- •Художня література як мистецтво слова. Метамова дисципліни.
- •Особливості творчого доробку а.Міцкевича.
- •Ідейно-художня своєрідність новели н. Готорна «Червона літера»
- •Періодизація світової літератури.
- •Порівняльний аналіз давніх пам'яток культури Веди − Біблія − Коран.
- •Ідейно-художня своєрідність роману в.Шкляра «Чорний ворон».
- •Міфологія. Поняття міфу.
- •Особливості творчого доробку і.Котляревського.
- •Ідейно-художня своєрідність роману г.Мелвілла «Мобі Дік».
- •Епос. Найдавніший героїчний епос слов’ян.
- •Особливості творчого доробку Дж. Бокаччо.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ж.Санд «Консуело».
- •Життєвий і творчий шлях в.Шекспіра.
- •Ідейно-художня своєрідність «Декамерону» Дж. Бокаччо
- •Балада. Жанр історичної балади.
- •Життєвий і творчий шлях т.Шевченка.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ф. Купера «Останній з могікан» («Звіробій»).
- •Жанри, тематика, образи, символи давньогрецької лірики.
- •Особливості моралізаторсько-повчальної літератури («Слово про закон і благодать» Іларіона Київського, «Поучення» Володимира Мономаха).
- •Література середньовіччя. Героїчний епос.
- •Життя та особистість Сервантеса.
- •Проблематика та поетика трагедій Шекспіра «Ромео і Джульетта», «Гамлет».
- •Розвиток травестії в післягомерівський період.
- •Барокова проблематика і поетика п'єс п. Кальдерона
- •Героїчний епос. «Іліада» та «Одіссея» Гомера.
- •Риси неоплатонізму в поезії Данте Аліг'єрі.
- •Новаторство драматургії г. Ібсена і б.Шоу.
- •Куртуазна і лицарська література.
- •Трансформація біблійних образів у дусі проповіді самопізнання (г. Сковорода «Сад божественних пісень»).
- •Новаторський характер збірки поезій у.Уітмена «Листя трави».
- •Розмаїтість жанрової системи літератури доби Середньовіччя.
- •Тематика, сюжетні джерела, засоби створення характерів, поетика комічного у творах Мольєра (одна з комедій за вибором)
- •Книга року-2010. М. Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії».
- •1.Образ бібліотеки-лабіринту – ключовий образ роману у. Еко «Ім’я троянди».
- •2.Творче використання сюжетів байкарів світу (Езоп, Лафонтен, і. Крилов).
- •3.Глибина психологічного аналізу в романах г.Флобера («Мадам Боварі»).
- •Специфічні риси американського романтизму.
- •Теорія національної драми та творчість Лопе де Вега.
- •Процес самоідентификації героя в романі п. Коельо «Алхімік».
- •Творчий напрям і творчий метод: кореляція понять
- •Жанр утопії та свободолюбні ідеї творчості т. Кампанелли («Місто Сонця»).
- •Продовження байкарських традицій у творчості г. Сковороди, п. Гулака-Артемовського, є. Гребінки, л. Глібова.
- •Класицизм як творчий напрям і метод.
- •2. Англійський просвітницький роман (д. Дефо, Дж. Свіфт).
- •Жанр, засоби сатири, центральний персонаж, психологічне вмотивування його вчинків, трагікомізм п’єси і. Карпенка-Карого «Хазяїн».
- •Романтизм як творчий напрям і метод.
- •2. Ідейно-художня своєрідність новел е. По
- •3. Композиційна роль символу собору в романі в.Гюго «Собор Паризької Богоматері».
- •Бароко: літературний напрям і метод.
- •Картини побуту, їх значення для розуміння характерів героїв та вираження ідеї твору і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
- •Апофеоз естетизму в романі о.Уайльда «Портрет Доріана Грея»
- •Реалізм як літературний напрям і творчий метод.
- •3. «Малюк Цахес» е.Гофмана – зразок романтичного твору.
- •Філософське та естетичне підґрунтя літератури модернізму.
- •2. Барокова проблематика і поетика творчості Дж.Мільтона («Утрачений рай»).
- •3. Творчість Ліни Костенко в незалежній Україні.
- •1. Романтизм як літературний напрям і творчий метод.
- •2. Сонетна творчість Шекспіра: тема кохання та дружби, поетика, форма сонетів.
- •3. Особливості філософської прози о. Забужко («Польові дослідження з українського сексу»).
- •Філософська, політична і естетична основи класицизму.
- •Новела м. Коцюбинського «Цвіт яблуні» − класика українського імпресіонізму
- •Ідейно-художня специфіка новели ф.Кафки «Перевтілення»
- •Філософське та естетичне підґрунтя постмодернізму.
- •Історична основа, жанр, сюжет, композиція, ідейний зміст поем т. Шевченка («Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки»).
- •3. Ідейно-художня своєрідність роману в. Скотта «Айвенго»
- •Жанрова система літератури Відродження.
- •«Слово про похід Ігоря»: історичне підґрунтя, проблема авторства, дохристиянські міфопоетичні та фольклорні традиції.
- •Творчі новації в. Гюго.
- •Передумови формування літературного декадансу, його специфічні особливості.
- •Козацькі літописи. «Літопис Самовидця», «Історія Русів»
- •Глибина психологічного аналізу в новелі г.Моапассана «Пишка»
- •«Пісня про Роланда» − найяскравіший зразок французького героїчного епосу
- •Синтез найкращих рис романтизму і просвітницького реалізму в поезії Роберта Бернса
- •Проблематика повісті о.Бальзака «Шагренева шкіра»
- •«Пісня про Нібелунгів» − найвизначніша пам'ятка німецького героїчного епосу.
- •Жанр, джерела, тема, особливості сюжету і композиції роману п. Куліша «Чорна рада».
- •Ідейно-художні особливості роману ф. Стендаля «Червоне та чорне».
- •Елементи художності в «Повісті минулих літ».
- •Розвиток жанру інтермедії в українській літературі.
- •Ідейно-художні особливості роману п. Зюскінда «Запахи»
- •Авангардистські течії початку хх століття.
- •2. Ідейно-художні особливості лірики вагантів.
- •3.Художні особливості новели Вашингтона Ірвінга «Ріп Ван Вінкль».
- •Художні особливості літератури символізму.
- •Піднесення цінності земного життя в «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі.
- •3. Постмодерні інтенції роману ю. Андрухович «Московіада».
Теорія національної драми та творчість Лопе де Вега.
Лопе де Вега відзначався винятковою працездатністю. Він написав величезну кількість творів, звертався до всіх видів літератури, які на той час існували. Значне місце в його спадщині займають поеми і ліричні поезії, народні ліричні жанри (романси, станси, редондільї) і жанри італійської та античної поезії (сонети, еклоги, елегії, послання). Лише сонетів Лопе де Веги було надруковано близько трьох тисяч. Творив великий письменник і в жанрах пригодницького роману пасторалі, новели. Але головним його доробком є драматичні твори, яким він і завдячує своєю світовою славою. Сам драматург зазначав, що написав 1500 драм, але його перший біограф і друг Монтальбан стверджував, що насправді було написано 1800 комедій (так називалися в іспанському театрі всі драматичні твори, крім релігійних) і 400 ауто (релігійні п'єси). Більшість п'єс втрачена. До нашого часу дійшли 426 комедій і 42 ауто.
Значну увагу Лопе де Вега приділяв питанням теорії театру і драми, викладав і відстоював свої принципи в передмовах до власних творів і в спеціальному поетичному трактаті «Про нове мистецтво писати комедії у наш час» (1609). Трактат має полемічний характер і спрямований проти вимог і тенденцій створювати драми за нормами античної поетики., «Збираючись писати комедію, я замикаю (всі) правила на шість ключів і віддаляю з свого [310] кабінету Плавта і Теренція з остраху почути їхні протестуючі крики»,- відзначав драматург у своєму трактаті. Бін заперечував слушність суворого поділу жанрів на «високі» (трагедія) і «низькі» (комедія), з правил трьох єдностей (місця, часу і дії) визнавав доцільним тільки правило єдності дії та й те інтерпретував по-своєму. За цим правилом у п'єсі можна було розвивати тільки одну сюжетну лінію, а Лопе де Вега виступив проти такої категоричності, він розумів єдність ширше - як внутрішню цілісність твору, і тому допускав введення побічних епізодів, другорядних ліній, якщо вони такої цілісності не руйнують.
У своїх засадах драматург виходив з розуміння мистецтва як наслідування природи і цінність драм вбачав у природності, правдоподібності, точному відтворенні дійсності, а не в строгому дотриманні правил Арістотелевої поетики. «Ніколи не зображуйте, нарешті, неможливого,- писав він,- бо перше правило мистецтва каже, що воно не може наслідувати нічого, крім істинного». Він ставив перед комедією завдання «наслідувати дії людей і малювати звичаї їхнього часу», бути «дзеркалом людського життя», а отже, всупереч правилу поділу жанрів, показувати в одній п'єсі і дворянина, і простолюдина, поєднувати смішне і серйозне, бо таке змішання відповідає дійсності. «...Різноманітність така дуже подобається, сама природа дає нам щодо цього зразки, і саме з таких протиріч черпає вона свою красоту». Виходячи з цього, Лопе де Вега відмовляється від поділу п'єс на трагедії і комедії.
Основоположна думка трактату виступає і в судженнях про те, що драма повинна задовольняти запити народного глядача, давати йому насолоду, що художня вартість драми визначається тільки силою її емоціонального впливу на публіку. Лопе вважає, що справжньою є тільки така комедія, яка подобається глядачу і тримає його в постійному напруженні протягом усієї вистави. Звідси і вимоги вироблення високого мистецтва драматичної інтриги, різноманітності вірша і мови в одній п'єсі, поділу комедії не на п'ять, як у класицистів, а на три акти. Загалом щодо вимог і правил драматург вважає виправданим і правильним те, що подобається глядачеві: «...Я пишу згідно з правилами, які винайшли люди, що бажають здобути оплески юрби». Не слід розуміти орієнтацію драматурга на запити публіки прямолінійно. Це не означало потурання вульгарним і невибагливим смакам, а виходило з прагнення, [311] розважаючи, виховувати у юрби почуття справжньої художньої краси і поезії.
Таким чином, у «Новому мистецтві» Лопе де Вега виклав засади народної національної драми, на яких грунтувалась і його власна драматургія.
П'єси Лопе де Веги вражають широтою охоплення життя, різноманітністю тем і персонажів. Відомий радянський учений, знавець іспанської літератури К. Н. Державін писав: «За часом сюжети його комедій охоплюють період від біблійської історії створення світу до подій сучасної Лопе епохи. За простором вони виходять далеко за межі Іспанії, переносять глядача і в Росію, і в Албанію, і в Угорщину, і в Богемію, і в Польщу, і в Америку. Сама Іспанія представлена в драматургії Лопе майже всіма своїми головними містами і всіма провінціями й областями. Величезна кількість дійових осіб театру Лопе де Вега охоплює не тільки численні національності, а й ще більшу кількість побутових типів, професій, представників усіх станів і всіх шарів суспільства. Універсальності образів відповідає й універсальність мови Лопе де Веги - одного з найбагатших щодо лексики письменників світу, який легко і вільно користувався найрізноманітнішими мовними стилями» (1).
У драматургії Лопе де Веги розробляються в основному проблеми соціально-політичні, переважно на історичному матеріалі, і приватно-побутові.
Важливу групу соціально-політичних п'єс становлять народно-героїчні драми, найвищим зразком яких є «Фуенте Овехуна» («.Овеча криниця»), написана у 1613 р. і надрукована у 1619 р. В основу її сюжету покладено історичний факт - повстання селян Фуенте Овехуни у 1476 р. проти жорстокого й свавільного феодала, командора ордену Калатрави Фернана Гомеса де Гусмана. Лопе де Вега використав і матеріали хроніки, і фольклорні інтерпретації цієї події, але весь матеріал інтерпретував згідно з власним задумом. У драмі поєднуються три сюжетні лінії. Одна з них розповідає, як рицарський орден Калатрави, що підтримував португальського короля, піднімає заколот проти іспанських королів Фердінанда і Ізабелли, що проводили політику зміцнення єдності країни. Рицарі, очолювані старшим командором Фернаном Гомесом де Гусманом і шістнадцятилітнім магістром ордену Хіроном, захопили віддане іспанським королям місто Сьюдад Реаль. Війська, надіслані королем, розгромили заколотників, переляканий магістр розкаюється, і Фердінанд [312] та Ізабелла прощають його. На тлі цієї події розгортається головна драматична дія - боротьба селян Фуенте Овехуни проти свого сеньйора командора Гомеса де Гусмана. Органічною частиною цієї дії є любовна історія Лавренсії і Фрондосо.
Лопе де Вега зображує феодалів не тільки як гнобителів народу, а й як ворогів державної централізації, зрадників батьківщини. Тому боротьба селян проти феодала набуває, як показано у драмі, загальнонаціонального значення.
Визначальна роль у драмі належить зображенню тиранії командора, поступового назрівання народного гніву, картинам бунту і королівського суду над селянами. Вже в перших народних сценах п'єси показано, що селяни ненавидять феодала за його жорстокість і сваволю. Лавренсія, донька алькальда Естевана, бажає командору, який пішов у похід на Сьюдад Реаль, щоб він ніколи не повернувся. Та командор приїхав з перемогою, продовжує грабувати село, безчестить жінок, знущається над людською гідністю селян. Переслідує він і красуню Лавренсію. Одного разу закоханий в Лавренсію селянський юнак Фрондосо, захищаючи її, підняв зброю на командора і змусив його відступити. Той загрожує Фрондосо смертю, але помсти своєї здійснити не встиг, бо виступив у похід проти королівських військ. Повернувшись, він застав у селі весілля Лавренсії і Фрондосо. Розлючений військовою поразкою і непокірністю селян, командор розганяє весілля, б'є алькальда, за законами - особу недоторкану, а Лавренсію і Фрондосо ув'язнює в замку.