •Ідейно-художні особливості роману ф. Стендаля «Червоне та чорне».
- •Елементи художності в «Повісті минулих літ».
- •Розвиток жанру інтермедії в українській літературі.
- •Ідейно-художні особливості роману п. Зюскінда «Запахи»
- •Авангардистські течії початку хх століття.
- •2. Ідейно-художні особливості лірики вагантів.
- •3.Художні особливості новели Вашингтона Ірвінга «Ріп Ван Вінкль».
- •Художні особливості літератури символізму.
- •Піднесення цінності земного життя в «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі.
- •3. Постмодерні інтенції роману ю. Андрухович «Московіада».
3. Особливості філософської прози о. Забужко («Польові дослідження з українського сексу»).
Роман Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» став етапним явищем у сучасній українській літературі. Відкритість і щирість оповідачки створюють особливий сповідальний настрій, що поєднується: з глибоким критичним аналізом процесів в українській літературі, культурі та суспільному житті. Намагання поглянути на українське життя збоку дозволило авторці зробити широкі філософські узагальнення та прогноз щодо майбутніх шляхів розвитку нації. Одна з наскрізних проблем твору — болюче питання про взаємини українських жінок і чоловіків. Образ«нового українця» постає лише в опозиції до образу українців-сучасників, які зображуються/ як пасивні, слабкі та пригноблені. Інфікованість страхом, який «передавався у спадок», зруйнувала традиційний образ чоловіка як захисника й хазяїна, породила тип вічно невдоволеного невдахи, ще до початку дії налаштованого на поразку. Комплекс меншовартісності наклав свій відбиток на психологію українця: «Взагалі все, що українці можуть про себе повідати, то як, і скільки, і на який спосіб їх били». Такий погляд героїня твору Оксана винесла ще з дитинства, спостерігаючи за власним батьком-дисидентом, що під тягарем вічного страху повільно конав у маленькому провінційному містечку, і за батьком подруги Дарці, який сам зізнається: «Я — общественно-политический шут». Думка, що в умовах несвободи нація вироджується, червоною ниткою проходить крізь увесь твір. Тому традиційні чоловічі функції перебирає на себе жінка, яка просто повинна бути сильною та підтримувати слабких українських чоловіків, щоб не стати на бік їхніх катів.Проте героїня роману Оксана мріє про «чоловіка породи», «колишніх легінів минулого», які в її свідомості протилежні звироднілим і слабким сучасникам: «Ми ж були вродливим народом, відкритозорим, дужим ірослявим, самовладно-міцно вкоріненим у землю, з якої нас довго видирали з м'ясом...» У цьому контексті поява Миколи, єдиного сильного українця, якого зустріла Оксана, стає для неї несподіваним відкриттям: «То був перший мужчина з твого світу, перший, з ким обмінювалась не просто словами, а зараз усією бездонністю мерехких, колодязним блиском підсвічених тайників, тими словами відслонених, і тому говорилося легко, як дихається й сниться, і тому пилося розмову смажно висушеними вустами, і впивалося все запаморочливіше, о, ця ніколи не знана свобода бути собою». Проте роки, проведені в провінційному місті, відбилися й на ньому. Як наслідок - душевна «відмороженість», «знехіть до нормального контакту», що характеризують Миколу. Єдине його бажання - самореалізуватися, вирватися, як і Оксана, «геть із льоху, де ядушно смерділо напіврозкладеними талантами, догниваючими в безруху життями, немитим сопухом марних зусиль: українською історією». У такій боротьбі за виживання було знищено можливість щирості та душевної відкритості. Микола не в змозі зняти панцир, яким відмежувався від жорстокого навколишнього світу, позбувшись вічного страху, відродитись для нового життя. Душевна відстороненість, замкненість у власному герметичному світі, куди він не допускає навіть кохану жінку, роблять з Миколи людину, «відкриту до зла», наділену лише руйнівною силою: «Нещасний чоловік, Миколо: любив машину — розбив, любив жінку — зламав». Таким чином, Микола, незважаючи на внутрішній потенціал, не реалізується в тексті твору як носій образу «нового українця», лишаючись у межах старого світосприйняття. Люди відкриті, сильні, цілеспрямовані й відважні — такими бачить О. Забужко нових українців. Хоча в реальному житті героїня роману не знаходить підстав для надій про відродження, вважаючи, що єдиний вибір, який ми маємо, — це вибір «межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває», фінал твору все одно оптимістичний. Оксана, що в юності мріяла про смерть над Атлантикою, бажає щасливої подорожі літаку, на якому повертається додому.
Білет № 22